- •Оглавление
- •Науково-методологічні підходи до змісту функції природи у життєдіяльності людини та розвитку суспільства.
- •Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні.
- •Наукові підходи до шляхів вирішення екологічних проблем за допомогою і в рамках екологічного права.
- •Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права.
- •Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •Поняття та механізм реалізації державної екологічної політики України (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах.
- •Правові проблеми реалізації в Україні екологічної складової концепції сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •Науково-правові засади становлення екологічного права України.
- •Формування наукових положень про предмет і метод екологічного права.
- •Теоретико-правові аспекти принципів та функції екологічного права.
- •Особливості сучасного екологічного права України та перспективи його розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •Перспективи розвитку екологічного права в ххі сторіччі (за науковими працями проф. Н.Р. Малишевої).
- •Сучасні проблеми систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства України (за матеріалами Круглого столу і повідомленням доц. Е.В. Позняк та к.Ю.Н. Н.Л. Ільїної).
- •Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).
- •Еколого-правова наукова школа Інституту держави і права ім.. Корецького (персоналії та наукові доробки).
- •Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків) ( персоналії та наукові доробки).
- •Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
- •Еколого-правова наукова школа Національного університету «Одеської юридичної академії» ( персоналії та наукові доробки).
- •Еколого-правова наукова школа Львівського національного університету імені Івана Франка ( персоналії та наукові доробки).
- •Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених)
- •Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).
- •Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працями проф. М.В. Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).
- •Проблеми юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України (за науковими працями проф. М.В. Краснової).
- •Консолідуюча роль земельного законодавства у розвитку системи природноресурсового права (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко т.О.).
- •Актуальні проблеми екологізації земельного законодавства (за науковими працями проф. В.Л. Мунтяна, доц. Євстігнєєва а.С.).
- •Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей.
- •Проблеми постійного і тимчасового користування лісами( за працями Ковальчук)
- •Перспективи розвитку гірничого права
- •Особливості предмету та об’єктів водного права України
- •Атмосферне повітря як особливий об’єкт правового регулювання:поняття,юридичні ознаки,особливості правового режиму
- •Наукові підходи до формування природоохоронного (ландшафтного) права у системі екологічного права України.
- •Екологічна мережа як новітній об’єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання
- •Правові форми і види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду
- •Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
- •Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії
- •Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк г.І., к.Ю.Н. О.В. Сушик, к.Ю.Н. О.Ю. Кронди).
-
Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працями проф. М.В. Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).
Краснова:
Проаналізовані своєрідні елементи єдиної системи процесів оплати понесених суспільством втрат від здійснення превентивних природоохоронних заходів та компенсації шкоди, заподіяної від техногенного та природного впливу небезпечних факторів. На засадах проведеного дослідження здійснено наукову класифікацію правових форм компенсації шкоди за екологічним законодавством: 1) у залежності від виду та стану суспільних екологічних правовідносин: а) компенсація шкоди у межах договірних екологічних правовідносин, в тому числі компенсація шкоди у межах регулятивних відносин (реалізація принципу “забруднювач та користувач платить”, відповідальності держави), та б) компенсація шкоди у межах позадоговірних (деліктних) екологічних правовідносин, в тому числі компенсація шкоди у межах охоронювально-відновлювальних (захисних) правовідносин (у межах відносин юридичної відповідальності). У межах першої групи правовідносин може бути забезпечено компенсацію за порушення істотних умов договорів природокористування (оренди природних ресурсів, їх концесії, угод про розподіл продукції, про встановлення земельного, лісового, водного сервітутів тощо), а також компенсацію шкоди у межах еколого-страхових та інших еколого-правових відносин (наприклад, компенсацію шкоди у межах еколого-інформаційних відносин). Крім цього, до цієї групи може входити компенсація екологічної шкоди з метою забезпечення принципів “забруднювач і користувач платить” та відповідальності держави, оскільки впровадження вимог щодо забезпечення превентивних, природоохоронних по своїй суті, заходів її попередження базується на публічно-правовому суспільному договорі, що пройшов об’єктивацію в еколого-правових нормах. У межах другої групи правовідносин може бути забезпечена компенсація шкоди у разі виникнення шкоди внаслідок надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру;
2) у залежності від об’єктів, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства: а) компенсація шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу; б) компенсація шкоди, заподіяної природним ресурсам та іншим природним об’єктам, що знаходяться у віданні власників та користувачів; в) компенсація шкоди, заподіяної здоров’ю фізичних осіб та майну фізичних і юридичних осіб внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
3) залежно від різновидів екологічної відповідальності: компенсація еколого-економічної шкоди; компенсація майнової екологічної шкоди; компенсація моральної екологічної шкоди;
4) залежно від поведінки осіб, які заподіяли таку шкоду: компенсація шкоди, заподіяної порушенням вимог раціонального використання природних ресурсів; компенсація шкоди, заподіяної порушенням вимог охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки; компенсація екологічної шкоди, заподіяної правомірними діями; компенсація екологічної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.
На правову характеристику правових форм компенсації екологічної шкоди певним чином впливають критерії: а) зміни стану навколишнього природного середовища, які можуть вважатися негативними лише у тому випадку, коли вони викликані фізичними, біологічними чи хімічними факторами небезпечного впливу на довкілля, до яких можливо застосувати нормативи. Вирішення питання про те, чи є конкретні зміни негативними, може ґрунтуватися на концепції якості навколишнього природного середовища, згідно з якою така якість знижується, коли це призводить до неможливості надавати певні послуги або отримувати певні корисні властивості природних об’єктів, які мали місце до заподіяння шкоди; б) тяжкості наслідків, яка повинна визначатися за стандартами якості довкілля, визначеними у законі або в технічних нормативах. При будь-якій тяжкості видається нерозумним виключати відповідальність за екологічну шкоду, що за своєю природою не може бути оцінена (непоправна шкода), як це має місце у деяких міжнародних конвенціях, коли це призводить до того, що за найбільш серйозні випадки заподіяння шкоди навколишньому середовищу ніхто не несе відповідальності; в) обсягів відповідальності. Екологічна шкода – це шкода навколишньому природному середовищу, яке утворюють природні ресурси та взаємозв’язки між ними, середовищу, в якому об’єкти приватної і публічної власності, так само як і об’єкти, що не належать нікому, розглядаються у своїй нерозривній сукупності. Тому критерії, що використовуються для визначення обсягу відповідальності у деліктному праві і ґрунтуються на визначенні об’єктів права власності, яким завдана шкода видаються такими, що не цілком можуть бути застосовані. Видається необхідним застосування широкого підходу у питаннях так званої доктрини “публічної довірчої власності”, який би охоплював усі природні ресурси, що знаходяться на території держави та утворюють єдину публічну власність.
ОБЩИЕ ПОНЯТИЯ:
Державний Екологічний контроль – це діяльність відповідних суб'єктів, спрямована на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями, громадянами.
Як зазначено в ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і підпорядкування, а також громадянами.
Залежно від уповноваженого суб'єкта, який здійснює функції контролю, та сфери його дії екологічний контроль поділяється на види: державний, відомчий, виробничий, громадський. У своїй сукупності ці види становлять механізм контролю за додержанням екологічного законодавства у будь-якій сфері його дії.