3. Своєрідність предмету філософії.

Філософія – теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Питання, що вивчає філософія є одним з найпроблематичнішим для неї, оскільки проблематика її історично змінювалась. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. При визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію,що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення розумом всезагального. Найбільш загальні засади сущого (буття – небуття, простір – час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу – Бога, матерії, пояснити їх, виходячи із цього принципу. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретичним світоглядом.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

Серцевиною філософії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки проблематика її історично змінювалась. У різні епохи у філософії домінували то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Стосовно основного предмету філософії існують наступні точки зору: 1.Основним питанням філософії будь-яких періодів є проблема відношення мислення і буття, матерії і свідомості. В той же час, основне питання філософії – це також проблема, яка розв’язує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ. 2. Суть основного питання філософії: як співвідноситься у житті людини і суспільства такі явища як мораль, моральність, аморальність. 3.У всі періоди і на всіх етапах розвитку філософії, ця проблема існувала і існує, і постає як проблема людської свободи.

5. Структура філософського знання.

Як і кожна розвинена наука, філософія має власну внутрішню спеціалізацію. Класичними розділами філософії вважаються онтологія, антропологія, гносеологія, логіка, етика, естетика й історія філософії. Структура філософського знання відносна. Кожна філософська система має власну структуру. Між основними розділами філософії в жодній системі немає жорстких кордонів, їхній вміст перетинається. Онтологія – вчення про першооснови бутя. Вона виділяє різні сфери бутя – неживу і живу прирорду, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види все, що становить буття. Антропологія – вчення про природу та сутність людини. Вона вивчає людину під особливимкутом зору – з позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал. Гносеологія – теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання. Логіка – вивчає закони та форми правильного мислення. Арістотель відкрив основні закони її мислення: закон тотожності; закон несуперечності; закон виключеного третього. Дотримання законів і правил логіки є запорукою істинного мислення. Етика – філософське вчення про мораль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування в суспільстві; теорія моралі. Естетика – філософське вчення про прекраснее, про художнє освоєння дійснсті. Основні категорії естетики: «прекрасне», «трагічне», «комічне». Основна проблема – специфічне оцінне ставлення людини до дійсності. Історія філософії – галузь філософських знань, предметом яких є закономірності та особливості пізнання відношення людини і світу на різних етапах розвитку філософії.