36. Наукові підходи до формування природоохоронного (ландшафтного) права у системі екологічного права України.

Ландшафтна екологія як окремий науковий напрямок почало формуватися у кінці XIX ст. у Росії, а засновниками цього напрямку слід вважати В.В. Докучаєва та Г.М. Висоцького.

Експедиція з дослідження чорноземів дозволила В.В. Докучаєву сформулювати ідею про взаємозв’язок природних компонентів і наслідки цього – формування певних природних матеріальних об’єктів (перш за все ґрунтів). На основі цього у 1898-1900 рр. вченим сформульований закон природної зональності і необхідність вивчення зональності особливою природознавчою дисципліною. В.В. Докучаєв першим з російських вчених зрозумів необхідність вивчати природу як ціле, а не по компонентно.

Г.М. Висоцький створив уявлення про природно-територіальний комплекс як поєднання типів місцезростань, показав зональні та інтразональні ПТК, заклав основи морфології ландшафту, висунув ідею про створення ландшафтних карт.

Основою ландшафтознавства є, крім наукових досліджень, народний досвід, історія природознавства та географії. Ще до появи ландшафтно-географічних ідей у різних народів склалися свої емпіричні уявлення про різноманітні місцеві природні комплекси, засновані на спостереженнях та досвіді. Є свої уявлення про зони, ландшафти, урочища.

Природничо-наукові передумови зародження ландшафтознавства полягають у тому, що вчення про ландшафт базувалося на поглибленні розробки галузевих географічних дисциплін, які вивчають окремі компоненти природи Землі. При цьому для синтетичного уявлення про природний географічний комплекс опора здійснювалась на фундаментальні закони природничих наук (біогеографії, ґрунтознавства).

Виникнення ландшафтознавства пов’язане також із соціально-економічними передумовами і перш за все споживацьким відношенням до природи – людьми освоювалися нові території, для чого треба було осмислити різноманітність природи з метою розвитку певних галузей господарства. Характерними роботами цього часу були комплексні географічні описи окремих територій, складання карт, районування (найхолодніша, холодна, помірна і тепла зони Росії). Уже в 1834 році було визначено вісім кліматичних смуг Росії – льодовита, тундрова, лісів і скотарства, початку хліборобства та ячменю, північного постійного хліборобства, пшениці та фруктів, кукурудзи та винограду, маслянистих дерев і шовку. Крім цього, показана неоднорідність рослинності по смугам.

Наступною передумовою виникнення ландшафтознавства є активне вивчення природи, людини та її діяльності шляхом організації академічних експедицій у XVIII-XIX ст. з вивчення рослин, тварин, ґрунтів і в цілому природи тайги, тундри, степів.

37. Екологічна мережа як новітній об’єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання

Однією з перших форм охорони навколишнього природного середовища була заповідна (консервативна) форма, метою якої є збереження в первинному, природному стані особливих, унікальних чи типових за своїми характеристиками природних територій та об'єктів і максимальне обмеження господарського впливу на них.

Тривалий час в Україні вона здійснювалась в рамках регулювання організації та забезпечення правового режиму природно-заповідного фонду України на основі Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Останні роки цим питанням почала приділятись все більша увага на державному рівні, відбувається розширення площі природно-заповідних територій та виділення інших особливо охоронюваних територій. Верховна Рада України 22.09.1994 р. прийняла постанову «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні», метою якої було визначено поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, забезпечення подальшого науково обґрунтованого розвитку заповідної справи в Україні на основі визнання її соціального, економічного та екологічного значення для усталеного розвитку держави та народу України. На виконання Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 р.) постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. був затверджений Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення, які відповідно отримали своє спеціальне регулювання. Ще раніше 21.09.2000 р. був прийнятий Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», яким було введено нове комплексне поняття «екологічна мережа». Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту. Наступним кроком у напрямі забезпечення правового регулювання територій та об'єктів, що мають особливу природоохоронну цінність, стало прийняття Закону України «Про екологічну мережу України».

Відповідно до ст. З Закону України «Про екологічну мережу України» екомережа – єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Особливістю встановлення такого роду об'єкта екологічного права та його правової охорони є комплексний, системний підхід до формування, встановлення, регулювання, використання та охорони природних елементів, що до неї входять. Формування екомержі передбачає створення територіально-цілісного природного комплексу територій та об'єктів з особливим правовим режимом. Слід зауважити, що раніше діючі норми законодавства, які встановлювали особливий природоохоронний режим окремих природних об'єктів та територій природно-заповідного фонду, не передбачали взаємоузгодження дій у цій галузі, екологічно збалансованого підходу до запровадження єдиної системи цих об'єктів, що характерне для формування екомережі.

Закон України «Про екологічну мережу України» передбачає поділ структурних елементів екологічної мережі на чи чотири типи, забезпечуючи єдність та взаємозв'язок елементів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття (це, зокрема, території природно-заповідного фонду). Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану.

До складових структурних елементів екомережі відповідно до ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу України» включаються:

• території та об'єкти природно-заповідного фонду;

• землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

• землі лісового фонду;

• полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

• землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

• землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;

• інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);

• земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

• території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

• частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання – пасовища, луки, сіножаті тощо;

• радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Національна екологічна мережа охоплює елементи загальнодержавного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями. Закон України «Про екологічну мережу України» закріплює порядок проектування екомережі, яке здійснюється шляхом розроблення регіональних, місцевих та зведеної схеми формування екомережі України, що є складовою Генеральної схеми планування території України і затверджується Верховною Радою України (статті 14-17 Закону України «Про екологічну мережу України», п. 7 Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки).

Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади – виконавців Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки створена і діє Координаційна рада з питань формування національної екологічної мережі. її правовий статус визначний Положенням про Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 р.. Аналогічні координаційні ради створюються при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях (зокрема, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.02.2004 р. утворено та затверджено Положення про Координаційну раду з питань формування регіональної екологічної мережі у м. Києві).

На територіях – складових національної екологічної мережі має бути забезпечено проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошкодженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх існування, створення належних умов для розмноження у природних умовах та для розселення. Як зазначає ст. 6 Закону України «Про екологічну мережу України», включення територій та об'єктів до переліку територій та об'єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси їх власника чи користувача, однак власники і користувачі територій та об'єктів, включених до переліків територій та об'єктів екомережі, зобов'язані забезпечувати їх використання за цільовим призначенням. Власники і користувачі територій та об'єктів, включених до переліків територій та об'єктів екомережі, беруть на себе зобов'язання щодо збереження природних ресурсів, їх екологічно-збалансованого та раціонального використання (ст. 16 Закону).