Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкажіть про розвиток архітектури доби Відродження.

2. Напишіть повідомлення „Розвиток української архітектури XV−XVI століть”3. Допишіть речення:

До будівель проторенесансного типу належать ... .

Проторенесансна архітектура заперечує ... .

Зачинателем архітектури Раннього Відродження вважають... .

Найхарактерніші будівлі Філіппа Брунеллескі − ... .

Проторенесанс вніс у готичне мистецтво ... .

5. Розкажіть про розвиток образотворчого мистецтва доби Відродження.

6. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем:

„Різноплановість таланту Леонардо да Вінчі”,

„Незалежна свобода генія, − широта художнього розмаху − характерні риси Мікеланджело Буанаротті”,

„Творчість Рафаеля Санті”,

„Художники Італії доби Відродження”.

7. Охарактеризуйте багатоманітність художньої творчості раннього Відродження.

8. Які характерні риси Раннього і Високого Ренесансу?

9. Розкажіть про Відродження у Венеції.

10. Напишіть повідомлення на тему: „Скульптура доби Відродження”.

6.5. Північне Відродження

6.5.1. Визначення терміну „Північне Відродження”

Термін „Північне Відродження” застосовують до культури XV−XVI ст. в європейських країнах, що лежать на північ від Італії. Цей термін досить умовний. Його застосовують за аналогією до італійського Відродження. Культура Відродження у Нідерландах, Німеччині, Франції та Англії була продовженням готичних традицій. Ця культура просто внутрішньо еволюціонувала у бік „світської”.

Специфіку Північного Відродження становить саме це поєднання самобутніх готичних традицій з впливами італійської культури.

6.5.2. Гуманізм Північного Відродження

Зародження гуманізму у країнах Північного Відродження

Початком виникнення гуманістичного руху на північ від Альп можна вважати 1432 р. – час відкриття церковного собору у Базелі. Саме тоді виникла потреба у „нових людях” – гуманістах. Більше того, на цьому соборі вони відіграли вирішальну роль (були довіреними особами й авторами програмних документів собору). Скромний секретар одного з єпископів Еней Сильвій Пікколоміні у процесі соборних дискусій перетворився на всесильного канцлера імперії й кардинала. Голландця Миколая Кузанського було висунуто на одне з перших місць у церкві, а лицар Грегор фон Геймбург виступив з промовами від імені усього німецького народу. Так виник гуманістичний рух у цьому європейському регіоні⁴⁸.

З 70-х рр. XVI ст. центром гуманізму стає Париж. Причому тут також книгодрукування було одним із стимулів поширення гуманістичної освіченості. Друкарня Сорбонни була створена за ініціативою Гійома Фіше. Завдяки посередництву Гейнліна фон Штейна до цієї справи були залучені не тільки німецькі друкарі, але й молоді гуманісти, у тому числі Рейхлін.

Поступово саме пов’язаний із іноземним земляцтвом коледж Монтегю при Паризькому університеті стає центром розвитку гуманістичної культури. До Паризького університету запрошують італійських учених – Павла Емілія та Фаусто Андреліні, тут надають покровительство молодому Еразмові Роттердамському. З появою перших паростків Реформації у 1521 р. у Франції створюється знаменита реформаційно-гуманістична група в місті Мо навколо гуманіста-єпископа Гійома Брісонне.

Із загостренням класової боротьби у німецьких землях за обставин буржуазної революції у Німеччині втрачається єдність гуманістичного руху. Головним фактором, що розколов табір гуманістів, була конфесійна полеміка. Диспути навколо Лютера провели межу, що поділили гуманістів на два табори. У Німеччині це відбулося вже у 20-х рр. XVI ст., у 30-х це відбулося у Нідерландах та Франції. У цій гострій полеміці шліфується стиль нелатинської літератури, створюються латинські неологізми, що спиралися на народну мову. У цей час з’являються найкращі шедеври гуманістичної латини: „Похвала глупоті” Еразма, безсмертні діалоги Гуттена, поезія Еобана Гесса, еразмівські „Розмови” та ціла низка інших творів. У Франції найзначнішими і водночас останніми творами подібної літератури стали „Кимвал світу” (1537) та трактат Бюде „Про перехід еллінства до християнства” (1534).

Грандіозна праця Слейдена „Коментарі про стан релігії й держави за часів імператора Карла V” 1556 р. знаменує наступний і заключний етап розвитку гуманізму Північного Відродження, який можна назвати „ерудитським”. Реформація ствердила поширення національних мов у теології, отже і в іншій різноманітній літературі

Відмінності італійського ренесансного гуманізму та гуманізму Північного Відродження

Гуманістів Північного Відродження відрізняє від італійських інтерес до Середньовіччя − це було ознакою не середньовічного світогляду, а проявом тверезого патріотизму. Помітна різниця є також у ставленні гуманістів до університетів. У той час як в Італії гуманістичні академії процвітали поза межами університетів, гуманісти Північного Відродження вели боротьбу за університети. В Італії набагато раніше відбулося розмежування сфери гуманізму та природничих наук. Отже, головна відмінність між італійським та північним гуманізмом полягає в інтересі гуманістів Північного Відродження до математики й природничих наук.

На певному етапі розвитку, особливо напередодні Реформації, у північному гуманізмі виявляється виразний інтерес до „світської теології” − навіть більше, ніж це мало місце в італійському гуманізмі. В Італії ці питання не пов’язувалися з проблемами патріотизму і проектами реформ суспільної системи.

Прагнення до реформування церкви в гуманізмі Північного Відродження. Еразм Роттердамський, Ульріх фон Гуттен

Літературні процеси, що відбувалися у країнах Північного Відродження, були дуже своєрідні. Наприклад, у Німеччині найпопулярнішим жанром XV – XVI ст. вважалася так звана література про глупоту і дурнів. У цьому жанрі написаний твір одного з найосвіченіших людей Європи − Еразма Роттердамського „Похвала глупоті”. Це сатира, спрямована проти „сморідного болота” богословів і невігласів-ченців, пап, хтивих королів, низькопоклонних вельмож. Він закликав повернутися до ранньої християнської традиції.

Видання Еразмом у Базелі у 1516 р. Нового Заповіту його друзі – видатний англійський гуманіст Томас Мор, члени оксфордського гуманістичного гуртка Колет й Лінакр, а також покровитель Еразма архієпископ Кентерберійський Уорхем, сприйняли як важливий крок до здійснення церковної реформи, про яку вони мріяли.

Дослідники вказують, що пороки сучасності засуджував Ульріх фон Гуттен – видатний політичний мислитель, поет-лицар. Він був одним із авторів памфлету „Листи темних людей”. У цьому творі гнівно викрито лицемірство папства, піднесено ідею єдиної Німеччини, у якій вся влада має належати лицарству. Гуттен підготував боротьбу за реформу церкви, яка розпочалася виступом Мартіна Лютера у 1517 р. і невдовзі охопила всю Німеччину.