Розділ 3 юридична відповідальність за порушення правового режиму банківської таємниці

3.1.Загальні положення юридичної відповідальності

Безперечно, будь-яка фінансово-правова норма втратить ознаки загальнообов’язковості, якщо її виконання не буде забезпечене державним примусом. Відомо, що одним із основних механізмів державного примусу є заходи юридичної відповідальності, які мають застосовуватись до правопорушника. На нашу думку, з метою визначення кола правових норм які регламентують відповідальність за порушення банківської таємниці, в першу чергу необхідно визначитись з загальнотеоретичним поняттям юридичної відповідальності, аналіз якого наведений нижче.

Серед правників немає єдності щодо визначення правової природи та поняття юридичної відповідальності. Розбіжності в поглядах стосуються багатьох сторін цієї проблеми. “Найбільш розповсюдженою в літературі про юридичну відповідальність, – на думку С.Н. Братуся, – є її трактування як заходу державного примусу, як реакції на вчинене правопорушення. Відповідальність, як захід примусу, на думку більшості авторів виражається в осуді правопорушення, у встановленні для правопорушника певних негативних (несприятливих) наслідків у вигляді обмежень особистого або майнового порядку”¹. Так О.С. Іоффе та М.Д. Шаргородський визначають наступні ознаки юридичної відповідальності:

1. міра державного примусу,

2. заснована на юридичному і громадському осуді поведінки правопорушника,

3. виражається у встановленні для нього певних негативних наслідків у вигляді обмежень особистого або майнового порядку.

При цьому автори стверджують, що тільки поєднання цих трьох елементів створює юридичну відповідальність².

Таким чином, з вищенаведеного ми можемо зробити висновок, що юридична відповідальність відсутня там, де порушник не несе ніяких додаткових обтяжень (зобов’язань) порівняно з тими, які він ніс до вчинення правопорушення. Так не є заходом цивільної відповідальності обов’язок порушника виконати зобов’язання в натурі, також не є заходом фінансової відповідальності обов’язок платника податку сплатити суму недоїмки до бюджету. Державний примус до виконання обов’язку, що має місце в обох випадках, не може вважатися юридичною відповідальністю. Так, О.А.Красавчиков та О.С. Іоффе стверджували у своїх працях, що ототожнення примусового виконання юридичного обов’язку з юридичною відповідальністю фактично значило би скасування проблеми юридичної відповідальності³. “Правова відповідальність, – писав О.С. Іоффе, - це особливий державно-примусовий захід, що покладає на відповідального суб’єкта суттєво нові додаткові обтяження”⁴. На нашу думку, позиція вказаних вчених є досить слушною. Між тим, деякі вчені не погоджуються з такою точкою зору. Так на думку І. Ребане , “кара та майнова відповідальність – це два основних види юридичної відповідальності за радянським правом… Між карою та відшкодуванням збитків нема і не може бути якісних відмінностей”⁵. І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшин зазначаючи, що цілями будь-якого виду відповідальності за радянським правом є захист соціалістичного правопорядку та виховний вплив на членів суспільства, визнавали, однак, за цивільно-правовою відповідальністю компенсаційно відновлювальну функцію⁶. На нашу думку, не можна погодитись з зазначеними науковцями, оскільки примус до виконання зобов’язання, що виникло до вчинення правопорушення, та невиконання або неналежне виконання якого становить зміст об’єктивної сторони правопорушення, нічого не додає до його (обов’язку) змісту, тому такий примус не можна ототожнювати з юридичною відповідальністю. Змістом юридичної відповідальності є кара (несприятливі наслідки) у вигляді позбавлення певного права або (та) покладення на порушника додаткових обов’язків. С.С.Алєксєєв запропонував відмежування юридичної відповідальності від заходів примусу до виконання зобов’язань, спрямованих на відновлення порушених прав за ще однією ознакою, яка, на нашу думку, є дуже характерною навіть не так для цивільно-правової, як для фінансово-правової відповідальності – засоби захисту суб’єктивних прав забезпечують їх відновленняі при відсутності вини особи, яка порушила ці права⁷.

Отже, з огляду на вищевикладене, не можна вважати безспірною точку зору Д.М. Бахраха, який вважає, що державний (адміністративний) примус застосовується виключно при правопорушеннях, тобто пов’язують відповідальність з примусом, оскільки, на нашу думку, державний примус реалізується не тільки в заходах юридичної відповідальності, а і в заходах припинення, попередження та відновлення, які є якісно відмінними від юридичної відповідальності. На думку ж Д.М. Бахраха юридична відповідальність охоплює три види адміністративного примусу, викликаного протиправними діями:

1. заходи припинення;

2. заходи відновлення;

3. заходи стягнення⁸.

З викладеною точкою зору Д.М. Бахраха, на нашу думку, важко погодитись, оскільки два перші заходи не містять ознак кари за вчинене порушення права.

Значне місце в роботах про юридичну відповідальність, за дослідженнями С.Н. Братуся⁹, займає трактування юридичної відповідальності як правовідношення. Такої думки, зокрема притримуються І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшин¹⁰, О.С. Іоффе та М.Д. Шаргородський¹¹та інші вчені. Не зупиняючись на дискусії з приводу віднесення юридичної відповідальності до праворушення, необхідно зазначити, що в цій роботі автор виходить з розуміння відповідальності саме як суспільного правовідношення.

В зарубіжній правовій літературі розвивається наступна концепція юридичної відповідальності. Юридична відповідальність проявляється в суспільних відносинах двох родів. Відношення першого роду – die Verantwortlichkein – це специфічне суспільне відношення між громадянами і державою. Воно містить звернене до громадян і організацій з боку держави право вимагати підкорення. Для громадян і організацій дане відношення містить обов’язок виконувати вказану вимогу і відповідати за свою поведінку у разі порушення обов’язку. Саме невиконання, порушення права держави вимагати підкорення є підставою виникнення нового суспільного відношення, яке регулюються нормами права. Це відношення - die jurististche Verantwortung – є не що інше, як відповідальність. Воно як би перетворено із відносин першого роду, із die jurististche Verantwortlichkeit. В рамках відношення другого роду правопорушник має відзвітуватись про свої неправомірні дії перед державою. При цьому його обов’язок відповідати означає, що правопорушник має прийняти примусові заходи проти своєї особистості, свого майна тощо¹².

Право держави вимагати від громадян дотримання і виконання існуючих правових приписів і обов’язок громадян виконувати і дотримувати дані приписи утворюють зміст загального відношення юридичної відповідальності. Юридичним фактом як підставою виникнення загального правовідношення відповідальності слугує громадянство або проживання на території України. Громадянин веде себе відповідально, якщо не вчинює будь-яких правопорушень, і, навпаки, безвідповідальність означає порушення, розрив, вихід за межі загального відношення юридичної відповідальності¹³.

В результаті невиконання обов’язку підкорення державі, порушення його права вимагати підкорення громадян державним приписам наступає ретроспективна юридична відповідальність. Це теж правове відношення, але відношення конкретне, індивідуалізоване.

Переносячи загальнотеоритичне вчення на предмет цієї роботи необхідно зазначити, що позитивною відповідальністю є відповідальність працівника банківської установи та безпосередньо самої банківської установи перед державою з приводу виконання вказаними особами свої обов’язків по збереженню банківської таємниці, ретроспективною ж відповідальністю є правовідношення, що виникає між державою та правопорушником у зв’язку з порушенням останнім норм чинного законодавства, що регулюють правовий режим банківської таємниці. В цьому розділі мова піде саме про ретроспективну відповідальність.

Не зупиняючись на аналізі співвідношення позитивної та ретроспективної юридичної відповідальності, ми, між тим, вважаємо за доцільне проаналізувати питання співвідношення юридичної відповідальності та охоронного правовідношення. Виходячи зі змісту розуміння юридичної відповідальності, поданого нами вище, як кари за вчинення особою правопорушення, ми не бачимо підстав, на відміну від позиції Б.Т. Базилева¹⁴та інших вчених, ототожнювати юридичну відповідальність з охоронним правовідношенням. На нашу думку, підставою виникнення відповідальності не може бути правопорушення, оскільки не кожний правопорушник переживає певні позбавлення з моменту вчинення правопорушення, більше того правопорушник навіть може бути взагалі не притягнутий до відповідальності, в разі, якщо до нього не були застосовані заходи державного примусу компетентним державним органом. Разом з тим, вчинення правопорушення не може не тягнути за собою наслідків у вигляді виникнення правовідносин. Такими правовідносинами на нашу думку є охоронні правовідносини в розумінні їх змісту С.С. Алєксєєвим¹⁵. Для виникнення відповідальності необхідним є застосування уповноваженим органом держави акту індивідуального застосування правових норм, за допомогою якого здійснюється реалізація санкції відповідної норми права. Охоронне правовідношення, таким чином, після прийняття рішення компетентного органу про застосування санкції до правопорушника трансформується у відносини юридичної відповідальності. Таке положення, підтверджується також позицією Конституційного суду України, який у Справі про депутатську недоторканність №1-15/99 постановив рішення №9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року, в резолютивній частині якого визнав, що “кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду”¹⁶. Гадаємо, що вказане положення немає підстав не застосовувати до інших видів юридичної відповідальності. Так відповідно до роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 19 березня 1998 року №02-5/98¹⁷за змістом абзацу шостого пункту 7 та пункту 8 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу” застосування фінансовий санкцій та стягнення податків та інших платежів та недоїмок за податками та іншими платежами здійснюється на підставі відповідного рішення державного податкового органу, яке приймається у строк 10 днів з дня складання акту перевірки. Щодо суб’єктів правовідношення юридичної відповідальності, то, на нашу думку, суб’єктами є з одного боку правопорушник, який несе зобов’язання перетерпіти всі несприятливі наслідки (покарання), що застосовуються до нього відповідно до чинного законодавства, а з другого боку держава в особі уповноважених нею державних та недержавних органів. Тут доцільно буде привести точку зору Б.Т.Базилева, який вважає, що відносини юридичної відповідальності з певним суб’єктним складом – це відносини, що утворюються по вертикалі: суб’єкти даного відношення не рівні між собою, тобто за своєю природою є державно-владними відносинами, або “владовідносинами”. Один із учасників відношення завжди володіє повноваженням і фактичною здатністю до реалізації карально-примусового впливу. Завдання охорони правопорядку в різних сферах суспільного життя практично вирішують всі органи держави, а також ряд громадських організацій. В той же час в механізмі соціалістичної держави є органи, для яких функція охорони правопорядку становить спеціальний зміст їх компетенції і діяльності. Чи означає, що саме ці правоохоронні органи, а не держава в цілому, є суб’єктами відносин юридичної відповідальності. На думку вченого, вирішення даного питання по формально-логічній схемі “або-або” неправомірно. Кожний державний орган окремо, хоча і не є тотожним державі в цілому, тим не менш, в певній області суспільних відносин представляє всю державу. Будь-який компетентний орган держави, вступаючи в правове відношення, в тому числі з правопорушником, діє від імені держави, представляє її інтереси, реалізуючі її волю і застосовуючи її силу. Уповноваженим суб’єктом відносин юридичної відповідальності є держава, що виразила свою волю у вигляді права. Порушення державної волі, закріпленої в тій чи іншій нормі права, є порушення, ігнорування інтересів держави, які вона захищає всіма засобами, що є в її розпорядженні. Таким чином, в усіх відносинах юридичної відповідальності право застосовувати до правопорушника захід покарання, визначений санкцією, належить державі в цілому. В той же час держава в усіх цих (рівно як і в інших) правових зв’язках завжди представлена тим або іншим компетентним державним органом або навіть органом громадської організації¹⁸.

Стороною, зобов’язаною прийняти, понести, реалізувати в своїй поведінці певне покарання в рамках юридичної відповідальності, є суб’єкт правопорушення. Ним може бути громадянин, іноземний громадянин, особа без громадянства.

Здатність бути суб’єктом юридичної відповідальності (деліктоздатність) – суттєвий компонент правосуб’єктності особи. Громадяни набувають якості деліктоздатності з досягненням визначеного законодавством віку за умови осудності. Діяння, вчинене неосудним, не є підставою для виникнення юридичної відповідальності. Цікаво, що Б.Т. Базилев не відносить до суб’єкта юридичної відповідальності юридичну особу, можливість притягнення до відповідальності якої є досить дискусійною серед фахівців з адміністративного та фінансового права.

Змістом правового відношення як ідеального, формального зв’язку виступає комплекс прав і обов’язків учасників цього зв’язку. Об’єктом же зв’язку будуть, очевидно, свідомість і вольова поведінка носіїв прав і обов’язків. Впливаючи на свідомість осіб та інших суб’єктів правовідношення, право і обов’язок спонукають їх до певних взаємних дій, завдяки яким форма наповнюється змістом, а формальний юридичний зв’язок матеріалізується. Таким чином, взаємозв’язок прав і обов’язків суб’єктів є правове відношення, що має власну сутність, зміст і форму.

Специфіка правовідносин відповідальності полягає в тому, що в їх рамках застосовуються санкції правових норм, здійснюється покарання правопорушників. Спочатку з моменту вчинення правопорушення, охоронне правовідношення представляє собою взаємний зв’язок права держави застосувати і реалізувати по відношенню до правопорушника певне покарання і обов’язку правопорушника понести покарання.

Охоронне правовідношення, яке існувало спочатку тільки як зв’язок права на покарання з обов’язком понести його, втілюється в фактичних діях сторін або інакше кажучи, матеріалізується (трансформується). Форма наповнюється реальним змістом, і в такому випадку можна говорити про досягнення їх єдності.

Активною стороною в правовідношенні відповідальності є держава, представлена її компетентними органами, посадовими особами, дії яких направлені на реалізацію покарання. Покарання правопорушника – це те, за ради чого юридична відповідальність виникла і існує.

Отже, виходячи з вищевикладеного ми можемо зробити визначення юридичної відповідальності, яка, на нашу думку, являє собою правовідношення, що виникає у зв’язку з вчиненням правопорушення на підставі прийняття уповноваженим органом від імені держави рішення (акту індивідуального застосування), між державою та особою (правопорушником) змістом якого є застосування до правопорушника заходів покарання, передбачених правовими санкціями.

Таким чином, якщо мова йде про відповідальність, що настає за порушення законодавства в сфері захисту банківської таємниці суб’єктивний склад цього правовідношення необхідно визначити наступним чином. З одного боку стороною правовідношення такої відповідальності є держава в особі уповноважених органів. Такі органи, рівно як і їх повноваження визначаються на рівні закону. Ними є:

1. По-перше, Національний Банк України, який за порушення норм банківського законодавства може застосовувати до банку штрафи відповідно до чинного законодавства. Як буде описано нижче, Національний банк навряд чи може застосувати до банку штраф а тим більше позбавити його ліцензії за порушення банківської таємниці. Однак, автор вважає за доцільне розглянути цей орган як суб’єкт правовідносин юридичної відповідальності, з огляду на те, що без внесення відповідних змін до чинного законодавства інститут відповідальності за порушення банківської таємниці є надто недосконалим. Звичайно, Національний Банк може виступати від імені держави лише у правовідносинах фінансової відповідальності. Необхідно зазначити, що автор цієї роботи є прихильником досить поширеної концепції виділення фінансової відповідальності в окремий вид юридичної відповідальності. Детальніше нашу позицію з цього питання буде викладено нижче.

2. По-друге, місцевий суд, який за незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю, особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, накладає штраф в розмірі, передбаченому статтею 164¹¹Кодексу України про адміністративні правопорушення¹⁹.

3. По-четверте, власник, або уповноважений ним орган банку, який притягає до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівника банку, що розголосив банківську таємницю.

З іншого боку у правовідносинах відповідальності, що настає за порушення законодавства в сфері захисту банківської таємниці виступає правопорушник, тобто особа, яка розголосила, використала або в інший спосіб порушила правовий режим захисту банківської таємниці. Зі змісту чинного законодавства такою особою може бути фізична особа – працівник банку, або банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (стаття 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”²⁰).

Щодо змісту правовідносин відповідальності, що настає за порушення законодавства в сфері захисту банківської таємниці, то ним виступають взаємні права та обов’язки правопорушника та держави в особі уповноважених органів. Комплекс цих прав та обов’язків конкретизується в кожному виді юридичної відповідальності. В загальному ж їх можна визначити, як обов’язок порушника зазнати певних негативних наслідків (кари) за вчинене ним правопорушення та одночасно право та обов’язок держави в особі уповноважених органів притягнути порушника до відповідальності.

Враховуючи той факт, що проаналізувати юридичну відповідальність що настає за порушення законодавства в сфері захисту банківської таємниці, можливо лише проаналізувавши конкретні види цієї відповідальності, автором пропонується аналіз кожного з видів юридичної відповідальності за правопорушення, що є предметом дослідження.