ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Ассирійська релігія

А тим часом бурхлива історія народів Дворіччя тривала далі. Старовавилонська держава в XVI ст. до н.е. була підко рена касситами, що володарювали в ній від 1518 по 1204 р. до н.е., а потім у Дворіччі знову встановлюється панування ассирійців.

Ассирійська держава виростає з невеликої території в се редній течії р. Тигр міста держави Ашшура, що було на почат ку II тисячоліття до н.е. олігархічною республікою, яка майже перебувала під владою інших держав, але час від часу посилю вала свій економічний вплив і вагу серед держав Дворіччя. У XV–XI ст. до н.е., які в історії цієї країни звуться середньоасси рійським періодом, складається міцна Ассирійська держава не тільки в економічному, а й у політичному та військовому від ношенні. У XV – поч. XIV ст. до н.е. Ассирія підкоряє собі Ва вилонію, його спадкоємці вже звуть себе царями. У XII ст. до н.е. ассирійський цар Тіглатпаласар І здійснює походи до Чор ного і Середземного морів, а потім знов настає послаблення ассирійської держави. З кінця X ст. до н.е. до VII ст. до н.е. від бувається нове піднесення царства – це новоассирійський період. Він характерний зростанням військової могутності держави, ассирійське військо було непереможне своєю збро єю і організацією, неперевершене своєю жорстокістю. За коро ткий час ассирійська держава поширюється на всю Північну Месопотамію, підкорює собі значну частину Малої Азії, схід не Середземномор’я, Єгипет, веде успішні війни з хетами, Ура рту, Мідією, Еламом, у 689 р. до н.е. руйнує Вавилон як свого конкурента і суперника в боротьбі за панування в Дворіччі. Але невпинні війни руйнували могутність держави, вона втра чала силу. З 622 р. до н.е. почалася війна Вавилона в союзі з Мідією проти Ассирії, яка своїм союзником мала Єгипет. Ас сирія зазнавала поразку за поразкою. У 612 р. була зруйнова на Ніневія – столиця Ассирії з поч. VII ст. до н.е., а в 605 р. до н.е. вавилонський царевич Навуходоносор у битві при Карке миші вщент розбив ассирійське військо. Ассирійська держава

69

Лубський В.І., Лубська М.В.

припинила існування, знать була вирізана, народ зазнав акти вної асиміляції.

За часів існування Ассирійської держави відбувалося пі днесення ассирійських богів, головним богом стає бог Ашшур. Але це не виключає шанування Енліля чи Мардука, які разом з іншими богами, що “вершили долю”, утворювали раду ста рійших у складі 7 чи 12 богів.

Розробляється складний культ царя, якого оголошують магічним творцем добробуту. Тривалий час живе звичай ри туального вбивства старого вождя, потім воно було замінено ритуальним убивством його двійника: під час свята Сакса на п’ять днів із злочинців, приречених на смерть, вибирали царя

івиконували всі його побажання, а потім приносили в жерт ву богам замість справжнього царя. Згодом і цей обряд за знав змін – царя замінювали на бідняка чи раба, якого неща дно бив головний жрець. Жорстокість ассирійського часу виразно відбилась і на релігії, вся вона була спрямована на виправдання безмежної деспотії та самовладдя. Велику роль у житті суспільства відігравало жрецтво, воно посідало чіль не місце в державі, всі царі і правителі були жерцями. Жерці володіли численними багатими храмами, що завжди перебу вали під охороною держави. Храми мали великі господарст ва і землі, які здавали в оренду.

Контингент жерців комплектувався звичайно за принци пами успадковування цього звання. Але, крім права успадку вання, існував ряд ритуальних вимог, серед яких була й така, як відсутність у кандидата фізичних недоліків. Були в храмах

іжриці. Практикувалася храмова проституція. Жриці, які ви конували ці функції, звалися ієродулами, вони виконували відправляли культи.

Жрецтво тримало в своїх руках науку, літературу і мисте цтво. Розташування Ассирії та Вавилонії у межиріччі Тигру і Євфрату на торговельних шляхах, що ведуть до Східної Аравії, Індії і Далекого Сходу, створювало умови, що сприяли культу рному обміну. Жрецтво широко використовувало ці зв’язки.

70

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

УДворіччі розвиток релігійних уявлень збігався з розви тком перших наукових знань. Тут виникло і розвивалося зро шуване землеробство, яке підштовхнуло вивчати міри площ, обсягів, маси, часу.

Розвиток землеробства і будівництва потребував матема тичних знань, вони з’явилися вже в кінці ІІІ тис. до н. е. Шумери користувалися шістдесятирічною позиційною систе мою числення, склали таблиці ділення і множення чисел, ква дратів і кубів чисел, їх коренів, розв’язували квадратні рівнян ня; вони знали теорему, яку згодом відкрив Піфагор; мали інші математичні досягнення.

Розвиток математики вавилонськими жерцями є, безу мовно, історично знаменним явищем. Відомий дослідник історії стародавньої науки О.Нейгебауер вважає, що його мо жна порівнювати з математикою раннього Відродження. Адже була відкрита ірраціональність V 2; вавилоняни наближалися до висновку, що рівняння р = 2 g не має розв’язання в цілих числах. А щодо астрономії, то вже в часи Селевкідів вавилоня ни були на рівні античних греків.

Ухрамах Дворіччя особливо інтенсивно велися астроно мічні дослідження; адже дві третини року небо над країною було безхмарним. Вже в VII ст. до н.е. жреці точно вирахову вали час сонячного затемнення. Для обчислення часу було взято періодичність проходження по небосхилу Місяця. Так виник період часу – місяць – 28 днів, під час яких світило про ходить чотири фази по 7 днів; з’явилося обчислення часу в тижнях по 7 днів. Сім небесних світил, відомих тоді людям – Сонце, Місяць, планети Меркурій, Сатурн, Марс, Юпітер і Венера – мали кожний свій день у тижні, а число 7 набрало особливого магічного значення. Була відома періодичність місячних і сонячних затемнень, описані сузір’я. У І тис. до н.е. починає розвиватися астрологія, яка дуже зміцнила автори тет жерців.

Але той же О. Нейгебауер застерігає, що не слід перебіль шувати заслуг шумерських жерців у розвитку астрономічних

71

Лубський В.І., Лубська М.В.

знань. “Міфологічні уявлення про небеса, обожнення Сонця, Місяця чи Венери не можуть бути названі астрономією, так само як не можна назвати гідродинамікою віру у божествен ність шторму чи одухотворення річки”.

Релігія нововавилонського царства

Після розгрому Ассирійської держави її спадщину розді лили Вавилон і Мідія. Вавилон став володарювати майже всім Дворіччям. Ще з 626 р. до н.е. у Вавилоні утвердився халдей ський правитель Набопаласар, який правив до 605 р. до н.е. і заснував Халдейську династію. Згодом ця держава дістала на зву Халдейського, чи Нововавилонського, царства.

У Нововавилонському царстві поступово відроджуєть ся і розквітає землеробство, хоч продовжує існувати земле робська община, але посилюється приватне землеволодіння, зміцнюється рабство. Спостерігається розквіт ремесла і тор гівлі. Царська влада вже не має характеру деспотії, вона до певної міри обмежена жерцями, а також військовою знаттю; остання переважно складається з халдеїв. Особливих успі хів Нововавилонське царство досягло за царя Навуходоно сора ІІ (? – 562 рр. до н.е.). Він вів переможну війну з Єгип том та його союзниками Фінікією та Іудеєю, завоював Іудею і зруйнував у 586 р. до н.е. Єрусалим, а іудейську знать взяв у полон. Після смерті Навуходоносора ІІ почалася боротьба за владу. Зрештою в 555 чи 556 рр. до н.е. трон посів ставленик жрецтва Набонід, який вимушений був вести невдалу війну з Персією. Внаслідок цього в 539 р. до н.е. місто Вавилон було взято персидським царем Піром ІІ, а Вавилонія стала части ною держави Ахеменідів. Біблія помилково називає остан нім царем Вавилону Валтасара, будімто сина Навуходоносо ра, якому начебто під час нічного прийняття було грізне зна мення про близьке падіння держави – пальці якоїсь людсь кої руки на стіні царського палацу написали: “Мене, мене, текел, упрасін”, що означало “полічено, полічено, зважено та поділено”, – така була доля царства. На ранок у Вавилон вде

72

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

рлися мідяни. Але Валтасар був лише сином Набоніда і само стійно не царював.

Менше століття проіснувало Нововавилонське царство, але це були роки величного розквіту Вавилону. Біблія змальо вує його грішним містом, сповненим спокусами, розпустою, розбещеністю.

Вавилон був підданий розбудові. Він являв собою струн кий ансамбль зі складною системою укріплень, широкими про спектами, якими часто рухалися пишні релігійні процесії. Ве личним виглядав палац Навуходоносора ІІ, з ним змагався красою храмовий комплекс Есагіл; вражала сходинкова вежа (зікурат) Етеменанки заввишки 90 м; це вона викликала біб лійний міф про Вавилонську вежу.

Нововавилонське суспільство дістало у спадщину тра диційні релігійні вірування Дворіччя. Принципових змін майже не було, хіба що поновлюється авторитет культу Мар дука. Помітною подією була спроба Набоніда замінити Мар дука як главу богів богом Місяця Сіна, який був головним богом міста Харрана, родом з якого був новий цар. Жрецтво не сприйняло цього проекту. Великі боги Вавилонії і Ассирії були богами стихій і небесних тіл. Як зазначав історик релі гій А.Мензіс, вони не пани, не володарі, не характери, запо зичені з людських родів, вони не чоловіки і батьки, а творці і космічні сили.

Жерці Нового Вавилону продовжували розвиток науки, мистецтва і літератури, всієї культури в цілому. Але коротко часний період розквіту Вавилону не дав можливості для поя ви значних наслідків. З 539 р. до н.е. почалося швидке розми вання вавилоно ассирійської культури і до часів завоювання Вавилону Александром Македонським у 331 р. вона вже була замінена перською культурою.

Запитання і завдання для закріплення знань

1.“Історія починається в Шумері” – чим це довести?

2.Схарактеризуйте шумеро аккадських богів.

73

Лубський В.І., Лубська М.В.

3.Розкажіть про шумеро аккадський релігійний культ.

4.Які спільні риси у релігій Вавилону і Ассирії?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

1.Перетворення родоплемінних релігій Дворіччя в націо нально державну.

2.Вавилонська релігія: початок, розквіт і кінець.

3.Релігія стародавніх ассирійців.

4.Нововавилонська релігія.

Література

Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока. – М.: Наука, 1991. – 184 с.

Крамер С. История начинается в Шумере. Изд. 2 е. – М., 1992. – 235 с.

Деп’янчук І. Перекази старинного світа. – Львів, 1908. – 44 с.

Нейхарут А.А., Шишова А.Л. Семь чудес древнего мира. – М. Л.: Наука, 1966. – 134 с.

Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. І. Стародав ній Схід / Пер. з рос. – К.: Рад. школа. 1953. – С. 126 – 198.

Франкфорт Г., Франкфорт Г.А., Уилсон Д., Яковин Т. В пре ддверии философии / Пер. с англ. – М.: Наука, 1984.

74