ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Розділ ІV.

РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

Історичні умови виникнення і розвитку давньоєгипетської релігії

Країна Єгипет розташована в північній частині африкан ського континенту в нижній частині Нілу, від Асуанського во доводу до Середземного моря. Ніл тече в межах Єгипту понад 1200 км без жодної притоки. Нільську долину з обох боків об межують Лівійські та Аравійські гори, за якими йде безмежна пустеля. Регулярні розливи Нілу роблять грунт цього гі гантського оазису дуже родючим. Єгипетський народ почав формуватися десь в V–IV тисячоліттях до н.е., коли внаслідок зміни клімату планети савани Північної Африки перетворили ся на пустелю, а племена, що їх населяли, мусили спуститися в раніше заболочену, а тепер уже висохлу заплаву Нілу. Тоді й виникло в Єгипті найстародавніше зрошуване землеробство.

Політичний і духовний розвиток Єгипту був певною мі рою зумовлений також і його геополітичним становищем. Море, гори і пустелі гарантували йому повну безпеку від сусі дів. Племінні стосунки, війни і завоювання, що проходили в долині Нілу, мали внутрішній характер і поступово вели до територіального розширення. Культура розвивалася в основ ному в умовах мирних століть. Але ця сприятлива умова по роджувала певну ізоляцію; обмежувався зовнішній культур ний вплив, який став відчуватися лише значно пізніше. Саме тому історія релігії Стародавнього Єгипту може бути благода тним матеріалом спонтанних законів релігійного розвитку.

Утворення держави в Єгипті відбулось в архаїчний пері од, десь за 4–3 тис. років до н.е., майже одночасно з утворен ням держави в Дворіччі і значно раніше, ніж в Індії і Китаї, Греції і Римі.

75

Лубський В.І., Лубська М.В.

Економічний розвиток у ІІІ тис. до н.е. знаменувався зро станням продуктивності праці, що вело до формування ново го суспільного ладу. Поряд з недорозвиненим рабством існу вала сільська община з дрібних приватних господарів. Земля була власністю держави. Існували й такі залишки архаїчних суспільних відносин общинно патріархального ладу, як коле ктивне рабовласництво. Це, природно, позначилось на полі тичній організації суспільства. Спочатку на основі племінних об’єднань утворюються невеликі держави – номи. Поступове об’єднання номів у IV ст. до н.е. привело до утворення двох царств: Нижнього Єгипту і Верхнього Єгипту. Десь у 3000 р. до н.е. цар Манес об’єднав усю країну. Створюється велика, добре організована держава, починається династична епоха, коли влада належала фараонам. Історія Єгипту налічує 30 ди настій фараонів. Ця епоха закінчилась у 341 р. до н.е. завою ванням Єгипту персами.

Увесь цей грандіозний період складалася й розвивалась величезна цивілізація, основою якої була релігія. Ця давньоє гипетська цивілізація і давньоєгипетська релігія були потім значною мірою успадковані всім людством.

Відомий дослідник стародавнього світу Х.А.Кінк, дослі джуючи життя Стародавнього Єгипту, зробив цілком слуш ний висновок, що їхня духовна культура не була така первіс на, як це можна було б чекати. У неї були свої попередники, в тому числі і в релігії.

В архаїчний період існувало Раннє царство, під час якого правили І і ІІ династії. Це було від 3000 до 2800 р. до н.е. В цей час у кожному номі були свої місцеві боги, які були, по суті, пле мінними богами. Це ще була майже первісна релігія. Номові боги мали зооантропоморфний вигляд. У Нехені, що став згодом центром об’єднання Південного Єгипту, вклонялися богині шуліці, а в центрі Північного Єгипту – Буто – священній змії. Цілком можливо, що це були залишки первісного тотемізму.

Архаїчний період змінило Стародавнє царство ІІІ–VI ди настій. Його відкрив засновник ІІІ династії фараон Джосер

76

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

(2780–2760 рр. до н.е.). Відбулося завершення об’єднання Вер хнього і Нижнього Єгипту в класичну деспотію зі столицею в місті Мемфісі. Настав сталий мир, країна прогресувала. У цей час з’явилися загальноєгипетські боги. Ними звичайно були боги міст держав, що ставали центром об’єднання І та ІІ династії, ще в кінці IV тис. до н.е. таким богом зробили бога сокола Гора, що став богом Сонця. А коли столицею держави став Мемфіс, загальноєгипетським богом став мемфіський бог Птах.

Близько 2700 р. до н.е. владу успадкувала V династія з мі ста Геліополя. Головним богом став бог цього міста Атум (Ра).

У 2250 чи 2270 р. до н.е. відбувся перший розпад Єгипту на дрібні держави. Це був перехідний період дальшого держа воутворення, він тривав до 2050 р. до н.е.; на різних територіях царювали VII – X династії.

Завершився цей період новим об’єднанням номів і утво ренням Середнього царства зі столицею у Фівах. Під час Сере днього царства правили ХІ – ХІІІ династії фараонів з 2050 чи 2070 до 1700 чи 1790 рр. до н.е. В часи царювання ХІ і ХІІ дина стій (2100–1800 рр. до н.е.) в місті Фіви надали верховенство богові Амону (що означає “сокровенний”, “потайний”), який став богом Амоном Ра.

Наприкінці цього періоду загострилися соціальні супере чності, які завершилися народним повстанням. Настав дру гий розпад Єгипту, період правлінь XIV – XVII династій, під час якого до країни через Суецький перешийок з Передньої Азії вдерлися завойовники чіксоси. Через 120 років вони ві дійшли до Палестини і зникли. Єгипетська цивілізація була настільки стійкою, що після захоплення країни чужинцями вона поглинала завойовників і швидко поновлювала культур ну рівновагу. З 1580 р. до н.е. почалося Нове царство, XVIII – XX династії були при владі до 1070 чи 1090 р. до н.е. В цей час зміцнюється рабовласництво, розширюються межі держави, відбувається завоювання Сирії і Палестини. Релігія продов жує видозмінюватися. Аменхотеп IV (1414 – бл. 1406 рр. до н.е.) розпочинає реформи. Він оголосив себе сином єдино

77

Лубський В.І., Лубська М.В.

го бога Сонця Атона і взяв собі нове ім’я Ехнатон. Це була спро ба встановлення монотеїзму, так потрібного єдиній державі. Проте ця спроба була невдалою. Відомий дослідник стародав нього світу І.Г.Франк Кам’янецький слушно зауважив, що гли бина релігійного переживання, яка виявилася згодом в етич ному монотеїзмі іудаїзму і знайшла потім у християнстві ви раження у формулі “вірю, бо це абсурдно”, ніколи не могла сприйнятися єгиптянами через специфічність їх конкретного мислення. Вони навіть загробне життя не могли собі уявити інакше, як повторення їх реального життя. Саме тому моноте їзм як вища ступінь абстрагування в розумінні Бога хоч і був вкрай потрібний фіванському Єгипту для виправдання куль ту єдиного царя, не зміг укріпитися.

На згадку про цю революційну епоху в історії давньоєги петської релігії нам залишилася пишна гробниця фараона Ту танхамона (бл. 1400 – 1392 рр. до н.е.). Після смерті Ехнатона жерці і знать поновили давню релігію старих богів, значно по слабили владу фараона, а за часів фараона Рамзеса ІІІ в 1070 р. до н.е. влада взагалі перейшла до верховного жерця Херіхора. Почався період Пізнього царства.

В період Пізнього царства (бл. 1070 – 332 рр. до н.е.) йде подальше вдосконалення господарства, розвивається інтенси вне зрошувальне землеробство, застосовуються залізні знаря ддя праці. Зникає колишня ізольованість країни. А разом з тим виникає загроза іноземного вторгнення. В середині VIII ст. до н.е. в Єгипет вторглися війська Куша, в VII ст. – Ассирії. В 525 р. до н.е. за часів фараона Псамметиха ІІІ (XXVI Саїська династія) Єгипет був завойований перським царем Камбізом. Правда, це поширювало зв’язки Єгипту з навколишнім світом, що й позначалося на розвитку культури.

У VI ст. до н.е. Єгипет завойовує Александр Македонсь кий. У 332 р. до н.е. у мемфіському храмі бога Птаха він прийн яв подвійну – білу і червону – корону Верхнього і Нижнього Єгипту. Місто Александрія стала столицею країни і центром

78