- •Культурологія
- •1. Методологічні основи дисципліни
- •Поняття “культура” вживається: - для характеристики певних історичних епох (первісна культура, антична культура, середньовічна культура і т. Ін.);
- •Завдання й запитання для самоконтролю
- •2. Культура на ранніх етапах розвитку
- •Завдання і запитання для самоконтролю
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Антична культура
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •5. Культура в епоху середньовіччя
- •5.1. Загальна характеристика культури Середньовіч-чя
- •5.2. Культура Візантії
- •Запитання для самоконтролю
- •5. 3.Середньовічна культура Західної Європи (V – XV ст.)
- •Запитання для самоконтролю
- •5.4. Культура Київської Русі
- •Заитання для самоконтролю
- •6. Культура епохи відродження й реформації
- •6.1. Визначення і хронологічні межі епохи Відрод-ження й Реформації
- •6.1.1. Світоглядні основи доби Відродження. Ренесансний гуманізм, його еволюція й характерні ознаки
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •6.2. Соціально-економічні й духовні перетворення в Європі XIV–XVI ст.
- •6.2.1. Християнський антропоцентризм
- •6.3. Італійське Відродження
- •6.3.3. Гуманізм італійського Відродження
- •Філософія італійського Відродження
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •6.4.1. Образотворче мистецтво італійського Відрод-ження
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •6.5. Північне Відродження
- •6.5.1. Визначення терміну „Північне Відродження”
- •6.5.2. Гуманізм Північного Відродження
- •6.5.3. Відродження у Нідерландах
- •6.5.4. Відродження у Німеччині
- •6.5.5. Відродження у Франції
- •6.5.6. Відродження в Англії
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •6.6. Українське культурне піднесення (кінець XV – перша половина XVII ст.)
- •6.6.1. Освіта і культура
- •6.6.2. Братства та їх роль у національному й культурному піднесенні України
- •6.6.3. Архітектура та образотворче мистецтво
- •6.6.4. Література і книгодрукування
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •6.7. Реформація та контрреформація. Передумови становлення та розвитку протестантської культури
- •6.7.1. Передумови й початок реформаційного руху. Мартін Лютер
- •6.7.2. Основні соціальні, політичні й релігійні ідеї реформаційного руху
- •6.7.3. Контрреформація. Виникнення ордену єзуїтів
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •7. Культура епохи абсолютизму і просвітництва
- •7.2.Стиль бароко у європейському мистецтві
- •7.3. Витоки та основні засади Просвітництва
- •7.4.Стильові і жанрові особливості мистецтва
- •8. Промислова революція XIX ст. Та її наслідки
- •8.1. Загальна характеристика розвитку країн Європи та Північної Америки у другий період нової історії
- •8.2. Неокласицизм − рушійна стильова форма художнього розвитку європейського мистецтва кінця XVIII – початку хіх ст.
- •8.2.1. Англія
- •8.2.2. Скандинавські країни
- •8.2.3. Росія
- •8.2.4. Україна
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •8.3. Романтизм як одна з основних естетичних і світоглядних моделей XIX ст.
- •8.3.1. Основні принципи романтизму як ідейно-художнього напрямку
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •8.4. Реалізм – історично-конкретна форма художньої свідомості
- •8.4.1. Основні принципи реалістичного методу
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •8.5. Імпресіонізм та його сутність
- •8.5.1. Імпресіонізм – визначне явище у живописі та скульптурі
- •8.5.2. Імпресіонізм у музиці
- •8.5.3. Імпресіонізм і символізм у літературі
- •8.5.4. Постімпресіонізм
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •9. Культура хх – початку ххі ст.
- •9.1. Основні тенденції розвитку культури в хх ст.
- •9.2. Особливості культурного розвитку України в хх ст.
- •Словник термінів
- •Список літератури
6.3. Італійське Відродження
Періодизація італійського Відродження
Періоди історії італійської культури прийнято позначати назвами століть:
1) дученто (ХІІІ ст.) − Протовідродження (Проторенесанс);
2) треченто (XIV ст.) − продовження Проторенесансу;
3) кватроченто (XV ст.) − Раннє Відродження (Ранній Ренесанс);
4) чінквеченто (XVI ст.) − Високе Відродження (Високий Ренесанс).
Хронологічні рамки століття не зовсім збігаються з певними періодами культурного розвитку. Так, проторенесанс датується кінцем ХІІІ ст., Ранній Ренесанс закінчується в 90-х рр. XV ст., а Високий Ренесанс вичерпує себе вже у 30-і рр. XVI ст. Він триває до кінця XVI ст. лише у Венеції − саме до цього періоду найчастіше застосовують термін „пізній Ренесанс”.
Кінець ХІІІ ст., дученто − прелюдія Відродження, доба звільнення селян від кріпосної залежності, послаблення могутності феодалів, поява антифеодальних програм і конституцій на зразок „Встановлення справедливості” у Флоренції. Це століття Данте і Джотто. Громадяни виступили тоді єдиним фронтом проти дворянства, в якого були відібрані політичні права. Проторенесанс був початком ренесансної культури Італії. Він ще тісно пов’язаний із середньовіччям, з романськими, готичними та візантійськими традиціями38.
Раннє Відродження, XIV ст., треченто − це доба пополанської демократії, республіканських міст-держав. У цей період з’являються перші мануфактури39. Це століття великого поета Франческо Петрарки, для якого найважливішим була „реальна, земна, внутрішньо вільна людина”40. У цю добу звичайна людина − купець, прядильник − стає героєм новел Джованні Боккаччо і Франко Саккеті − нової життєстверджувальної літератури.
Кватроченто, XV ст. – це час розквіту образотворчого мистецтва Відродження. У політичній еволюції Італії з кін. XIV ст. починається новий період: придушення народних повстань, встановлення олігархії, і нарешті, встановлення тиранії. У період кватроченто ідеал народності поступається загальнолюдському ідеалові „всебічно й гармонійно розвиненої особистості”.
Останній період Відродження, XVІ ст., чінквеченто − це доба небаченого розквіту мистецтва й філософії, доба Леонардо да Вінчі й Нікколо Макьявеллі.
У літературі й образотворчому мистецтві виникає новий стиль – маньєризм. Індивідуалізм витісняється суб’єктивізмом, ідеалізація людини – спіритуалізацією або підкресленим інтересом до окремої, характерної риси; свобода волі придушується, а розум витісняється почуттями, навіть інстинктом, як останнім притулком „природної” свободи. Поетові й художникові-маньєристу все у світі починає здаватися ненадійним, плинним, у тому числі й він сам.
Однак маньєристам чужий середньовічний аскетизм. Права, завойовані гуманізмом Відродження для плоті, не заперечуються41.
Зміна стилю ренесансу на стиль маньєризм відбувалася в Італії у межах мистецтва й літератури доби Відродження. Учені стверджують, що 30-і рр. XVI ст. в Італії впала естетична система національного класичного стилю, а не культура Відродження. Гуманізм був надто могутнім явищем, щоб згаснути в один момент, без напруженої, героїчної боротьби за власні ідеали42.
Зокрема, у літературі Італії другої третини XVI ст. ідейна боротьба не згасає, а навпаки, загострюється. Маньєризм як стиль не тільки вторинний і перехідний, а ідейно полівалентний. Він дисгармонійний і принципово еклектичний. Ця риса вказує на програмний зв’язок маньєризму з Відродженням. Маньєризм утворюється з уламків ренесансу, що сполучаються дивним чином. Він намагається продовжувати й вдосконалювати „велику манеру” Рафаеля й Мікеланджело, Петрарки й Боккаччо у таку добу, коли ідеологічні основи класичного стилю виявляються в Італії неприйнятними ні для противників, ні для прихильників класичного гуманізму доби Відродження.
Місто Флоренція – „Афіни італійського Відродження”
Флоренція була крупним передовим центром Тосканської області, одиним із найбільших торговельно-промислових центрів Італії, який одягав у яскраві сукна й шовки багату Європу й Левант. З XV ст. це місто стало справжньою столицею італійської культури й передової думки, величезною мистецькою лабораторією. Тому Флоренцію доби Відродження порівнюють з давньогрецькими Афінами. У цьому місті створено шедеври архітектури й образотворчого мистецтва, що у наступних століттях були визнані еталонами ідеальної краси.
У Флоренції утворилася синьйорія − правління одного найбагатшого роду. Ця форма правління фактично замінила собою республіканську форму державної влади. Після придушення повстання чомпі у Флоренції фактично володарював рід Альбіцці, а з 1434 р. до влади прийшли Медичі, багаті банкіри. Їхні предки були членами одного з найстаріших цехів − аптекарів та лікарів.
.
Після Медичі Флоренція пережила важкий період правління релігійного реформатора Савонароли та чужоземне нашестя. Це нашестя принесло у XVI ст. у столицю Відродження, у місто вільної думки та нового мистецтва жорстоку й відкрито монархічну владу нових Медичі. Ці правителі − герцоги, а потім великі герцоги намагалися абсолютистськими методами врятувати політичний престиж Італії, яка у цей час втрачала свою незалежність.