Лубський В.І., Лубська М.В.

Есхатологія ісламу

Великого значення надає іслам есхатологічним пророцтвам про кінець світу і Страшний суд. Правда, роздуми на цю тему досить суперечливі, іноді незрозумілі і двозначні. Однак у ціло му з приписів Корану вимальовується приблизно така похмура картина. Незадовго до кінця світу настане епоха страшного не щастя і невір’я. Усі цінності ісламу будуть зраджені і продані, люди потонуть у гріхах. Тоді то й настане панування антихрис та (даджжадя), яке триватиме 40 днів. На зміну антихристу при йде царство Ісуса, чий другий прихід (цього разу як ісламського Махді, месії) покладе кінець пануванню гріха. Антихрист буде знищений, і на землі протягом 40 років буде цілковита ідилія: вовк опиниться поруч з ягням і т.д. Потім просурмить у свою сурму архангел Ісрафіл і настане час Страшного суду. Сам Аллах суворо допитуватиме кожного з живих і мертвих, причому всі вони, нагі, з однією лише книгою із записом їхніх учинків у ру ках, будуть, боячись, чекати його рішення. Після цього рішення грішники потраплять у пекло, а праведники – до раю. Дорога в рай проходить через міст завтовшки у волосину і гостротою леза мечатой самий міст, який під іменем Чінват був відомий ще дав ньоіранським зороастрійцям (у мусульман міст іменувався Сі рат). Сама людина пройти через цей міст не в змозі, його пови нен перевести в рай той самий баран, осел, верблюд, бик або кінь, якого він свого часу, ще за життя, приніс у жертву Аллаху. Есха тологія ісламу майже повністю взята з Біблії, але суттєвими є й доповнення. Так, правовірні впевнені в тому, що в момент Стра шного суду більшу роль відіграватиме їхній великий пророк Му хаммед, чиє заступництво зможе не тільки пом’якшити долю грі шника, а й спонукатиме Аллаха простити гріхи і направити про щеного до раю. Ця віра неабияк живила священний вогонь куль ту пророка серед багатьох поколінь мусульман.

Соціальна етика ісламу

Як і інші релігії, насамперед християнство, іслам не закли кає до активної соціальної перебудови. Навпаки, він вчить по

636

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

кори і послуху. Раби мусять коритися панам, але й пани повинні по батьківськи ставитися до своїх рабів. Приватна власність свя щенна, з цього приводу накази Корану тверді й недвозначні, а закони шаріату, як відомо, суворо карають злочинців (злодію ві друбують кисть правої руки). Хоч перед Аллахом усі рівні, всі – його раби, в реальному житті такої рівності немає, і правовірні мусять суворо дотримуватись тієї ієрархії соціальної структури, яка існує, зокрема не дивитися заздрісними очами на ті блага, якими Аллах наділив деяких обраних (сура 20, аят 131).

Як і Біблія, Коран закликає людину працювати, чим на самперед вона забезпечить собі небесне царство. Людина по винна бути скромною і терплячою, мужньо зносити всі негара зди цього світу і вірити в спасіння в загробному житті. Життя – це примарна втіха, прах і марнота, “забава і гра”, вона “тільки користування оманливе” (сура 57, аяти 19 і 20). Звідси висно вок: не слід прагнути щастя в земному житті, а покладатись на життя небесне. Іншими словами, іслам, як і будь яка інша релі гія, був покликаний гасити соціальну активність мас, спрямо вуючи її в світ ілюзорного, концентруючи її в руслі чисто релі гійної діяльності. Це добре видно при знайомстві з основними пунктами символу віри ісламу, який слугував основою основ, провідною лінією поведінки для кожного мусульманина про тягом усього його життя.

Віровчення ісламу

Віровчення ісламу, як і будь якої релігії, передбачає спові дування системи догматів. Існує воно у сунітському та шиїтсь кому варіантах. У сунітському варіанті, який сформувався в VII– VIII ст., їх сім:

1. Віра в єдиного бога – Аллаха. Головний догмат ісламу – єдинобожжя – виражений простою формулою сповідування віри: “Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед – посланець Алла ха”. Ця формула називається шахада (таухід), що означає “свід чення”. Промовляючи її, мусульманин ніби засвідчує визнання принципу монотеїзму. Потрійне проголошення шахади перед

637

Лубський В.І., Лубська М.В.

духовною особою є ритуалом навернення до ісламу. Шахада вхо дить до багатьох молитв. Вона є елементом азану – молитви, здійснюваної п’ять разів на день. Її текст прикрашає мусульман ський орнамент.

Віра у всемогутнього, суворого, але справедливого Аллаха пов’язана з уявленнями про кінець світу, Страшний суд, посме ртну відплату. Ці догми перейшли в іслам з іудаїзму та христи янства і мало чим відрізняються від трактувань у цих релігіях.

На відміну від догматики, культова практика є досить скла дною. Вона містить п’ять обов’язкових положень (“стовпів”) ісламу. Деякі мусульманські богослови вважають шостим “сто впом” віри боротьбу проти “невірних” – джихад, або газават (війна за віру), що було одним з головних обов’язків мусульма нина, всієї громади на першому етапі історії ісламу. Однак, по чинаючи з ІХ–Х ст., з’явилися уявлення про вищу форму джи хаду як про внутрішнє духовне вдосконалення на шляху пі знання Аллаха.

До головних віросповідальних положень ісламу належать:

2.Віра в ангелів. Склалася в ісламі на підставі коранічних уявлень. Ангели – істоти, які виконують веління Аллаха – охо роняють рай та пекло.

3.Віра в Святе Письмо. Коран мусульмани вважають свя щенною книгою ісламу – найвищим одкровенням.

4.Віра в пророків та посланництво Мухаммеда. Про це свід чить формула: немає Бога, крім Аллаха.

5.Віра в кінець світу та загробне життя.

6.Віра у визначення долі людини Богом.

7.Віра у воскресіння після смерті.

Шиїтська система віровчення, що сформувалася у ХІІ–ХІІІ ст., визнає п’ять догматів:

1.Таухид – єдинобожжя.

2.Адль – справедливість.

3.Нубуваат – пророцтво.

4.Імамат – влада імамів.

638

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

5. Киямат – воскресіння.

Принципи ісламського віровчення, викладені в Корані та Суні, покладено в основу моральних і обрядових правил, обо в’язкових для кожного мусульманина. Вони є джерелом мусу льманського права – шаріату.

Ісламські обряди

Один з основних обрядів у мусульман є суннат, тобто обрі' зання. Хлопчиків приблизно в семирічному віці, коли вони, як вважалось, уже виходили з під материнської опіки, піддавали цій операції, коріння якої знаходиться в стародавніх обрядах іні ціації. Обрізання було відоме семітським племенам з давніх да вен, і, як згадувалось, вважалось важливим обрядом у євреїв, які піддавали цій операції 8 денних немовлят. В ісламі обряд обрі зання семирічних (рідше старших) хлопчиків слугує, як і в іуде їв, свого роду символом релігійної належності і вважається обо в’язковим. Цей обряд символізує зростання дитини, перехід її в новий, “дорослий” стан. Стерпіти біль – справа гідності хлопчи ка, якого задовго готують до операції, роз’яснюючи йому всю її ритуальну важливість. Після обрізання хлопчик уже не повер тається на жіночу частину будинку: його відокремлюють від сес тер і привчають до чоловіків родини. Як і інші обряди, обрізання звичайно супроводиться святом (той), на яке з’їжджається бага то родичів з відповідними подарунками на випадок свята.

Ще один важливий обряд у житті мусульманина – весіл' ля. Молодих, як правило, вінчає один із служителів ісламу, який, здійснюючи церемонію, найчастіше читає четверту суру Корану, де викладені основні положення ісламу про місце, права і обов’язки жінки в родині і суспільстві. Імам або мулла, який здійснює обряд, від імені ісламу ніби скріплює союз мо лодих, перетворюючи його в офіційно визнаний і такий, що має силу закону, шлюб.

Святково, знов таки зі спеціальними ритуальними обряда ми, відзначається в родині мусульманина і народження дитини, особливо сина.

639