Запитання і завдання для самоконтролю

1. Визначте основні принципи романтизму як ідейно-художнього напрямку.

2. В яких видах мистецтва виявився романтизм ?

3. Назвіть основних представників романтизму в європейському живописі першої половини ХІХ ст.

4. Яким було ставлення романтиків до Середньовіччя ?

5. Розкрийте характер співвідношення романтизму з християнством (католицизмом).

6. Розкрийте характер співвідношення романтизму з офіційним класицизмом.

7. Розкажіть про зв’язок романтизму з національно-визвольними і національно-об’єднуючими народними рухами.

8. Визначте місце Т.Шевченка в українській і світовій культурах.

9. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем:

• Романтизм як світовідчуття та як напрямок в європейському мистецтві.

• Історичний роман − новий жанр літератури доби романтизму.

• Творча діяльність групи “Буря і натиск”.

• Європейське музичне мистецтво доби романтизму.

• Фольклорні мотиви у творчості європейських митців доби романтизму.

• Творчість Франсіско Гойї.

• Творчість Ежена Делакруа.

• Романтизм в українській літературі першої половини ХІХ ст.

• Становлення української літературної мови.

• Український живопис першої половини ХІХ ст.

• Т. Шевченко – художник.

• Фундатори нової української літератури в Галичині.

• Аматорський театр в Україні першої половини ХІХ ст.

• Корифеї української музики ХІХ ст. (за вибором).

10. Допишіть речення:

Етап з 1815 р. і до революції 1848−1849 рр. у культурному житті Європи пов’язаний із …

Основним засобом романтичної критики дійсності були …

Романтизм складався в атмосфері …

Романтики особливого значення надавали …

8.4. Реалізм – історично-конкретна форма художньої свідомості

З 40-х рр. ХІХ ст. романтизм поступився місцем реалізму − більш конкретно життєвому і соціально-аналітичному методу. Ha відміну від романтизму, реалізм − це мистецтво „втрачених ілюзій”, жорсткої дійсності і суду над нею. Реалізм (від франц. realisme − дійсний) − напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності. Його зародження відноситься до 20-30-х років XIX ст.

Слід зазначити, що термін „критичний реалізм” виник при дослідженні літератури ХІХ ст. і стосовно літератури він адекватніший, ніж стосовно просторових мистецтв. Творчість великих реалістів, що увійшли до європейського мистецтва у 40-60-і рр. ХІХст., ширше за своїм значенням і повністю не вичерпується цим поняттям. Відмова від романтичної піднесеності підсилила пафос звернення мистецтва до об’єктивної реальності. Широта охоплення явищ соціальної дійсності, безпосереднє відображення її суперечностей, показ умов життя народних мас, пошуки нового типу позитивного героя – усе це стало новим етапом у розвитку світового мистецтва.

Провідне місце в літературі реалізму належить роману. Продовжуючи розпочате романтиками руйнування граней між жанрами літератури, творці реалістичного роману органічно сплітали епічне начало з ліричним і драматичним. Включення драматизму в оповідний жанр дало В.Г.Белінському право говорити про народження „драми у формі повісті і роману”.

Найповніше реалізм був предетавлений у Франції творчістю письменників О. де Бальзака і Стендаля, в Aнглії − Ч. Діккенса, в Росії − Л.Толстого, Ф.Достоєвського. 3агалом реалізм пройшов етапи формування за законом прискореного художнього розвитку, коли митці починали свій творчий шлях як романтики, a згодом переходили на позиції реалізму. Саме це було характерним для творчості В.Гюго, О.Пушкіна, М.Лермонтова.

Для образотворчого мистецтва реалізму 40−60-х рр. показовою є поява творів, що дають конкретний критичний аналіз реальності („Людина з мотикою” французького живописця Мілле, „Каменярі” француза Курбе), і творів, що гротескно-сатирично викривають реальні умови соціального життя (живописні й графічні твори французького художника Дом’є).

Кризові явища в європейській культурі другої половини XIXст. призвели до пошуку нових засобів вираження. Так, реалістична тенденція в літературі і мистецтві поступово трансформувалася в натуралізм (від франц. Naturalisme і лат. natura − nрирода) − напрям у європейському мистецтві останньої третини XIX ст., для якого характерна пильна увага до характеру людини в його соціальному та біологічному аспектах, фактографічне відтворення повсякденності. Прихильники цього напряму покладалися на визначальний вплив долі, жорсткої зумовленості поведінки людини соціальним середовищем, побутом, спадковістю. Провідним теоретиком цього напряму був письменник Еміль Золя („Гроші”, „Жерміналь”).