Пунктуація.

Частина І. Розділові знаки.

Розділ 1. Розділові знаки у кінці речення.

Пунктуація.

Частина І. Розділові знаки.

Розділ 1. Розділові знаки у кінці речення.

§1. Основні одиниці синтаксису.

Синтаксис вивчає словосполучення й речення, їх будову, граматичне значення, способи зв’язків, за якими слова поєднуються у словосполучення й речення.

Словосполучення — основна одиниця називання; порівняно зі словом воно становить ширшу, повнішу назву предмета, дії, ознаки. Складається мінімум із двох слів — головного й залежного. Головне слово визначає вживання залежного слова у формі узгодження (залежне слово уподібнюється формам головного, наприклад: перший день, тепла вода, наша кімната, виконана робота тощо), керування (головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми, наприклад: здійснення заходів, омріяний поколіннями, винесення догани, багатий на корисні копалини, знайомитися з досягненнями тощо), прилягання (залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом, наприклад: прийти вчасно, готовий доповісти, надзвичайно зручно тощо).

Речення — основна одиниця спілкування, комунікації. Воно передає повідомлення, питання, заклик, спонукання до дії, які оцінюються як реальний факт або як факт можливий, бажаний, необхідний. Речення характеризується певною інтонаційною й змістовною завершеністю. За метою висловлювання може бути розповідним (мета — повідомити, розповісти щось), питальним (мета — висловити запитання), спонукальним (мета — передати волю мовця, його наказ, прохання, заборону, заклик). Усі вони можуть бути окличними (вимовлятися з підсиленою, напруженою інтонацією).

Речення може бути простим (одна граматична основа) і складним (дві і більше граматичні основи). Просте речення може складатися з одного слова. Граматичну основу двоскладового простого речення становлять головні члени речення — підмет і присудок, від яких залежать другорядні члени речення. Частини складного речення, виділені за наявністю граматичних основ, тільки умовно називаються простими реченнями: вони не мають самостійної завершеної інтонації, значення кожної частини сприймається тільки у зв’язку із значенням інших частин.

§2. Розділові знаки.

Розділові знаки призначені для передачі на письмі інтонаційно- змістовного членування частин речень та речень в цілому.

Одиничні у кінці речення (віддільні):				Парні у середині речення (видільні):
.	?	!	…	( )	« »
Членують текст на значущі й закінчені у граматичному й смисловому відношенні частини.				Виділяють якісь частини у середині речення.

Одиничні у середині речення (віддільні):
,	;	:	-
Відділяють частини простого чи складного речення.

§ 3. Розділові знаки у кінці речення.

1. Крапка ставиться:

1.1. У кінці розповідного або спонукального речення, якщо воно не має окличної інтонації (членує текст на значущі у граматичному й смисловому відношенні частини, свідчить про закінчення думки):

Ми живемо на мандрівній планеті. Час від часу завдяки літаку нам удається відкрити щось нове.

1.2. Між окремими словами, групами слів, коли автор хоче їх подати інтонаційно відокремленими: Вони чекали. День. Другий. Третій. А потім вирішили поїхати. Назавжди. І все забути.

1.3. У кінці рубрик переліку, коли кожна з них становить закінчене речення:

Ухвалили:

1. Роботу комісії вважати задовільною.

2. Створити до 21.03.2004 р. Робочу групу по розгляду пропозицій.

1.4. Як знак незакінченості слова на письмі:

гр. — громадянин; тов. — товариш; див. — дивись.

1.5. У літерних скороченнях складних слів, які пишуться разом або через дефіс, скороченнях словосполук:

с.-г. — сільськогосподарський; с.г. — сільське господарство; с.-д. — соціал-демократичний.

Крапка не ставиться:

1. В абревіатурах між складовими частинами:

КМУ (Кабінет Міністрів України);РФ (Російська Федерація); АНУ (Академія наук України);

2. У скороченнях назв метричних мір:

кг — кілограм, мг — міліграм, м — метр, км — кілометр.

3. У кінці заголовків, на вивісках, штампах:

ОГОЛОШЕННЯ

ДОВІДКА

2. Знак питання стоїть у кінці питального речення:

Де ви були ? Чому не писали?

3. Знак оклику:

3.1. У кінці окличного речення: Слухайте, люди!

3.2. У кінці окличного називного речення: Краю мій рідний!

3.3. Після однослівних та поширених звертань, вигуків: Миколо! Іди-но сюди. Гей! Поверніться!

4. Знаки питання й оклику фіксують кінець речення та передають питальну та окличну інтонацію: Оце і все, що ви зробили ?!

5. Три крапки стоять у кінці або між частинами речення для надання незавершеності, неоднозначності реченню (його частині): Не хочу я цього… Зовсім не хочу…