Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття „Ренесанс в українській культурі”.

2. У якому виді мистецтва України найхарактерніше виявились ознаки ренесансного стилю?

3. Коли і з якою метою створювались братства в Україні? Назвіть найвідоміші з них.

4. Назвіть імена видатних архітекторів, малярів та скульпторів України кінця XVI−початку XVII ст.

5. Назвіть імена видатних філософів-гуманістів кінця XV − середини XVI ст. зачинателів гуманістичної культури в Україні.

6. Чому колегія в Острозі вважається осередком ренесансної культури в Україні?

7. Що таке полемічна література? Назвіть імена визначних письменників-полемістів.

8. Розкажіть про українське друкарство ренесансної доби. Назвіть найвідоміші друковані видання.

9. У чому, на Вашу думку, полягає найсуттєвіший вплив і значення ренесансної культури для України?

6.7. Реформація та контрреформація. Передумови становлення та розвитку протестантської культури

6.7.1. Передумови й початок реформаційного руху. Мартін Лютер

У XVI ст. Німеччину, Англію, Францію, Нідерланди, скандинавські країни, країни центральної Європи охопив широкий суспільний рух проти католицької церкви − Реформація (від лат. reformatio − перетворення, виправлення). Представники цього руху заперечували верховну владу папи римського, чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької церкви про можливість „спасіння” віруючих „добрими ділами” (тобто, пожертвуваннями і молитвами), культ святих, ікони, обов’язкову безшлюбність духівництва, більшу частину католицької символіки тощо. На противагу цьому висувалася вимога до національних церков, не підпорядкованих римській курії, проводити богослужіння рідною мовою. Джерелом віровчення послідовники реформаційного руху вважали саме лише Святе Письмо (Біблію) і відкидали Священний Переказ (рішення церковних соборів, вердикти римських пап)⁷⁹.

Ідея реформації церкви „носилася у повітрі” в добу Гуманізму й Відродження так само, як ідеї відродження мистецтва й науки. Виразником цієї ідеї став чернець августинського ордену, син рудокопа Мартін Лютер. У 1517 р. Лютер представив до загального розгляду 95 тезисів проти папської влади. Він спалив папську буллу, що відлучала його від церкви. Ним був написаний для церкви новий катехізис⁸⁰.

Лютерівське вчення поширилося у Швеції, Данії, Франконії, Гессенських і Бранденбурзьких землях. Розпочалася війна протестантів з німецьким імператором Карлом V. Ця війна тривала з перервами до 1536 р., коли імператор змушений був укласти мирний договір у Нюрнберзі. З цього часу протестанти отримали громадянські права нарівні з католиками. Повстання Лютера стало сигналом до появи інших супротивників папської влади. Найзначнішими з них були Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін та Філіп Меланхтон.

Релігійним наслідком Реформації у тих країнах, де вона перемогла, було утворення нових протестантських церков (в Англії, Шотландії, Нідерландах, Швейцарії, частині Німеччини, скандинавських країнах)⁸¹.

6.7.2. Основні соціальні, політичні й релігійні ідеї реформаційного руху

У реформаційному русі переплелися елементи соціальні й політичні, які змінили вигляд Європи. Лютер наголошував на необхідності релігійного оновлення й відродження до нового життя. Усе висловлювалося у дусі Відродження: з цієї точки зору протестантську Реформу можна розглядати як результат великого й різноманітного ренесансного руху. Лютер звернувся до принципу „повернення до витоків”. Усе, що традиційне християнство створювало віками, йому здавалося накип’ю, штучною конструкцією, важким тягарем⁸².

Учення Лютера містить три основні положення:

1) вчення про виправдання людини за допомогою віри;

2) вчення про непогрішимість Святого Письма як єдиного джерела істини;

3) вчення про свободу самостійного тлумачення Святого Письма.

Традиційне вчення церкви полягає у тому, що людина спасається за допомогою віри й добрих діянь. Лютер відкинув цінність діянь. Віра, на його думку, „виправдовує без всяких діянь”. Людина після гріхопадіння Адама настільки збідніла, що сама по собі вже не здатна ні на що. Усе, що людина виробляє для себе, – це жадання – термін, яким Лютер позначив усе, що пов’язано з егоїзмом та себелюбством. Тому спасіння людини залежить тільки від божественної любові, яка дається безкорисливо. Віра полягає у тому, щоб це розуміти й довіритися Господові.

Лютер вважав, що всі знання про Бога та взаємозв’язки „людина − Бог” подані Господом у Святому Письмі. Писання треба розуміти у відповідності до написаного, воно не потребує ані доводів розуму, ані богословських коментарів. Тільки Писання має непогрішимий авторитет, а папи, єпископи, собор і вся традиція перешкоджають розумінню священного тексту. Звідси й заклик Лютера до відмови від церковних таїнств та церковної ієрархії. Будь-яка людина, за твердженням Лютера, може проповідувати слово Боже.

Ядром лютерівського вчення є рішуча відмова від будь-яких цінностей, гуманістичної літератури й філософії. Людський розум – ніщо перед Богом, тому тайна спасіння цілком належить вірі. Ніяке зусилля не спасе людину, крім Божої благодаті й Божого співчуття. Переконання у цьому, на думку Лютера, дарує мир. У цьому аспекті лютерівська позиція є антигуманістичною, оскільки гуманізм як спосіб мислення спирається у першу чергу на свободу волі й людський розум.

Послідовники й прихильники лютерівського вчення

Переконаним прихильником лютерівських ідей був Ульрих Цвінглі (1484−1531). На його думку, Писання є єдиним джерелом істини. Римський папа й собори не мають влади, яка б ішла далі того, що означено у Писанні. Спасіння досягається лише вірою, а не діяннями. Людська доля є визначеною наперед.

Інший послідовник Лютера − Жан Кальвін − був по суті теократичним правителем Женеви з 1541 до 1564 р. Його правління було надто суворим по відношенню до релігійного життя і до моральності громадян, і особливо – по відношенню до інакомислячих.

Так само, як Лютер, Кальвін був переконаний, що спасіння можливе лише за допомогою Слова Божого. Будь-яке уявлення про Господа, що походить не від Біблії, а від людського розуму, є порожній продукт фантазії, просто ідол. Розум і людське бажання були невиправною і ризикованою помилкою, гріхом Адама, оскільки розум спотворює істину й волю, схиляє їх до зла. Саме первородний гріх, на думку Кальвіна, зменшив і послабив природні дари людини й повністю виключив у ній надприродне. У питанні щодо визначеного наперед Кальвін навіть перевершив Лютера. Він вважав, що Божій волі необхідно цілком підпорядковувати людську волю й наміри.

Ще один із послідовників Лютера – Філіп Меланхтон (1497−1560) − спромігся майстерно обійти різкість свого вчителя. Він намагався узгодити лютеранську позицію і традиційну католицьку теологію. Меланхтон прагнув виправити Лютера у трьох ключових пунктах:

1) підтримуючи тезу, що у справі спасіння головна роль належить вірі, він уточнював, що людина своїми діяннями „співпрацює” з нею, і це стає причиною її спасіння;

2) з метою покласти край теологічним суперечкам, які викликало лютерівське вчення про свободу вибору, Меланхтон прагнув відродити значення традиції, яку відкидав Лютер;

3) він звинувачував Лютера у деспотичній суворості й войовничості.

Однак майстерний план замирення християн розладнався у 1541 році у Ратисбоні. Лютерани, кальвіністи й католики, що зібралися у цьому місті, не прийняли запропоновану Меланхтоном основу угоди. По Західній Європі прокотилася хвиля повстань і кривавих війн між протестантами й католиками.

Поширення реформаційних ідей в Італії

Минуло 20 років з моменту відкритого виступу Лютера, і цей приклад спричинив появу сотні релігійних реформаторів. Престол римського первосвященика заколивався. Від папського престолу відпали Англія, Голландія, Північна Німеччина, Швеція, Швейцарія, Данія й Норвегія. Ідея перетворення католицизму почала знаходити послідовників у Пьємонті, Савойї, у долинах Альпійських гір, на берегах Рейну, у Франції і навіть у Польщі. Ідеї реформації поширилися і в самій Італії: Феррарська герцогиня Рене вчилася богослов’ю в самого Кальвіна. Становище папи стало вкрай загрозливим.

Римський престол у цей час обіймав папа Павло ІІІ. З метою визначити стан, у якому перебувала католицька церква, папа призначив особливу верховну комісію. Комісія мала виявити причини занепаду віри, а також накреслити заходи для покращання ситуації. Після ретельного розслідування комісією була подана обширна доповідна записка. У цьому документі були перераховані 28 найголовніших лих, що перетворюють Рим на табір нероб, розпусників і злочинників. Були перераховані й заходи, необхідні, на думку комісії, для виправлення становища.

Отже, на думку комісії, необхідно було здійснити таке: установити сувору цензуру над ганебною поведінкою ченців, ретельно викорінити забобони, що підтримувалися й підсилювалися монастирями; обов’язково припинити торгівлю церковними посадами; звільнити духівництво від обітниці безшлюбності, оскільки позашлюбні статеві стосунки зробилися у церкві повсякденним явищем; докорінно виправити зміст і спрямування університетської освіти, що підривала авторитет церкви; заборонити свавілля при продажу індульгенцій; з метою викорінення хабарництва призначати священикам і капеланам певне утримання.