4. Статистика руху робочої сили і робочих місць

У матеріалах Міжнародної організації праці в числі основних категорій плинності робочої сили виділяються:

• зайняті особи, що втрачають свою роботу;

• незайняті особи, що шукають роботу;

• особи, що залишають ринок праці в зв’язку з навчанням, відпусткою за вагітністю і доглядом за дитиною, хворобою, інвалідністю, виходом на пенсію, еміграцією;

• особи, що вперше вступають на ринок праці (випускники шкіл, іммігранти тощо);

• особи, що повернулися на ринок праці (особи, що одержали професійну освіту, особи, у яких закінчилася відпустка по відходу за дитиною, пенсіонери, що хочуть мати додаткові доході).

Зазначений перелік можна доповнити показниками, що характеризують галузевий перерозподіл і зміну в статусі зайнятості (за наймом, не за наймом).

Джерелами інформації про рух робочої сили є:

• звітність підприємств і організацій;

• дані служб зайнятості про кількість осіб, що шукають роботу, і про працевлаштування;

• дані адміністративного обліку осіб, що вийшли на пенсію за віком чи за інвалідністю;

• дані спеціальних обстежень робочої сили;

• інформація про професійну підготовку кадрів.

Для аналізу руху робочої сили використовуються такі показники:

• індекс чисельності робочої сили – відношення чисельності працівників на кінець періоду до чисельності на початок періоду;

• показник загального обороту робочої сили – відношення суми всіх прийнятих і всіх звільнених за період до числа працівників у середньому за період; окремо можна розрахувати оборот щодо прийому й оборот щодо вибуття (знаменник той же).

Вивчення міжгалузевого і міжрегіонального руху робочої сили здійснюється шляхом динамічних зіставлень сальдо прибуття-вибуття по окремих галузях (регіонах).

Статистика руху робочих місць обмежується вивченням числа вакансій і прогнозів організацій з приводу вивільнення працівників і введення нових робочих місць. Ця інформація дозволяє оцінювати напруженість на ринку праці (число незайнятих працівників у розрахунку на одне вільне робоче місце).

Останніми роками в Україні загострилися проблеми зовнішньої трудової міграції. За визначенням МОП «трудівник-мігрант» – це особа, що мігрує з однієї країни до іншої з наміром одержати роботу. В одних регіонах міграція приводить до різкої нестачі кваліфікованої робочої сили, в інших – створює проблеми з житлом і забезпеченням роботою.

Форми статистичного спостереження за зовнішньою трудовою міграцією включають такі показники:

• у частині національних кадрів, що працюють за кордоном – статево-віковий склад, розподіл по країнах прийому, рівень освіти, стаж роботи, галузь, професія;

• у частині іноземних громадян, зайнятих у національній економіці – статево-віковий склад, галузь, розподіл по країнах походження, по формах залучення і працевлаштування.

5. Статистика вартості праці

Міжнародні стандарти щодо вартості витрат на робочу силу сформульовані в Резолюції про статистику вартості праці (Resolution concerning statistics of labour cost…), що прийнята 11-ю Міжнародною конференцією статистиків праці в 1966 р. Стандартна класифікація витрат на робочу силу включає 10 груп витрат, серед яких перші чотири групи характеризують пряму вартість праці, а інші належать до непрямих витрат.

1. Пряма заробітна плата (основна зарплата, доплати за понаднормові).

2. Оплата невідпрацьованого часу (відпустка, свята).

3. Преміальні і грошові винагороди.

4. Їжа, питво, паливо й інші виплати в натуральній формі.

5. Вартість житла для працюючих, наданого роботодавцями.

6. Витрати роботодавців на соціальне забезпечення.

7. Вартість професійного навчання.

8. Вартість культурно-побутового обслуговування.

9. Інші витрати на робочу силу.

10. Податки, що розглядаються як вартість праці.

В рекомендаціях МОП зазначено, що витрати на робочу силу доцільно вивчати на основі спеціальних щорічних вибіркових спостережень. Особливий інтерес представляють групування по галузях, регіонах, категоріях працюючих, в тому числі з метою міжкраїнних порівнянь. Витрати можна вимірювати в розрахунку на одиницю випущеної продукції і на одиницю трудових витрат (останнє методично простіше). Показник середніх витрат у розрахунку на відпрацьований час широко застосовується в економічно розвинутих країнах для характеристики ефективності використання живої праці.

Для всебічної характеристики витрат на робочу силу рекомендується така система показників:

• середньомісячні витрати на робочу силу на одного працівника;

• витрати на робочу силу на одну відпрацьовану людино-годину;

• середньомісячні витрати на робочу силу у відсотках до средньогалузевого рівня витрат;

• структура витрат на робочу силу;

• витрати на оплату праці працівників (всього й у відсотках до витрат на робочу силу).

Основна частка в складі витрат на робочу силу (60-70 %) припадає на заробітну плату. Обстеження розмірів заробітної плати відповідно до міжнародної практики проводяться за станом на жовтень за таким переліком показників: чисельність працівників, що повністю відпрацювали звітний місяць, у розрізі окремих професій і посад; заробітна плата, нарахована за звітний місяць; тарифний заробіток (без доплат); число відпрацьованих людино-годин.

Аналізують також розподіл чисельності працівників по розмірах заробітної плати (так зване «віяло заробітної плати»).

Основним механізмом, що регулює рівень і динаміку заробітної плати, є встановлений мінімум оплати праці; цей показник постійно знаходиться в зоні статистичного спостереження й аналізу.

До 1991 року увага статистики в основному концентрувалася на динаміці номінальної заробітної плати; пізніше акцент змістився до реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата в грошових одиницях не публікується; для її аналізу використовуються відносні величини (індекс реальної заробітної плати, що обчислюється діленням індексу номінальної зарплати на індекс цін).

Для контролю заборгованості за заробітною платою використовується показник «прострочена заборгованість за заробітною платою, в тому числі через відсутність фінансування з бюджетів усіх рівнів».