Розділ 4. Пряма мова

§1. Пряма мова.

Пряма мова після слів автора:

1. А: “П.” Він нахилився й сказав: “Не варто, мабуть”.

2. А:”П!” Сержант скомандував: “Кругом!”

3. А:”П?” Хлопці зажурилися: “Надовго?”

Пряма мова перед словами автора:

1. “П”, - а. “Коли-небудь розповім,” – пообіцяв дідусь.

2. “П!” – а. “Виходьте!” – кричали з вулиці.

3. “П?” – а. “Сьогодні?” – поцікавився весело.

4. “П…” – а. “Колиб-то знати…” – зітхнула молодиця.

Пряма мова розірвана словами автора:

1. “П ( ), - а, - п”.

Перед словами автора ( ) не було знака або стояв один із

знаків (,) (;) (-) (:) :

“Розумна людина, - подумав Лаврін, - а простих речей не второпає”.

2. “П, -а. – П.”

Обидва речення прямої мови закінчувалися крапкою:

“Не знаю як вам і дякувати – сипав словами старий. – Добре, що

виручили, а то б довелося ноги топтати”.

3. “П! – а. – П”. “Стій! – крикнув люто. – Не втечеш!”

4. “П? – а.. – П”. “Яка робота? – спитав чемно. – За фахом?”

5. “П…- а. – П”. “Не знаю…- відповіла дівчина. – Вчора”.

У словах автора два дієслова із значенням висловлювання:

1. ”П, - а: - П”.

“Може не будемо поспішати, - втрутився Микола і додав,

подумавши: - Дорога погана, краще почекати”.

Пряма мова у середині слів автора:

1. А:”П”, а. Сказав: “Завтра”, а сам не прийшов.

2. А:”П?” – а. Озирнувся він: “Що тобі?” – питає.

3. А:”П!” – а. Кричить мені: ” Чекай!” – а сам ледве йде.

4. А:”П…” – а. Повернувся: “Проживемо…” – промовив.

Діалог без слів автора:

1. “П1” – “Коли приїхали?” -

“П2” – “Вчора ввечері.” -

“П1” – “Як відпочили ?” -

“П2” – “Непогано, зовсім непогано…”

§2. Діалоги й полілоги.

1. Пряма мова після слів автора:

1. А:

- П. (- П! -П? -П…)

2. А:

- П. (- П! -П? -П…)

Я протяг руку:

• Сокиру дай. Я зроблю.

Олег полегшено зітхнув:

• Не квапся. Я швидко повернуся.

2. Пряма мова між словами автора:

А:

- П, (- П! - П? - П…) - а.

А:

- П, ( -П! -П? -П…) – а.

Сусід підійшов:

• Добридень, сусіде! Як ся маєте? - привітався радісно, злегка вклонившись.

Не хотілося розмовляти Петрові:

- Добридень, - відповів неохоче.

3. Пряма мова розірвана словами автора:

- П, - а, - п.

- П! – а. – П, - а.

- П? – а. – П.

- П…- а. – П.

• Приходь завтра, - сказав Михайло, - бо сьогодні не можу.

- Завтра то й завтра… - відгукнувся Іван. – Мені все одно їхати…

• Усе буде добре, - бадьорився Михайло. – Документи візьмеш зараз? – запитав несподівано.

• Ні, зараз не треба, - відповів Іван.

§3. Цитати.

Цитати виділяються лапками:

1. Якщо цитати супроводжуються словами автора, розділові знаки ставляться, як і при прямій мові:

“Ц,” – а. “Тільки Дух, торкнувшись глини, може створити

Людину,” – писав Сент-Екзюпері.

2. Якщо цитата стоїть перед словами автора, які починаються словами так говорить, так описує, ось як відзначає й подібні, після лапок ставиться тільки тире:

“Ц!” – а. “Не животіти – жити!” – так формулює поет

мету життя.

“Ц?” – а. “Чи досить зробленого?” – ось як він ставить питання.

“Ц” – а. Якщо цитата закінчується крапкою, знак після неї

не ставиться, а після неї перед словами автора

ставиться тире:

“І в тих текстах мною були знайдені ключі до неземної

мудрості” – так писав цар Соломон про “Книгу ключів”.

3. Якщо цитата вводиться в авторські слова як частина речення, перше слово пишеться з малої літери:

А “ц”. Ю. Сенкевич стверджує, що “найстрашніші перешкоди

можна здолати, якщо люди солідарні в головному, якщо

всупереч усьому, що їх роз’єднує, вони вірні спільній розумній

меті”.

4. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск слів позначається трьома крапками:

“Ц…” - а.

“Для літератури в мені не вистачає пристрасті і, таким чином, таланту…” - писав А .П. Чехов.

“Ц… - а, - … ц … ц”.

“У наших талантах багато фосфору , але немає заліза… - цитує Чехова Ізмайлов, - …мило, талановито… і в той же час ви не можете забути, що вам хочеться палити”.

“…Ц”, - а.

“…Гюго не міг працювати, не маючи перед собою своєї бронзової собачки”, - стверджує автор.

“…ц”, – а.

“… моя фантазія потребує допомоги, моя сила уяви – підтримки”, – писав Вагнер Лісту.

5. Якщо вказівка на автора або на джерело цитати йде одразу за нею, то вона береться в дужки, а крапка ставиться після дужок:

“Той, хто пише про таємниці мовою, доступною кожному, -

небезпечний божевільний” (Роджер Бекон).

6. Якщо вказівка на автора або на джерело цитати стоїть нижче, після цитати ставиться крапка:

“Рідна душа – це той, у кого є ключі від наших замків і до чиїх

замків підходять наші ключі”.

Р. Бах.

7. Епіграфи пишуться без лапок, а вказівка на автора не береться в дужки:

Ми повинні зрозуміти й прийняти, кінець кінцем, що монополії

на абсолютну істину ніхто не має. Кожен може бути не правий.

А. Кончаловський

8. Дослівні вирази, які вставлені в текст як члени речення, виділяються лише лапками:

Здається цілком слушним зауваження Л. Бурбо про те, що людина

не може зробити щасливою іншу людину, “тому що щастя

приходить зсередини”.

Частина ІІ. Вправи й диктанти.

Розділ 1. Вправи.

При виконанні вправ пам’ятайте, що розділові знаки призначені для членування речення за змістом, надання його частинам відповідних інтонацій. Характер розділових знаків у деяких реченях має варіативний характер і буде залежати від того, яких інтонацій ви хочете надати речення. Особливу увагу зверніть на вживання таких пунктограм:

1. 1. Кома у простому реченні:

- однорідні члени речення;

- вставні слова, словосполучення, речення;

- порівняльні звороти,

- відокремлені означення;

- дієприслівники та дієприслівникові звороти;

• обставини часу, місця, дії.

2. Кома у складному реченні:

• між реченнями у безсполучниковому складному реченні;

• між реченнями із сурядним зв’язком (і тоді, коли вони з’єднані єднальним сполучником);

• для виділення підрядних речень.

2. Двокрапка:

• після узагальнюючого слова перед переліком;

• між реченнями.

4. Тире:

• між підметом і присудком;

• між реченнями;

• на місці пропущеного члена речення;

• при протиставленні (речень, однорідних членів, присудків);

• для виділення вставних словосполучень і речень;

• після переліку перед узагальнюючим словом;

• після переліку, якщо перед ним є узагальнююче слово й речення ним не закінчується;

• між порівнюваними частинами;

• для означення паузи;

• для виділення прикладки, яка стоїть у кінці речення.

5. Крапка з комою;

• між реченнями у безсполучниковому складному реченні;

• між реченнями із сурядним зв’язком;

• між поширеними однорідними членами речення.

6. Збіг знаків (кома й тире, кома ставиться за одним правилом,