- •Оглавление
- •Науково-методологічні підходи до змісту функції природи у життєдіяльності людини та розвитку суспільства.
- •Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні.
- •Наукові підходи до шляхів вирішення екологічних проблем за допомогою і в рамках екологічного права.
- •Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права.
- •Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •Поняття та механізм реалізації державної екологічної політики України (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах.
- •Правові проблеми реалізації в Україні екологічної складової концепції сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •Науково-правові засади становлення екологічного права України.
- •Формування наукових положень про предмет і метод екологічного права.
- •Теоретико-правові аспекти принципів та функції екологічного права.
- •Особливості сучасного екологічного права України та перспективи його розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •Перспективи розвитку екологічного права в ххі сторіччі (за науковими працями проф. Н.Р. Малишевої).
- •Сучасні проблеми систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства України (за матеріалами Круглого столу і повідомленням доц. Е.В. Позняк та к.Ю.Н. Н.Л. Ільїної).
- •Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).
- •Еколого-правова наукова школа Інституту держави і права ім.. Корецького (персоналії та наукові доробки).
- •Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків) ( персоналії та наукові доробки).
- •Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
- •Еколого-правова наукова школа Національного університету «Одеської юридичної академії» ( персоналії та наукові доробки).
- •Еколого-правова наукова школа Львівського національного університету імені Івана Франка ( персоналії та наукові доробки).
- •Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених)
- •Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).
- •Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працями проф. М.В. Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).
- •Проблеми юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України (за науковими працями проф. М.В. Краснової).
- •Консолідуюча роль земельного законодавства у розвитку системи природноресурсового права (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко т.О.).
- •Актуальні проблеми екологізації земельного законодавства (за науковими працями проф. В.Л. Мунтяна, доц. Євстігнєєва а.С.).
- •Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей.
- •Проблеми постійного і тимчасового користування лісами( за працями Ковальчук)
- •Перспективи розвитку гірничого права
- •Особливості предмету та об’єктів водного права України
- •Атмосферне повітря як особливий об’єкт правового регулювання:поняття,юридичні ознаки,особливості правового режиму
- •Наукові підходи до формування природоохоронного (ландшафтного) права у системі екологічного права України.
- •Екологічна мережа як новітній об’єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання
- •Правові форми і види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду
- •Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
- •Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії
- •Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк г.І., к.Ю.Н. О.В. Сушик, к.Ю.Н. О.Ю. Кронди).
-
Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
Впродовж останнього десятиліття правниками-екологами важливим напрямом екологічного права та його складовою визнано право екологічної безпеки як комплексну галузь екологічного права, яка тісно пов'язана із природоресурсним та природоохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я та життя людини. Загальновизнаною є, зокрема, наукова позиція B.I. Андрейцева про те, що право екологічної безпеки — це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановленняособливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному рівнях.
Поняття «екологічна безпека» є різновидом більш широкого поняття -«безпека», яке походить від англійського слова «security», а також складовою і передумовою національної та міжнаціональної безпеки. Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 р. під національною безпекою розуміється «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам». У Законі «Проохорону навколишнього природного середовища» під екологічною безпекою розуміється «такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечуєтьсяпопередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50). Не важко помітити, що визначення екологічної безпеки у ряді моментів принципово відрізняється від загального визначення національної безпеки. Друге спрямоване на попередження екологічних негативів, водночас як перше передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загрознаціональним інтересам, у тому числі екологічного характеру.
Не сприйняв законодавчу формулу визначення екологічної безпеки Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Державний стандарт України. Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення». Стандарт визначає безпеку населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища як відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю заподіяння будь-якої шкоди. У довідковому додатку до стандарту екологічна безпека виводиться через призму відсутності дій, станів та процесів, які прямо чи опосередковано призводять до суттєвих збитків для навколишнього природного середовища, населения та матеріальних об'єктів.
У наведеному визначенні інакше сформульовано ознаки екологічної безпеки, їх насамперед пов'язано з відсутністю неприпустимого ризику. Стандарт, по суті, виходить з концепції екологічної безпеки, стрижнем якої є теорія екологічного ризику.
Поняття ризику широко використовується в різноманітних галузях права, але визначається в них по-різному. В екологічне право, екологічне законодавство і екологічну практику поняття ризику прийшло з математичних наук, статистики, таких галузей науки, як теорія імовірності, теорія ігор, теорія прийняття рішень та ін. Суттєву роль у сприйнятті, засвоєнні і використанні цього поняття відіграли рекомендації міжнародних органів і організацій, наприклад Міжнародної комісії з радіологічного захисту. В енциклопедичному аспекті загальна категорія ризику розглядається як вірогідність настання небажаних подій та наслідків. У цьому контексті поняття ризику безумовно пов'язується із настанням негативних наслідків та непередбачуваних подій, що має суб'єктивне значения для необмеженого кола осіб.
Легітимне визначення дефініції ризику подає Закон України «Про об'єкти підвищеноїнебезпеки» від 18 січня 2001 p., згідно з яким ризик — це ступінь імовірності певноїнегативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами.
В одному з державних стандартів екологічний ризик визначений як імовірність настання негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, які спричиняють необоротну деградацію екосистеми. На жаль, у цьому визначенні немає навіть згадки про людину, її життя та здоров'я.
В юридичній літературі екологічний ризик визначається як встановлені нормамиекологічного законодавства обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення, попередження і усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здоров'я населения та особливий режимвідповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки.
Отже, екологічний ризик виступає як різновид більш загальної категорії ризику і є істотною ознакою екологічної небезпеки або екологічно небезпечної діяльності. Він відбиває об'єктивну сутність такої діяльності, а саме — імовірність настання небезпеки. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 затверджено Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Тут йдеться про діяльність, коли ризик досягає такого ступеня, з яким можуть бути пов'язані певні правові наслідки, що належать: а) до суб'єктивної сторони фактичного складу, а саме до обов'язку передбачати, намічати особливі заходи запобігання, і б) до об'єктивної сторони, коли приписані або дозволені особливі дії, поєднані з особливим ризиком, або коли така діяльність дозволена як така, що є корисною для суспільства, і немає альтернативи на даному етапі. Прикладом такої діяльності є, зокрема, діяльність, пов'язана з використанням ядерної енергії.
Сьогодні в Україні нормативно-правовим порядком визначено основні види ризикованої діяльності та відповідних об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, зокрема розвиток атомної промисловості та енергетики, функціонування виробництв хімічної, нафтохімічної і переробної промисловості, біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво, знешкодження, утилізація та різні види поводження з промисловими і побутовими відходами тощо. Передбчена можливість відносити доекологічно ризикованих видів діяльності й інші виробництва та процеси, об'єкти яких можуть справляти негативний вплив на стан довкілля. Екологічно небезпечні видидіяльності залежно від їх характеру, особливостей фізичного, хімічного, біологічного складу використовуваних речовин характеризуються різним ступенем екологічного ризику.
Отже, під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило, правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без встановлення ризику, в силу його презумпції. Носіями ризику є також цілий ряд об'єктів та різні речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров'я і життя людини та навколишнього світу. Водночас зазначимо, що певні природні явища також здатні створювати небезпеку для людини, суспільства і довкілля, зокрема повені, урагани, вулкани тощо.
Зважаючи на те, що економічно небезпечні види діяльності, об'єкти, різні речовини та їх суміші характеризуються підвищеним екологічним ризиком, вони підлягають спеціальному регулюванню, зокрема на нормативно-правовому рівні. Йдеться прозастосування правових засобів управління екологічними ризиками. До них належатьспособи впливу на суб'єктів, що здійснюють екологічно небезпечнудіяльність, які полягають в застосуванні або реалізації норм права, тобто здійснюються безпосередньо наоснові права і реалізують його потенціал, у тому числі завдяки: а) державній і громадській екологічній експертизі; б) процедурі прийняття і узгодження екологічно значимих рішень,зокрема оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні; в) ліцензуванню діяльності, пов'язаної з використанням джерел ризику для навколишнього середовища та життя іздоров'я людей; г) поданню декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки; д) страхуванню ризиків; е) сертифікацїї; є) застосуванню юридичної відповідальності тощо.
У цьому зв'язку правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки визнаються абсолютными, оскільки, з одного боку, громадянам належить абсолютне право наекологічну безпеку, якому, з другого боку, кореспондують зобов'язання держави, юридичних та інших фізичних осіб забезпечити виконання низки обов'язкових вимог стосовно гарантування екологічної безпеки. Тобто для останніх право на екологічнийризик (здійснення екологічно небезпечної діяльності) трансформовано в обов'язок виконати ряд зобов'язань, які спрямовуються на попередження настання екологічноїнебезпеки (прояву екологічного ризику) або ліквідації її наслідків з відверненням чи зменшенням рівня екологічного ризику.
Наприклад, Законом України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (2001) передбачено, що заінтересовані суб'єкти господарської діяльності, у тому числі ті, які мають наміррозпочати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки, надсилають до відповідної обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів селищної або міської рад заяву про отримання дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки, до якої додають: а) декларацію безпеки; б) договір обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може заподіюватись аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки; в) план локалізації та ліквідації аварій на об'єктах підвищеноїнебезпеки; г) висновки передбачених законом державних та громадських експертиз; д)копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об'єкта підвищеноїнебезпеки на відповідній території; е) копію дозволу на будівництво (реконструкцію) об'єкта підвищеної небезпеки.
Відповідні державні адміністрації чи виконавчі органи селищної або міської ради умісячний строк з дати отримання заяви розглядають її та надані матеріали, погоджують вустановленому порядку з відповідними інстанціями спеціально уповноважених територіальних органів виконавчої влади і, у разі згоди, надсилають заявникові письмовий дозвіл на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки або обґрунтовану відмову з переліком додаткових заходів, які повинен здійснити заявник для отримання цього дозволу.
Копія дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки надсилається також спеціально уповноваженим органам виконавчої влади, які здійснюють відповідноконтроль у сфері забезпечення еколопчної безпеки та охорони навколишньогоприродного середовища; захисту населения і територій від надзвичайних ситуаційтехногенного і природного характеру; пожежної безпеки; санітарно-епідемічної безпеки та містобудування; охорони праці.
Заявникові надано право повторно звернутися за отриманням в установленому порядку дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки чи оскаржити дії відповідної обласної, Київської або Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів селищної, міської рад у суді загальної компетенції, господарському суді.
У наведеному прикладі сукупність умов та юридично встановлених дій щодо здійснення процедури ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності та надання відповідногодозволу утворюють певний юридичний склад як підставу виникнення правовідносин усфері екологічної безпеки. Юридичний склад за певних обставин може бути наповнений додатковими діями (юридичними фактами), які набувають важливого значения для виникнення правовідносин у сфері екологічної безпеки.
Водночас у сфері екологічної безпеки спостерігаються і дещо інші підстави виникненняправовідносин, зокрема у разі, коли йдеться про загальнолюдське право громадян наприродну безпеку. Це право базується на ризику, пов'язаному з різними явищами природної стихії. Підставою виникнення цієї групи правовідносин є ряд правових норм, які визнали обов'язком держави забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16 Конституції).