Тема 8. Статистика ринку фінансів

План:

1. Поняття і структура ринку фінансових ресурсів.

2. Статистика кредитного ринку.

3. Статистика ринку цінних паперів.

4. Статистика валютного ринку.

1. Поняття і структура ринку фінансових ресурсів

У процесі виробничо-комерційної діяльності підприємницькі організації використовують не тільки матеріально-технічні і трудові, але і фінансові ресурси. Для забезпечення необхідного фінансування на найбільш вигідних умовах організації-споживачі здійснюють маркетингові дослідження на фінансових ринках. У свою чергу, фінансові організації здійснюють маркетинг на тих ринках, де вони забезпечують пропозицію фінансових ресурсів.

Ринок фінансових ресурсів – це загальне позначення тих ринків, де формуються попит та пропозиція на різні платіжні кошти. Структура цього ринку подана на рис. 8.1.

Кредитний ринок		Ринок інструментів власності	Валютний ринок
Ринок грошових ресурсів	Ринок інструментів позики	Ринок гібридних і похідних інструментів
	Ринок цінних паперів

Рис. 1. Ринок фінансових ресурсів

Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємини між організаціями і громадянами, що мають потребу у фінансових коштах, та організаціями і громадянами, які можуть надати ці кошти на певних умовах.

До інструментів позики відносять облігації, векселя, сертифікати; до інструментів власності – всі види акцій; до гібридних інструментів – цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій; до похідних інструментів – варранти, опціони, фьючерси тощо.

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємини між покупцями і продавцями валют.

2. Статистика кредитного ринку

Кредит (кредитна лінія) – це угода, відповідно до якої кредитор зобов’язується на визначених умовах надати у розпорядження клієнта визначену суму, яку той зможе використовувати на свій розсуд.

Основними функціями кредитного ринку в економіці є:

• перерозподіл грошових потоків і капіталів і вирівнювання норми прибутку;

• акумулювання вільних фінансових ресурсів з їх подальшою капіталізацією і переданням позичальникам на платній основі;

• обслуговування деяких видів платежів і спеціальних фінансових операцій.

Кредити можна класифікувати за такими критеріями:

1. за терміном надання (короткострокові, середньострокові і довгострокові);

2. за забезпеченням (забезпечені і незабезпечені);

3. залежно від специфіки кредитора (державні, банківські, комерційні / фірмові, приватні);

4. залежно від специфіки дебітора (банківські, комерційні / торгові, персональні);

5. за напрямами використання (споживчі, промислові, на формування оборотних коштів, інвестиційні, сезонні тощо);

6. за способом надання (вексельні, за допомогою відкритих рахунків, кредитні лінії, поновлювані, сезонні тощо);

7. за розміром позики (дрібні, середні, великі);

8. залежно від рівня кредитного ризику:

• стандартні (безризикові) позики;

• нестандарні позики (помірний ризик неповернення);

• сумнівні кредити (високий ризик неповернення);

• безнадійні кредити (імовірність повернення практично відсутня).

Крім перерахованих вище видів кредиту, існують і так звані пільгові кредити, що видаються позичальникам під відсоткову ставку нижче ставки рефінансування Національного банку України, що діє на момент надання кредиту, або нижче середньозваженої відсоткової ставки конкретного банку.

Позики надаються конкретному позичальнику лише за умови його кредито- і платоспроможності, тому регулярно (по закінченні фінансового року) проводиться аналіз кредитоспроможності всіх позичальників.

Основні показники кредитної статистики поділяються на три групи.

1. Показники, пов’язані з умовами і можливостями надання кредиту. Дозволяють з’ясувати, чи може банк надати клієнту необхідну позику. Це:

• максимальний розмір ризику на одного позичальника – сукупна сума вимог банку до конкретного позичальника у відношенні до власних коштів (капіталу) банку, виражена у відсотках; не повинна перевищувати 25 %;

• максимальний розмір великих кредитів – відсоткове співвідношення сукупної величини великих кредитів і капіталу банку; великий кредит – такий, що перевищує 5 % капіталу банку; показник не повинний бути більше 8;

• максимальний розмір ризику на одного вкладника – відсоткове співвідношення суми, отриманої банком від одного вкладника, і капіталу банку; не повинне перевищувати 25 %;

• норматив кредитування банком своїх акціонерів (учасників) – відсоткове відношення суми кредитів, наданих акціонерам, до капіталу банку; не повинне перевищувати 20 %.

2. Показники розрахунку відсотків за виданий кредит. Характеризують способи нарахування конкретним банком відсотків на основну суму кредиту. Розрізняють:

• прості відсоткові ставки:

I = P * T * C, (8.1)

де I – сума відсотків за весь час використання кредиту, P – первісний розмір кредиту, T – термін кредиту; C – ставка плати за кредит; під прості відсотки видаються, як правило, короткострокові невеликі кредити; загальна сума, яку клієнт повинний виплатити банку: S = P * ( 1 + T * C); проте, зазвичай відсотки не приєднують до основної суми боргу, а виплачують періодично;

• складні процентні ставки; при довгострокових кредитних операціях відсотки виплачуються, як правило, не відразу після їхнього нарахування, а приєднуються до суми боргу; таким чином, база для нарахування складного відсотка змінюється в часі. Основна формула розрахунку складних відсотків:

; де n – кількість періодів (років). (8.2)

3. Показники, пов’язані з аналізом рівня кредитного ризику для позичальника (банка) або рівня кредитоспроможності клієнта. За допомогою цих показників встановлюється рівень кредитоспроможності і платоспроможності клієнта; цими ж показниками може скористатися клієнт при виборі банку. Існує досить багато методик аналізу кредитоспроможності; найбільш популярна – на основі фінансових коефіцієнтів.

Аналіз виконується в два етапи: експрес-аналіз за стандартним набором коефіцієнтів; якщо стандартні вимоги не виконані, а також наприкінці фінансового року, проводять розгорнутий аналіз. До стандартного набору входять коефіцієнти автономії, маневреності, покриття, швидкої й абсолютної ліквідності, іммобілізації й інші, які докладно розглядаються в курсах «Фінанси», «Фінансовий менеджмент» і «Економічний аналіз».

3. Статистика ринку цінних паперів

Цінні папери – це грошові чи товарні документи, що забезпечують законодавчо визнане право на одержання визначеної грошової суми, частки прибутку, товару тощо за настання певних конкретних умов. Економічна роль цінних паперів полягає у забезпеченні безупинного кругообігу капіталу.

Ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів, називають ринком цінних паперів або фондовим ринком. Фондовий ринок буває первинним і вторинним. На первинних фондових ринках здійснюється емісія цінних паперів і їх первинне розміщення; на вторинних – подальша купівля-продаж. Найбільш розвиненим є вторинний ринок звичайних акцій. Крім того, фондовий ринок буває біржовим і позабіржовим. Позабіржовий ринок обслуговується інвестиційними компаніями, фінансовими посередниками і приватними особами.

Суб’єктами ринку цінних паперів є емітенти, інвестори і фінансові посередники.

Виділяють такі різновиди цінних паперів:

• грошові папери, що закріплюють право на одержання грошової суми (наприклад, векселя, чеки, облігації);

• товарні папери, що закріплюють речовинні права, найчастіше право власності (наприклад, коносаменти, варранти);

• папери, що закріплюють майнові права на участь у деякій компанії (акції, сертифікати на акції).

Крім того, цінні папери бувають: короткострокові і довгострокові; державні і корпоративні; іменні, ордерні (векселі) і на пред’явника.

Розглянемо найбільш розповсюджені види цінних паперів.

1. Облігація – цінний папір, що засвідчує надання його власником позики емітенту. Основні статистичні показники для облігацій:

• номінальна вартість, призначена в момент емісії;

• курс облігації – відсоткове відношення поточної ціни паперу на даному ринку до його номінальної вартості;

• прибутковість – відсоткове відношення загального доходу за період (рік) до ціни на початок періоду; загальний доход складається з нарахованих відсотків, зміни поточної ціни за період і доходів від реінвестиції відсотків.

2. Акція – цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі акціонерного товариства. Розрізняють акції іменні і на пред’явника, привілейовані і звичайні. Статистичні показники ті ж самі, лише замість відсотків враховуються дивіденди.

3. Похідні фінансові інструменти (деривативи) – це термінові контракти, вартість яких визначається виходячи з вартості базисного активу. Зазвичай це угоди між двома сторонами про надання позики зі ставкою, що плаває, і з гарантією, що ця ставка не вийде за межі встановленого коридору.

4. Чек – це грошовий документ, що містить письмовий наказ клієнта банку, що веде його поточний рахунок, сплатити визначену суму цьому чекоутримувачу. Чеки виписують у межах суми рахунка.

5. Вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити при настанні терміну визначену суму векселедержателю. Розрізняють векселя прості і перекладні, термінові і за пред’явленням, казначейські, банківські і комерційні.

6. Сертифікати бувають:

• ощадні; засвідчують право на одержання вкладеної суми і відсотків після закінчення встановленого терміну;

• депозитні; це різновид строкових банківських вкладів: вкладені кошти повинні зберігатися визначений термін, і якщо їх забрати раніше, то відсоток буде менше.

7. Опціон – це цінний папір, що надає право на купівлю чи продаж інших цінних паперів за встановленою ціною у визначений період.

8. Фьючерс – це тверде зобов’язання купити чи продати інші цінні папери за встановленою ціною у визначений період.

Значна частина цінних паперів реалізується на фондових біржах. Фондова біржа – це організований ринок для торгівлі фінансовими інструментами, створений професійними фінансовими посередниками для взаємних оптових операцій. Біржова статистика – це система показників, що характеризують стан біржі; до цієї системи входять такі показники:

1. Фондові індекси – індикатори зміни курсу сукупності цінних паперів. Це індекс Доу-Джонса (середній показник курсів акцій для групи найбільших компаній США – середня арифметична від щоденних котирувань на кінець дня); індекс NIKKEI – обчислюється на базі 225 акцій, що обертаються на Токійській фондовій біржі; індекс SP 500 і т.п.

2. Динаміка числа і фінансової стійкості інституціональних одиниць, включених у лістинг (лістинг – процедура допущення цінних паперів на фондову біржу).

3. Капіталізація ринку – добуток числа акцій, що знаходяться в обороті, на їхню ринкову вартість.

4. Котирування цінних паперів – виражається найбільш високою ціною в нереалізованих заявках на купівлю і найбільш низькою ціною в нереалізованих пропозиціях про продаж.

5. Біржовий оборот – сума продажів на фондовій біржі за визначений період.

6. Курс цінного папера на початок і на кінець дня.

7. Фінансові коефіцієнти по конкретних видах цінних паперів (прибутковість, ризик…).

Основними джерелами інформації про ринок цінних паперів і фондові біржі є результати біржових торгів, що формуються наприкінці оперативного дня і регулярно публікуються.

4. Статистика валютного ринку

Валютні ринки – спеціальні ринки, на яких може бути куплена чи продана іноземна валюта. Обмінний курс – це ціна іноземної валюти, обумовлена співвідношенням попиту та пропозиції. Валютний курс може бути встановлений двома способами: наприклад, 7,9 гривень за долар США чи 0,127 долара за гривню.

За останні 20 років великі промислово розвинені країни перейшли від режиму фіксованих (але регульованих) курсів до гнучких валютних курсів. У системі гнучких валютних курсів обмінний курс визначається як рівноважна ціна валюти на валютному ринку. При фіксованих курсах курс валюти встановлюється центральним банком, що берет на себе зобов’язання купувати і продавати будь-яку кількість іноземної валюти за встановленим курсом.

Фіксований валютний курс може визначатися на основі так званого золотого стандарту. Вартість валюти кожної країни встановлюється в кількості золота; приплив чи відтік золота відповідно веде до збільшення чи зменшення грошової маси. Центральний банк може компенсувати вплив втрат золота на величину грошової маси, тобто підтримувати валютний курс за рахунок своїх резервів і операцій на відкритому ринку. Якщо резерви вичерпані, доводиться проводити девальвацію, тобто оголошувати про зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Величина гнучкого курсу валюти залежить від трьох факторів:

• рівень внутрішніх і зовнішніх цін; за інших рівних умов зростання внутрішніх цін веде до здешевлення національної валюти;

• торгові потоки; наприклад, втрата експортних ринків спричиняє дефіцит торгового балансу і підвищений попит на іноземну валюту. Її ціна зростає, ціна національної валюти падає, це приводить до здешевлення вітчизняних товарів на зовнішніх ринках і відновлення конкурентоспроможності країни;

• переливи капіталу; зростання відсоткових ставок всередині країни притягує капітал і спричиняє подорожчання національної валюти.

Ані система гнучких, ані система фіксованих валютних курсів не мають явних переваг. Гнучкі курси гарні в довгостроковому плані, але в короткостроковому збільшують ризики. Фіксовані курси зручні в короткому періоді, але в тривалому не забезпечують необхідної гнучкості.