43.Проблема сенсу життя людини.

Людина - істота вільна та усвідомлююча власну смертність - неминуче приходить до роздумів про сенс життя, і це не просто розумова вправа, а питання самого життя. Сократ зазначав, що людина живе не для того, щоб їсти, пити, одягатися, а навпаки жити. У буддизмі ця ідея висловлена з особливою силою: життя є страждання, які народжуються пристрастями, потягом до чуттєвих насолод. Тільки відмовившись від них, можна досягти повного спокою (нірвани) та злиття з абсолютом, цим ряд страждань розірветься, зруйнується, а буття набуде справжності та сенсу. Філософи-стоїки вважали справжнім призначенням людини - творити добро заради добра. Ця ж ідея виявляється практично в усіх гуманістично спрямованих філософів. Навіть у межах тієї традиції, фундаторами якої виступили Демокріт та Епікур, і де справжній сенс життя вбачався у прагненні до задоволення, робились принципові уточнення, що задоволення повинно стати помірніш, розумним, переважно духовним. У християнській традиції, яка знайшла розвиток у Григорія Сковороди, Людвіга Фейербаха, Еріха Фромма та ін., сенс життя вбачався у любові, сердечному почутті, яке має універсальний характер, у любовному ставленні до світу. Ще один лейтмотив вирішення питання про сенс життя, який утвердився в епоху Просвітництва і аж до XX ст. став визначальним, - це ідея реалізації сенсу життя шляхом служіння загальному благу, внесення особистого внеску в історію, культуру, прогрес суспільства. Цю ідею можна розглядати як вказівку на необхідність знайти ту міру особистого та загального, що дозволила б подолати дві крайні життєві настанови: самозаперечення особи перед історичними формами життя, які прийняті як зовнішній фактор, та самоутвердження її всупереч усіх історичних форм та авторитетів. Але й одне лише благо у суб'єктивному сенсі - суб'єктивна насолода, радість, щастя - також не дарує сенсу, тому що навіть найбільш щасливе життя отруєне мукою питання «навіщо?» і не має сенсу в самому собі. Вище благо не може бути нічим іншим ніж самим життям, але не життям як безглуздим процесом та одвічним прагненням до чогось іншого, а життям як самоусвідомленої та самопереживаємої повноти задоволення в собі. Отже, ідея загального блага трансформувалася у принцип самоцінності та самоцільності життя як основи вирішення питання про її сенс. Сенс життя кожної людини унікальний та неповторний, як і її життя. Людина відповідає за вірно знайдений та реалізований сенс життя, життєвих ситуацій, проте, слід не тільки знайти сенс, але й реалізувати його. Тому людина обирає не сенс, а покликання, в якому життя набуває сенсу. У знаходженні та реалізації сенсу життя людині може допомогти самопізнання, виявлення власного призначення, а також її совість, що узгоджує універсальні смисло-життєві цінності з конкретними життєвими ситуаціями.

44.Проблема свободи і відповідальності.

Одна із особливостей діяльності людини полягає в тому, що в ній гармонійно поєднується два аспекти: детермінованість та свобода. Це проявляється в таких моментах: з одного боку, діяльність людина детермінована: а) обумовлена складом особистості (характером її потреб, мотивів та життєвих цілей та ін.); б)життєвими обставинами людини(наприклад, фінансові складнощі в сім’ї заставляють студента працювати),

- з іншого, детермінованість діяльності не означає, що психологічно вона усвідомлюється, як деяка зовнішня необхідність, що заставляє людину діяти певним чином, за здійснення чого людини не несе відповідальність. Дії людина здійснює як особистість,вільна (свобідна), яка здатна робит вибір, дії людини переживаються, як акт, за який людина повністю відповідає, усвідомлює, що вона сама визначає свій життєвий шлях і долю, тобто несе відповідальність. Важливу роль у реалізації свободи та відповідальності людини відіграє воля. Воля – властивість психіки, що виявляється в здатності людини здійснювати свідому організацію і регуляцію своєї діяльності та поведінки, спрямовану на подолання труднощів при досягненні мети. Тут виникає потяг(потреба) людини(наприклад, в їжі, в спілкування з іншими людьми, в придбанні житла тощо). Потреба, що народилась, знаходить відображення в бажанні– це існуюче ідеальне(у голові людини) зміст потреби. Бажати чого-небудь – це насамперед знати зміст спонукального стимулу. Кожне бажання, перш ніж воно перетворюється в мету вольової дії, піддається внутрішньому обговоренню, у ході якого розглядаються доводи «за» і «проти», зважуються умови та відповідальність за дії, що допомагають і заважають здійсненню бажання. Тут можлива конфліктна ситуація, зв'язана з тим, що людина розуміє можливість легкого шляху досягнення мети, але в той же час у силу своїх моральних почуттів, принципів або відповідальності, не може його прийняти.