11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.

Характерною особливістю світогляду стародавніх цивілізацій Сходу є те, що в них простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії. Цей процес відбувався в ході поступового розвитку родоплемінного ладу та зародження найдавніших в історії людства цивілізацій. Процес був тривалий, розтягнутий на довгі сторіччя.

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини ( 3 – 2 тис. до н.е). Світоглядом індійців була міфологія, викладена у Ведах – збірниках гімнів. Але філософія в Індії виникла у зв’язку з кризою міфології. Цей процес був поступовим, тому в сфері ідеології не було різких стрибків: більшість філософських систем зберігає міфологічні теми, розкриває їх.. Творцями більшості філософських шкілбули жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості, як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність та самозаглиблення. В Індії були 2 типи шкіл: ортодоксальні, класичні (даршан) і неортодоксальні, некласичні (настіка). Класичні визнають безумовний авторитет Вед. Некласичні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості. До класичних належать веданта, міманси, вайшешика, санккх’я, ньяя і йога.Основою світу вони оголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічним атманом і брахманом, розчинитися в них. До некласичних шкіл належать буддизм, джайнізм та чарвака-локаята. Вони вважають, що життя – це страждання, що долю можна перервати аскетичним життям, досягти нірвани (стану незворушності і спокою, який перериває сансару – безкінечність народжень).

Китайська філософія виникає у VIII ст. до н. е. В цей золотий вік кит. філософії сформувались такі школи – даосизм, конфуціанство, моїзм, легізм, натурфілософія. Саме тоді жили найвідоміші кит. мислителі, зокрема Конфуцій та Лао-цзи. Конфуціанство – філософське вчення, яке проголошує верховенство добра у світі, захищає непорушність установлених небом суспільних норм. Основою є вчення про жень – людинолюбство. Його етика передбачає верховенство добра, закликає жити за настановою «Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім’ї до тебе не будуть ставитись вороже».Головну моральну вимогу Конфуцій обґрунтував не посиланням на Бога, а вказівкою на соціальну корисність. Важливе місце також посідає поняття «лі» (правило, норма, ритуал, церемоніал). Принцип підкорення, слухняності, покірливості та примирення є одним із головних у соціальній філософії Конфуція. Даосизм – філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао. Зосереджується в основному на природі, світі. Основне поняття дао – шлях, доля, природна закономірність, невидиме, яке наявне у видимому.. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльним. Але, як вважають даосити, недіяння є найбільшим діянням, завдяки йому можливо досягнути більшого, ніж діянням. Лао-цзи був автором трактату «Дао де цзін». Даосизм спрямований проти конфуціанства. Поняття «дао», «жень», «лі», «інь», «ян» притаманні усім філософським течіям Китаю.