91

6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук.методів. 6

7. Діалектика та метафізика як філ. методи 7

8.Основні функції філософії: 8

13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя 13

15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика. 15

18. Марксистська філософія:сучасне осмислення нових положень. 18

23. Герменевтика як напрям сучасної філософії 25

24. філософські ідеї Структуралізму 26

28.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми 30

32. Некласична онтологія. 34

33.Визначальні категоріальні характеристики світу. 35

35. Народонаселення як природне явище 36

38. Глобальні проблеми сучасності. 40

41. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість» та «індивідуальність» 43

42. проблема визначення Сутності людини 44

52. Гносеологія та епістемологія. 54

55. Абсолютність і відносність істини 58

57.Істина і правда 60

61. Функції мови 64

62.Поліструктурність мови 65

63Поняття соціокультурної комунікації 66

67.Поняття суспільного і соціального у філософії 70

68.Основні характеристики суспільства 71

70. Сім’я як соціальна ланка суспільства 73

79. Поняття власності та її форм. 80

85. Поняття культури. 86

89. Співвідношення національного і загальнолюдського в культурі 90

90. Поняття міжкультурної комунікації 91

1.Соціокультурна зумовленість філософії. Філософська галузь знань з’являється з одного боку, як нагальна потреба окремо взятої людини (бо вона хоче бути щасливою), так і суспільства в цілому. Це означає, що виникнення філ-ії має соціокультурну зумовленість. Соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, що філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться. Філософія як особливий тип знання має свою соціокультурну зумовленість (тобто філософія виникає як відгук на виклики, які створює людина, суспільство і взагалі історія людства). Філософія виникає тоді і там, де з’являється потреба в масштабному осмисленні дійсності. Це означає, що філософія як знання з’являється тоді, коли людина починає ставити себе у відношення до світу, виконуючи наступні умови: людина розглядається як головна, центральна, особлива, неповторна істота, а до світу вона ставиться із позиції такого відношення, коли вона з одного боку, осмислюючи себе, починає говорити, в якому відношенні до неї знаходиться предмет. Людина як найбільш досконала істота починає шукати оптимальний варіант свого життя.

2. Філософське мислення і його специфіка. Філософський стиль мислення з’являється тоді, коли людина починає масштабно мислити і шукати оптимальний варіант свого життя.Філософія в перекладі– любов до мудрості. Філософський тип мислення є не тільки любов’ю до мудрості. Філософія дозволяє людині вирішити одне з найголовніших питань свого існування, а саме зайняти ту чи іншу життєву позицію (визначення осн. ідеї свого життя і обрання найбільш загальних шляхів її реалізації). Такі вибори людина може робити на3-ьох осн. рівнях:

-звичайний/буденний (почуття);

-теоретичний(мислення);

-практичний(на осн. почуття і мислення– визначеність і ідея).

Філософія– почуття усвідомлення, теор.-практ.

Визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого.

Філософське мислення - це соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, чщо філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.

3. Своєрідність предмету філософії. Розкриття предмету будь-якої науки, і філософії теж, передбачає окреслення відповідного кола проблем, котрі та чи інша наука досліджує, і які є для неї специфічними, особливими. Для філософії такими особливими проблемами є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб’єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне - відношення “людина – світ”, його різні модифікації. Предметом філ-ії є відношення між об’єктивною і суб’єктивною реальністю в найбільш засильному її розумінні; тобто філ-ія спрямовує свій погляд як на людину, так і на світ. Це відношення має багатовекторний характер. Ця багатовекторність окреслює коло основних проблем, тобто філ-ія займається проблемою місця людини у світі, сутністю світу, сенсом існування людини і суспільства, цінностями світу. Таке розуміння дозволяє зробити висновок: філ-ія є критерієм організації діяльності як людини, так і соціокультурними критерієм епохи. Скажімо, у Гегеля в основі його філософської системи лежить так звана “абсолютна ідея”, котра є ні чим іншим, як гіперболізованою об’єктивованою людською свідомістю, “абсолютним розумом”. “Абсолютна ідея, - наголошував філософ, - є розум, мислення, розумне мислення”.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії. Філософія виступаючи у якості науки, світогляду, методології і духовності має основне питання або основні питання. Основними питаннями в найбільш загальному розумінні є постановка і розв’язання проблеми, від якої залежить доля існування предмету. Стосовно основного предмету філософії існують наступні точки зору: 1.основним питанням філософії будь-яких періодів(етапів, шкіл, напрямків) є проблема відношення мислення і буття, матерії і свідомості, матеріальною і ідеальною з боку їх первинності чи вторинності. В той же час, основне питання філософії- це також проблема, яка розв’язує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ; 2.суть основного питання філософії: як співвідноситься у житті людини і сусп. такі явища як мораль, моральність, аморальність, тобто ця філософія стверджує, що в реальному житті людина живе і діє відповідно до моральності; 3.у всі періоди на всіх етапах розвитку філософії ця проблема існувала і існує і постає як проблема людської свободи.

Точки зору розуміння питання філософії:

1) Проблема визначення матерії і свідомості, мислення і буття, істини і пізнаваності світу.

2) Кожна філософська система чи в залежності від історії, чи в залежності від

специфіки школи має своє основне питання:

a) Екзистенціалізм– філософія існування: -вибір; -свобода існування; -ситуація.

b) Неотомістська– співвідношення між людиною і богом, вірою і розумом.

c)Феноменологічна (етична феноменологія) – проблема відношення людської моралі і її конкретної діяльності.

3) Основне питання філософії– свобода. Проблема свободи у відношенні до того життєвого світу, в якому вони реалізуються. Має сенс при наступному розумінні свободи: свобода– це почуття, усвідомлення, теор.-практ. означеність людиною (сусп.-ом) саме свого, а не чужого місця в світі.

5. Структура системи філософського знання Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина(і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії.

Сфера духовних або інтелектуальних процесів (сфера свідомості)

Ноологія

На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія(або космогонія). На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія(або філософія етносу). Філософське осмислення людини приводить до формуваннятаких філософських дисциплін, як філософська антропологія(на відміну від просто антропології– науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об’єкта), інколи– антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інколи зараховують структкрну антропологію та соціобіологію. І, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості, сюди входять логіка, гносеологія (чи епістеміологія), етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії.

Уже з характеристики структури сучасного філософського знання випливає висновок, що філософія є частиною культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства.

6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук.Методів.

Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку об’єктивної реальності залежно від галузі науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

1.Філософські методи, серед яких найбільш старшими являються діалектичний і метафізичний. До їх числа також відносяться аналітичний(характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменолофічний, герменевтичний та інші.

2.Загальнонаукові підходи і методи дослідження, що отримали широкий розвиток і примінення в науці ХХ ст. Вони виступають в якості своєрідної проміжкової методології між філософією і фундаментальним теоретико-методологічним положенням спеціальних наук. До загальнонаукових частіше всього вілносяться такі поняття, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т. д. Характерними рисами загальнонаукових понять являються по-перше, злиття в їх змісті окремих властивостей, признаків, понять окремих наук і філософських категорій; по- друге, можливість(на відміну від останніх) формалізації, уточнені засобами математичної теорії. На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і принципи пізнання, які забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософської методології із спеціально-науковим злиттям і його методами. До числа загальнонаукових принципів і підходів відносяться системний і структурно–функціональний, кібернетичний, ймовірнісний, моделювання і формалізація та інші. Важлива роль названих підходів полягає в тому, що в силу свого проміжкового характеру забезпечують взаємоперехід філософського і спеціальнонаукового знання.

3.Спеціальнонаукові методи, тобто сукупність способів, принципів пізнання, досліджувальних прийомів і процедур, що застосовуються в тій або іншій сфері науки, яка відповідає певній основній формі руху матерії. Це методи механіки, фізики, хімії, біології і гуманітарних наук. Таким чином, в наукому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система багатообразних методів різних рівнів, сфер діяльності, напрямленості, які завжди реалізуються із врахунком конкретних умов.

7. Діалектика та метафізика як філ. Методи

Діалектика – це філософський метод, який визнає єдність протилежностей, розглядає поняття та предмети розвитку. Це метод філософського дослідження при якому речі, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно з урахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків. Діалектика як метод реалізує себе через принципи, закони і категорії. 1.Принцип єдності об’єктивного у суб’єктивному. 2.Всезагального зв’язку. 3.Розвитку. 4.Сходження від абстрактного до конкретного і навпаки. 5.Єдності єдності історичного і логічного

Метафізика – це метод філософського дослідження при якому об’єкти розглядаються відокремлено, як самі по собі, тобто виключається взаємопов’язаність предметів, статична, відокремлена, однозначна. Різниця між діалектичним і метафізичним методом пізнання: 1.Стосується розуміння між старим і новим. Метафізика як концепція розвитку і метод пізнання зазначає, що старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають один одного. Діалектика зазначає, що розвиток включає в себе і старе і нове. 2.Виявляється в розумінні джерела розвитку, руху, зміни. Метафізика наголошує, що джерелом руху є першопоштовх. Діалектика джерелом руху і розвитку вбачає у внутрішньому протиреччі речей і явищ, саморусі матерії через всі суперечності. 3.Розуміння спрямованості розвитку. Для діалектики – розвиток не по колу, не по прямій(як в метафізиці), а як по спіралі. 4.Стиль мислення, усвідомлення дійсності. Діалектика намагається вивчити та охопити всі сторони предмета, всі його зв’язки. Щоб справді знати його необхідно брати предмет в його розвитку, саморусі, зміні. Для метафізики характерно однобічність, закостенілість, негнучкість, статичність самого предмета. 5.Неоднозначний підхід в розумінні суті істинного знання. Діалектика виходить з того, що істинне знання предмета досягається через суперечливий синтез його протилежних визначень. Для метафізики істинні знання обмежуються принципом «або, або, або те, або інше». 6.Суть пізнання. Метафізика – пізнання як результат. Діалектика – як процес.7.Картина світу. Метафізики – тяжіє до побудови однозначної, статичної картини світу; намагається подати завершену і незмінну світоглядну систему. Для діалектики це є недостатнім та неприйнятним.