28.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.

Онтологія (від гр. опіов — суще) — це вчення про буття, розділ філософії у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Характер світорозуміння, зокрема розуміння природи і сутності людини, визначається різноманітними життєвими позиціями, установками, спрямованістю життєдіяльності людини. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії. Воно складне, змістовне, багатогранне. Існує, принаймні, три значення цього поняття:По-перше, під онтологією розуміють ту частину філософії, яка з'ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. Це вчення про першооснови буття, про субстанцію, матерію, простір, час, рух, причинність тощо.По-друге, у марксистській філософії поняття «онтологія» вживається для з'ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості (та ж матерія, рух, розвиток, його об'єктивні закони тощо).По-третє, у західній філософії в поняття «онтологія» теж включають найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції. Це так звана «трансцендентальна онтологія» Гуссерля, «Критична онтологія» Гартмана, «фундаментальна онтологія» Гайдеггера тощо. Тобто, найзагальніші принципи буття у такому розумінні з'ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб'єкта і об'єкта. Зміст поняття «онтологія» складають основи, витоки, першоначала всього існуючого, найбільш загальні принципи буття світу, людини, суспільства. У понятті «онтологія» знаходить відображення та особливість цих основ, витоків та першоначал, що вони існують об'єктивно, тобто незалежно від людини і її свідомості.

29.Основні рівні буття.

Серед форм буття прийнято виділяти основні, найбільш важливі: І. Буття людини. У цьому бутті можна виокремити деякі найбільш характерні для людського буття форми: 1. предметно-практична діяльність. Людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб, і виступає як мисляча річ серед інших речей; 2. практика соціального творення. Людина – істота суспільна. Неможливо стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в ізоляції від інших людей, без запозичення знань та знарядь праці. Прикладами прояву соціального творення можуть слугувати соціальні революції, реформи, політичні перебудови, законотворчі зусилля тощо; 3. самотворення, самодіяльність людини. Людина формує свій духовний світ пошуком ідеалів, прагне одержати максимально адекватне уявлення про світ, в якому живе та пізнає, постійно конструює проекти перетворення світу, прагнучи створення гідного себе середовища, в якому вона хотіла б жити. II. Буття речей, процесів.  Це буття ділиться на: а) першу природу, тобто на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого; б) другу природу – буття речей та процесів, створених людиною. III. Буття соціальне Поділяється на:  а) індивідуальне буття, тобто буття окремої людини в суспільстві і в історичному процесі; б) буття суспільства.