- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських і загальнонаукових методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи.
- •8. Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- •19. «Філософська антропологія» як напрям сучасної філософії.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26 Структура світогляду
- •27.Історичні типи світогляду.
- •28.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29.Основні рівні буття.
- •30.Філософський зміст категорії «матерія».
- •31.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •33.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •34.Поняття природи.
- •36.Поняття біосфери і ноосфери.
- •37.Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38.Глобальні проблеми сучасності.
- •39.Екологічні проблеми і шляхи їх розв’язання.
- •40.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41.Співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність».
- •42.Проблема визначення сутності людини.
- •43.Проблема сенсу життя людини.
- •44.Проблема свободи і відповідальності.
- •45.Свідомість як найвища форма відображення.
- •46.Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве,раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Евристична і творча функції інтуїції.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості.
- •50.Несвідоме, свідоме і над свідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Епістемологія та гносеологія
- •53.Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини у теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методу і методології.
- •61. Функції мови.
- •64.Обєкт та предмет філософії історії
- •65. Периодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67.Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Соціальна структура суспільства
- •70.Сімя як соціальна ланка суспільства
- •71.Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили та субєкти соціального процесу.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •74.Дух, душа, духовність:особливості взаємозв’язку.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •76. Гуманізм філософії.
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79.Поняття власності та її форм.
- •82. Поняття політичної системи та її структури
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •85.Поняття культури
- •81. Поняття політики
- •87.Поняття цивілізації.
- •84. Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •88. Традиції і новаторство в культурі.
- •86. Масова культура,контркультура і антикультура.
- •89.Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
64.Обєкт та предмет філософії історії
Історія філософії— галузь філософського знання, предметом якої є закономірності та особливості філософського пізнання на різних етапах історичного розвитку. Серед усіх рівнів і різновидів історії як галузі знань про минуле в аспекті розмежування об'єкта й предмета філософсько-історичного вивчення набуває особливої ваги розрізнення історії як системи спеціально-наукових знань про минуле та історії як системи таких знань про минуле, що мають характер філософських. Відомо, що історик — це вчений, що вивчає минуле. Філософ, як доречно зауважує Р. Дж. Колінгвуд, також думає про минуле, але робить це так, що не дублює праці історика, адже минуле для нього — це не низка подій, а система пізнаних речей. Чи не вперше Гегель вирізнив три види історіографії: а) первісна (в значенні початкова історія; б) рефлективна історія; в) філософська історія. Історичний процес — об'єкт філософії історії. Філософія історії — форма світоглядного осмислення історичної дійсності, але все ж вона не редукується до філософсько-історичного світогляду. Світогляд як певне становище свідомості людей є лише одним з компонентів філософії історії. Місце і значення філософії історії в суспільствознавстві, її взаємодія з іншими галузями обумовлюється природою філософсько-історичного пізнання, особливостями не тільки об'єкта — історичного процесу, але й предмета пізнання, виділеного з об'єкта. Історична дійсність як об'єкт філософського дослідження — утворення складне й різноманітне. Вона не лише твориться, а й інтеріоризується кожною людиною, формуючи її внутрішній і духовний світ. У визначеному розумінні не тільки всесвітня історія живе в людських індивідах, реалізується в людях, їх діяльності, взаєминах, спілкуванні, свідомості, у розмаїтості буття; кожна людина має свою власну історію. За нашого часу не існує єдиної думки філософів і істориків на предмет філософії іс-торії.амообману, коли люди говорять, що формують лише спеціально-наукову теорію в тій або іншій галузі суспільствознавства». Під предметом філософії історії ряд істориків і філософів розуміли сукупність досліджень, спрямованих на виявлення специфічних Особливостей соціального. Такі дослідження поєднувалися з загаль-дофілософськими онтологічними проблемами, при вирішенні яких враховувалися відмінності історії суспільства від інших соціальних явищ. Представники такого підходу стверджували, що в центрі уваги філософії історії мають перебувати насамперед онтологічні проблеми: становлення і зміст історії людства, суть історичного процесу, можливості передбачення майбутнього, роль і місце людини в історичному процесі та ін. Розглядаючи питання про рушійні сили суспільного розвитку, філософи приділяли увагу ролі свідомості, волі людини в історичному процесі.
65. Периодизація історії та її критерії
Періодизація історії — особливого роду систематизація, яка полягає в умовному діленні історичного процесу на певні хронологічні періоди. Ці періоди мають ті або інші відмітні особливості, які визначаються залежно від вибраної підстави (критерію) періодизації. Для періодизації можуть обиратися самі різні підстави: від зміни типу мислення (О. Конт, До. Ясперс) до зміни способів комунікації (М. Маклюен) і екологічних трансформацій (Й.Гудсблом). Багато учених, починаючи від мислителів XVIII століття (А.Барнав, А.Фергюсон, А. Сміт) до сучасних постіндустріалістов ніби Д. Белла і Е. Тоффлера, спираються на економіко-виробничі критерії. Перші донаукові періодизації історії були розроблені ще в глибокій старовині (наприклад, від золотого століття людей до залізного), але наукові періодизації з'явилися тільки в Новий час, коли в результаті праць італійських гуманістів, але особливо Жана Бодена поступово затвердилося те, що збереглося і до теперішнього часу ділення історії на стародавню, середньовічну і нову (Вважається, що хронологічно найбільш чітке таке ділення було проведене в роботах німецького професора Келлера. Періодизація — дуже ефективний метод аналізу і впорядкування матеріалу. Через періодизацію можна більш глибоко показати співвідношення розвитку історичного процесу в цілому і окремих його аспектів. Вона володіє великим евристичним потенціалом, здатна додати стрункість теорії, багато в чому структурує її і — головне — дає їй шкалу вимірювання. Не випадково багато учених відзначають велику важливість періодизації для дослідження історії.