3.5.Кримінально-правова відповідальність

На даний момент у чинному Кримінальному кодексі України⁶³існує п’ять статей, присвячених відповідальності за розголошення таємниць з різним статусом (державна, комерційна, лікарська, таємниця усиновлення), однак, на жаль відповідальність за розголошення банківської таємниці в Кримінальному кодексі України не передбачена. Необхідно погодитись з авторами Науково-практичного коментарю до Кримінального кодексу України які у коментарі статті 231 зазначають “банківська таємниця підлягає кримінально-правовій охороні за статтею 231 лише у випадку, коли відповідні відомості є одночасно комерційною таємницею клієнта банку”⁶⁴. В інших випадках банківська таємниця кримінально-правовій охороні не підлягає. Зазначений стан справ не тільки не відповідає практиці нормативно-правового регулювання у сфері банківської таємниці зарубіжних країн, але й створює ситуацію, при якій виконання суб’єктивного обов’язку по забезпеченню збереження банківської таємниці не забезпечується кримінальним законодавством. Відсутність кримінальної відповідальності за розголошення банківської таємниці породжує проблему вибору, перед якою стає службовець банк при одержанні неналежно оформленого звернення правоохоронного органу про розкриття банківської таємниці. Так, з одного боку, службовець банку ризикує стати притягненим до дисциплінарної відповідальності, а з іншого – до кримінальної.

На нашу думку, виправити зазначену прогалину в законодавству можна шляхом внесення відповідних доповнень до Кримінального кодексу України. При цьому, в кримінальному законі необхідно передбачити наступні два склади кримінальних злочинів:

1. незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять банківську таємницю;

2. розголошення банківської таємниці.

Об’єктом зазначених складів злочинів є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.

Суб’єктами є працівники банку, державних органів по нагляду за банківською діяльністю, а також інші особи, яким банківська таємниця стала відома у зв’язку з здійсненням ними їх службових або професійних обов’язків.

Об’єктивна сторона першого складу злочину полягає у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять банківську таємницю без згоди їх власника з метою подальшого застосування відповідної інформації у виробничій, комерційній та іншій господарській діяльності для отримання додаткової матеріальної вигоди чи переваги над конкурентом, або безпосереднє таке застосування, за умови усвідомлення особою, яка застосовує інформацію факту застосування нею банківської таємниці. Об’єктивна сторона другого складу злочину полягає у доведенні інформації, що становить банківську таємницю, до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи). Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв’язку, через друковані та інші засоби масової інформації, через комп’ютерні мережі тощо). Розголошення може бути також здійснене шляхом створення умов, які надають можливість стороннім особам ознайомитись з інформацією.

Суб’єктивний склад злочинів характеризується прямим умислом.