Лубський В.І., Лубська М.В.

Розділ ХХ. СЕКУЛЯРНІ ВЧЕННЯ

РЕЛІГІЙНОГО ХАРАКТЕРУ

Агностицизм

Агностицизм – вчення, поєднане з радикальним сумні вом у спроможності людини пізнавати світ. Для позначення цієї позиції британський натураліст Томас Гекслі в 1869 р. за провадив термін – агностицизм. Корені такої позиції сягають глибини століть. Агностицизм можна вважати виявом почат кової дезорієнтації людини у світі, тобто в абстрактному сере довищі, що вбирає в себе всі можливі локальні середовища існу вання, яким могло б задовольнятися суто тваринне існування. Світ, що оточує людину, такий великий і різноманітний, його межі такі далекі від людини, що людського життя недостатньо для розуміння його основ або панівних у ньому сил. Протагор з Абдери (бл. 480–410 рр. до Р.Х.) сказав:

Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні як вони виглядають, тому що є багато перешкод знанню: і неявленність (предмета), і обмеженість людського життя.

Античні філософи (головним чином, софісти) підтверджу вали агностичну позицію посиланнями на недосконалість, мін ливість, суб’єктивність, відносність і постійний перегляд знань. Отже, недосконалість природи людини, обмеженість її життє вих сил і пізнавальних можливостей робить граничні причини і цілі її життя незбагненними для неї самої.

Відповідно до агностичних поглядів, недосконалість люд ської природи не дозволяє людині протягом усього її життя ціл ком переконатися хоча б в одному із зроблених нею узагальнень. Повне підтвердження такому узагальненню можна одержати,

702

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

лише володіючи знаннями про всі випадки. Проте, щоб пізнати усі випадки, необхідно принаймні жити вічно. Отже, через смер тність людина не здатна робити якісь цілком достовірні узагаль нення, крім констатації власної недосконалості, що виявляється вічно. Тому будь які судження щодо причин і можливих наслід ків, у тому числі й спланованих наслідків (цілей) людського жит тя, видаються лише хибними припущеннями. Чим ширше узагальнення, тим більш воно сумнівне. Граничні узагальення, які потрібні для осмислення життя людини, є ефемерними. Отже, людина неспроможна осягнути зміст свого життя.

Твердження про обмеженість людських можливостей по яснює причинний механізм людського буття; твердження про неприпустимість для людини граничних узагальнень щодо бут тя виправдовує його. Виходить, що коли про життя не можна сказати нічого певного, то тим більше не можна сказати нічого певного про те, що настає після його припинення, у тому числі й про те, що припинення життя краще, ніж саме житія. За сло вами Конфуція: “Не знаючи, що таке життя, чи можна знати смерть?” От чому людина має продовжувати витрачати сили, тобто жити, страждати і діяти, не тільки незважаючи на незнан ня причин і цілей цього, але і завдяки своєму незнанню. Саме ця позиція відбита в монолозі Гамлета “Бути чи не бути...”: хто б не припинив нестерпне життя, якби точно знав, що його очі кує після смерті, тільки це незнання зупиняє тих, хто відважи вся на самогубство, і змушує їх продовжувати безглузду, як їм здається, витрату сил. Якщо для інших віросповідань таке ви правдання може служити тільки останнім аргументом на ко ристь продовження життя, коли нічого іншого вже не залиши лося, то для агностиків як носіїв агностичної релігії цей аргу мент— єдиний.

Життєвий агностицизм варто відрізняти від теоретичного агностицизму, оскільки можна розвивати агностичну теорію в наукових книгах. але не жити за агностичною формулою, як це було, наприклад, із Дейвидом Г’юмом, теоретична філософія яко го була агностичною, тимчасом як життя будувалося на засадах

703

Лубський В.І., Лубська М.В.

деїзму. І можна бути агностиком по суті, але при цьому не пропа гувати агностичні погляди (що найчастіше і трапляється).

Доля людини, з погляду агностицизму, може докорінно змі нитися в будь яку мить, і життя завжди може раптом піднести щось цілком несподіване. Неспроможний пророкувати подаль ший плин подій, агностик не має на що обіпертися у своїй діяль ності. У такому світі людина ні на що не може зважитися, вона майже завжди залишається пасивною. Уявлення про світ, у яко му немає на що обіпертися, залишається у всіх подальших вчен нях про розпорядження життям як жахливий хаос, наповнений первозданними монстрами. Сам же агностик не переживає ці страхіття так гостро, бо для нього будь яка небезпека є настільки ж ефемерною, як і будь яка вигода.

Агностичне вчення викладене в Оноре де Бальзака у ро мані “Шагренева шкіра” від імені таємничого антиквара. Тут до агностичної формули, що підтверджує недоступність для люди ни осягнення причин і цілей її життя, приєднуються аргументи, які посилюють заперечення гедонізму, що підтверджує немож ливість для людини одержувати від життя більше приємного, ніж неприємного:

Людина виснажує себе беззвітними вчинками – через них і всихають джерела її буття. Усі форми двох причин смерті зводяться до двох дієслів: бажати і могти. Між цими двома формулами людської діяльності є інша формула, якою володі' ють мудреці, і їй я зобов’язаний щастям моїм і довголіттям. Бажання спалює нас, а можливість руйнує, але знання дає нашому слабкому організму можливість вічно перебувати в стані спокою.

Індиферентизм

Термін індиферентизм (від лат. – причини і цілі життя лю дини, їй самій недоступні, байдужі) у його додатку до світу ре лігій має два близьких один щодо одного значення: 1) бай дужість до релігії; 2) віровчення, відповідно до якого не має значення, які сили визначають долю людини, і тому їй байду

704

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

же, яку життєву місію для себе обрати. У першому значенні поняття індиферентизму іноді застосовують як характеристику людей, що у своєму повсякденному житті й діяльності не при діляють стільки уваги ритуальній практиці, як це передбачено їхнім віросповіданням. Проте якщо головним, визначальним і єдино важливим компонентом релігії вважати певні уявлення про сенс життя і діяльності, то таке використання цього понят тя не можна вважати правочинним, оскільки людина може не усвідомлювати своїх глибинних уявлень про сенс або іноді за бувати про нього, але жити і діяти без нього вона не може, оскі льки нічого не можна робити без знання про сенс цієї справи: “Ніхто б не брався за якусь справу – вчив Аристотель – не ма ючи наміру прийти до якоїсь межі”. З іншого боку, кінцеві цілі завжди визначаються тим, яку надію лишають людині кінцеві причини її існування. І те, й інше, як зазначалося, завжди вка зується у віровченнях, тому немає людини без віровчення (хоча воно може бути таїною навіть для неї самої), а отже, немає лю дини, абсолютно байдужої до релігії. Водночас байдужість до релігії може бути принциповою життєвою позицією, і з цього погляду індиферентизм у першому значенні є похідним від індиферентизму у другому його розумінні.

Індиферентизм як віровчення, подібно до агностицизму, ґрунтується на положенні: оскільки людська природа є недос коналою, людина не може знати причини і цілі свого життя. Проте є люди, які упевнені в тому, що знають ці граничні при чини і цілі. Усі ці люди з однаковою впевненістю у своїй пра воті твердять про різні засоби розпорядження життям або про сто дотримуються їх. Через обмеженість своїх сил людина не може визначити, хто має, а хто не має рації. Тому всі різнома нітні засоби розпорядження життям мають бути оцінені нею як рівноцінні. Тож їй байдуже, вибирати який небудь із них або не вибирати зовсім.

За віровченням індиферентизму, людині недоступно, чим визначається її життя, тому їй байдуже, який зміст життя вона для себе обере чи не обере зовсім.

705

Лубський В.І., Лубська М.В.

Нігілізм

Нігілізм (ніщо) у широкому розумінні – це заперечення узвичаєних цінностей, ідеалів, моральних норм, культурних традицій; у вузькому – заперечення сенсу людського життя. Хоча поняття нігілізм з’являється ще у німецького мислителя Фридриха Гайнриха Якобі (1743–1819), у своєму дійсно віро вчительному значенні воно уперше виступає в Ніцше. На дум ку іншого європейського мислителя, Жан Поля Сартра (1905– 1980), суть нігілізму зводиться до такого судження: “Будь яка істота народжується без причини, продовжує себе по слабості й умирає випадково”.

Нігілістами з часів Якобі називають різних людей, а нігіліз мом – різні вчення. Релігія нігілізму – це універсальна життєва позиція, що становить основу особистості людини, чиє життя дійсно стверджується за рахунок послідовного всезаперечення. Щоб стати повноцінною основою життя, всезаперечення має стати справді послідовним, що не лишає місця ні для чого, у тому числі й для самовільності індивідуального буття, що, зокрема, підтверджував Макс Штирнер (1808–1856). Щирий нігілізм, таким чином, може випливати тільки зі скепсису щодо будь яких вказівок на які небудь граничні основи людського існування.

Цей скепсис мусить мати ту саму основу, що й у скепти цизмі, а також в агностицизмі й індиферентизмі. Недосконалість людської природи визначає недоступність для людини обгрун тування її життя. Проте є люди, які, не володіючи реальними знан нями про сенс життя, лукавлять щодо конкретних і локальних причин свого життя, переслідуючи конкретні й локальні цілі.

Отже, всі наявні вчення про сенс існування помилкові і вигадані людьми для підтримки власного життя, що не має ані переконливого пояснення, ані гідного виправдання. Тому лю дина має намагатися жити без якихось глобальних уявлень, пра гнучи досягти лише конкретні й локальні цілі, обумовлені кон кретними і локальними чинниками. Такий стан речей свідчить про те, що в людини немає і не може бути місії або життєвої стратегії; звідси, однак, випливає, нібито людина має при

706

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

пинити своє життя. Вона все таки може задовольнятися місія ми більш конкретними і локальними, витрачати сили відповід но до обставин, задовольняючи потреби і вирішуючи пробле ми у міру їхнього виникнення. Локальна стимуляція, таким чином, виходить із підпорядкування стратегічній лінії поведі нки, тому остання стає непослідовною, непередбачуваною і зо рієнтованою лише на конкретні умови.

За віровченням нігілізму, людина не може знати визнача льних чинників свого життя, тому вона має прагнути відмови тися від будь якого осмислення його і жити бездумно.

Цікавим є питання про те, хто ж є ті люди, що сповідують нігілізм як релігію, до чого вони приходять у своєму житті. Відповідно до концепції Освальда Шпенглера (1880–1936), нігілізм – це суто практичний умонастрій стомлених жителів великого міста, у яких за спиною завершена культура і нічого попереду. Проте, запроваджуючи як істотні елементи нігіліз му безсторонність, тверезий практицизм і вважаючи таку по зицію наслідком “заходу” тієї або іншої культури, Шпенглер ототожнює нігілізм із такими віровченнями, як буддизм, сто їцизм і соціалізм, хоча останні підтверджують власні абст рактні ідеали і не можуть характеризуватися як послідовне всезаперечення.

За визначенням іншого німецького мислителя, Мартина Гайдегера (1889–1976), нігілізм є

...історичний напрям або вчення. Нігілізм... – це не просто істо' ричне явище серед інших явищ, не тільки духовна течія по' ряд з іншими – християнством, гуманізмом і Просвітницт' вом – у межах європейської історії. Нігілізм за своєю сутніс' тю є скоріше основним напрямом в історії Заходу. Цей на' прям виявляє таку глибину, що його розгортання може мати як наслідок тільки світову катастрофу.

Думка Гайдегера про те, що європейська цивілізація у своє му розвиткові спирається на нігілізм, може мати дуже реальні підстави, оскільки для “творчої еліти” (вираз Тойнбі) Європи протягом тривалого часу характерний радикальний скепсис

707