Роман Гром’як

ІСТОРІЯ

української літературної критики

(від початків до кінця XIX століття)

Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів

Рекомендовано Міністерством освіти України

(Лист № 570 від 27.04. 1999 р.)

ТЕРНОПІЛЬ

«ПІДРУЧНИКИ & ПОСІБНИКИ»

1999

ББК 83.3 Укр

Г 87

Видання здійснено за фінансового сприяння Американської (США) Фундації Українського Вільного Університету в Мюнхені (голова управи проф. Петро Ґой) і добродіїв Осипа Гладуна, Зиновія Маринця, Андрія Мельника, Олександра Пришляка, Любомира Рокецького, Марти Тарнавської

Рецензенти: доктор філологічних наук, проф. Павло Федченко (Київ);

доктор філологічних наук, проф. Микола Зимомря (Ужгород);

доктор філологічних наук, проф. Ольга Куца (Тернопіль).

	Роман Гром’як
Г 87	Історія української літературної критики (від початків до кінця XIX століття). Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1999. — 224 с.
	ISBN 966-562-280-3
	Розглядається історія української літературної критики — її виникнення, становлення і розвиток крізь призму естетичної комунікації на тлі методологічних пошуків у Європі; відтворю­ється рух ідей, оцінок, критеріїв, а також система критичних жанрів, характеризуються особливості різнотипних літературно-критичних дискурсів. Розраховано на студентів-філологів і журналістів.

ББК 83.3 Укр

ISBN 966-562-280-3

© Р. Т. Гром’як, 1999

ВСТУП

Історія української літературної критики як окремий навчальний предмет почала вивчатися в педагогічних інститутах (університетах) України щойно з початку 80-х років ХХ століття. Міністерство освіти України рекомендувало тоді відповідну програму цього курсу, складену групою викладачів Полтавського педінституту¹. Проте підручника з історії літературної критики в Україні немає й досі. Очевидно, через брак навчальних посібників і підготовлених викладачів, здатних викладати цей курс, невдовзі нові навчальні плани педінститутів запропонували синтезований курс Історія української літератури і літературної критики. Тому у вузах до історії літературної критики поставились по-різному. Якщо в університетах здебільшого читалися розлогі спецкурси з історії літературознавства (в тім числі і літкритики), то в окремих педінститутах ентузіасти вели цей курс як відносно самостійний предмет (із складанням екзамену чи заліку), а в інших — дотримувалися орієнтовного навчального плану.

Філологічні науки за той час посилено розробляли як теорію критики, так і історію української літературної критики (складалося своєрідне критикознавство). Ю. Бурляй опублікував підручник з теорії літературної критики², П. Федченко — монографію «Літературна критика на Україні першої половини ХIХ століття» (1982). Під його керівництвом колектив авторів з Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України створив і оприлюднив «Історію української літературної критики». Дожовтневий період» (1988). Це були праці, які значно розширили джерельну базу літературного критицизму, але змушені були не виходити за межі усталеного тоді методологічного арсеналу, окресленого марксистсько-ленінськими догмами.

З розпадом тоталітарного суспільства й утвердженням реальної свободи думки і творчості ситуація дещо змінилася. 1990 року засновано серію «Українська літературна думка» (УЛД), яка повинна була поступово показувати все багатство української літературознавчої науки. Заплановано і розпочато підготовку тритомної хрестоматії з української літературної критики. Проте економічна криза різко уповільнила здійснення цих задумів. У серії «УЛД» заледве побачили світ вибрані статті С. Єфремова, П. Филиповича, О. Білецького, а перший том довгожданої хрестоматії з’явився щойно 1996 року³. Водночас при сприянні українських літературознавців з діаспори за той час укладено і випущено чотиритомну хрестоматію-антологію «Українське слово», в якій письменники і критики материкової України і діаспори посіли разом належні їм місця в єдиному, хоч і розпорошеному по всіх континентах світу, літературному процесі, а також «Антологію світової літературно-критичної думки ХХ ст.» (1996). Таким чином, із завершенням публікації другої і третьої книг хрестоматії з літературної критики складається та мінімально достатня джерельна база, на якій може ґрунтуватися навчальна робота студентів, спрямована на оволодіння неусіченою історією літературної критики в Україні. Викладачі і студенти для загальної орієнтації отримали нові синтезовані посібники з історії української літератури від кінця ХVIII ст. до новітніх часів, де разом з розвитком художньої літератури окреслено й основні тенденції еволюції та особливості функціонування літературної критики⁴. Нарешті вийшов підручник з історії літературознавства, його основних напрямів М. Наєнка, в якому єдиним поглядом відтворено панораму літературознавчої думки з сучасних позицій⁵.

Ця ситуація уможливлює і водночас ускладнює працю кожного, хто самостійно забажав би скласти уявлення про стан і характер літературознавчого критицизму в Україні. З одного боку, навально збільшується доступна джерельна база, що викликає необхідність її зіставного аналізу, а, з другого, залишається різнобій у поглядах на суть і завдання літературної критики, її місце в системі гуманітарних знань і суспільної діяльності, що ускладнює цю аналітичну роботу. За таких умов конче потрібен багатофункціональний навчальний посібник, який міг би виконати орієнтуючу роль при наявності уже названих хрестоматій, підручників, антологій і розбіжностей у поглядах не тільки на саму літературну критику, а й на потребу вивчати її історію як відносно самостійну навчальну дисципліну.

Розробляючи питання теорії літературної критики⁶, викладаючи філологам упродовж тривалого часу історію літературної критики, ми переконалися в тому, що такий посібник конче потрібний насамперед студентам-філологам і студентам-журналістам. Отож, цей посібник адресується насамперед студентам старших (випускних) курсів, які вже мають уявлення про літературний процес в Україні і хочуть поглиблено осмислити логіку його розвитку, логіку оцінок його компонентів: поодиноких творів, творчості письменників, стильових течій, новаторських пошуків.

Тут поєднуються теоретично-історичний та практично-методичний аспекти. Розкриття кожної теми складається із: а) стислої характеристики стану літературної критики хронологічно вказаного періоду чи літературно-критичної діяльності відомої постаті; б) домашніх завдань і методичних рекомендацій щодо їх виконання; в) переліку питань для самоконтролю.

У викладі лекційного матеріялу і при укладанні практичних завдань виходимо з таких концептуальних засад: 1) літературна критика є специфічним видом творчої діяльності; 2) водночас вона залишається складовою частиною літературознавства; 3) має свою систему жанрів; 4) літературна критика опосередковує функціонування літератури в суспільстві, рефлексію кожної людини з приводу художніх явищ. Ці засади визначають характер пропонованого посібника і його відмінність від нормативного підручника. Літературна критика тут простежується не тільки як рух ідей, а й як система жанрів і різновидів публічної діяльності. Визнаючи неможливість осмислення літературної критики поза її зв’язком з естетикою, теорією літератури та історією літератури, пропонуємо її розгляд як естетичної діяльності, органічно зумовленої станом суспільства, його культури і літератури зокрема, — невіддільної від історії журналістики. Отже, освоєння курсу історії літературної критики передбачає актуалізацію міжпредметних зв’язків всього гуманітарного циклу, вимагаючи пильної уваги до руху національної преси і до характеру державної цензури (там і тоді, де і коли в певній формі вона здійснюється).

Автор усвідомлює складність завдань, які мають бути реалізовані в такому посібнику, і неможливість їх здійснення в повному обсязі відразу. Сподіваємось, що значну їх частину виконають викладачі, які керуватимуть самостійною роботою студентів.

Сердечно дякую всім (найперше — родині, рецензентам і спонсорам), хто допоміг вийти цій праці у світ.

Примітки

1. Програми педагогічних інститутів. Історія української літературної критики для студентів спеціальності українська мова і література. — К., 1983. — 24 с.

2. Бурляй Ю. С.Основи літературно-художньої критики. — К.: Вища школа, 1985. — 246 с.

3. Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія: У трьох книгах. Книга перша: Навчальний посібник/ Упоряд. П. М. Федченко, М. М. Павлюк, Т. В. Бовсунівська; за ред.П. М. Федченка. — К.: Либідь,1996. — 416 с.^

4. Історія української літератури. ХIХ століття: У трьох книгах. Кн. 1: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.; Кн. 2: 1996. — 384 с.; Кн. 3: 1997. — 432 с. Українська література ХХ століття: У двох частинах, трьох книгах/ За ред.В. Г. Дончика. — К.: Либідь, 1998.

5. Наєнко М. К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. — К.: ВЦ Академія, 1997. — 320 с.

6. Див.: Гром’як Р. Т.Естетика і критика. Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. — К.: Мистецтво, 1975. — 225 с.;Р. Т. Гром’як.Громадянськість і професіоналізм / Соціальна відповідальність критики/. — К.: Рад. письменник, 1986. — 204 с.

Розділ 1 специфіка літературної критики. Її сучасний статус

1.1. Визначення понять. Термінологія. 1.2. Психофізіологічні передумови. 1.3. Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами. 1.4. Естетичні виміри. 1.5. Структура. 1.6. Система жанрів. 1.7. Проблема критичного методу і критерії оцінки твору. 1.8. Герменевтика і критика. 1.9. Висновки для історії критики.

Початок будь-якого історичного дослідження ускладнюється парадоксом, який виражається тезою: без історії предмета нема теорії предмета, але й без теорії предмета не може бути навіть думки про його історію, бо відсутнє поняття про предмет, його значення і межі (М. Чернишевський). Маємо начебто зачароване коло, яким повинна пройти свідомість людини (людства). Поняття є наслідком узагальнення численних сприйнятих і пізнаних фактів, але щоб з потоку дійсності вибрати й осмислити ті факти, треба їх відрізнити від інших, вивчити в них спільне і подібне — тобто мати бодай якесь попереднє уявлення (поняття) про них. Цей шлях проходить людство впродовж тисячоліть шляхом спроб і помилок, але конкретна особа як член спільноти не мусить повторювати його кожного разу. Людина у процесі навчання одержує визначення понять, які перевіряє, уточнює власним досвідом. В історії гуманітарних наук цей парадокс дістав назву герменевтичного кола.

Герменевтика як наука про тлумачення будь-яких текстів (насамперед тих, що мають символічне значення) зіткнулася з дилемою: для того, щоб увійти у зміст складного продукту людської духовної діяльності, закріпленого системою матеріяльних знаків у тексті, треба обстежити, проаналізувати кожен його елемент, зв’язки поміж ними, але значення кожного елемента можна збагнути за умови попереднього осягнення цілісності предмета, явища, їх структури. Як осягається така цілість, в який спосіб фіксуються, осмислюються кожен її елемент — ось важливі вихідні питання, що мають і теоретичний, і практичний сенс.

У нашому випадку відповідь на питання, що таке літературно-художня критика, зумовлює практичні дії: які тексти із сукупності пам’яток духовної культури виділяти, відбирати і на чому в них акцентувати увагу? Які складники синкретичних текстів розглядати під цим поглядом?Якщо ж подібні тексти відібрані іншою людиною і віднесені до розряду літературної критики, то цікаво знати, на якій підставі це зроблено, чи враховано історичні видозміни літературно-критичної діяльності, рух тих ідей, що наповнювали її.

1. 1. Визначення понять. Термінологія

Літературна критика в її розвинутій формі — це відносно самостійна діяльність, спрямована на осягнення й оцінку художньо-естетичної своєрідності та суспільного значення нових творів мистецтва слова. Її посутнє осердя передається терміном, що склався на основі грецького kriticos — судження.

У цьому розумінні критика — найширше за обсягом поняття, що передає сутність аналітично-синтетичного розгляду будь-яких об’єктивних явищ чи суб’єктивних картин (теорії) у всіх сферах науки. Якщо критицизм є невід’ємним компонентом процесу наукової діяльності і так чи інакше відбитий у результатах наукового дослідження (наукових працях), то у мистецько-естетичній сфері він виділився з творчого акту митця.

Залишившись у своєрідному вигляді як компонент художнього твору, самооцінка задуму автора, оцінний аспект мистецтва є об’єктом уваги, предметом діяльності інших людей (не авторів даного твору). Для того, щоб наголосити, що це має місце в усіх видах художньої творчості, вживається термін «художня критика». Стосовно літератури найчастіше говорять про літературно-художню чи просто літературну критику.