- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських і загальнонаукових методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи.
- •8. Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- •19. «Філософська антропологія» як напрям сучасної філософії.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26 Структура світогляду
- •27.Історичні типи світогляду.
- •28.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29.Основні рівні буття.
- •30.Філософський зміст категорії «матерія».
- •31.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •33.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •34.Поняття природи.
- •36.Поняття біосфери і ноосфери.
- •37.Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38.Глобальні проблеми сучасності.
- •39.Екологічні проблеми і шляхи їх розв’язання.
- •40.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41.Співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність».
- •42.Проблема визначення сутності людини.
- •43.Проблема сенсу життя людини.
- •44.Проблема свободи і відповідальності.
- •45.Свідомість як найвища форма відображення.
- •46.Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве,раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Евристична і творча функції інтуїції.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості.
- •50.Несвідоме, свідоме і над свідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Епістемологія та гносеологія
- •53.Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини у теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методу і методології.
- •61. Функції мови.
- •64.Обєкт та предмет філософії історії
- •65. Периодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67.Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Соціальна структура суспільства
- •70.Сімя як соціальна ланка суспільства
- •71.Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили та субєкти соціального процесу.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •74.Дух, душа, духовність:особливості взаємозв’язку.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •76. Гуманізм філософії.
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79.Поняття власності та її форм.
- •82. Поняття політичної системи та її структури
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •85.Поняття культури
- •81. Поняття політики
- •87.Поняття цивілізації.
- •84. Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •88. Традиції і новаторство в культурі.
- •86. Масова культура,контркультура і антикультура.
- •89.Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ. Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання. Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.
Під суб’єктом вважають людину або істоту із спільності людей, які реально функціонують(сім’я, група). Суб’єкт пізнання знаходиться в постійному процесі розвитку. Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів. Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб'єкта та об'єкта, в якій суб'єкт є носієм діяльності, а об'єкт — предметом, на який вона спрямована. Результатом процесу пізнання є пізнавальний образ (суб'єктивний образ) дійсності, який є діалектичною єдністю суб'єктивного та об'єктивного. Пізнавальний образ завжди належить суб'єкту.
52. Епістемологія та гносеологія
Гносеологія, розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які функціонують в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єкту дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм. Основне питання — чи пізнаваний світ у принципі? Епістемологія — філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток. Термін введений і активно застосовувався у англо-американській філософії XX ст. Традиційно ототожнюється з теорією пізнання. Однак у некласичній філософії може бути зафіксована тенденція до розрізнення Е. і гносеології, що ґрунтується на вихідних категоріальних опозиціях. Якщо гносеологія розгортає свої уявлення навколо опозиції «суб'єкт-об'єкт», то для епістемології базовою є опозиція «об'єкт — знання». Епістемологи виходять не з «гносеологічного суб'єкта», що здійснює пізнання, а скоріше з об'єктивних структур самого знання. Основні епістемологічні проблеми: Як улаштоване знання? Які механізми його об'єктивації і реалізації в науково-теоретичній і практичній діяльності? Які бувають типи знань? Які загальні закони «життя», зміни і розвитку знань? При цьому, механізм свідомості, що бере участь у процесі пізнання, враховується опосередковано, через наявність у знанні інтенціональнихзв'язків (номінації, референції, значення та ін). Об'єкт при цьому може розглядатися як елемент у структурі самого знання (ідеальний об'єкт) або як матеріальна дійсність віднесення знань (реальність).