Лубський В.І., Лубська М.В.
Коран – священна книга мусульман
Проповідники всіх релігій стверджують, що тільки книги їхньої віри правильні, божественні, богонатхненні. Наука ж під ходить до всіх цих книг однаково, об’єктивно, без упередженості. Так вона розглядає і Коран – головну священну книгу ісламу однієї з найбільше поширених молодих світових релігій.
Історія, як відомо, підносить людям часом чимало несподі ваних уроків. У їхньому числі і той, що книга, з початку виник нення якої минуло майже 14 століть, і в наші дні в ряді країн зберігає значення не тільки як історична і релігійна пам’ятка, а й як набуток широкого соціального змісту. У країнах, де іслам – державна релігія, з положень Корану випливають багато право вих норм, законодавство (шаріат), на Корані присягають і дають клятви, порушення яких визнається найтяжчим гріхом, злочи ном. Вивчення Корану і його тлумачень (тафсир) є одним з про філюючих предметів багатьох навчальних закладів у таких кра їнах, як Пакистан, Іран, Саудівська Аравія та ін. Спочатку про рочі одкровення передавалися в громаді усно, їх учили напам’ять спеціальні люди (кари), записували на різних предметах. А піс ля смерті Мухаммеда стали вестися систематичні записи. Цю справу доручили Зайд ібн Сабіту, який служив секретарем у Мухаммеда протягом останніх п’яти років. Він склав збірник сур, упорядкував тексти, написані на пергаменті, кістках, глиняних табличках та ін. Цей збірник відомий під назвою Сухуф (листи), але до нас він не дійшов.
Канонізація змісту Корану і його остаточна редакція відбу лися при халіфі Оліфі (644–656). Коран наказує арабам залиши ти “звичаї батьків” на користь правил, встановлених ісламом.
Коран складається із 114 розділів (сур), розташованих за формальним визначенням від найбільшого до найменшого, та ким чином у Корані відсутня композиційна єдність. Сури ді ляться на 6219 віршів (аяти). Більшість цих віршів міфологічні, і лише близько 500 віршів містить розпорядження стосовно правил поведінки мусульман. При цьому майже 80 з них мож на розглядати як власне правові (в основному це правила, що
628
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
стосуються шлюбу і родини), інші стосуються релігійного ри туалу й обов’язків.
Велика частина положень Корана має казуальний характер і становить конкретні тлумачення, дані пророком у зв’язку з окре мими випадками. Але багато настанов мають дуже невизначений вигляд і можуть набувати різного сенсу залежно від того, який зміст у них вкладається. У подальшій судовобогословській прак тиці і у правовій доктрині в результаті досить вільного тлума чення вони одержали своє вираження в суперечливих, а нерід ко й у взаємовиключних правових розпорядженнях.
Природно, що створення настільки великого набутку, як Коран, хоч він і справляє при найближчому ознайомленні вра ження збірника висловлювань, проповідей, сказань і правових норм, тематично і хронологічно не систематизованих, було спра вою непростою, та ще і в народу, що не мав до цього настільки великих письмово зафіксованих релігійних чи світських творів. Не випадково в самому Корані поява цієї великої писемної па м’ятки не раз витлумачується як щось небувале, чудесне. Від імені Аллаха в ньому сказано: “Якби зібралися люди і джини, щоб зробити щось подібне до цього Корану, вони б не створили подібного, навіть якби одні з них були помічниками іншим” (К., 17:90). Звідси ж випливає, що для тих, хто написав цю фразу, казкові демонічні сили – джини, були настільки ж реальними, як і люди; їм здавалося навіть, що люди і джини могли спільно виконувати одну й ту саму роботу, допомагати одне одному.
Крім релігійно філософського, законодавчого та історично культурного, викликає інтерес і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам’ятка прози арабською мовою, що ху дожніми засобами відобразила етапи еволюції особистості Му хаммеда, його утвердження як віровчителя й людини нової епо хи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом форму вання єдиної мови арабських народів і стимулом її поширення в країнах Азії та Африки.
Коран виник як усний твір, у такій формі він існував за жит тя Мухаммеда й після його смерті. Усною була вся словесність
629
Лубський В.І., Лубська М.В.
родового суспільства Аравії, що зумовило специфічні риси його культури. У цій культурі магічну роль мали слово, звук, а не літе ра. Системи писемності, характерні в той час для цього регіону (арамейська, сирійська, набатейська, сабейсько хім’яритська і власна, ще досить примітивна, арабська писемність), викорис товувалися, головним чином, для торгових і політичних доку ментів. Упродовж майже чверті століття в пам’яті слухачів Му хаммеда карбувалися його пристрасні одкровення. Їх записи мали випадковий характер і навіть після смерті пророка ще де який час були приватною справою. Основна частина тексту пе редавалася по пам’яті.
За деякими підрахунками, близько чверті тексту Корану присвячено опису життя і діяльності різних пророків. Майже всі вони біблійні: Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Ісаак (Ісхак), Ісма їл, Іаков (Якуб), Іосиф (Юсуф), Аарон (Гарун), Іов (Айюб), Да вид (Дауд), Соломон (Сулейман), Ілья (Ільяс), Ісус (Іса; Іса бен Мар’ян, тобто син Марії, однієї з небагатьох жінок, про яку з по вагою говориться в Корані), Іона (Юнус), Мойсей (Муса), крім них в ранзі пророка в Корані чомусь опинились і перша людина Адам, і навіть знаменитий Александр Македонський (Іскандер). Заключним у цьому списку стоїть Мухаммед – останній і найве личніший з пророків. Після нього пророків більше не було і не буде аж до кінця світу і Страшного суду, до другого пришестя Ісуса. Опис діянь пророків майже цілком узятий з Біблії, лише з невеликими змінами. Так, Ісус не вважається ні божеством, ні Сином Божим – у цьому значенні іслам набагато більше послі довно монотеїстичний, ніж християнство. Однак, незважаючи на це, в текстах Корану викладена версія про те, що Аллах вдих нув у черево Марії свій “дух”, після чого й народився Ісус. Авра аму і його “головному” сину Ісмаїлу (а не Ісааку, хоч він теж у пошані) приписано заснування священної Кааби.
У теологічно філософській частині Коран буквально на сичений запозиченнями з Біблії, що й зрозуміло: не будучи великим оригінальним мислителем, Мухаммед з готовністю брав уже відоме йому і з легкістю включав (від імені Аллаха)
630
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
майже без змін у свої проповіді. Однак ця обставина анітро хи не зашкодила авторитету Корану, а навпаки, частково навіть сприяла йому: багато із завойованих мусульманами християнських народів тим легше приймали іслам, що бачи ли в цьому віровченні знайомі їм ті ж самі імена, сюжети, заповіді.
Помітна деяка різниця в змісті ранніх, мекканських, і більш пізніх, мединських, сур Корану. Ця різниця зводиться в основ ному до того, що в міру свого розвитку, отримання додаткової інформації і успіху, Мухаммед дедалі менше робив акцент на туманних роздумах про Страшний суд та інше і чимраз більшу увагу звертав на чітке формулювання основних категорій, пра вил поведінки, на точне оцінювання історичних подій, на необ хідні приписи й інструкції.
Історія світу та людства за Кораном
Важливу роль в ісламській культурі відіграє космологія Ко рану. Священна книга мусульман створювалася під значним впливом космології Біблії. Остання була відома в Аравії, і Муха ммед знав культурне середовище іудаїзму та християнства. Тому не дивно, що Аллах, за Кораном, створив небеса й землю за шість днів (57:4), “створив сім небес рядами” (67:3;71:14), “звів небо над нами й прикрасив його, і нема в ньому щілин” (50:6). Із семи небес “найнижче небо” Аллах прикрасив світилами, аби відга няти шайтана. Аллах “звів склепіння та співрозмірив його, і за тьмарив його ніч, і освітив його ранок. А після цього розпростер землю. Вивів з неї воду на пасовиська. І гори – Він же утвердив їх на користь вам і вашій худобі” (79:28–33).
Коран стверджує, що Земля є нерухомою площиною. Один із хадисів ІХ ст. доповнює це положення: “Земля тримається на розі бика, а бик на рибі, а риба на воді, а вода на повітрі, а повітря на волозі, а на волозі обривається знання знавців”.
У Корані відсутнє уявлення про людину як “вінець творін ня”, а також про поступовість розвитку життя на Землі, її біосфе ри і тим більше ноосфери – сфери людського розуму.
631
Лубський В.І., Лубська М.В.
Відповідно до Корана, створенню Аллахом людини пере дував акт створення ним ангелів і джинів, його небесної крила тої опори. У сурі “Ангели” про це сказано: “Хвала Аллаху, твор цю небес і землі, що створив ангелів посланцями, котрі володі ють крилами подвійними, потрійними і четверними. Він збіль шує при творенні, що йому завгодно” (К., 35:1); він “створив джинів з чистого вогню” (К., 55:14); “з вогню пекучого” (К., 15:27). І все таки акту створення людини Аллах, судячи з ви кладеного в Корані давньоарабського сказання, додає особли ве значення. Навіть після того, як ним був виліплений свого роду манекен людини і зосталося лише його оживити, Аллах вирішив обговорити свій учинок з раніше ним створеними ба гатокрилими помічниками. Деякі з новітніх коментаторів на магалися угледіти в цьому “обговоренні” ознаки особливої де мократичності Всевишнього.
Тим часом, якщо виходити з Корану, це “обговорення” чи “рада”, “бесіда”, “змагання” з “верховним сонмом” ангелів вигля дає дуже деспотично. У всякому разі, у цьому “обговоренні” не почувалося якої небудь терплячості, уваги до скликаного ангель ського сонму, навіть ознаки толерантності. Творець заздалегідь визначив своє рішення і, вислухавши одного єдиного, хто був проти, відразу суворо покарав його.
Жорсткі європоцентриські позиції апологетів християнст ва середньовічного Заходу сприяли створенню негативного об разу ісламу в цілому і породили думку про те, що Коран є книгою ідей фанатизму та насильства. У полеміці християнських авто рів з ісламськими опонентами неможливо було обійтися без знання коранічного тексту. Перший переклад Корану латинсь кою мовою був зроблений на доручення абата монастиря Клюні Петра Доброчестивого (1092–1165). Другий ранній латинський переклад, пов’язаний з ім’ям Марка Толедського, був викона ний на початку ХІІІ ст. В цілому ранні латинські переклади були тлумаченнями коранічного тексту, а головне завдання їхніх ав торів зводилось до заперечення претензій адептів ісламу на во лодіння даного Богом Письма.
632
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Якщо середньовічна Європа демонструвала несприйняття ісламу, то в епоху Ренесансу підвищується інтерес до арабо му сульманської культури. З’явилися італійські, голландські, ні мецькі версії латинських перекладів. Новий крок до вивчення і перекладу Корану був зроблений у Франції у XVII ст. У 1647 р. побачив світ переклад Корана Андре де Ріє (бл. 1580–1660), який викликав значне зацікавлення і неодноразово передруко вувався, а також перекладався різними європейськими мовами.
Удругій половині XVII ст. Ватиканом було заборонено видава ти і перекладати Коран, але цей наказ не діяв.
Перший науковий переклад священної книги мусульман зробив католицький священник Людовік Марачі (кінець XVII ст.). У 1716 р. за наказом Петра І Петро Постников перек лав російською мовою французьку версію Корану дю Ріє.
У1793 р. романтичний переклад Корану зробив К. Саварі.
У1787 р. за наказом Катерини II у Петербурзі було надрукова но арабський текст Корану, що отримав високу оцінку і надалі багаторазово передруковувався. Наприкінці XVIII ст. почало зароджуватися наукове сходознавство, в якому Коран розгля дався як об’єкт наукового дослідження. У західному сходоз навстві минулого століття домінував погляд на Коран, як на продукт прямих запозичень та наслідувань. Досягненням ара бістики Франції став переклад Корану французькою мовою А.Б. Казимирським (1808–1887). У цілому пріоритети у ви вченні коранічного тексту в ХІХ ст. належали німецьким сходознавцям. У 70 х роках ХІХ ст. побачили світ перші ро сійські переклади Корану Д.Н. Богуславського (1871) та Г.С. Саблукова (1878). На рубежі 19–20 ст. В.В. Бартольд, А.Є. Шмідт та інші працювали в галузі кораністики. Новаторсь кий підхід до перекладу Корану пов’язаний з ім’ям І.Ю. Крач ковського, який зробив чорновий переклад у 20 х роках ХХ ст.
Кораністика та переклади другої половини ХХ ст. харак теризуються плюралістичними підходами до вивчення істори ко культурного матеріалу. Найвідоміший англійський переклад Корану А. Арбері був надрукований у 1955 р. Нині існують пере
633
Лубський В.І., Лубська М.В.
клади Корану на більшість європейських та азійських мов, а та кож на окремі мови Африки.
Сучасна соціально9політична доктрина ісламу
Ще в давнину в ісламі виникла концепція “усуль аль фікх”, згідно з якою всі обов’язки й норми, що регулюють людські сто сунки, відносини держави з її підлеглими, а також з іншими державами, розвиток суспільства, державно правові режими мають формуватися на основі правил, установлених Кораном і Суною, а також на основі мусульманських традицій (таклід), загальних рішень, визнаних усією мусульманською громадою (іджтихад). Суворе дотримання їхніх вимог означає шлях пра ведний, що до вподоби Аллахові та веде мусульманина до ідеа льного влаштування суспільного життя на землі. В ісламі не існує відмінностей між політичними й релігійними сферами, між світськими й духовними світами. Існує один світ, один гро мадський порядок, єдиний шлях розвитку людської спільноти, що має бути узгоджений зі священним законом. Цей закон ви значено Аллахом у Корані, втілено у способі життя і діяннях пророка (Суни) та витлумачено в шаріаті. Власне, така ідеоло гічна настанова визначила наперед зміст усіх соціально полі тичних доктрин сучасного ісламу.
Найяскравіше це виявилось у соціально політичному русі 70–80 х роках ХХ ст. під гаслами ісламської революції та іслам ської республіки, що є для мусульманської цивілізації адекват ною формою державної влади. Згідно з цією доктриною найкра щим зразком для побудови справедливого суспільно політич ного ладу є мусульманська громада часів пророка, де світська й духовна влади мають належати халіфові (імаму). Державно пра вові інститути слід формувати на засадах шаріату. Єдино мож ливий шлях до прогресивного суспільства лежить через упрова дження в державі норм права і моралі, установлених Кораном і Суною. Доктрину ісламської республіки було втілено внаслідок ісламської революції в Ірані (1978–1979). Серед сучасних полі тичних рухів цієї доктрини відкрито дотримується ісламський
634
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
фундаменталізм, який з реакційних позицій веде боротьбу про ти демократичних режимів у країнах Сходу й Африки.
Ідеологи ліберального ісламу пропонують третій шлях роз витку ісламських країн, висуваючи концепції ісламської еконо міки та ісламського соціалізму. Згідно з доктриною ісламської економіки, мусульмани можуть і повинні запозичити в Заходу досягнення в галузях виробництва, техніки, природознавства і медицини, але тільки не ідеології. Мусульманські теоретики вва жають ісламськими економічними цінностями настанови шарі ату щодо власності (приватної й колективної) та наслідування, заборони процентів на позички, сплати релігійного податку тощо. Дотримання цих норм сприяє встановленню соціальної справедливості, забезпечує захист інтересів власників (селян, робітників, феодалів, буржуазії) та держави, вирішення всіх со ціально економічних проблем, що стоять перед ісламськими країнами. Окремі ідеї доктрини ісламської економіки було втіле но в законодавстві Лівії, Ірану тощо.
Досить популярною серед мусульман є доктрина іслам ського соціалізму, яка передбачає синтез традиційних іслам ських постулатів, демократичних і соціалістичних ідей Захо ду. Основним лейтмотивом цієї концепції є положення про те, що соціалістичні демократичні ідеали було закладено в аятах Корану і здійснено ще за часів пророка Мухаммеда та його послідовників. Це, наприклад, ідея спільної власності на землю і воду, справедливого розподілу багатства між бідними та багатими тощо.
У сучасному ісламі вирізняється також рух ісламської солі дарності – певної форми реалізації міждержавної єдності на ре лігійній основі. Вона знаходить практичне втілення в діяльності мусульманських міжнародних організацій. Взагалі сучасний іслам відіграє прогресивну роль у залученні мусульманських мас до процесу соціально економічних перетворень, установлення нового міжнародного порядку. Помітною є соціальна діяльність ісламських громад в українському суспільстві, їхнє намагання служити національному відродженню України.
635