Лубський В.І., Лубська М.В.

(XVII ст.), перипетії, пов’язані з утворенням та функціонуван ням греко католицької церкви в Україні та ін.

Ідеологічна функція. Суть її полягає в тому, що релігія як форма суспільної свідомості є надбудовним явищем. Вона не здатна продукувати суспільні відносини, а лише відображати їх – виправдовувати, схвалювати чи осуджувати. Все це від повідно позначається на свідомості мас і на їх участі в суспіль но політичних процесах. Під впливом релігії в суспільстві мо жуть домінувати конформістські (примиренські) настрої або розгортатися соціально політичні конфлікти.

Політична, правова функції. Значною мірою вони взає мопов’язані, взаємозалежні з ідеологічною. Історія свідчить, що більшість церков не обминали актуальних суспільних про блем, активно втручалися у їх вирішення. Нерідко церква пе ребирає на себе управління суспільними, державними спра вами (теократичні держави), в тому числі й законодавчі та ар бітражні повноваження.

Культуроформуюча функція. Вона реалізується у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, малярства, музики, архітектури, збереження цінностей релігійної куль тури; нагромадження і трансформацію культурного досвіду. Все це відчутно впливає на формування й розвиток естетич них цінностей, на етичні традиції віруючих, суспільства.

Легітимуюча (від лат. legitimus – законний, узаконений) функція. Вона виявляється в узаконенні певних суспільних порядків, державних інститутів, політичних, правових відно син, норм чи визнанні їх неправомірними.

Класифікація релігій

Зібрати вичерпну інформацію про всі релігії світу, яких натепер зафіксовано до 5 тис., ще не вдалося нікому, відповід но ще не вироблено оптимальної класифікації. Релігії поділя ють на групи, беручи за основу етнічні ознаки, час виникнен ня, рівень організації, державний статус.

Така модель класифікації базується на найзагальніших принципах.

56

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Одним із перших типологізував релігії Гегель, виділивши релігію природи, релігію духовної індивідуальності, абсолют ну релігію.

Поширеними у релігієзнавстві є генеалогічні (чуттєво надчуттєві, демоністичні, теїстичні) та морфологічні (родопле мінні, національні, світові) типізації релігій; поділ їх на нату ралістичні (абстрактного монізму) та супернатуралістичні (те їзму), релігію природи та етичну релігію.

За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

а) ранні вірування – вірування первіснообщинної доби (анімізм, магія, тотемізм, культ предків);

б) політеїстичні релігії – національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму);

в) монотеїстичні релігії – християнство, іслам, буддизм (світові релігії), іудаїзм та сикхізм (національні релігії);

г) синкретичні релігії – утворилися внаслідок зрощуван ня або злиття різних етнічних і світових релігій: афрохристи янські релігії (церква херувимів і серафимів та ін.), ісламо хри стиянські секти (абавіти, ісмаїліти відгалужені), суддо ки тайські секти (дзен буддизм, хао хао), іудео християнські ре лігії (мормони);

ґ) нові релігійні течії, рухи (нетрадиційні форми релігій): це рква Муна (мунізм), церква Антихриста, церква Сатани, церква Свідомості Крішни, йогізм, синтоїзм із культом дзюдо і карате.

Релігію можна розглядати як систему, що складається з конкретних релігій, релігійних течій, напрямів, сект, які посі дають у ній певні місця.

Класифікуючи релігії, застосовують і такі критерії:

1.С т а т и с т и ч н и й (за кількістю віруючих та їх відсотком до чисельності населення).

2.Ч а с в и н и к н е н н я:

а) релігії, історія розвитку яких налічує багато століть, – буддизм, християнство, іслам та ін.;

б) “нові релігійні течії”, що виникли впродовж новітньої історії або виникають тепер, – нетрадиційні релігії (кришна їзм, бахаїзм тощо).

57

Лубський В.І., Лубська М.В.

3. Р і в е н ь о р г а н і з а ц і ї:

а) жорстко централізовані (християнство, буддизм); б) нежорстко централізовані (іслам); в) самовпорядковані (індуїзм, даосизм, синтоїзм); г) децентралізовані.

4. Д е р ж а в н и й с т а т у с:

а) державні релігії (іслам у країнах Західної Азії, лютеран ство – Північної Європи);

б) релігії, статус яких не закріплений відповідними дер жавними документами (конфуціанство і даосизм у Китаї, інду їзм в Індії);

в) релігії національних меншин (іудаїзм за межами Ізраї лю, сикхізм, зороастризм).

5. П р а в о в и й с т а т у с:

а) релігії, підтримувані державою (християнство, індуїзм, іслам, синтоїзм);

б) релігії, які держава не підтримує і навіть переслідує (сві дки Єгови, бахаїзм в Ірані);

в) релігії, до яких ставлення держави нейтральне (джай нізм в Індії).

6. Ф о р м и п о ш и р е н н я:

а) континуальні (безперервні, суцільні): іслам, християн ство, буддизм;

б) дискретні (роздільні, перервні): іудаїзм, бахаїзм, криш наїзм.

7. Е т н о с о ц і а л ь н і к р и т е р і ї:

а) автохтонні (етнічні) релігії, що стали частиною етніч ної самосвідомості, етнічної культури (іудаїзм, сикхізм, син тоїзм, даосизм);

б) уніфіковані, надетнічні релігії (християнство, іслам, буддизм, нові релігійні рухи).

Поширеною є схема, що охоплює всі існуючі релігії, виділяючи: І. Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, анімалізм, шаманство, культ приро

ди, культ предків, політеїзм.

58

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

II. Національні релігії:

1.Ранні національні релігії: релігія Стародавнього Єгип ту, релігія народів Дворіччя, релігії Стародавньої Індії (ведич на, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму, релігії доколумбової Америки та ін.

2.Пізні національні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, си кхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам. IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:

1.Неохристиянство (охоплює релігійні утворення, що на магаються пристосувати традиційне християнство до особли востей часу): Богородична церква, Церква Ісуса Христа Свя тих останніх днів (мормони), Новоапостольська церква, Цер ква Христа.

2.Релігії орієнталістського напряму (зорієнтовані на ку льтуру, духовність, релігії народів Сходу): Товариство Свідо мості Крішни, послідовники Саї Баби, центри Шрі Чінмоя, Ошоцентр, Всесвітня чиста релігія.

3.Синтетичні релігії (поєднують у собі кілька релігійних систем): Велике Біле Братство; Церква Єднання; Всесвітня віра Бахаї.

4.Езотеричні об’єднання (ґрунтуються на вірі в існуван ня надприродного світу): теософія, братство Грааля.

5.Неоязичництво: Рідна віра, РУНвіра, Собор Рідної Віри.

6.Сайєнтологічні рухи (зорієнтовані на поєднання науки

іпрактики психоаналізу): діанетика, наука розуму, християн ська наука.

7.Сатанізм.

Запитання

ізавдання для закріплення знань

1.Схарактеризуйте місце релігієзнавства у системі гу манітарних знань.

2.Чим був спричинений і в чому виявлявся спротив розвитку релігієзнавства у ХХ ст.?

59

Лубський В.І., Лубська М.В.

3.Обґрунтуйте спільні ознаки й відмінності об’єкта і предмета релігієзнавства.

4.У чому полягають особливості конфесійного й ака демічного релігієзнавства?

5.Схарактеризуйте структурні елементи релігієзнавства.

6.У чому полягають особливості методологічних прин ципів релігієзнавства?

7.Яке значення має вивчення релігієзнавства для вашої професійної орієнтації?

Теми рефератів

1 . Особливості академічного релігієзнавства.

2.Гуманістична спрямованість релігієзнавства.

3.Об’єкт і суб’єкт релігієзнавства як науки.

4.Структура релігієзнавства.

5.Релігієзнавство як наука про релігію.

Література

Академічне релігієзнавство. – К., 2000.

Аринин Е.И. Философия религии. Принципи сущностно го анализа. Архангельск, 1998.

Классики мирового религиоведения. – М., 1996. Лекции по религиеведению. – М., 1998. Митрохин Л. М. Философия религии. – М., 1993.

Психологія з викладом основ психології релігії. – Львів, 1998.

Радугин А.А. Введение в религиеведенне: теория, история и современные религии. – М., 1996.

Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. – К., 1996.

Релігієзнавчий словник. – К., 1996.

Угринович Д.М. Психология религии. – М., 1986. Яблоков И.Н. Религиеведение. – М., 1998. Яблоков М. Н. Социология религии. – М., 1990.

60