Література

• Baldick R. Vie de JK Huysmans. Paris: Denoël, 1975

• Huysmans / Pierre Brunel, André Guyaux, eds. Paris: Editions de l'Herne, 1985

• Borie J. Huysmans, le Diable, le célibataire et Dieu. Paris: Grasset et Fasquelle, 1991

• Locmant PJ-K. Huysmans, Le forçat de la vie: portrait. Paris: Bartillat, 2007

Бібліографія російською

Ряд творів Гюїсманса вийшов російською мовою до Революції, було опубліковано повне зібрання його творів. З 1920-х по 1990-і рр.. Гюисманс по-російськи не видавався. Нижче наведено список сучасних видань.

• Гюисманс Ж.-К. Навпаки. Пер. з фр. і вступ. ст. І. Карабутенко. М., Об'єднання «Всесоюзний молодіжний центр», 1990.

• Гюисманс Ж.-К., Рільке Р. М., Джойс Дж. Навпаки. Три символістських роману. Пер. Є. Кассирова під ред. В. Толмачова. М., Республіка, 1995.

• Гюисманс Ж.-К. Без дна. Енігма, 2006.

На межі XIX-XX ст. з утвердженням модернізму посилилося протиставлення роману іншим жанрам. Все частіше почали звучати твердження про "смерть роману", його "старіння", маючи на увазі те, що великі романісти минулого вичерпали його тематичні та формальні можливості. Така дискусія почалася на початкуXX століття. На захист роману виступили письменники, серед яких був Ромен Роллан, вважаючи, що "якщо роман - це історія людини, то криза роману означає її забуття". Р.Роллан був новатором романістичного жанру. Вся його творчість є пошуком героїчного ідеалу, морального вдосконалення, естетичної гармонії. Р.Роллан увійшов у літературу в 90-х рокахXIX ст. як учений, музикознавець, публіцист, драматург і прозаїк. До початку першої світової війни він уже був автором "Трагедій віри", чотирьох "Драм революції", "Народного театру", "Героїчних життів", багатотомної епопеї "Жан-Крістоф" і роману "Кола Брюньйон".

Цикл романів "Жан-Крістоф" друкувався у "Двотижневих зошитах", починаючи з лютого 1904 до жовтня 1912 р. Епопеї передував епіграф, який викарбували на статуї святого Христофора: "Того дня, коли ти дивитимешся на зображення Христофора, ти не помреш лихою смертю". У передмові до першого видання циклу автор розкриває сенс епіграфу: "Ці слова виражали потаємну надію автора, що його "Жан-Крістоф" стане для читача тим, чим він був для мене самого: вірним супутником і проводарем в усіх випробуваннях…"

Змістовий модуль 2. Еволюція світової поезії межі ХІХ – ХХ століть

Світова поезія рухалась до символістської поетичної революції поступово і повільно. Перші її ознаки сформувались у французькій поезії, в якій під впливом романтиків, естетичних ідей А.Шопенгауера, А.Бергсона та Ф.Ніцше окреслились основні принципи символістської естетики і світогляду: віра у життєтворчі потенції мрій, відкриття смислової невичерпності символу, «принцип відповідності», відкритий Ш.Бодлером, основи музичності поетичного тексту. Особлива роль у розробці нової поезії належить С.Малларме, П.Верлену, А.Рембо. Проте символістами у повному значенні цього слова ці поети не були, вони вважали себе «митцями слова» і знаходились поза школами і течіями. Дослідження творів представників французької поезії в українському літературознавстві здійснив Д.Наливайко у статті «Загадка Малларме»: «Поетична творчість Малларме базується на проникненні в потаємні глибини мови, її приховані ресурси й можливості, що лишалися невикористаними в поезії попередніх епох». Дослідник стверджує, що французький символізм був синтезом окремих теорій і незалежних шляхів проникнення у таємницю поетичного світу.

Відправною точкою в історії символізму як літературного угрупування можна вважати 1886 р. На той час усі найважливіші твори П.Верлена і А.Рембо були надруковані. Молоді літератори визнали авторитет С.Малларме і оголосили його своїм учителем. Того самого року побачив світ «Маніфест символізму», написаний Ж.Мореасом.

У 1887 р. був організований літературний рух. До нього увійшли видатні французькі поети Е.Дюжарден, Г.Кан, Р.Гіль, Ж.Лафарг, П.Валері, А.Самен, П.Луї, А.Жід, П.Клодель. Французький символізм сприяв розвитку цього напрямку у бельгійській літературі (М.Метерлінк та Е.Верхарн).

Після смерті С.Малларме значення символізму зменшується і місце його заступають інші угрупування, але він залишається одним із визначальних чинників розвитку сучасної французької поезії, прози і театру.

Значним явищем у літературному процесі кінця ХІХ ст. є школа «чистого мистецтва» у російській поезії (А.Фет, Ф.Тютчев, Я.Полонський та ін.). Творчі пошуки митців цієї школи виявилися плідними, оскільки найважливішим принципом поезії було оголошено трактування художнього твору як мистецького явища, прагнення відійти від утилітарних підходів в його оцінці, що відповідало тенденціям, поширеним у світовій літературі.

Ключові поняття: символізм, парнасизм, сугестія, метамова, символ, імпресіонізм, верлібр.

Модульний контроль: виконати тестову контрольну роботу, завдання для самостійної роботи, завдання для самостійної роботи, практичні заняття 7-8, поетичні тексти напам’ять.

ПРАКТИЧНО-ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ № 7-8

Тема: СИМВОЛІЗМ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ПОЕЗІЇ

1. Символізм як літературний напрям останньої третини XIX- початкуXX ст. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство.

2. Поняття про символ як основний засіб поетичного самовираження; його трактування.

• спонтанність з'яви;

• непроясненість і багатозначність;

• "підказування" смислів і простір для відгадування.

3. Сугестія (навіювання) як другий визначальний засіб символічної поезії.

4. Зняття інформаційно-розповідної функції художньої мови.

5. Художня своєрідність поезії П.Верлена.

6. Художній світ і поетика віршів А.Рембо.

7. Символізм і творчості С.Мелларме.

8. Вплив французьких символістів на розвиток світової літератури.

9. Навчально-виховні можливості вивчення поезії символістів у загальноосвітній школі.

Література:

1. Обломиевский Д.Д. Французский символизм. - М., 1973.

2. История французской литературы. - М., 1959. - Т. 3.

3. Балашов Т.В. Французская поэзия ХХ века. - М., 1982.

4. Федоров А.А. Зарубежная литература XIX-XX вв.: Эстетика и художественное творчество. - М. 1989.

Тексти:

Верлен П. "Мистецтво поетичне", "Осіння пісня", "В серці і сльози, і біль…"

Рембо А. "П'яний корабель", "Відчуття", "Голосівки", "Вороння"

Мелларме С. "Лебідь", "Дар поезії"

Завдання:

1. Розгорнутий аналіз поетичних творів:

Верлен П. "Поетичне мистецтво", "Осіння пісня"

Рембо А. "Голосівки", "П'яний корабель"

Мелларме С. "Мереживо"

2. Написати творчу роботу "Як відчути приховану таємницю світу (за творами С.Мелларме, П.Верлена, А.Рембо, Е.Верхарна, М.Метерлінка)?"

3. Написати реферат за творчістю С.Мелларме.

4. Законспектувати "Маніфест символізму" С.Мелларме.

Символізм - одна із течій модернізму, в якій провідну роль відіграє символ як знак мінливого "життя душі" і пошуку "вічної істини". Виник у Франції в 60-79 рр. XIX ст. Термін запропонував французький поет Ж.Мореон у статті "Символізм" (1886). Естетика символізму будується на філософії А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, В.Соловйова.

Символісти вважали поета божеством, тому що він інтуїтивно відчуває шлях до істини. А інтуїцію ототожнювали з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнає природу "таємничішу і глибшу, ніж правда матеріальна" (М.Метерлінк). Символісти використовували такі художні засоби: складні метафоризми, інакомислення, натяки, символіку, мелодійність, багатозначність, абстрактність.

Найвидатнішими символістами були: П.Верлен, А.Рембо, С.Мелларме (Франція), М.Метерлінк, Е.Верхарн (Бельгія), С.Георге, Р.М.Рільке (Австрія), В.Брюсов, А.Бєлий, О.Блок (Росія), Олександр Олесь, М.Вороний, П.Тичина (Україна).

П.Верлен (1844-1896) - своєрідний поет, трагічність світосприйняття якого пов'язана із трагізмом його епохи і з обставинами невлаштованого богемного життя. Поетичні замальовки природи Верлена справедливо називають "пейзажами душі". Для поета природа і душа - тотожні поняття, вони ніби розчиняються одне в одному.

А.Рембо (1854-1891) - славнозвісний французький поет, який увійшов у літературу в неповних 17 років з віршем "П'яний корабель", що приніс славу Франції і її поету. Юний поет усвідомлював свій поетичний шлях як "вічне блукання й поривання у нетрях духу". А.Рембо був уважним до внутрішнього світу, не терпів ніяких моральних пут, норм, законів, які нав'язувало йому суспільство.

С.Мелларме (1842 - 1896) - спадщина поета відрізняється новаторством у царині вічних ідей і символів, які у нього відтворюють сильні й болючі почуття доби. Він вірив у неодмінні й неповторні зв'язки поміж реальним і невидимим світом, у своєрідну й правічну світову гармонію, згідно з якою "певні абстрактні ідеї повинні викликати в досконалій свідомості відповідні цим ідеям символи" (А.Франс). Творчість С.Мелларме - зразок високої майстерності й завершеності. Щоб зрозуміти її, потрібні не лише старанність і велика підготовка, а й близькість, спорідненість душ читача і поета.

Змістовий модуль 3. Оновлення драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Модерний дискурс у літературі к. ХІХ – поч. ХХ ст. знайшов своє відлуння у драматургії даного періоду. Процес оновлення пов’язаний з появою «нової драми», яка вміщувала цілий ряд течій у драматичному мистецтві: символістський театр (з яким пов’язаний «театр мовчання»), інтелектуальна драма, драма-дискусія, епічний театр (початок якого в драматургії Р.Ролана). «Нова драма» наблизила драматургію до проблем сучасності, до внутрішнього світу людини, поставила особистість у центр уваги не як соціальний тип, а як «духовний симптом», індивідуальність, переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. Показавши трагедію життя, драматурги закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку шляхів відновлення гармонії світу. Театр пнеретворився на місце ідейних дискусій і духовних поривань. Зовнішня дія поступилася внутрішнім конфліктам. Використавши досягнення реалізму і натуралізму, представники «нової драми» наполегливо розробляли модерністські принципи.

У драматургічних концепціях Г.Ібсена, Б.Шоу, М.Метерлінка, А.Чехова відчутні ознаки символізму, неоромантизму, експресіонізму, тобто синтез найновітніших художніх систем к. ХІХ – поч. ХХ ст.

Ключові поняття: драма, «нова драма», «зовнішній конфлікт», «внутрішній конфлікт», «драма-дискусія», «інтелектуальна драма», «театр мовчання».

Модульний контроль: виконати тестові завдання, завдання для самостійної роботи, практичні заняття 9-10.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 9

Тема: БЕЛЬГІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА. М.МЕТЕРЛІНК "СИНІЙ ПТАХ"

1. Бельгійська література на межі століть.

2. Життєвий і творчий шлях М.Метерлінка.

3. "Синій птах" як філософська казка.

4. Джерела символів та підтексту у творі М.Метерлінка.

5. Міф, релігія та фольклор в ідейно-тематичному підґрунті "Синього птаха".

6. Поезія М.Метерлінка.

7. Значення творчості митця для європейського літературного процесу.

Література:

История зарубежной литературы XX в. (1871-1917)/Под ред. В.Н.Богословского, З.Т.Гражданской. - М., 1989.

Тексти:

Метерлінк М. "Синій птах"

Завдання:

1. Виписати символічні образи з п'єси М.Метерлінка "Синій птах", подати їх тлумачення.

2. Подати розгорнутий аналіз п'єси "Синій птах".

3. Визначити еволюцію творчого методу М.Метерлінка, скласти хронологічну таблицю життєвого і творчого шляху письменника.

4. Подати методичні рекомендації щодо специфіки вивчення творчості М.Метерлінка у школі.

М.Метерлінк (1862 - 1949) - найвидатніший драматург Бельгії, якого ще за життя називали бельгійським Шекспіром. Література Бельгії двомовна: літератори пишуть французькою або фламандською мовами. "Бельгійську душу", напівфламандську, напіввалонську, її темперамент і психологію виразили на межі століть франкомовні письменники - Шарль де Костер, Еміль Верхарн, Моріс Метерлінк.

М.Метерлінк, фламандець за походженням, народився в Генті, в родині нотаріуса, отримав юридичну освіту. Свою першу драму "Принцеса Мален" видав власним коштом у 15-ти примірниках і подарував друзям. Несподіваним був відгук впливового французького критика Октава Мірбо, який заявив, що Метерлінк створив "найгеніальніший твір нашого часу". Сучасники одразу сприйняли М.Метерлінка як символіста: його концепція дійсності була містичною. Основні принципи театру митець висловив у передмові до видання п'єс і у книзі "Скарб смиренних". Втілюючи теорію символістської драми М.Метерлінк створював "театр мовчання" або "театр фатуму", перетворюючи діалог на "бесіду душ", в якій співрозмовники відповідають на невимовлені репліки. Набуває великого значення і палітра кольорів: нічна темрява лісу, темний, одноманітний одяг, чорний плащ священика (п'єса "Сліпі"). Символістські п'єси невеличкі, одноактні, структура їх проста, однолінійна ("Сліпі", "Непрохана", "Там усередині" - "статичні" п'єси). У наступних творах М.Метерлінка герої починають вступати в боротьбу з фатумом, смерті протиставляти кохання. У таких п'єсах казкова ситуація розшифровує містичну таємницю і тому дія із сфери містично-символічної переходить у казково-романтичну ("Смерть Тентажіля", "Синій птах", "Заручини").

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 10

Тема: ДРАМАТУРГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ Г.ІБСЕНА ТА А.ЧЕХОВА. ОСОБЛИВОСТІ „НОВОЇ ДРАМИ” МЕЖІ ХХ – ХХ СТ.

1. Постаті Г.Ібсена та А.Чехова в історії світової драматургії.

2. Періоди творчості Г.Ібсена, стильові шукання. Символістський та реалістичний театр.

3. Традиції і новаторство А.Чехова – драматурга.

4. П’єса Г.Ібсена „Ляльковий дім” – аналіз образів, відкритий фінал.

5. „Пер Гюнт” та „Золотокулий дзвін” – шедеври світової драматургії.

6. „Чайка” А.Чехова – аналіз конфлікту, характеристика образів.

7. „Вишневий сад” – провідні мотиви п’єси.

Література:

История западноевропейского театра. – М., 1974

Зингельман Б.И. Очерки истории драмы ХХ в. – М., 1979.

Чудаков А.П. Антон Павлович Чехов. – М., 1987

Бердников Г.П. А.П.Чехов. Идейные и творческие искания. – М., 1987.

Завдання:

1. Здійснити аналіз п’єси Г.Ібсена „Ляльковий дім”, схема зміни у характері Нори (з цитатами).

2. Визначити характерні ознаки „нової драми” у п’єсі А.Чехова „Чайка”, Г.Ібсена „Ляльковий дім” (за схемою).

3. Як розкривається „трагедія життя” у п’єсі А.Чехова „Вишневий сад”.

Генріх Ібсен – видатний норвезький письменник, творець „нової драми”, який приділяв особливу увагу найпотаємнішому духовному життю людини, вмінню розпізнавати тривожні симптоми неблагополуччя у суспільному бутті за його принадною видимістю.

Театр Г.Ібсена з його неухильним прагненням до очищення і ушляхетнення людського духу не тільки вказав шлях драматургії подальшого століття, але й продемонстрував вічність і актуальність порушених проблем.

Антон Чехов – один із найвідоміших і найскладніших письменників ХІХ ст. Протягом усього життя А.Чехов працював у жанрах прози і драматургії, яка відтворює загальну драму суспільства. Кожен із персонажів п’єси переживає свою трагедію: кохання, нездійсненних мрій, бідності, мистецької неспроможності, загубленої долі. Для письменника розв’язати проблему мистецтва можна було лише одним шляхом – усвідомити проблеми життя, які постають перед особистістю.