23. Герменевтика як напрям сучасної філософії

Герменевтика – теорія розуміння, вченя про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі сислові зв’язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння. 1)Традиційна герменевтика – орієнтована на іманентне розуміння тексту на відміну від його історико-генетичного пояснення. 2) філософська герменевтика – течія сучасної філософії.

Представники: Гадамер, Аппель, Рікоор,.

Основні засади були закладені Шлейєрмахером і Дільтеєм. Можливість трансформації герменевтики у філософію була закладена феноменологією Гуссерля (пізня феноменологія порушує питання про те, як фільтеєвський метод може бути об’єктивним в науках про природу. Свідомість у феноменології постає як поле значень і смисл слів, отже, відкривається можливість інтерпретаціх і герменевтики. Основне питання: як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні.

Герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтологію.

Спостерігається відмова від феноменологічного підходу до свідомості як самодостатньої і безпередумовної.

Принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації.

Гадамер: герменевтика є філософією «тлумачення» від тлумачення текстів до людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Герменевтика – філософія розуміння. Предмет розуміння – не смисл, вкладений в текст автором, а предметний зміст, з осмисленням якого пов’язаний даний текст. Французький філософ Рікьор розробляє гносеологічний бік в герменевтиці. Будь-яке розміннія опосередковане знаками і символами. Символ – структура значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший – непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти опосередковано, через первинний сисл.

«Метагерменевтика» Хабермаса виконує комунікативну функцію. Чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільстві, крім культурної сфери життя, є ще й економ., соц.., політична. Висновок: необхідно коригувати герменевтику і пропонує теорію комутативної дії. Головний метод комунікації – мова.

Внесок герменевтики до скарбниці філософської думки: 1)відтворюється ідея цілісності культури, філософії, суспільства; 2)дається метод аналізу культурних явищ; 3) визначається поворот до загальнолюдських цінностей.

24. Філософські ідеї Структуралізму

Назва напрямів у соціогуманітарному пізнанні 20ст. ,пов’язаних із виявленням структури, що зберігає свою сталість у ході різних перетворень і змін. Представники: К. Леві-Стросс, Ж. Ланам, М.. Фуко, Р. Барт. 2 лінії структуралізму: 1) філософські ідеї вчених-структуралістів; 2)структуралістська ідеологія, що поширилась у Франції. Об’єкт дослідження: культура, як сукупність знакових систем (мова, наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама).

Лакан проводить думку про подібність між структурами мови та механізмами дії несвідомого. Будує культурологічну концепцію, суть якої полягає у пріоритеті символічного над реальним. Етапи структуралізму:

1.Лінгвістичний структуралізм (становлення методу дослідження). Спільні риси концепцій структуралістів: 1)виділення первинної множини об’єктів, у яких можна було передбачити наявність єдиної структури; 2)розчленування об’єктів на елементарні частини, в яких типові відношення зв’язують різнорідні пари елементів; 3)розкриття відношень перетворення між частинами, систематизація їх і побудова абстрактної структури; 4)виведення із структури усіх теоретично можливих наслідків та перевірка їх на практиці. Взагалі характерно протест проти психологізму і прагнення визначити структуру мови, відволікаючись від її розвитку.

2.Поширення методів структурної лінгвістики. К. Леві-Стросс – аналіз культурного життя первісних племен (тотемізм, ритуали, міфи, своєрідна мова). Формулює ідею надраціоналізму як гармонію чуттєвої і раціонального начал, втрачену сучасною європейською цивілізацією, але збережену на рівні первісного мислення. Етнологія – не є ні окремою наукою, ні наукою новою – найдавніша і найзагальніша форма гуманізму.

Основні принципи структурної антропології:

1. Явище культури розглядається в єдності своїх внутрішніх і зовнішніх зв’язків.

2. Явище культури аналізується як багаторівневе цілісне утворення.

3. Дослідження явища проводиться в рамках конкретної культури. Кінцевий результат дослідження – моделювання структури.

Значення для науки: 1) ретельна розробка механізмів комунікацій; 2) опора на багатомірність культурних утворень. Але структуралізм відмовляється від активності суб’єкта як носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує знаково-мовну систему.

25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу Світогляд є більш ширшим поняттям, ніж філософія. Починає формуватися в дитячому віці через казкове сприйняття дійсності. Світогляд розглядається як аура певних уявлень. Всі уявлення, чуттєві форми, сприйняття, світовідчуття, моральні цінності та ідеали інтегруються у світогляд, коли вони виступають як форма суспільної самосвідомості людини. Світогляд – це форма суспільної самосвідомості людини через яку суб’єкт світогляду сприймає, осмислює, оцінює навколишню дійсність як світ свого буття і діяльності. Визначає і переживає своє місце в світі, призначення і долю в ньому. Світогляд – спільне і обов’язкове для всіх моральне уявлення(Гегель). Світогляд – система поглядів на світ. Активне самовизначення людини в світі, яка шукає шляхи від ідеї до дії(Кант).Світогляд є духовно-практичним способом освоєння світу. Формуючись разом із свідомістю на основі практики суспільного життя світогляд реалізує потреби і цілі практичного світу в духовне, виступаючи як його духовно-практичне освоєння, в якому подолання чужості світу, його невідповідності людині реалізується шляхом створення образів справді людського світу, де втілюються ідеали краси, істини, і добра. Отже, світогляд – це духовно-практичне утворення засноване на співвіднесенні наявного, сущого, та уявного, бажаного, належного, синтезу досвіду, оцінки знання та переконань, зорієнтованих на ідеали.

26. Cтруктура світогляду Світогляд- це складне, синтетичне, інтегральне утворення суспільної і індивідуальної свідомості. Істотне значення для його характеристики має пропорційну присутність різних компонентів- знань, переконань, вірувань, настроїв, прагнень, надій, цінностей, норм, ідеалів і т.д. В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти:

1) Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях -повсякденних, професійних, наукових і т.д. Він представляє конкретно-наукову і універсальну картину миру, систематизуючи і узагальнюючи результати індивідуального і суспільного пізнання, стилі мислення того або іншого співтовариства, народу або епохи.

2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності,ідеали,переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д.

3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння, перетворення на особисті погляди, переконання, вірування, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти.

4) Практичний компонент.Світогляд - це не просто узагальнення знань,цінностей, переконань, установок, а реальна готовність людини до певного типу поведінки в конкретних обставинах.

Компонентна структура –основними структурними компонентами постають: погляди, уявлення, знання, оцінка знань, переконання, віра, та ідеал. Рівнева структура. За ступенем самосвідомості та формами відображення у світогляді відокремлюють: 1)буденний рівень – це сукупність поглядів, уявлень, переконань про навколишній світ, що формується в процесі щоденної життєдіяльності кожного з нас через почуття, настрої, емоції; 2)теоретичний рівень – філософія, наука – це системне бачення людиною свого взаємовідношення зі світом на основі знання, пояснення, і передбачення. 3)За носієм у світогляді виокремлюють: індивідуальний рівень, груповий, масовий. За механізмами формування уявлень виокремлюють:

1.Світовідчуття – формується на основі досвіду. 2.Світосприйняття – на основі цінностей, утворює ідеали і переконання людини. 3.Світорозуміння - формується на основі знання. 4. світобачення – формується на основі принципів, догматизм, скептицизм, манізм, плюралізм. 5.Світоспоглядання - формується на основі мети, цілі, які усвідомлюються через основні форми діяльності. (нужда – потреба – інтереси - мета - засоби - результати – наслідки.)

27.Історичні типи світогляду Існують 3 головні історичні системи світогляду:

1.Космоцентризм – спрямований на пошуки єдиної гармонійної сутності світобудови. Вивчення гармонії космосу переноситься на гармонізацію суспільного життя. Античність. 2.Теоцентризм – характеризується вірою в надприродні сили божественного здатного на релігійних засадах змінити життя людини. Середньовіччя. 3.Антропоцентризм – пов’язане з усвідомленням людини як центру Всесвіту, розкриття можливостей розвитку особистості. 20-21 ст.

Історичні типи світогляду:

1. Міфологічний – ґрунтується на вірі в надприродні сили, абсолютизуючи досвід окремого роду з притаманними йому певними рисами. Тотемізм, антропоморфізм, анімізм(природа олюднюються, одухотворяється), фетишизм, символізм, магія.

2. Релігійний – ґрунтується на побожності надприродних сил, жорсткому поділі світу на духовний та тілесний, земний і небесний. Час має векторний характер(від утворення світу до падіння, від завіту до приходу месії). Монізм, фаталізм(хід подій у природі наперед визначений Богом, прописаний долею), антропоморфізм, теїзм(розуміння Бога особи, що створила світ і постійно втручається в його світобудова), віра в надприродне, геоцентризм(вчення про положення небесних тіл). Починається чітко розрізнятися об’єкт і суб’єкт. Формується світоуявлення і світорозуміння. Домінує дух над тілом.

3. Науковий - ґрунтується на експериментальних та теоретичних знаннях про світ у цілому, які характеризуються об’єктивність, істинністю, загально значущістю, цілеспрямованістю, відтвореністю, необхідністю, ефективністю у змінах природної історичної дійсності. Заперечує догматизм, має чітко розумову структуру, спирається на експериментальні практиці, фактах, займається дослідженням, збереженням, поширенням істинного знання.

4. Філософський - узагальнює досвід, знання, цінності, волевиявлення особи і людства в їхньому ставленні до світу як цілого з метою проникнення в сутність буття всесвіту та буття людини.