Лубський В.І., Лубська М.В.

Останній із серії обрядів, які існують протягом усього жит тя мусульманина, – похорон. Цей обряд здійснюється в день смерті і виконується за участю духовних осіб, які читають заупо кійні молитви з Корану. Коштує він, як правило, недешево. Це, зокрема, пояснюється тим, що місце в раю слід оплатити. Гроші і подарунки невтішних родичів йдуть і присутнім на обряді мул лам та імамам, і жебракам та дервішам, які супроводжують похо ронну процесію, а також родичам та гостям, що беруть участь у поминках.

Крім цих важливих обрядів, існує багато інших, у тому числі зумовлених нормами адату. Усі вони досить широко практику ються, як, наприклад, звичай виплати калиму за наречену – гро шами або відпрацюванням у господарстві майбутнього тестя. Цей обряд також походить із стародавніх традицій семітських пле мен (так відпрацьовував за свою наречену ще біблейський Іаков).

Свята в ісламі

Як правило, всі сімейні обряди мусульман супроводяться святами. Крім сімейних свят, в ісламі існують загальні, які сто суються всіх і тривають по декілька днів. Одне з таких загаль них релігійних свят – ід уль'фільтр (свято розговіння), яке при падає на перший день місяця шавваль після місячного посту в рамазані. Це свято триває три дні, протягом яких кожен з пра вовірних звітує за місяць посту, наскільки сумлінно він дотри мувався приписів, вивчав текст Корану, умиротворював свою душу, приборкував пристрасті, роздавав милостиню і т.д. Якщо він порушив дотримання посту, то був зобов’язаний сплатити штраф як відшкодування, найчастіше у вигляді пожертвуван ня барана, верблюда або в грошовій формі – усе це зверх тих обов’язкових виплат (зак’ят), які також припадають на кінець посту. Вважається, що заможні дають більше – саме вони пере дусім сплачують зак’ят, тоді як незаможні можуть святкувати без виплати милості. Практично свою частку, хоч би й невели ку, вносять у свято всі його учасники: ніхто з них не забуває,

640

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

що принесені ними в жертву барани або верблюди в день Стра шного суду допоможуть їм потрапити до раю.

Інше велике мусульманське свято – ід уль'адха, велике свя' то жертвопринесення припадає на 70 й день після закінчення посту. Знову ріжуть худобу на честь Аллаха і в ім’я райського майбутнього, причому цього разу свято жертвопринесення по в’язується із запозиченою ісламом з Біблії легендою про жерт вування Авраама, тільки в ісламській версії цієї легенди прино сять у жертву і врятовують божественним втручанням Ісаака, а не Ісмаїла. Ті, хто здійснює хадж, як правило, приїжджають у Ме кку саме в дні цього свята, коли вони приносять жертви Аллаху у священному місті мусульман.

Свято курбан'байрам – найдовше, воно триває не менше чотирьох днів, інші ісламські свята коротші. Так, 12 числа міся ця рабі аль авваля, третього місяця мусульманського року, уро чисто відзначається день народження пророка. У мечетях у цей день здійснюється богослужіння, розповідається про діяння і героїчні вчинки Мухаммеда. Правовірні на честь пророка вла штовують бенкет, а на його пам’ять збирають пожертвування. Ще одне свято, пов’язане з пам’яттю пророка, – раджаб'бай' рам, свято на честь великого вознесіння Мухаммеда. Легенда розповідає, що саме в цей день, 27 числа сьомого місяця ра джаб, точніше – вночі перед цим днем пророк на казковому коні кентаврі Бурак просто з постелі вознісся на небо, відвідав Єрусалим, де зустрівся з передуючими йому пророками Авра амом, Мойсеєм та Ісусом, а потім по драбині для ангелів, яка з’єднує землю з небом, досяг престола Аллаха і мав з ним приє мну бесіду. За легендою, усе це відбулося майже в одну мить, бо повернувшись додому, пророк знайшов постіль ще теплою, а вода з глечика, який він перевернув, поспішаючи під час від’їз ду, ще не вилилася.

Слід відмітити, що ця легенда дуже шанується у правовір них. Ті з них, котрі здійснюючи хадж, відвідують Єрусалим, обо в’язково проходять повз те місце, де “приземлявся” на своєму кентаврі пророк і де начебто зберігся на камені слід від копита.

641

Лубський В.І., Лубська М.В.

Ще одне свято припадає на 27 й день місяця рамазана, тоб то кінець посту. На честь цього свята пирування не влаштову ється – всетаки ще піст. Мусульмани в цей день сумлінно мо ляться, звертаючись до Аллаха і читаючи Коран: вважається, що в цей день Аллах через свого посланця Джебраїла переслав текст священного Корану на нижнє, близьке до землі небо, зві дки архангел і передавав протягом багатьох років зміст священ ної книги пророку. Мусульмани вважають, що цього дня щоро ку вирішується доля кожної людини на наступний рік (Аллах передає свої рішення ангелам, які вже потім дбають про їх уті лення в життя). Це свято (як і аналогічний йому судний день іом кипур у євреїв) налаштовує мусульман на серйозний лад; правовірні особливо ревно моляться.

Іслам про неминучість

Фаталізм мусульман тісно пов’язаний з більш загальною філософською проблемою неминучості. Справа в тому, що ви словлювання Корану з цього приводу, незважаючи на добре відому формулу “на все воля Аллаха”, досить суперечливі. То в ньому обстоюється ідея фатальної неминучості майбутнього (без волі Аллаха і волосина не впаде), то, навпаки, доля люди ни ставиться в пряму залежність від її власної поведінки, на приклад, від того, наскільки вона може приборкати власні при страсті і спрямувати себе на праведний шлях.

На ранньому етапі розвитку ісламу, коли тафсир тільки зароджувався, а богослов’я і правознавство були ще злиті в одне ціле в рамках ісламського законознавства (фікха), ідея фаталь ної неминучості домінувала, що, як згадувалось, було умовою успішного ведення воєнних дій і було вигідно Омейядам, оскі льки обумовлювало їхню владу вищою санкцією Аллаха. Од нак до кінця правління Омейядів виділилось впливове крило з середовища факіхів (богословів законознавців), що виступа ли за ідею вільної волі, – кадаріти, потім кадаріти утворили осо бливу секту мутазілітів (“ті, що ухиляються”). Мутазіліти ви ступали з різкою критикою фатальної неминучості, проголо

642

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

шуючи розум критерієм віри, добра і справедливості: “Добре не тому, що так звелів Аллах, – Аллах звелів так, тому що це добре”. Беручи за основу раціоналізм грецьких філософів, ба гато творів яких, особливо Арістотеля і Платона, вже були пе рекладені арабською мовою, мутазіліти піддали сумніву і бага то інших тез ісламу, в яких відчувалася містика, зокрема поло ження про “нествореність” Корану. Вони стверджували, що ця священна книга всетаки була створена, нехай навіть Аллахом,

ітому її можна тлумачити, можна будувати на її основі далеко глядні філософські теорії.

Мутазіліти, як і шиїти, допомогли Аббасидам повалити Омейядів, а при халіфі Мамуні (813–833) їхні погляди стали пануючими в ісламі. Однак після Мамуна мутазиліти, які си льно скомпрометували себе переслідуваннями своїх супро тивників, самі опинились у становищі переслідуваних і скоро практично перестали існувати. Разом з ними зійшла нанівець

іідея про свободу волі, а один з останніх відомих мутазилітів аль Ашарі (837–935) переглянув свої погляди і визнав, зок рема, тезу про “нестворення” Корану, дав оцінку крайнощам обох сторін (мутазилітів і їхніх опонентів) і сприяв станов ленню ортодоксального ісламського богослов’я, яке відокре милось від законознавства й отримало власну назву (калам).

Сунітське богослів’я (калам)

Саме за ортодоксальним богослов’ям ашаритського тлума чення і ствердилося назва “сунізм”. Сунітське богослов’я, яке ро звивалось зусиллями немалої кількості богословів філософів, у тому числі відомого аль Газалі (1058–1111), концентрувало свою увагу на проблемах, які здебільшого стосувались аспектів світо бачення ісламу. Йшлося про “створеність” або “нествореність” Корану, свободу волі, взаємовідносини людини і Аллаха, долю людини в загробному світі та ін. Багато в чому це були схолас тичні вправи вчених богословів, і в цьому відношенні спеціаліс ти з каламу мало чим відрізнялися від отців християнської цер кви. Сунітський калам хоч і виник на базі фікху і домігся самос

643