3. Технології соціального управління

Під технологією управління розуміється сукупність методів і прийомів реалізації управлінських функцій. Розглянемо їх детальніше.

• Лінійна технологія характеризується суворої послідовністю окремих робіт і операцій, що випливають один з одного у відповідності із заздалегідь наміченим планом. Вона використовується в типових випадках при достатній визначеності ситуації і кінцевої мети (наприклад, на транспорті).

• Коли неможливо точно оцінити ситуацію, ключову проблему і намітити однозначну мету, технологія управління може бути розгалуженою. Бажаний результат досягається на основі сукупності рішень, що розробляються одночасно в кількох напрямах, або одного, що має багатоаспектний характер. Зазвичай таке положення має місце у сфері наукових досліджень.

• Технологія управління за відхиленнями, які виникли на попередній фазі процесу, припускає, що частково останні взагалі не вимагають коректування, частково їх подолання можливо силами самих виконавців, і лише при їх значній величиною необхідне втручання керівника. Такий підхід дозволяє не відволікати його на дрібниці і дати можливість зосередитися на головних проблемах. Проте він потребує великих витрат часу й коштів на створення нормативної бази, ретельного спостереження та аналізу відхилень, веде до формалізації і бюрократизації управління.

• Технологія управління з ситуації застосовується в умовах високої невизначеності. Вона виходить з обставин, що складаються і використовує адекватні їм методи. Фази управлінського процесу тут часто незалежні один від одного, і менеджер приймає оперативні рішення на основі постійного спостереження та аналізу змін у зовнішній і внутрішньому середовищі організації.

• Технологія управління за результатами полягає в тому, що залежно від ступеня рішення поставлених завдань відбувається уточнення подальших управлінських дій. Така технологія широко застосовується при відсутності достатньої визначеності ситуації і розпливчастості кінцевої мети, наприклад при керівництві військами в бойових умовах.

• Технологія управління по цілях близька до попередньої, але орієнтується на контроль і стимулювання досягнення не офіційних завдань, а особистих цілей, сформульованих працівниками на їх основі спільно з безпосередніми керівниками та зафіксованих у спеціальному документі.

• Технологія пошукового управління виходить з повної ясності завдань, але неможливості точно визначити шляхи їх вирішення. Тоді останнє розробляється, відштовхуючись від мети, у зворотній послідовності фаз і коректується по ситуації. Такий тип управлінського процесу має місце при підготовці довгострокового рішення в умовах високої невизначеності.

4. Ефективність управління

Якщо управлінська діяльність повністю або частково вирішує поставлене завдання, втілюється в очікуваному результаті, причому забезпечує його досягнення на основі оптимального використання наявних ресурсів, то вона вважається ефективною. У першому випадку мова йде про зовнішню ефективності, у другому - про внутрішню. Зовнішня ефективність інакше називається вигідністю, а внутрішня - економічністю, що показує ціну, яку довелося заплатити за отриманий результат (для цього він співвідноситься з величиною витрат).Чим результат більшою мірою перевищує витрати, тим економічніше діяльність. Однак часто буває головним не те, у скільки разів результат більше витрат, а чи є він більш цінним (наприклад, перемога у війні).Ефективність управління можна визначити в загальному вигляді або у відносних величинах, наприклад як співвідношення мети й отриманого результату (ступінь реалізації мети), отриманого результату і ресурсів, які використовувалися для його отримання, економічного ефекту і витрат,потреби і її задоволення, або в абсолютних величинах, скажімо,в масі прибутку.

Ефективність управління буває тактичною і стратегічною, причому вони суперечать один одному. Так, орієнтація керівництва фірми на отримання вигод не залишає ресурсів для розвитку її в майбутньому.

Ефективність управління та його окремих методів може бути як потенційною, так і реальною. Потенційна ефективність оцінюється попередньо, реальна ж визначається ступенем досягнення самих цілей, отриманими на практиці результатами. Потрібно відзначити, що між економічністю і вигідністю немає однозначної відповідності. Високоекономічне управління може бути малорезультативним з точки зору досягнення самої мети, відводити від неї у бік, а результативне - неекономічним, якщо мета буде досягатися надто дорогою ціною. Тому на практиці тут завжди повинен досягатися певний компроміс, який враховує вимоги конкретної ситуації. Зміна в більш сприятливу сторону співвідношення між отриманими результатами і пов'язаними з ними витратами називається економізацією управлінської діяльності. На практиці вона можлива далеко не завжди, і нерідко має місце її стабілізація і навіть зворотний процес.

Таким чином, економізація управління далеко не завжди пов'язана зі збільшенням вигідності, оскільки абсолютний результат може навіть скорочуватися. Тому критерій вигідності приймається до уваги тільки при оцінці досягнення конкретної управлінської мети поза зв'язку з іншими завданнями.

Ефективне управління відповідає цілі та стратегії організації. Ефективне управління повинне бути своєчасним, що вимагає вибору найбільш вдалого моменту для початку відповідної діяльності, оптимальної послідовності окремих етапів, виключення невиправданих перерв і втрат часу. Важливість врахування цих обставин в умовах постійного ускладнення господарських процесів важко переоцінити. Ефективне управління сьогодні неможливо без свободи маневру, яка запобігає ймовірність попадання в тупикову ситуацію. Якщо така свобода відсутня, то щоб уникнути неприємностей іноді доводиться вичікувати, що може призвести до втрати вигідного моменту для початку дій.