Висновки

В результаті проведеного в даній праці аналізу норм національного та міжнародного права, ретельно дослідивши роботи вчених, автором роботи були зроблені наступні висновки:

1. Банківська таємниця за своєю правовою природою є інформацією, проте вона не відноситься до поняття “конфіденційна інформація”, а поряд з комерційною та державною таємницями є окремим різновидом таємної інформації.

2. Необхідно розрізняти два розуміння банківської таємниці. По-перше, банківська таємниця є інформацією щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. По-друге, банківська таємниця є субінститутом фінансового права, що являє собою систему правових норм, які регулюють сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі зберігання, використання та розкриття відомостей, що належать до особливого виду таємної інформації (банківської таємниці). Правовідносини, об’єктом яких є банківська таємниця – це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, що складаються в процесі зберігання, використання та розкриття відомостей, що відносяться законодавством до банківської таємниці.

3. Визначення банківської таємниці, що міститься в статті 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність” містить деякі суттєві недоліки, які потребують доопрацювання на законодавчому рівні:

По-перше, законом невиправдано зменшене коло суб’єктів, які мають право на захист відомостей, що перебувають у їх власності та становлять банківську таємницю. Крім клієнтів банку, право на захист банківської таємниці необхідно визнати за кореспондентами банку, колишніми клієнтами банку, особами, що вступили у ділові відносини з банком з приводу укладення відповідних угод тощо.

По-друге, законом встановлено, що як однієї з необхідних умов віднесення інформації до банківської таємниці – можливість завдання матеріальної чи моральної шкоди клієнту від розголошення такої інформації.

Визначення банківської таємниці, що міститься в частині першій статті 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність” має пріоритетне значення перед переліком інформації, що міститься у частині другій статті. Положення частини другої статті 60 Закону України носять роз’яснювальний, довідковий характер.

4. Виконання банком обов’язків по зберіганню банківської таємниці умовно можна поділити на три рівні:

Перший рівень стосується збереження інформації всередині самої банківської установи та полягає у встановленні чіткого переліку осіб – працівників банку, які мають доступ до банківської таємниці.

Другий рівень полягає у виконанні банком цілого ряду функцій по недопущенню розголошення банківської таємниці всередині банківської системи.

До третього рівня взаємовідносин банку з третіми особами слід віднести забезпечення банком збереження банківської таємниці по відношенню до будь-яких інших осіб, не віднесених до перших двох рівнів.

4. З метою приведення у відповідність із нормами Закону “Про банки і банківську діяльність”, Положення про єдину інформаційну систему “Реєстр позичальників”, затвердженого Національним банком України необхідно внести до нього наступні зміни:

• щодо встановлення обсягу інформації, що надається банком до ЄІС “Реєстр позичальників”, а також обсягу інформації, що банк отримав з ЄІС “Реєстр позичальників”;

• щодо визначення напрямів використання інформації, що банк отримав з ЄІС “Реєстр позичальників”, порядок збереження банками інформації, яку вони одержали з ЄІС “Реєстр позичальників”, а також відповідальність за розголошення такої інформації. Визначення зазначених обставин у їх сукупності дозволить визначити правовий режим інформації, віднесеної до банківської таємниці в разі, якщо вона перебуває в ЄІС “Реєстр позичальників”, або у банків, що одержали таку інформацію з ЄІС “Реєстр позичальників”;

• виключити положення щодо колективної власності банків-учасників ЄІС “Реєстр позичальників” на інформацію, що становить банківську таємницю та знаходиться в ЄІС.

4. Інформація, що відноситься до банківської таємниці, переходячи у порядку, встановленому чинним законодавством від комерційного банку до службовців Національного банку перестає відповідати істотним ознакам банківської таємниці, наведеним в Законі “Про банки і банківську діяльність” (перш за все за суб’єктним складом), трансформуючись у таємницю службову. Внаслідок цього, правовий статус такої інформації визначається іншими нормами закону, ніж правовий статус банківської таємниці. Збереження та захист такої інформації здійснюється відповідно до статей 13, 66 Закону України “Про Національний банк України”. Аналогічна трансформація відбувається і при передачі банком інформації, що становить банківську таємницю іншим державним органам.

5. Колізія норм статей 66 та 14¹Кримінально-процесуального кодексу України повинна вирішуватись на користь статті 66 Кримінально-процесуального кодексу України щодо розкриття інформації, яка становить банківську таємниці, стосовно юридичних осіб та фізичних осіб, що є суб’єктами підприємницької діяльності, однак, щодо фізичних осіб банк має право розкривати банківську таємницю виключно за рішенням або на письмову вимогу суду.

6. Державна контрольно-ревізійна служба України може отримати відомості, що становлять банківську таємницю, виключно за дозволом власника таких відомостей або за рішенням (письмовою вимогою) суду. З огляду на це, стаття 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність” потребує доповнення.

7. Недоліком нормативно-правового регулювання статусу банківської таємниці, на відміну від законодавства Російської Федерації, є відсутність строків надання інформації, що містить банківську таємницю на запит органів, визначених в статті 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.Фінансово-правова відповідальність – це правовідношення, що виникає у зв’язку з вчиненням правопорушення у сфері суспільних відносин, що складаються під час мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави на підставі прийняття уповноваженим органом, або у визначених законодавством випадках безпосередньо порушником, від імені держави рішення (акту індивідуального застосування), між державою та особою (правопорушником), змістом якого є застосування до правопорушника заходів покарання, передбачених фінансово-правовими санкціями.

8. Характерною особливістю інститутів юридичної відповідальності за порушення правового режиму банківської таємниці зарубіжних країн є наявність фінансової і кримінальної відповідальності за неправомірне розголошення і, як правило, використання банківської таємниці. Відсутність аналогічних норм в законодавстві України є суттєвим недоліком, яких пропонується усунути шляхом прийняття проектів відповідних нормативних актів.