14. Класифікація колізійних норм

Існує наступна класифікація колізійних норм:

За змістом прив’язки:

такі, що в односторонньому порядку визначають межі застосування свого власного права до відносин, ускладнених іноземним елементом. Відсилають тільки до свого права;

двосторонні. Містять загальне правило, на основі якого можна застосовувати норми іноземного чи вітчизняного права. Прив’язка в двосторонній колізійній нормі отримала назву “формула прикріплення”.

За характером дії:

1) імперативні. Носять незаперечний характер, відхід від них карається відповідальністю.

2) диспозитивні. Надають учасникам правовідносин можливість самостійно врегулювати свої відносини, в разі відсутності подібного врегулювання, визначають певні обов’язкові для виконання правила поведінки.

3) альтернативні. Визначають декілька варіантів вирішення колізії, сторони можуть обрати один з них.

4) комулятивні. Відсилають до декількох правопорядків за раз. Ст.14 Закону про МПрП Польщі: “Можливість укласти шлюб встановлюється законом громадянства осіб”.

За територєю дії:

1) міждержавні – в унітарних державах; 2) міжобласні – в федеративних

За пріоритетністю:

1) основні 2) додаткові

15. В якому обсязі застосов. Право іноз.Держави за зак-ом у

Стаття 6.Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права. Коли мова йде про застосування судом колізійної норми, слід наголосити, що застосовне іноземне матеріальне право визначається згідно з колізійною нормою свого національного права, тобто - за принципом lex fori. Здійснюючи вибір права, суддя має у своєму вітчизняному законодавстві знайти вказівку на те, право якої держави підлягає застосуванню щодо даного фактичного складу: вітчизняне чи іноземне? А в останньо¬му випадку - право саме якої іноземної держави'. «При віднайден¬ні відповідної колізійної прив'язки необхідно фактичні обставини справи класифікувати відповідно до чинних колізійних норм.

16. Колізійна прив’язка про зміст правочину

Стаття 32. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження, наприклад, продавець - за договором купівлі-продажу; дарувальник - за договором дарування;3) одержувач ренти - за договором ренти; відчужувач - за договором довічного утримання (догляду); наймодавець - за договорами найму (оренди).

17. МПП – система правових норм, яка регулює майнові та особисті немайнові відносини громадян і юридичних осіб не тільки засобами національної правової системи, а й за допомогою відповідних міжнародних документів. Ці відносини засновані на юридичній рівності учасників, автономії їх волі, майновій самостійності (відособленості) та вільному волевиявленні. Проблема невирішеності більшості питань МПрП, яка є актуальною сьогодні, чи не найкраще ілюструється тим, що навіть навколо питання про найменування даної галузі права точаться тривалі дискусії. Можна навести декілька визначень МПП, які по-різному характеризують дану галузь права. МПП – це система юр. норм , спрямованих на врегулювання цив. відносин з іноземним елементом. Також МПП визначають як галузь внутрішньодерж. права, яка регулює прив.- правові відносини, до яких належать сімейні, майнові, трудові, тощо, які ускладнені іноземним елементом. Отже, можна зробити висновок, що не має однозначного визначення поняття МПП. Щодо понять ЦПУ та ЦППУ, о їх можна визначити відповідно до норм ЦКУ та ЦПКУ. ЦПУ – це галузь права, яка регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. ЦППУ - це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом та іншими законами України. Отже, принцопова різниця між цими поняттями полягає в тому, що МПП регулює прив-пр. відн, ускладн. Іноз ел, а ЦПУ ТА ЦППУ регюють ці відносини, які не мають такої ознаки.

18, 22. Відповідно до ЗУ «Про МПП», колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом. Класифікація колізійних норм пов’язана з особливістю колізійних прив’язок. За формою вираження волі законодавця (або ступінь обов’язковості для сторін) колізійні норми бувають: імперативні, диспозитивні й альтернативні. Імперативні — це норми, які містять категоричні вказівки щодо вибору права i не можуть бути змінені за погодженням сторін. «Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є». Диспозитивні — це норми, які, встановлюючи загальне правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитися від нього i тим самим обрати застосовне право. Диспозитивність проявляється у таких формулюваннях, як «сторони можуть», «якщо інше не встановлено угодами сторін» та ін. Наприклад, ч. 1 ст. 33 Договору між Україною i Республікою Польща про правові відносини у цивільних і кримінальних справах передбачає, що «зобов’язання, які виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, якщо учасники договірних відносин не підпорядкують ці відносини обраному ними законодавству». Перш ніж розглянути альтернативні колізійні норми, необхідно згадати і такий критерій, як кількість прив’язок, залежно від якого колізійні норми поділяються на однозначні та множинні. Під однозначними розуміються норми, що містять одну прив’язку. Можуть застосовуватися також норми, що мають дві, три i більше колізійних прив’язок (множинні), котрі, у свою чергу, можуть бути альтернативними чи кумулятивними. Альтернативні норми розрізняються між собою залежно від характеру зв’язку між альтернативами. У простій альтернативній колізійній нормі всі альтернативні прив’язки рівнозначні — кожна з них може бути застосована. При цьому вибір однієї з прив’язок виключає подальше використання інших. «Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, в якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду».Складна альтернативна колізійна норма — це така норма, в якій альтернативні прив’язки супідрядні між собою. При цьому виокремлюються основна (генеральна) прив’язка, яка формулює загальне головне правило вибору права (призначене для першочергового застосування), i субсидіар-на, — яка формулює ще одне або кілька правил і застосовується тоді, коли головне правило з будь-яких причин не було застосоване або виявилося недостатнім для вибору компетентного правопорядку. Кумулятивні — це такі норми, в яких до одних правовідносин застосовується одночасно кілька прив’язок. Причому застосування однієї з прив’язок не виключає подальшого використання іншої. Так, кумулятивна прив’язка використовується в ч. 3 ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а саме: «Якщо дитину усиновляє подружжя, з якого один є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий — іншої Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін». Необхідно також вказати й на такі колізійні норми, як міжнародні та міжобласні (інтерлокальні). Їх виділяють згідно з критерієм дії колізійних норм у просторі. На цей час існує багато норм, які стосуються колізії законів, що повністю або в якійсь частині є загальними для кількох держав (як правило, йдеться про уніфіковані норми). У випадку інтерлокальних колізійних норм прийнято говорити про колізійні норми складових частин держави. Відомо, що в багатьох держав, насамперед з федеральним устроєм, в суб’єктах федерації або адміністративних одиницях є свої правові системи. У разі відсилання колізійної норми до права такої держави постає запитання про те, яке законодавство або яке право повинно бути застосоване. Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив’язки. За цим критерієм колізійні норми поділяються на односторонні та двосторонні. Одностороння — це така норма, прив’язка якої прямо називає право держави, яке належить застосовувати, і найчастіше вказує на застосування права у своїй державі (українська колізійна норма вказує на застосування права України)»форма i порядок укладання шлюбу в Україні визначається правом України». Двостороння колізійна норма є більш типовою i її прив’язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип, використовуючи який, можна обрати право. Тому прив’язку двосторонньої колізійної норми називають «формулою прикріплення», тобто вона допомагає прив’язати правовідносини до конкретного правопорядку. У п. 2 ст. 37 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних i кримінальних справах визначається: «правові стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно». Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або іноземного права.

19. При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Однак під час застосування цієї норми Закону суди зазначають, що для сторін невстановлення змісту норм іноземного законодавства як процесуальна форма сприяння суду – лише право, а не обов’язок. До того ж проблемним є й отримання офіційного (автентичного) перекладу самого тексту потрібних законодавчих актів. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України. Якщо ж суд вичерпав всі можливості стосовно встановлення змісту норм права згідно Закону, то, попри вжиті заходи, застосовується право України. Однак на практиці виявляється, що судді не вживають жодних заходів щодо встановлення змісту норм права іноземної держави та автоматично застосовують відповідно ЗУ «Про міжнародне приватне право» право України.

20. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами (lex voluntatis - Закон автономії волі сторін), якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином (lex causae). Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Також, у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином (lex causae), при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне

значення для змісту договору, є: продавець - за договором купівлі-продажу; дарувальник - за договором дарування; Правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: -щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації,-право держави, де здійснена реєстрація; щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; -щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі,- право держави, у якій проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

21. Сукупність колізійних норм, встановлених у певній національній правовій системі, становить колізійне право цієї держави.Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. Виникнувши наприкінці середніх віків, колізійний метод став похідним від колізії статутів, які діяли на певних територіях. Згодом виникло колізійне право.Проблеми, пов'язані з вирішенням колізій, давно досліджувались у науковій літературі не тільки в загальнотеоретичному аспекті, а й стосовно міжнародного приватного права. Адже застосування цього методу саме в цій галузі права відбувається частіше, ніж у інших. Тому стає зрозумілим, що у деяких правових системах колізійне право вважається значною частиною міжнародного приватного права чи повністю ототожнюється з ним. Водночас навряд чи правильно вважати, що колізійний метод є специфічним і притаманним саме цій галузі права Адже колізії можуть виникати й поза її сферою, їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно-правового характеру. Таким чином, колізійна норма кожної держави стає інстру¬ментом, за допомогою якого законодавець робить дійсним на своїй території іноземне право, проте - в межах дії власної системи права.

23. Колізійно-правовий механізм Ради Європи та держав-учасниць має включати процедури попередження та подолання юридичних колізій. Для колізій, що виникають у нормативній частині правових систем, найпростішим способом попередження є внесення змін до законодавства, скасування старих нормативних актів, прийняття нових, вдосконалення юридичної техніки, визначення потенційних юридичних колізій та способів їх подолання, а також фіксація такого механізму в самому акті. Важливим у процесі попередження є розробка заходів щодо сприяння належному співвідношенню між юридичною наукою та правотворенням, подолання правового нігілізму серед суб’єктів застосування права тощо. Що ж стосується процесу подолання юридичних колізій та їх усунення, то в цьому плані необхідним є створення колізійних норм, належне тлумачення проблем співвідношення та правильне застосування норм. Таким чином, до заходів попередження колізій відносяться: 1) визнання основних принципів права Ради Європи та їх впровадження у національне законодавство; 2) визначення правових стандартів Ради Європи та критеріїв їх співвідношення з національним правом; 3) врахування особливостей їх впровадження у національну правову систему; 4) фіксація положень про взаємодію права Ради Європи та держави-учасниці у Конституції та інших законах держави; 5) врахування міжнародних зобов’язань держави у законопроектах; 6) врахування потенційних юридичних колізій та засобів їх попередження при формуванні правового механізму взаємодії. До заходів подолання колізій відносяться: 1) діяльність держави-учасниці у роботі Ради Європи; 2) дотримання процедур укладення, ратифікації міжнародних договорів; 3) фіксація у конституціях держав-учасниць пріоритету загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 4) створення колізійних норм. Що ж стосується взаємодії між Євросоюзом та державами-учасницями, то колізійно-правовий механізм тут є більш простим на відміну від такого механізму в Раді Європи. Це досягається в основному завдяки уніфікації юридичних приписів, створенню уніфікованих актів, що містять однакові правила поведінки. До правових засобів подолання юридичних колізій відносяться прецеденти ЄС та інші джерела права ЄС, а також джерела національного права.Для забезпечення ефективності механізму взаємодії джерел європейського права необхідно систематично проводити порівняльно-правові дослідження джерел права у межах європейського правового простору, що дасть змогу виявити не лише їх юридичну природу, але й особливості, встановити доцільну питому вагу джерел міжнародного та національного права, сформувати конституційно-правовий механізм взаємодії, що включав би відповідний колізійно-правовий механізм. Складовою частиною вищезгаданих правових механізмів взаємодії має бути і колізійно-правовий механізм, який можна трактувати як систему правових засобів, зокрема процедур попередження та подолання (у тому числі усунення) юридичних колізій, яка сприяє взаємодії міждержавного та національного права.

24. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами (lex voluntatis - Закон автономії волі сторін), якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином (lex causae). Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Також, у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином (lex causae), при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне

значення для змісту договору, є: одержувач ренти - за договором ренти; відчужувач - за договором довічного утримання (догляду); Правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: -щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації,-право держави, де здійснена реєстрація; щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; -щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі,- право держави, у якій проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

25. Поняття та предмет регулювання міжнародного приватного права.

Міжнародне приватне право -- одна із складових приватного права, яке регулює майнові та особисті немайнові відносини громадян і юридичних осіб не тільки за обами національної правової системи, а й за допомогою відповідних міжнародних документів. Ці відносини засновані на юридичній рівності учасників, автономії їх волі, майновій самостійності (відособленості) та вільному волевиявленні.

МПрП пов’язане з м/н життям і має аспект приватності, по суті предмет регулювання МПрП становлять міжнародні відносини. Але міжнародні відносини є різними і за суб’єктним характером, і за змістом (культурні, єкономічні, політичні; міждержавні і між іншими суб’єктами МП). Сферою регулювання МПрП є правові питання відносин між громадянами і організаціями, які виникають в сфері м/н життя, міждержавні відносини МПрП не регулює.

Існує три групи правовідносин, врегульюваних нормами МПрП:

1. Цивільні правовідносини (МПрП — цивільне право в м/н аспекті), але ті, що:

2. виникають в сфері міжнародних відносин;

3. виходять за межі однієї країни;

4. суб’єктами цих відносин мають бути іноземні фізичні або юридичні особи.

5. Шлюбно-сімейні відносини з м/н елементом;

6. Трудові відносини за участю іноземців. Трудове право має елементи публічного і приватного права. Приватні (контракти), публічні (вихідні дні) і т.д.

МПрП є сферою відносин цивільно-правового характеру в широкому їх розумінні, які виникають в умовах м/н життя.

Щодо юридичної природи МПрП, то існує декілька доктринальних концепцій:

• Представники цивілістичної концепції стверджують, що МПрП є частиною національного права конкретної держави.

• Другі вважають МПрП галуззю міжнародного публічного права.

• Прибічники полісистемної концепції розглядають МПрП як результат поєднання перших двох підходів. Йдеться про подвійний характер норм МПрП: і національний, і міжнародний.

Важливою категорією для МПрП є поняття іноземного елементу. Під цим терміном розуміється правовий феномен, що належить до іншої національної правової системи.

Цивільними правовідносинами, ускладненими іноземним елементом, є такі:

• де іноземним є суб’єкт;

• де іноземним є об’єкт правовідносин;

• де ускладення здійснюється на рівні юридичного факту (громадянин України помер закордоном).

26. За допомогою яких прив’язок в МПрП визначається статус фізичних осіб

LEX PERSONALIS-персональний закон: Lex Patrie( закон громадянства або національності особи) та LexDomicilii (закон місця проживання)

Персональний закон застосовується при виборі компетентного закону для визначення правового цівільного статусу фізичної особи. Це прикріплення визначає наступні питання:

• дієздатність та правоздатність фізичної особи;

• визнання особи безвісно відсутньою або юридично померлою;

• особисті права фізичної особи;

• весь комплекс шлюбно-сімейних відносин;

• спадкові відносини в частині, якщо спадщиною є спадкове майно.

Lex Patriae застосовується в Європі, Японії, Латинський Америці, країнах Азіїта Африки ( де є кодифікації);

Lex Domicilii застосовується в англо-американській системі права, Бразилії, Аргентині, Парагваї, Норвегії, Данії…

27. Як колізійне законодавство України визначає цивільну правоздатність фіз. Особи…

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Нато­мість, конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом, — юридичних фактів. Тому при рівній правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи відрізняються залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо. Згідно зі ст.26 ЦК всі фізичні особи рівні у здатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, встановлені Конституцією та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції цивільна правоздатність грунтується на принципах рівноправності І соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної належності Певні обмеження правоздатності Іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки або як захід—відповідь для громадян тих держав, які передбачили обмеження для українців. За загальним правилом, правоздатність не залежить також від віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав І обов'язків, життєздатності людини. Отже, характерними ознаками правоздатності є: її рівність для всіх фізичних осіб;

невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;неможливість обмеження її актами суб'єктів приватного чи публічного права, крім випадків, прямо встановлених законом; Існування її як природної невід'ємної властивості фізичної особи. Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.У МПрП виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

28. Укладаючи договір, сторони вільні встановити , яким законодавстом він повинен регулюватися. Сторони мають право зробити цей вибір в силу автономії воль (lex voluntatis), яка полягає у тому, що стотрони на свій розгляд можуть встановлювати зміст договору. У цьому випадку саме цим правом і регулюватиметься право власності в ЗТУ. Проте, принцтип lex voluntatis, хоча й визнається, як правило, з/давствами різних країн, по різному розуміється у різних державах. В одних країнах він нічим не обмежується (Сторони можуть підкорити договір б-якій правовій системі). В інших діє принцип локалізації договору: сторони можуть вільно обирати право яке регулюватиме договір (в т. числі і відносини по праву власності), але лише таке, яке пов`язане з даною угодою.

У з/давстві України, коли воля сторін в угоді взагалі не виражена, застосовується принцип закону місця укладення договору (lex loci contractus). Проте, в умовах розвитку сучасних технічних засобів зв`язку застосування цього принципу викликає серйозні перешкоди, оскільки в області міжнародної торгівля значна частина угод укладається шляхом переписки (по телеграфу, телетайпу, факсу, ел. пошті і т.д.), тобто у формі угод між «відсутніми». Місцем укладення договору при цьому вважається той пункт, де відбулася остання дія, яка необхідна для визнання угоди дійсною.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до Закону Про МПрП, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: наймодавець - за договорами найму (оренди) та позикодавець - за договором позички.

29. Виділяють 2 методи у МПП, які сполучені і взаємодіють: колізійний і матеріально-правовий. Колізійний метод є необхідним для регул-ння цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. У правовідносинах з іноземним елементом завжди виникає так називаний колізійне питання: необхідно вирішити, який із двох законів підлягає застосуванню — діючий на території, де знаходиться суд, що розглядає справу, чи іноземний закон, тобто закон тієї країни, до якої відноситься іноземний елемент у розглянутій справі. Мається на увазі про колізію законів і необхідності вибору між ними для пояснення ходу міркуванні суду чи іншої особи, що повинні вирішити питання про застосування права до правовідносин з іноземним елементом. Колізійна проблема — проблема вибору права, предмету застосуванню до того чи іншого право відношення - типова насамперед для МПП. Колізія може бути усунута шляхом використання так званих колізійних норм, що вказують, який закон підлягає застосуванню в тому чи іншому випадку. Отже, сама колізійна норма не вирішує ще власне кажучи питання, воно відсилає до матеріальних норм, що передбачають відповідні правила. І питання буде вирішений на підставі цих правил. Зміст матеріально-правового методу полягає втому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи.

30. Особистий закон (lex personalis). Як видно з самої назви да¬ної формули прикріплення, за її допомогою встановлюється ци¬вільне становище або, що те ж саме, цивільно-правовий статус фі¬зичної особи, в межах іноземного правопорядку.У сучасному МПрП ця колізійна прив'язка існує в двох різно¬видах, а саме: закон місця проживання (lex domicilii); закон громадянства (lex patriae, lex nationalis).

Щоб зрозуміти природу розщеплення lex personalis на зазначені різновиди, слід керуватися думкою М. Іссада, який зазначив, що, за старим європейським правом, кожна провінція і кожне місто мали свій особистий статус. Закон доміцилію був сприйнятий як особистий закон тому, що не існувало ніякого іншого, а не тому, що йому надали перевагу перед законом громадянства, якого ще не існувало. Тобто, у ті часи доміцилій був близьким до сучасного поняття громадянства1.Це вже пізніше, не без впливу Великої французької революції, цивільно-правовий статус особи набув політичного забарвлення, оскільки особу почали розглядати як істоту політичну, котра зо¬бов'язана підкоряти свої соціальні дії законам держави свого громадянства. Тому сталося так, що держави, які перебували під значним впливом ідей революції (здебільшого - це так звана кон¬тинентальна правова сім'я), підкорили правовий статус фізичних осіб правопорядку держави громадянства відповідної особи, тоді як більш консервативні (система англо-американського права) продовжували регулювати його правом тієї країни, в якій особа мала «осідлість», або, за висловом М. Вольфа, в якій є її «центр тяжіння». Одним з цих шляхів і в подальшому рухались національні зако¬нодавства, обираючи, інколи досить-таки довільно, ту або іншу з прив'язок. Проте в другій половині минулого сторіччя політичний фактор знов здійснив переважний вплив на законодавців. Дослідни¬ки відзначають, що держави, які ще невдовзі боролись за свою не¬залежність, з метою захисту інтересів своїх громадян почали вико¬ристовувати переважно lex nationalis, що завжди застосовується не¬залежно від місця їх проживання, тоді як країни, що у недалекому минулому приймали до себе велику кількість іммігрантів, намага¬ються підкорити їх дії свого права, застосовуючи lex domicilii.МПрП досить ретельно вивчає питання про те, які переваги та недоліки мають зазначені різновиди lex personalis4. Проте, існує один спільний для обох з них недолік, який полягає в одночасному існуванні цих критеріїв . З метою його подолання робились спроби навіть їх «примирення» шляхом розробки уніфікованих норм.

31. Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров'я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної дієздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної дієздатності: повну дієздатність; неповну дієздатність; часткову дієздатність; обмежену дієздатність; визнання особи недієздатною.

За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття — вісімнадцятирічного віку. Відповідно до колізійного законодавство україни цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.

32. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами (lex voluntatis - Закон автономії волі сторін), якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином (lex causae). Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Також, у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином (lex causae), при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: виконавець - за договорами про надання послуг; підрядник - за договором підряду. Правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: -щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації,-право держави, де здійснена реєстрація; щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; -щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі,- право держави, у якій проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

33. Визначіть метод правовою регулювання міжнародного приватною права. Порівняйте матеріально-правовий та колізійно-правовий методи в міжнародному приватному праві.

Правовий м. регулювання — це сук.узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. У мпрп це питання найменш вивчене. Для мпрп характерним є цив.-пр. метод, що виражає правову природу цієї галузі.

Для врегулювання відносин з "іноз.ел." заст.2 юридико-технічні методи: колізійний та матеріально-правовий. Вони характеризують і зовнішню форму джерел міжнародного приватного права, тобто національно-правових і міжнародно-правових.

Колізійний м. є необхідним для регулювання цив.-пр.від-н, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. у деяких правових системах колізійне право вважається значною частиною мпрп чи повністю ототожнюється з ним. Водночас навряд чи правильно вважати, що колізійний метод є специфічним і притаманним саме цій галузі права. Адже колізії можуть виникати й поза її сферою. їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно-правового характеру.Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, породжує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Вказаний метод покликаний вирішити колізійну проблему, яка виникає у міжнародному приватному праві, її вирішення здійснюється різними способами.

Матеріально-правовий: кол.норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Зміст цього методу-правовідносини регулюються безпосередньо юр.нормами, без відсилання до іноземної правової системи.

34. lex patriae – закон громадянства, застосовується у країнах Романо- німецької системи права. (Фр., ФРН, Швейцарія). Lex domicilii - закон МЖ, застосовується у країнах англо-саксонської системи права (США, Канада, Нова Зеландії, Австралія). lex personalis – особистий закон фізичної особи як колізійна прив'язка застосовується у ситуації, коли потрібно встановить право якої держави необхідно використовувати при : 1. визначення початкового моменту виникнення і припинення правоздатності фізичної особи; 2. для визначення обсягу правоздатності 3. визначення моменту повної дієздатності фіз. особи- 18 років , у деяких країнах з 21р., на Кубі з 16 р; 4. визначення умов, порядку й наслідків визнання особи недієздатною, обмежена дієздатним і частково дієздатним 5. для визначення порядку визнання особи безвісно відсутнім і оголошенні його мертвим. 6. визначення порядку встановлення опіки й піклування, вирішення питань усиновлення. 7. вирішення питань що з успадкуванням майна.

35. . Як колізійне законодавство України визначає право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов'язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

36. Яка загальна колізійна прив'язка застосовується за законодавством України щодо права, за яким визначається зміст договору? Які особливості вчинення застосовуваного права до змісту договорів перевезення та транспортного експедирування, у разі відсутності вибору такого права стронами?

За Законом про МПП Сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору перевізник - за договором перевезення; експедитор - за договором транспортного експедирування

Правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: 1) щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація; 2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати;3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, - право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

37. Визначіть колізійний метод правового регулювання Наведіть приклад його застосування.

Колізійний м. є необхідним для регулювання цив.-пр.від-н, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. у деяких правових системах колізійне право вважається значною частиною мпрп чи повністю ототожнюється з ним. Водночас навряд чи правильно вважати, що колізійний метод є специфічним і притаманним саме цій галузі права. Адже колізії можуть виникати й поза її сферою. їх вирішення хоч і залежить від застосування колізійних норм, проте вони не матимуть міжнародного приватно-правового характеру.Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, породжує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Вказаний метод покликаний вирішити колізійну проблему, яка виникає у міжнародному приватному праві, її вирішення здійснюється різними способами. Прикл.форма реєстрації шлюбу визнач.за зак-вом держ.на терит.якоїреєстр.шлюб.

38. Як визначається за колізійним законодавством України цивільна правоздатність фізичної особи.

Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.

39. Як колізійне законодавство України визначає порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи. Гарантією від необгрунтованого визнання особи безвісно відсутньою є те, що рішення про визнання особи безвісно відсутньою приймає лише суд. До того ж, ст.43 максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана без­вісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби протягом одного року в місці її постійного проживання (ст.29 ЦК) немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року. Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений ЦПК. Заява подається заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд) Суд розглядає справу в порядку особливого провадження з обов'язковою участю прокурора. Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу по­мерлою І до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значення для визнання особи такою, що померла: три роки — загальний строк; два роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з цими діями; шість місяців — якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо);строк, визначений судом, але не менший шести місяців — залежно від конкретних обставин.

40. Яка загальна колізійна прив’язка застосовується за законодавством України щодо права , за яким визначається зміст договору? Які особливості визначення застосовуваного права до змісту договорів зберігання та страхування у разі відсутності вибору такого права сторонами?

Одним з важливих питанням стосовно договору є вибір права, якому цей договір підпорядковується. Внаслідок цього встановлення прав і зобов'язань, які повинні знайти своє відображення в тексті договору, обумовлюється, головним чином, нормами обраного за принципом lex voluntatis права. Проте у випадках, коли сторони не скористалися принципом автономії волі чи скористалися ним не належним чином, постає наступна проблема: правове регулювання питань, які в сукупності складають зміст певного контракту, у різних національних законодавствах є різним, як різними бувають і засоби колізійного регулювання. Ними можуть бути і закон держави продавця (lex venditoris), і закон місця виконання договору (lex loci solutionis), і закон місця укладення договору (lex loci actus), і інші формули прикріплення.

За Законом від 23.06.2005 р. (ст. 32), зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місцепроживання або місцезнаходження.

Ст. 44 закону зазначає, що стороною , що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, у разі відсутності згоди сторін про вибір права, що підлягає застосуванню до договору страхування є страховик, а за договором зберігання-зберігач. Отже, в данних випадках, до змісту договору страхування буде застосовуватися право держави у якій страховик має своє місце проживання або місцезнаходження, а для договору зберігання застосовуваним буде право країни місцезнаходження або місце проживання зберігача.