Потреба в коштах аграрних підприємств для проведення комплексу весняно-польових робіт у 2012 р. По Київській області

№ п/п	Потреба в коштах та джерела фінансування	2012р, млн.грн.	Питома вага, %	Кількість підприємств	2011 млн.грн.	2012 до 2011,%
І.	Загальна потреба у коштах-всього в т.ч.	1 642,2	100	1273,0	1 439,7	114,1
1.	Витрати на оплату праці та відрахування	251,5	15	х	204,0	123,3
2.	Матеріальні витрати-всього	1 243,8	76	х	1 083,0	114,8
	в т.ч.: - насіння та посадковий матеріал;	265,8	16	х	204,1	130,2
	- мінеральні добрива;	336,1	20	х	310,2	108,3
	- засоби захисту рослин;	187,8	11	х	165,2	113,7
	- пально-мастильні матеріали;	296,6	18	х	259,0	114,5
	- запчастини та ремонт техніки;	102,0	6	х	85,6	119,2
	- інші витрати	55,5	3	х	59,0	94,1
3.	Амортизація	60,1	4	х	50,8	118,3
4.	Інші витрати ( в т.ч. плата за оренду земельних та майнових паїв)	86,8	5	х	101,9	85,2
ІІ.	Джерела фінансування - всього	1 606,9	98	1273,0	1 439,7	111,6
	в т.ч.: - власні кошти;	1 387,6	84	1273,0	1 218,1	113,9
	- запозичені кошти;	219,3	13	149,0	221,6	99,0
	з них: - комерційні кредити;	63,1	4	31,0	56,5	111,7
	- банківські кредити;	156,2	10	118,0	165,1	94,6
	в т.ч. пільгові кредити	18,5	1	4,0	165,1	11,2
ІІІ.	Дефіцит коштів - всього	35,3	2	15,0	0,0
	в т.ч. потреба в коштах збиткових підприємств	12,1	1	7,0
IV.	Джерела покриття дефіциту - всього	35,3	2	15,0
1.	в т.ч.: -кошти Державного бюджету;	34,9	2	5,0
2.	-кошти місцевих бюджетів	0,4	0	10,0
	Площа ріллі (тис.га)	865,0		1273,0	893,9	96,8
	Витрати на 1 га ріллі (грн.)	1 898,5		1273,0	1 610,6	117,9

Джерело: складено автором за даними Головного управління агропромислового розвитку Київської області

Розрахунок потреби в коштах аграрних підприємств для проведення комплексу весняно-польових робіт у 2012 р. по Київській області здійснювався за таким сценарієм: визначалась загальна потреба в коштах, джерела фінансування за їх видами, дефіцит коштів, джерела покриття дефіциту та витрати на один га ріллі. Слід підкреслити, що питома вага кожного виду витрат у їх загальній сумі була різною. Загальна потреба в коштах була спрогнозована в розрізі витрат за елементами по 1273 підприємствах, де найбільшу питому вагу складали матеріальні потреби (76%), які можуть зрости у 2012 році на 14,8%.

Серед джерел фінансування більше 84% складали власні кошти, решту 14% - запозичені ( комерційні, банківські, пільгові кредити) і 2% складав дефіцит коштів, який буде покритий за рахунок коштів Державного бюджету. (Дефіцит коштів мав місце у 15 підприємств.)

У розрахунку на 1 гектар ріллі в 2012 році необхідні витрати складали 1899 гривень. Тоді як за 2011 рік ця сума становила 1610 гривень, тобто зростання витрат дорівнювало 18%, що в основному відбулося за рахунок зростання витрат по насінню та посадковому матеріалу (30,2%).

2. Шляхи вдосконалення кредитування підприємств АПК в Україні.

В сучасних умовах господарювання кредитування аграрних підприємств є недостатнім. На нашу думку, першочерговою задачею в удосконаленні кредитування аграрних підприємств є перегляд законодавчо-нормативної бази, удосконалення механізмів застави, вирішення питань захисту прав кредиторів і позичальників, більш широке впровадження нових нетрадиційних форм фінансування: фінансового лізингу, факторингу, форфейтингу, а також нових інструментів залучення кредитних ресурсів. Крім того, необхідно більш глибоко застосувати нетрадиційні інструменти і схеми у кредитуванні аграрних підприємств. На наш погляд, потрібно першочергово внести зміни до до «Порядку використання коштів та механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11серпня 2010р. № 794.

Слід підкреслити, що нині механізм часткової компенсації процентної ставки залишився чи не єдиним дієвим засобом залучення додаткових кредитних коштів. Але цей механізм має ряд проблемних питань, що потребують суттєвого доопрацювання на законодавчому рівні.

З метою удосконалення механізму надання з Державного бюджету часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами, залученими підприємствами агропромислового комплексу доцільно внести у затверджений порядок постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 р. № 794 такі зміни щодо використання коштів.

1. Надати право на компенсацію відсоткової ставки за залученими суб`єктами господарювання агропромислового комплексу кредитами, заборгованість за якими у 2011 році становила 57 052,3 тис. грн. та надати право на отримання часткової компенсації відсоткової ставки за довгостроковими кредитами, використаними для закупівлі систем і обладнання для сховищ по зберіганню зерна, овочів та фруктів.

2. Аналогічно сільськогосподарським підприємствам надати право на отримання часткової компенсації відсоткової ставки за короткостроковими кредитами цукровим заводам для покриття технологічних витрат під час підготовки їх до сезону; виробництва цукру не тільки в поточному році.

3. Підприємствам , що отримували часткову компенсацію відсоткової ставки за короткостроковими, середньостроковими та довгостроковими кредитами, пролонгованими або рефінансованими у 2010 та 2011 роках надати право отримання такої компенсації на постійній основі.

4. Надати компенсацію по цільовому використанню короткострокових кредитів на: покриття виробничих витрат, пов’язаних з оплатою послуг за виконані роботи з підготовки та обробітку грунту, захисту рослин від хвороб та шкідників, збиранню врожаю.

5. Надати право на отримання часткової компенсації відсоткової ставки за короткостроковими кредитами, використаними для придбання запасних частин для ремонту не тільки сільськогосподарської техніки та обладнання, а й для вантажних автомобілів, які здійснюють перевезення сільськогосподарської продукції.

Крім того, для здійснення сільськогосподарськими підприємствами виробничих операцій в оптимальні технологічні строки необхідно:

1. прискорити розгляд документів сільгосппідприємств щодо отримання кредитних ресурсів, особливо в період підготовки до весняно-польових робіт;

2. утриматися від необґрунтованого підвищення відсоткових ставок за кредитами;

3. забезпечити рівні умови кредитування великим, середнім та малим підприємствам.

Лізинг сільськогосподарських технологій, техніки, машин та обладнання слід розглядати також як окремий вид агролізингу. Під останнім, слід розуміти вид агролізингових відносин, спрямований на оновлення технологій виробництва продукції машинно-тракторного парку (виробничо-технічного обладнання) і підвищення рівня його продуктивності, збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, при якому об’єктом лізингу виступають сільськогосподарська техніка, транспорт тощо.

Досліджуючи питання лізингу техніки в сільському господарстві слід зазначити причини низької зацікавленості аграріїв у придбанні техніки на умовах лізингу. На нашу думку, першою причиною є низька якість вітчизняної техніки, яка пропонується на умовах фінансового лізингу. Більше половини вітчизняних машин не відповідає світовому рівню за показниками енергоємності, продуктивності, якості, надійності, умов праці механізаторів. В свою чергу аграрії, взявши у лізинг машини закордонного виробництва, згодом у поодиноких майстернях не можуть їх відремонтувати через відсутність потрібних частин, тому відсутність ремонтних майстерень або МТС стала додатковим фактором низьких темпів розвитку ринку лізингу сільськогосподарської техніки.

В економічному плані удосконалення лізингу має охопити рівень лізингової маржі. Рівень лізингової маржі, яка для лізингодавця є прибутком, який він отримує за надання об’єкту лізингу та витратами для лізингоодержувача, повинна мати такий розмір, щоб лізинг міг конкурувати з банківським кредитом. Разом з тим величина авансованого внеску має забезпечувати лізингодавцю зменшення ризиків від вкладення коштів у певний лізинговий проект, а лізингооднржувачу – зменшення загальної суми лізингових платежів. Негативно впливає на розвиток лізингових відносин й існуюча система передоплати, яка створює умови, згідно з якими агровиробник змушений значні грошові суми відволікати від виробничих потреб. Крім того, передоплата під час дії лізингової угоди лізингодавцю створює додатковий прибуток, а лізингоодержувач, навпаки, «несе» відповідні втрати у вигляді недоодержаного додаткового прибутку.

Факторинг забезпечує підприємства реальними грошовими засобами, дозволяючи сконцентруватися на основній виробничій діяльності, сприяє прискоренню обороту капіталу, збільшенню його продуктивності та дохідності, а також покриває значну частину валютних, кредитних, ліквідних та процентних ризиків постачальника. Поряд з незначною часткою факторингу, дослідженням виявлено його недоліки, які полягають у неузгодженості чинного законодавства, високої собівартості факторингових послуг для середніх та дрібних аграрних підприємств та відсутності наукового підходу до оцінки ризику факторингових послуг.

Нині, незважаючи на динамічний розвиток факторингу в Україні, існує ряд проблем, притаманних даному ринку фінансових послуг, серед яких:

• неузгодженість законодавства з приводу визначення факторингу, оподаткування факторингових операцій ПДВ, регламентації стандартів надання факторингових послуг тощо;

• нерозвиненість мережі спеціальних факторингових компаній, для яких цей вид операцій є профільним, на відміну від банків;

• використання банком при оцінюванні потенційного клієнта факторингу схеми, ідентичної при кредитуванні, що суперечить самій природі факторингу, оскільки він не є аналогом кредиту й спрямований на зростання продажів та рентабельності;

• запровадження факторингу утруднюється прийнятою практикою ведення торгово-збутових операцій, яка передбачає передплату

• неконтрольованість якості факторингових послуг в Україні, що зумовлено відсутністю закріплених вимог щодо стандартів якості послуг факторингу у законодавстві;

• великий відсоток перевідступлення боргу, котрий сьогодні застосовують фінансові установи у тарифах на обслуговування. У розвинених країнах вартість факторингу складає в середньому 1,5-2% від суми постачання, а в Україні тарифи за факторингове фінансування коливаються у межах 16-40%, що залежить від цінової політики фактора. За рахунок підвищених тарифних ставок фінансові установи намагаються компенсувати можливі збитки від невиконання клієнтами своїх зобов’язань;

• висока собівартість факторингових послуг, що може окупитися лише за умов великого обороту, що перешкоджає розвитку факторингу в невеликих фінансових компаніях.

Таблиця 3.5