Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекц я 3.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
13.08.2019
Размер:
110.08 Кб
Скачать

Тема 3. Соціологія громадської думки і журналістики

План.

1. Історія дослідження громадської думки.

2. Поняття "громадська думка".

3. Вплив мас-медіа на громадську думку.

Література:

  1. Журналистика и социология / Под ред. И. Д. Фомичевой. – М., 1995.

  2. Засурский Я.Н. Социологические аспекты журналистской науки // Вестник Московского университета. Сер. 10. Журналистика. – 2006. - №1. – С. 3-6.

  3. Свитич Л.Г. Социология журналистики. Учебное пособие / Л.Г. Свитич. – М.: ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2005. – 119 с.

  4. Социология журналистики: Теория, методология, практика / Прохоров Е.П., Фомичева И.Д., Свитич Л.Г. и др.; Под ред. Прохорова Е.П. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981.

  5. Социология журналистики. Учебное пособие для студентов вузов / ред. С.Г. Корконосенко. – М.: Аспект Пресс, 2004.

1. Історія дослідження громадської думки

Сутність думок людей вивчалась ще в античні часи. Для філософських поглядів Емпедокла, Демокрита характерно протиставлення категорій "думки" і "знання". Думка розглядалась цими вченими як помилкове знання, щось неясне, нестійке, яке йде всупереч раціональній істині. Але вже після Платона і Аристотеля все більше визнання отримує інша точка зору: думка є щось середнє між знанням і вірою.

Боротьба цих двох тенденцій продовжувалась і тоді, коли у сфері наукового, філософського дослідження опинилось явище, яке позначалося терміном "громадська думка". Ця боротьба наочно просліджується у поглядах представників німецької класичної філософії. Так, Гегель у своїй роботі "Філософія права" дав досить розгорнуту концепцію громадської думки, яка включала її визначення, характеристику різних сторін тощо.

Гегель розглядав громадську думку у зв'язку з аналізом державного устрою, де він виділяв законотворчу і урядову владу, а також елемент верств населення. У чому основна роль цього елемента? У тому, відповідає німецький філософ, щоб у ньому отримала існування публічна свідомість, як емпірична спільність багатьох поглядів і думок. Ця спільність має форму людського здорового глузду, в якому знаходить відбиття загальний стан справ.

Гегель визначає основний механізм формування громадської думки — дискусію. Саме момент дискусії, обговорення дозволяє, по-перше, відокремити те спільне, що є в індивідуальних думках, а, по-друге, збільшити раціональний потенціал виробляємої думки. Тільки через публічну дискусію, вважав Гегель, громадська думка наближується до істини, стає більш розумною.

Розвиток соціології громадської думки у 70-80-ті рр. був пов'язаний з запитами практики, і це призвело до накопичення досить великого емпіричного матеріалу, а також до висунення ряду положень теоретичного характеру. Разом з тим виявилась і деяка загальна тенденція, котра заключається в тому, щоб, з одного боку, виявити саме специфіку громадської думки, а з іншого, конкретно визначити її зв'язок з іншими явищами (процесами).

У такій ситуації, мабуть, необхідно ще раз повернутися до уточнення самого поняття "громадська думка". Починаючи з 60-х рр. дослідники розглядали громадську думку переважно як стан свідомості і відповідно аналізували її у структурі громадської свідомості.

Хоча дослідники розглядають громадську думку не як чисто духовне, а як духовно-практичне утворення, розкриттю практичної сторони приділялося дуже мало уваги, вона, по суті, просто декларувалася, виходячи з емпіричних спостережень.

Практика показує, що громадська думка має великий пізнавальний потенціал, тобто здатність адекватно відбивати сутність дійсності. Досвід мас, який виражається в їхній колективній думці, як правило, точно фіксує ті чи інші явища, процеси дійсності. Саме тому, вивчення громадської думки є певним чином дослідженням існуючої реальності.

Громадська думка виникає, формується і функціонує як сукупність оціночних суджень, які виражають ставлення соціальних груп до поведінки і діяльності окремих людей. Обов'язковий елемент усякого колективного судження, яке претендує називатися громадською думкою, — наявність позитивної чи негативної оцінки даного явища. Таким чином, відбиття дійсності громадською думкою має перш за все оціночний характер.

Отже, специфіка громадської думки заключається в тому, що це не тільки усвідомлене, але й оцінене буття. Грунтуючись на цьому, можна констатувати, що громадська думка є проявом (станом) громадської свідомості, у котрої відбивається перш за все оцінка великими соціальними групами, народом в цілому явищ, які являють актуалізований громадській інтерес.

Розкриття природи громадської думки відкриває шлях для пізнання її змісту, який заключає в собі сукупність різних, часто суперечливих один одному елементів, котрі мають в цілому емоційний, раціональний і вольовий характер. Центром, навколо якого групуються ці елементи, є соціальна оцінка. Ці оцінки за своїм характером (спрямованістю) можуть бути позитивними (схвалюючими), негативними (засуджуючими), нейтральними (останні у ряді випадків можуть виступати як збалансовані оцінки). Як правило, оціночна діяльність супроводжується емоціями (радістю, дружелюбністю, ворожнечею тощо).

Однією з найважливіших характеристик соціальної оцінки (і громадської думки в цілому) є її інтенсивність, яка дає уяву про силу прояву ставлення людей до події чи явища. Шкала інтенсивності може бути різної дрібноті (у залежності від мети дослідження), але її крайніми точками завжди є повне схвалення чи повне засудження.

Соціальна оцінка, яка виражає ставлення у формі схвалення чи засудження (різної інтенсивності), дає імпульс до практичних дій. І з цієї точки зору в структурі громадської думки велику роль грає настанова, яка відбиває стан готовності чи схильності діяти певним чином.

Думка складається на основі знання про предмет. Формування громадської думки, звичайно, відрізняється від процесу пізнання. Адже метою думки є не всебічне вивчення предмета, отримання об'єктивної істини, а використання наявних знань для формування оцінки, для виробки схвального чи засуджуючого ставлення до предмета думки. Саме тому знання, які містяться в громадській думці, виділяються визначеною специфікою як за обсягом, так і за рівнем. Включеність у структуру громадської думки знань пов'язана з такою важливою її характеристикою, як компетентність.

Як будь-яке явище оточуючої нас дійсності, громадська думка проходить різні стадії — вона народжується, досягає визначеного ступеню розвитку і вмирає чи реалізує себе у конкретних проявах життя. Як правило, виділяються такі етапи розвитку громадської думки: формування, вираження, реалізація на практиці. Це, звичайно, занадто загальна картина. Кожний етап має свої особливості, і тільки пізнання їх може допомогти відповісти на конкретні запити практики.

Звернемося до самого початку процесу виникнення явища, що розглядається. Зовнішнє спостереження за народженням громадської думки, як правило, дає таку картину: відбувається якась подія; кожна людина по своєму оцінює її; з'являється індивідуальна думка; у результаті взаємодії індивідуальних думок у межах малих соціальних груп виникає колективна думка, яка перевтілюється потім у великих соціальних групах у громадську думку.

Вчені, розглядаючи процес становлення громадської думки, виділяють такі етапи. Перший — виникнення почуттів і уявлень у сфері індивідуальної свідомості. Другий — обмін інформацією між людьми.

Початковим моментом народження громадської думки є момент народження індивідуальної думки. Адже кожна людина, яка займає визначену позицію по відношенню до якогось явища, події, виступає не як ізольований індивід, а як член визначеного колективу. Саме ця обставина дає можливість дослідникам, фіксуючи індивідуальні думки, з'ясовувати і думку громадську. При цьому дуже велику роль грає розуміння залежності, яка існує між індивідуальною і громадською думкою і витікає із своєрідності взаємовідношень між ними.

Громадська думка не є сумою індивідуальних думок. Але вона зберігає все те, що є спільного, характерного у масі індивідуальних думок. Причому вона виявляє сильний зворотній вплив на думки окремих індивідів. Цей факт зафіксований соціологами ще у 20-ті рр.

Отже, у людини виникає з приводу якоїсь події громадська думка. Вона складає єдність індивідуальної і громадської думок. Ця "думка у собі" в принципі може існувати і без всякого обміну точками зору чи при дуже обмеженому обміні. Ще жоден тиранічний політичний режим, який душив свободу слова, не міг знищити громадську думку, хоча вона існувала підспудно у нерозвиненому вигляді. Безумовно, обмін інформацією, спілкування є важливою причиною розвитку громадської думки. Але все ж таки не тільки цей обмін дає поштовх формуванню громадської думки. Адже обмін думками може і не призвести їх до якогось загального знаменника. У цьому випадку всі залишаються при своїх думках, так як в них немає підстави для єдності.

Для того, щоб знайти, що ж керує розвитком громадської думки, треба подивитися, що стимулює сам процес обміну думками і виділення з маси індивідуальних думок спільного і типового. Оскільки громадська думка відбиває визначену колективну позицію, то вона виникає з проблем, які викликають інтерес громадськості. Однак констатації вказаного факту для розгляду етапів становлення громадської думки явно недостатньо. Адже громадських інтересів існує безліч, а громадська думка у визначений проміжок часу формується тільки за дуже обмеженою кількістю проблем. Мабуть, сам громадський інтерес може приймати різні форми, і тільки деякі з них здатні сприяти розвитку громадської думки від нерозвиненого стану до розвиненого.

Громадській інтерес є той грунт, який забезпечує можливість виникнення громадської думки. Для її виникнення потрібні визначені умови. Вони виникають тоді, коли якийсь громадський інтерес (за об'єктивними причинами чи через суб'єктивні фактори) становиться центром уваги людей, набуває високого ступеня актуальності.

Актуалізований громадський інтерес, який лежить в основі формування громадської думки, надає їй визначені властивості. Вчені відзначають, що на громадську думку може претендувати лише та думка, яка виділяється розповсюдженістю, інтенсивністю і стабільністю.

Показники екстенсивності та інтенсивності виявляють вирішальний вплив на термін "життя" громадської думки, її сталість. Стабільність громадської думки робить її могутнім регулятором поведінки людини.

Апогей у розвитку громадської думки одночасно стає початком останнього етапу її існування. Сила громадської думки людей, реалізована у діях, веде до задоволення потреб. Громадський інтерес, який викликав до життя певне ставлення, втрачає свою актуальність, і громадська думка з даної проблеми ніби вичерпує себе. Однак життя йде вперед, у людей народжуються нові потреби, які призводять до формування громадської думки. У зв'язку з цим стара думка ніби консервується, переходить у стан традицій, звичок, норм тощо. Таким чином, громадська думка не виникає на пустому місці та не зникає безслідно.

Більш чіткими виглядають загальні умови формування громадської думки, які виходять з існування у людей деякого аморфного інтересу до конкретної проблеми. Для цього необхідні такі умови: по-перше, висока інформованість з питань, які пов'язані з даною проблемою, по-друге, концентрація уваги на неї, по-третє, виробка потреби розглядати цю проблему на визначеному світоглядному рівні.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]