4. Спокуси в пустелі (1:12-13)

Огляд: Дух веде Господа в пустелю, щоб виманити диявола (Іван Золотоустий). Спокуса приступає до Господа тільки зовні, оскільки в Його людській природі немає гріха (Григорій Великий). Молитви та піст необхідні для боротьби з нечистими духами, коли ті повертаються, щоб напасти на очищеного хрещенням (Беда Високоповажний).

«Дух повів Його в пустиню» (1:12)

У пустелі у диявола

Подивися, куди Дух, взявши, вивів Його: не в місто або на площу, але в пустелю. Адже оскільки Він хотів виманити диявола, то дав йому можливість підступитися не тільки через голод, а й через місцезнаходження. Бо диявол нападає найчастіше саме тоді, коли бачить людей наодинці і в самоті. Так і спочатку він напав на жінку, коли застав її одну, окремо від чоловіка (Бут. 3:1-6). (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея»)

«Спокушений сатаною» (1:13)

Навіювання, насолода, згода

Спокуса відбувається трьома шляхами: через навіювання, насолоду і згоду. Коли спокушаємося - здебільшого через насолоду, а й також і через згоду грішимо, - то, знаючи про гріхи плоті, всередині себе відчуваємо боротьбу. Але Бог, що втілився в утробі Діви, прийшов у світ без гріха і не мав у Собі ніякого протиріччя. Отже, спокушатися Він міг навіюванням, однак насолода гріха не торкнулася Його розуму. Тому все це диявольська спокуса відбувалося ззовні, але не всередині. (Григорій Великий «Гомілії на Євангелія»)

Про небезпеку повторної спокуси

Згідно з трьома євангелістами, після хрещення Господь на самоті протягом сорока днів постив (Пор. Мат. 4:2; Лук. 4:2). Насправді ж нас навчав і нам Своїм прикладом показував, щоб ми після отримання відпущення гріхів зміцнювалися постом, молитвою та іншими дарами Духа, щоб в нас, поки ми перебуваємо в подиві і хвилюванні, не повернувся дух нечистий, який з серця нашого був вигнаний хрещенням, і щоб нас, ще не заповнених духовними багатствами, дух що входить, не кинув в семиразову погибель так, що наше нове становище стало б гіршим від попереднього (Пор. Map.12:43-45; Лук. 11:24-26). Тому будемо всіляко остерігатися, щоб вадою гріхів не запалити в собі самих вогню, який перекриє шлях нашого життя. Меч же полум'яний, який охороняє ворота раю (Пор. Бут. 3:24), водохресним джерелом для всякого віруючого вже погашений і усунений, щоб ми могли повернутися назад; лише для невіруючих залишається він незмінним. Але і для лжевіруючих - покликаних, але не вибраних (Пор. Мат. 20: 16, 22:14; Лук. 14:24), коли після хрещення не побояться вчинити злочин, як іноді після гасіння - в той же час вогонь розгорається, щоб не змогли увійти в Царство, якого шукають удавано і двоєдушно, швидше підступними зубами, ніж простими очима голуба. (Беда Високоповажний «Гомілії на Євангелія»)