Рекомендації щодо розвитку ринку факторингу в сільському господарстві

Нові підходи до фінансування	Розвиток інфраструктури	Удосконалення законодавства
Визначення потреби в коштах аграрних підприємств для проведення комплексу весняно-польових робіт, що може бути покрита за рахунок факторингу; Вибір програми підтримки аграрних підприємств за рахунок коштів суб’єктів, що надають факторингові послуги.	Використання інфраструктури фінансових посередників: Державноого земельного банку, комерційних банків, факторингових компаній для надання факторингових послуг; Викориснання досвіду міжнародних факторингових асоціацій; Надання інформації аграрним підприємствам, про застосування факторингових послуг у поповненні фінансових ресурсів.	Приведення у відповідність вітчизняного законодавства, що регулює відносини у сфері факторингового обслуговування (реформування податкового, господарського, банківського, цивільного законодавства, уточнення визначення факторингу, врегулювання розбіжностей у законодавчому полі щодо визначенні цього виду фінансової операції).

[джерело: складено автором]

Дослідження автором напрацювань різних науковців, їх узагальнення дозволяє нам заключити, що трьома головними напрямками, які суттєво покращили б розвиток ринку факторингових послуг є: застосування нових підходи до фінансування, розвиток інфраструктури та законодавче удосконалення (табл. 3.5).

Три складові, що представляють пропозиції по удосконаленню факторингу є в однаковій мірі важливими та потребують реалізації низки таких заходів:

1. Удосконалити правову основу у сфері факторингу, а також розробити нормативну базу для фінансових посередників (Державноого земельного банку, комерційних банків, факторингових компаній), що надають послуги з факторингу.

2. При розробленні спеціального закону щодо розвитку факторингу, забезпечити необхідніі зміни щодо однозначного трактування суті факторингових операцій відповідно до Конвенцій UNIDROIT.

3. Використання єдиного реєстру консолідованої інформації по всіх позичальниках (бюро кредитних історій) та визначення органу для управління та механізму збору і обробки даної інформації.

4. Виходячи з високої ризикованості факторингової послуги, необхідно розробити загальну систему оцінки ризиків компаній та діагностики ефективності операцій факторингу фінансовими установами на основі наукового підходу.

5. Розширення та популяризація факторингових послуг для сільськогосподарських підприємств шляхом впровадження системи інформаційної підтримки факторингового бізнесу та інформаційно-консультаційного обслуговування учасників ринку.

Новим методичним підходом щодо вдосконалення кредитування стало прийняття Верховною Радою України 6 листопада 2012 року Закону України «Про аграрні розписки», який набув чинності 19 березня 2013 року. Законом визначено механізм функціонування розписок-договорів, останні, по суті, є обіцянкою поставити сільськогосподарську продукцію певної якості у визначеному обсязі взамін на отриманий кредит, або погасити кредит після реалізації такої продукції самостійно. Законом визначено основні вимоги до аграрної розписки, укладаення її в письмовій формі та при нотаріальному засвідченні. Разом із тим, недоліком аграрної розписки є те що в ній не визначено, на забезпечення виконання якого саме зобов'язання боржника вона видана, а це може провокувати зловживання. Проблемою є і те, що в боржника не залишається примірника розписки, (бо оформляється вона лише в двох екземплярах: для кредитора і нотаріуса), а боржнику належить лише завірена її копія.

За аграрною розпискою заставою є майбутній урожай, та на момент видачі розписки він не може перебувати в інших заставах і кредитор перед іншими контрагентами має переваги щодо стягнення врожаю. З правової точки зору кредитори за розпискою зможуть збирати заставу не тільки з боржників, а й з контрагентів фермерів, які купують незакладений товар, адже визначити, яка саме продукція закладена, а яка ні, досить складно. Тому будь-який товар, придбаний у фермера, який видав хоча б одну аграрну розписку, піддається ризику бути вилученим кредитором фермера.

Кредитору також надається право самостійно або із залученням третіх осіб моніторити урожай впродовж всього терміну вирощення до кондиції. Кредитор може інспектувати поля сільгоспвиробника щодо дотримання ним технологій вирощування, утримання продукції тощо. Однак, безпосереднє втручання в роботу боржника заборонено, лише при порушенні технологій вирощування, що, призведе до погіршення врожаю, може складатися акт та забезпечуватися усунунення порушень. При невиконані вимог, кредитор «з метою порятунку майбутнього врожаю» може самостійно його доростити з використанням належних технологій, але витрати на таке дорощування покладаються на боржника.

Ми погоджуємося з думкою М. Копейчикова, що такі угоди можуть не набути широкого застосування, оскільки кредитори мають можливість самостійно зібрати врожай без участі фермера, за порушення технології вирощування сільгосппродукції і проблематичним буде оскаржити такі дії кредитора. За таких умов навряд чи розсудливий фермер погодиться підписувати аграрну розписку, оскільки при недобросовісності кредитора фермер може позбутися всього свого врожаю. Очевидно, що з метою отримання додатковї вигоди для себе такі норми можуть провокувати конфлікти, як з вини сільгоспвиробника, так і за ініціативою кредитора.

Вважаємо, що для запровадження аграрних розписок в Україні необхідно, окрім правового врегулювання, спочатку визначити продукцію, яка може виступати предметом зобов'язань (крім зерна, плодів зернових, зернобобових та олійних культур), та розробити механізм реєстрації таких зобов'язань та положення про проведення конкурсів на визначення регіональних експертних установ, які здійснюватимуть експертизу та проводитимуть такі конкурси до початку функціонування Реєстру аграрних розписок. Порядок його ведення був затверджений постановою №665 віж 17 липня 2013 року, відповідно до якої держателем Реєстру аграрних розписок є Міністерство аграрної політики і продовольства України, яке забезпечує його ведення.

Слід підкреслити, що протягом останніх років у розвитку кредитних відносин відбулися суттєві зміни – дещо зросли обсяги кредитування для аграрних товаровиробників та підвищилась ефективність використання наданих кредитів. У той же час існує низка об’єктивних і суб’єктивних причин, які перешкоджають подальшому зміцненню кредитних відносин у аграрному секторі економіки. Через недостатність соціально-економічних та нормативно-інституціональних механізмів подальше зростання кредитування затримується як з боку кредиторів, так і з боку самих позичальників.

Забезпеченню необхідної кредитної політики для аграрного бізнесу буде сприяти введення ринку землі і використання її як основної застави для кредитування. Земля сільськогосподарського призначення – це ліквідний актив, який в той же час є не залученим до сільськогосподарського виробництва. Розрахунки окремих дослідників показують, що навіть діюча нормативна оцінка вартості землі сільгосппризначення на рівні 11337 грн. за гектар може повністю забезпечити ліквідну заставу для банків, тому що використання землі як застави в співвідношенні одного до двох може дати можливість виробникам отримати до 5 000 грн на гектар [23, 16-23].

Важликим напрямом у вдосконаленні кредитування аграрних підприємств має стати функціонування спеціалізованої фінансової установи – Державного земельного банку. При цьому, досвід інших країн в контексті функціонування аналогічної подібної структури відсутній. Як правило, спостерігається така практика: країни створюють установи з управління державними землями, а також сприяють прямо чи опосередковано щодо створення спеціалізованих фінансових установ, таких як гарантійні фонди, кредитні кооперативні установи, іпотечні банки та іпотечні установи другого рівня, які забезпечують розвиток кредитування сільського господарства.

 Спеціалізовані установи для управління землями державної власності були створені в Словаччині – Словацький земельний фонд, Угорщині - Національний земельний фонд, Чехії - Земельний фонд, Польщі - Агентство сільськогосподарської нерухомості, Литві - Національна земельна служба, Латвії - державна земельна служба, Данії - Департамент консолідації земель Дирекції продовольства, лісівництва та рибальства, Нідерландах - Служба управління землями і водами, Болгарії - Національна компанія "Земля". Завдання таких установ, як правило, полягають у забезпеченні приватизації земель, здійсненні управління державними землями, консолідації подрібнених земельних ділянок, забезпеченні сільського розвитку та створенні нових фермерських господарств.

Прихильники Держзембанку, говорячи про його створення, згадують про міжнародний досвід і наводять приклади аналогічних структур - BVVG в Німеччині або SAFER у Франції. Проте, проведені дослідження засвідчують, що Bodenverwertungs-und-Verwaltungs GmbH – це державне агентство з управління та приватизації сільськогосподарських та лісових угідь в Східній Німеччині, що займається управлінням земельними ресурсами, орендою, продажем земельних ділянок на аукціонах, розподілом прав власності на землю на різних адміністративних рівнях та не займається безпосередньо кредитуванням аграріїв. Safer у Франції – це неприбуткова організація під контролем міністерств сільського господарства і фінансів, що має на меті реорганізацію ферм, продаж землі, в рамках реалізації більш продуктивного сільського господарства, тобто ця організація також нічого спільного з кредитуванням сільськогосподарських товаровиробників не має.

Ми погоджуємося з поглядами науковців, у тому, що чинна модель діяльності вітчизняного Державного земельного банка має певні ризики, зокрема в поєднанні Держзембанком функцій кредитування та управління землями є багато ризиків зловживання. Міжнародний досвід показує, що функції управління землями та кредитування аграріїв завжди чітко розмежовуються. У Держзембанку є поєднання функцій трьох установ: банку, органу управляння державною землею та приватного гравця на ринку землі. І у кожної з цих функцій є своя мета. Наприклад, у банка є мета видати кредит, повернути кошти та заробити на цьому, а у приватного гравця мета – збільшити площі землі. Отже, присутній певний конфлікт інтересів.

Згідно з постановою КМУ від 2 липня 2012 року № 609 «Про створення Державного земельного банку» цей банк наділяється правом купувати і продавати земельні ділянки, передавати їх в оренду та інше користування, що не притаманно діяльності звичайних комерційних банків.  Діяльність банку в сфері управління земельними ресурсами є специфічною, властивою тільки Земельному банку. Цей напрямок включає в себе ефективне управління державними землями сільськогосподарського призначення, що передані банку в статутний капітал і не підлягають продажу. Крім того, банк буде повноцінним гравцем у сфері купівлі-продажу земельних ділянок і стане найбільшим іпотекодержателем на території України.

Отже, виходячи з наявних нині нормативно-правових актів, в Україні створюють унікальну структуру, яка буде поєднувати в собі функції управління землями державної власності та кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва, в тому числі під заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення та мати переважне і виняткове право на купівлю землі.

У зв’язку з цим, необхідно внести доповнення до статуту «Державного земельного банку» в частині розподілу функцій управління землями сільськогосподарського призначення та надання кредитів аграріям. За умови участі банку на ринку приватних земель, його діяльність повинна бути строго лімітована, введені чіткі обмеження щодо надання йому права власника землі, а також повинен бути здійснений контроль та нагляд за його діяльністю.

Крім того, функціонування Державного земельного банку у зазначеному вище режимі потребує істотного коригування законодавства України. Необхідно внести зміни до Конституції України де передбачено, що розпорядження землями державної власності від імені держави-власника можуть здійснювати лише органи влади. А Державний земельний банк є державною юридичною особою, яка чинним земельним законодавством не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями.

Крім того питання співвідносин між Державним земельним банком та Держземагентством не вирішене чинним законодавством. Землі, що передаватимуться до статутного капіталу Державного земельного банку, залишатимуться у власності держави, зокрема, землі сільськогосподарського призначення. А згідно із Земельним кодексом, всі землі державної власності, які відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, перебуватимуть у віданні Державного агентства земельних ресурсів. Отже, виходить, що навіть після передачі земельних ділянок до статутного капіталу Державного земельного банку, вони залишатимуться у власності держави. А отже, формально правом розпоряджатися ними будуть наділені державні органи земельних ресурсів. А це вже є конфліктом повноважень.

Згідно декларування Міністерства аграрної політики та продовольства функціонування цього банку забезпечить аграріїв кредитами під 10% річних. При цьому нині в нормативних документах чітко не регламентовано, ті особливі механізми, що будуть використовуватися для формування дешевої ресурсної бази банку. За інформацією з урядових структур та науково-дослідних інститутів, які задіяні у створенні Державного земельного банку, передбачають такі основні джерела ресурсної бази: кошти державного бюджету на формування статутного капіталу банку в сумі 120 млн грн, емісія банківських земельних облігацій - 27 млрд грн, залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб 4 млрд грн, зовнішні запозичення - 15 млрд.грн, крім того в статутний капітал держзембанку планується внести 2,6 млн га державних земель сільськогосподарського призначення.

Банк має намір працювати з позичальниками з обсягом річного валового доходу до 5 млн євро і ділити їх на чотири групи. Залежно від них розмір кредитів на поповнення оборотних коштів буде обмежуватися сумою від 75 тис євро до 700 тис євро, а для інвесткредитів від 200 тис євро до 1 млн євро , а ставки - 8-12% річних. Більш великі кредити передбачається видавати тільки під держгарантії. Виникає запитання щодо виконання мети банку, яка передбачає забезпечення сприятливих умов для розвитку переважно малого та середнього фермерського господарства, потреби яких у кредитуванні можуть бути не задоволені, оскільки задекларовані обсяги кредитування не є обґрунтованими.

Підсумовуючи внесені вище пропозиції щодо покращення системи кредитування аграрних підприємств обґрунтовано необхідність удосконалення механізму надання часткової компенсації кредитної ставки аграрним підприємствам, доцільність впровадження механізму аграрних розписок, запропоновано розширити використання нетрадиційних методів кредитування: лізингу, факторингу, форфейтингу, а також внесення змін до статуту «Державного земельного банку» в частині розподілу його функцій та до законодавства, що регулює його діяльність.