33. Перспективи розвитку гірничого права

Гірниче право (рос.горное право, англ. mining laws, нім. Bergrecht n) – сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з використанням надр Землі для видобування корисних копалин та для інших цілей, а також з охороною надр, що становлять державну власність.

Формування гірничого права:

Найстарша згадка, що пов’язана з вітчизняною науковою діяльністю гірничого напрямку, стосується Швайпольта (Святополка) Фіоля (1460-1526 рр.), слов’янського першодрукаря. Інокентій Гізель (бл. 1600 – 1683 рр.) першим з відомих професорів Києво-Могилянської Колегії висвітлював у своїх лекціях багато даних з наук про Землю, дотичних до гірництва. XVIII століття було знаменним для розвитку гірничої справи. В Києво-Могилянській академії вже в 1705-1709 рр. вивчалися основи наук про корисні копалини.

Перший суттєвий крок в напрямку системного накопичення, розповсюдження та використання гірничо-геологічних знань в Україні був пов’язаний з будівництвом Луганського ливарного заводу й перших вугільних шахт Лисичанська (1796 р.), яке здійснювалося під керівництвом видатного шотландського гірничого інженера Карла Гаскойна та його талановитої команди (А. Пікарон, Т. Ропер, А. Сміт, Г. Шериф та ін.).

Штейгерські школи в Лисичанську, Горлівці, Кривому Розі

Значні успіхи в промисловому видобутку вугілля у Лисичому Байраку (впровадження передової техніки, зокрема парових машин; будівництво пристойного селища гірників з небаченою раніше «соціальною сферою»), а також розуміння доброї перспективи розвитку Донбасу сприяли утворенню тут у 1806 р. першого в Україні гірничого училища – зразкової Штейгерської школи, біля витоків якої стояли сподвижники Гаскойна.

Центральною подією становлення гірничої освіти та науки в Україні було відкриття у 1899 р. Катеринославського вищого гірничого училища, відомого сьогодні як Національний гірничий університет (м. Дніпропетровськ). У 1918 р. були відкриті маркшейдерське і геологорозвідувальне відділення. У цей же рік інститут одержав право присуджувати вчений ступінь через публічний захист наукових дисертації.

Взірцем високої професійної культури став „Королівський гірничий кодекс” Вацлава II (1300 р.). Він включав не тільки комплекс практичних рекомендацій щодо організації та веденню гірничих робіт, але й затверджував законні права на вільний характер гірничої справи, регламентував економічні відносини між гірниками, їх об’єднаннями (артілями), цеховим керівництвом, вкладниками грошей, власниками земель та державою в особі короля. Майже без змін цей кодекс був прийнятий на великих словацьких рудниках у Банській Штявниці (німецька назва – Шемніц) і під титулом „Шемницьке право” отримав широке розповсюдження у Центральній та Східній Європі

ГІРНИЧЕ ПРАВО є підгалуззю комплексної галузі екологічного права України.

Нор-мат. основу Г. п. становить гірниче законодавство. Принципові засади тут закріплені Конституцією України (ст. 13). Гол. кодифі-кац. актом є Кодекс України про надра.Також важливу роль відіграє Гірничий Закон України. Гірничі відносини, крім того, регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991) та ін. нормат. актами.

Предметом Г. п. є нормативно врегульовані відносини,щодо використання,управління і охорони у сфері надр. Відповідно до ст.1 Кодексу України про надра : Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Гірничі відносини регулюються за методами ін. галузей права (цивільного, адміністративного тощо), а також деякими специф. засобами, властивими цій, відносно самостійній, галузі права.

Об'єктами гірничих відносин є: геологічна розвідка корисних копалин; проектування, будівництво (реконструкція, технічне переоснащення), експлуатація, ліквідація або консервація гірничих підприємств; організація протиаварійного захисту гірничих підприємств; охорона праці, забезпечення безпеки та здоров'я людей в особливо небезпечних умовах. Суб'єктами гірничих відносин є юридичні та фізичні особи України, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здійснюють геологічне вивчення родовищ корисних копалин, проектування, будівництво (реконструкцію), експлуатацію, ліквідацію аварій та ліквідацію або консервацію підприємств з видобутку та переробки корисних копалин, а також проводять гірничі роботи.

Основи Г.п. становлять правові норми та інститути, якими регулюються відносини, що стосуються: держ. фонду надр і держ. фонду родовищ корисних копалин; права власності на надра; прав та обов'язків користувачів надрами. Виділяються ще норми та інститути, якими визначаються повноваження держ. органів щодо ведення держ. кадастру родовищ і проявів корисних копалин, розробки держ. балансу та здійснення експертизи запасів корисних копалин, контролю та нагляду в даній галузі. Важливе значення мають і норми та інститути, що стосуються вирішення спорів і відповідальності у використанні та охороні надр. Г. п. розглядається також як галузь юрид. науки і навч. дисципліна.

Проблемні питання:

Створення якісного правового підґрунтя для забезпечення раціонального та ефективного використання надр сьогодні повинно бути однією з найголовніших задач держави. Проте діюче гірниче законодавство України, що поєднує у собі норми з регулювання відносин використання і охорони надр, діяльності суб’єктів господарювання з користування надрами, здійснення контролю у цій сфері, нестабільно в своїй еволюції. Кодекс України «Про надра» 1994р. [1], Гірничий закон України 1999р. [2], Закон України «Про угоди про розподіл продукції» 1999р. [3] та деякі спеціальні закони не створили єдину систему і повноцінну законодавчу базу для розвитку гірничих відносин. Сьогодні гірниче законодавство України уявляє собою складну систему нормативно-правових актів та окремих норм, обумовлену специфікою відносин, на регулювання яких воно направлено. З одного боку, це відносини, що складаються з приводу охорони надр як природного ресурсу, а з іншого – відносини, що виникають у процесі діяльності гірничих підприємств, установ, організацій, які займаються розвідуванням, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих об’єктів, науково - дослідною роботою, ліквідацією аварій. Отже норми гірничого законодавства в ході регулювання гірничих відносин тісно переплітаються з нормами інших галузей законодавства, тому повинні містити єдиний понятійний апарат, ґрунтуватися на загальних принципах права, прямувати до гармонізації, виключення колізій, відповідності сучасним умовам суспільного життя.  З огляду на викладене, серйозної критики заслуговує Гірничий закон України, який за своєю метою та змістом повинен бути основним у сфері регулювання гірничих відносин. Наприклад, із змісту статті 1 Гірничого закону України очевидне неприпустиме ототожнення гірничого підприємства та цілісного майнового комплексу. Низка нормативних актів, незважаючи на деякі розбіжності у формулюванні, одноголосно закріплюють, що цілісний майновий комплекс – це об’єкт, а не суб’єкт правовідносин. При цьому ст.62 Господарського кодексу України (далі – ГК України) визначає підприємство як суб’єкт права [10, стаття 62]. Таким чином, визнаючи у Гірничому законі України гірниче підприємство як цілісний технічно і організаційно відокремлений майновий комплекс, законодавець безпідставно прирівнює статус даного суб’єкта господарювання до статусу об’єкта правовідносин, тобто відводить йому роль майна, яке виступає лише засобом для досягнення виробничої мети – видобування та збагачення корисних копалин. Оскільки самі по собі майнові комплекси будь – яких суб’єктів господарювання, у тому числі і гірничих підприємств, не можуть функціонувати без участі їх трудових колективів та органів управління, не має підстав, як це зроблено у Цивільному кодексі України, ототожнювати підприємство з його майном. Для вирішення цього питання законодавець перш за все повинен визначитися з підходом до розуміння поняття гірничого підприємства – цивілістичним чи господарсько-правовим, з подальшим редагуванням цього терміну. Більш детально проблема визначення поняття гірничого підприємства розглядалася автором у попередніх дослідженнях.