ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

елліністичної культури. Почалася історія елліністичного Єги пту (332 – 30 рр. до н.е.). Потім Єгипет перейшов під владу Риму (30 – 395 рр.) і Візантії (395 – 642 рр.). Це був кінець давньоєгипетської релігії, її змінили релігійні культи завойов ників. У 642 р. війська халіфа Османа вступили в Александ рію, візантійський флот покинув Єгипет, який увійшов до скла ду Халіфату. В Єгипті з’явився іслам, він був державною релі гією, швидко вкоренився і досі є основною релігією Єгипту.

Така загальна картина Пізнього царства в Єгипті.

Давньоєгипетські боги

У цей період, протягом більше як 700 років, давньоєги петська релігія перетворилася на стабільну, вдосконалену на ціонально державну релігію.

Давньоєгипетська релігія характерна стійкою спадковістю релігійних уявлень. Анімістичні уявлення, міфологія, фетишизм і магія весь час удосконалювали і нагромаджували свій багаж.

Анімістичні уявлення, тобто уявлення про вищі надпри родні істоти, становлять серцевину релігії стародавніх єгип тян. Як уже згадувалось, у пантеоні давньоєгипетських богів відбувалися зміни старшинства відповідно до політичних змін у суспільстві при збереженні найширшого політеїзму. Навко ло численних богів створювалася давньоєгипетська міфоло гія, формувався давньоєгипетський культ з розвиненою магі єю і фетишизмом.

У стародавніх єгиптян були досить складні анімістичні уя влення. На їх думку, весь світ населений благодійними і руйні вними істотами, вони існують у землі, воді, повітрі, рослинах і тваринах. Звідси – безліч об’єктів релігійного поклоніння.

Вже було сказано, що політеїстичний пантеон давньоєги петської релігії очолювали окремі верховні боги. Вони мали по кілька імен, які вживалися в різних обставинах незалежно одне від одного. Траплялося навіть, що окремі боги мали зран ку одне ім’я, а ввечері зовсім інше. Століттями складався і су воро дотримувався ритуальний культ цих богів.

79

Лубський В.І., Лубська М.В.

УМемфісі ще в архаїчний період з’являється родинна трі ада богів: Пта – творець усього існуючого, владика богів, вод ночас покровитель ковалів та скульпторів, його дружина Сах мет і син Нефертум. Згодом майже всі релігії повторювали таку тріаду, що відбивала значення родинних зв’язків у суспільстві.

Обожнюванню були піддані різні дерева і рослини, камін ня та інші предмети природи. Це був справжній розгалужений культ природи з численними фетишами.

Були поширені культи кішки, яструба, крокодила. Цих священних тварин тримали у храмах, поклонялися їм. Деякі боги мали ознаки тварин: богиня жнив Рененут мала вигляд жінки з головою кобри, бог Хнум мав голову барана, бог Ані бус – голову собаки.

УМемфісі (Меннефері) , в храмі бога Пта тримали чорно го з білою плямою на лобі бика Апіса. Він вважався “служни ком бога Птаха” і був для віруючих символом плодючості. Смерть цього бика відзначалася жалобою, його бальзамували

йурочисто ховали. Після цього відбувалися пошуки його на ступника серед новонароджених телят. Це теля повинно було мати строго регламентовані ознаки: трикутну білу пляму на лобі, наріст у вигляді священного жука скарабея під язиком, на хребті – пляму у вигляді орла, хвіст мав бути двокольоро вим. Таких ознак налічувалось до тридцяти. Уявіть собі, як важко було знайти таке теля! Відсутність у храмі бика Апіса у зв’язку з його смертю була часом національної жалоби, життя держави майже завмирало. А коли знаходили достойну замі ну, це було великим державним святом. Нового Апіса врочис то заводили до хліва у храмі, де його чекав коров’ячий гарем і де він щасливо доживав свого природного віку.

Міф про Осіріса

Чільне місце у давньоєгипетській релігії посідали міфи насамперед пов’язані із землеробством, що пояснюється про відною роллю землеробства у виробництві того часу. Саме в Єгипті склався культ вмираючого і воскресаючого бога рос

80

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

линності. Ним був Осіріс, бог землеробства, якого нібито вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Драму Осіріса видатний єгиптолог В.О.Тураєв (1868 – 1929) назвав “центральною драмою єгипетської релігії”. Від билася вона і в інших релігіях стародавнього світу. На грунті цього міфу створено ряд літературних творів. Він ліг в основу класичного сюжету смерті і воскресіння бога, був успадкова ний багатьма релігіями, в тому числі і християнством.

Археологічні пам’ятки Стародавнього Єгипту розповіда ють про багату міфологію того періоду. Ця міфологія мала гли бокий смисл, що виходив далеко за межі практичних завдань, які вирішувала релігія. Мова йде про космогонічну міфологію, що намагалась розповісти про те, як створено світ.

У єгиптян був такий міф: спочатку існував предвічний во дяний хаос Нун, який не мав ні початку, ні кінця. Всесвіт запо чаткував бога Ра, який з’явився в бутоні лотоса, що піднявся з глибин Нун. З уст Ра з’явилися перші боги. Потім у Євангеліях ми прочитаємо: “Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово”. А із слів утворилися люди. У іншому міфі стве рджується, що землю і людей створив бог гончар Птах, чи Хнум.

Ці міфи, а також міфи про створення Місяця, про небо і зорі, про знищення людей, що задумали недобрі справи проти бога Ра, про спокусника змія та чимало інших містять багатий міфологічний матеріал, успадкований наступними релігіями.

Космічний культ також представлений богом землі Гле бом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Богом Сонця вважався Ра. Згодом міф про Ра набрав не стіль ки космічного, скільки земного значення, оскільки пов’язува вся з особою фараона. Але і його космічний зміст впливав на серця і уми стародавніх єгиптян.

Душа. Поховальний культ

Анімістичні уявлення давніх єгиптян були висловлені не тільки у вченні про богів, а й у першій в історії релігії оригіна льній концепції про душу людини.

81

Лубський В.І., Лубська М.В.

Згідно з цією концепцією у людини було кілька душ: душа Ба у вигляді птаха з людською головою – це чистий дух, немате ріальна основа людини, що могла вільно відокремитись від тіла; душа Ка – точний двійник людини, “геній охоронець”, духовна суть людини, її особистість і характер; душа Ах – уособлювала духовні сили, що керують її тілом, фізіологічними процесами. І до всього цього духовною частиною людини вважали її власне ім’я – рен, згадування його вголос зв’язує з цією людиною, хоч би де вона була, турбує її хоч і на тому світі. При смерті людини душі відокремлюються від тіла. Але лише тимчасово, бо в по тойбічному світі вони знову з’єднуються. Тому слід зберегти тіло померлого, щоб було з чим душам з’єднатися.

Саме це й мали зробити поховальні культи: вони повинні зберегти тіло й душу для подальшого існування. З виникненням майнової нерівності поховальні культи своєрідно її відобразили: багатий і на тому світі залишається багатим, він матиме і тіло, і душу. Тому, ховаючи багатих, їх споряджували для достойного потойбічного життя, трупи муміфікували, споруджували гранді озні гробниці. А бідних, якщо вони були потрібні, ховали з бага тими у вигляді зображень. А їхні тіла заривали в пісок. Мабуть, їх душі в потойбічному житті вже обходились без тіла.

Виправдання соціальної нерівності в стародавній релігії єгиптян підсилювалось ідеєю потойбічної відплати. У XXI– XVIII ст. до н. е. Виникає ідея суду над душами померлих і e зв’язку з цим – індивідуальної морально релігійної відповіда льності людини за свої вчинки, поведінку, за все життя. Вважа лося, що душі померлих судитиме бог Осіріс, він здійснить пси хостасію – зважування серця покійного у чаші на спеціальних терезах. Якщо гріхів буде дуже багато і серце, обтяжене гріхами, переважить символи істини і добра, що лежать в іншій чаші, то такі душі будуть поглинуті чудовиськом Амамат. Душі ж праве дників зберігали право на існування в загробному світі, в раю.

У такій трактовці ідея потойбічної відплати набирала ва гоме етичне значення. Незважаючи на наявність різних під ходів і критеріїв у розумінні добра і зла, великої ваги набирали

82