13. Газета «Харьковские губернские ведомости» першого періоду.

Після опубліковання у 1836 «Філософічного листа» (П. Чаадаєв) з критикою поліцейської дійсності, царський уряд прийняв рішення вийти на пресовий ринок з власним продуктом. З 1.01 1837 в усіх губернських містах почали виходити «Губернские ведомости». Офіційне видання складалося з 2х частин: офіційної (укази, розпорядження уряду ітд) і неофіційної (в ній заборонялося розміщувати полемічні статті та белетристику). Неофіційну частину складали матеріали місцевих авторів з історії, географії; літ., театр. критика. Та заборона укр. слова в Росії не перешкоджала появі в газеті укр. творів. Заборона на белетристику стосувалась рос. мови, укр.-ка сприймалась як елемент етнографічного вивчення. У І період (1838 – 1844) «ХГВ» виходила раз на тиждень, швидко завойовуючи авторитете серед харків’ян. Редагували видання О. Баримов, О. Кульчицький. Останній, рос. письменник, успішно виступав як театр. критик. Наприкінці 30х - поч 40х до співробітництва долучені Срезневський, Пассек, Квітка, Каразін. У 1838 Квітка відзначився рядом статей про Х. Так стаття «Про Х. і повітові міста…» розповідає про історію та надає статистичні дані про сучасність. Незавершений матеріал «Відомості про Х. губернію» розвиває тему в осмисленні культурно-історичного феномена Слобожанщини. Квітка пише про вплив рос. війська на мову мешканців4 зазначає нерівноправність у стосунках Слоб-ни та Великоросії; визначає головними рисами мешканців Сл-ни ввічливість, допитливість, релігійність, індивідуальний спосіб ведення госп-ва. У статті «Театр у Х» (1841) Квітка знайомить читача з історією театр. мистецтва в Х., адже сам у 1812-1816 був директором Х. театру. Вагомою є співпраця з газетою історика В. Пассека. У своїх працях автор, зокрема, зіставляє укр. світогляд з великорос. явищами, віднаходячи більше залишків язичництва в укр. звичаях. Крім того, Пассек звертає увагу на вивчення старожитностей Х. Матеріали Каразіна у виданні мали 3 спрямування: екологічна проблематика, нові технічні проекти, репортажі. Видатний автор наголошує на ощадливому використанні народних багатств, на важливості збереження природних ресурсів для майбутнього. Каразін пропонує проект прокладання в місті водних каналів. У репортажах йшла мова про визначні події міста. Та смерть Каразіна, Квітки, Пассека, виїзд з міста Костомарова, Срезневського зупинили культурне життя Х. Газета втратила цікавих авторів та наповнювалася приватними оголошеннями. В такому стані видання перебувало до середини 50-х – «епохи великих реформ».

14. «Харьковские губернские ведомости» в епоху Великих реформ: дискусія про т. Шевченка.

«Епоха великих реформ» - ІІ період в історії «ХГВ». Газета подає відображення сусп.-політ. проблем місцевого й загально-рос. життя. Періодичність зросла до 3х разів на тиждень. У 1859-65 неофіційна частина практично відділилась в окрему газету – «Х:Прибавление к «ХГВ»». Газета широко висвітлювала підготовку до скасування кріпацтва. Озвучував демократичні ідеї і письм. Г. Данилевський. Обговорювалися військова, земська, судова реформи, друкуються статті про недільні школи. У «ХГВ»відбулася перша літ-критична дискусія про значення творчості Шевченка для укр. народу. Одним з учасників був пмсьм. В. Мова, який і захищав укр. поета від нападок рос. журналіста О. Баримова. Він 12.04.1861 під псевдонімом Римов опублікував статтю «Два слова про літ. вечори в Х. і одне про Т.Г. Шевченка». Інформаційним приводом послужив літ-муз. вечір, де збирали гроші на допомогу родині померлого поета. Позиція рос. жур-та містила такі основні положення: Шева – не великий поет, а просто обдарований письменник; жур-т вказує на вади мови поета, яка нібито відрізняється від рос. лише укр. кінцівками дієслів; говорить, що М. Петренко нічим не поступається перед Кобзарем, не розуміючи локальності поезії Петренка; жур-т пояснює авторитет Шеви як авторитетне митця, а людини, що багато страждала в житті; крім того, ще одним джерелом авторитету є «застарілий ха-ер нації»; вражає Баримова «озлобленість проти москалів». 17.05.1861 у газеті опублікована стаття М. Коблеця «Нотатки проїжджого», спрямована на спростування поглядів Баримова. Коблець не сумнівається у величі Шеви, посилаючись на численні статті. Відкидає всі висунуті звинувачення і наголошує, що Кобзар як митець і як людина заслуговує поваги з двох незалежних позицій. Думку про застарілий ха-ер нації автор не коментував як незрозумілу для нього. Баримов, в свою чергу, друкує «Відповідь п. Проїжджому». Тут ж-т пояснює «застарілий ха-ер» прагненням укр. народу до самостійності. У 2х номерах друкується стаття В. Мови «З приводу «Слова п. Римова про Т.Г. Шевченка»», яка стала кульмінацією полеміки. Стаття відзначилася ґрунтовною науковою аргументацією та глибоким розумінням творчості Шеви. Кобзар – виразник укр. народного життя і поза цим зрозуміти його неможливо. Шеву не можна рівняти з жодним рос. поетом, адже у його творах – душа народу. Те, що Пушкін зробив для рос. громадянства в «Євгенії Онєгіні», Шева – для всього укр. народу у «Кобзарі». Шева – поет, зрозумілий всім слов’янським народам і більш рідний, ніж Фет з «ніжними пристрастями»:) Творчість поета пов’язана з народом через відображення його життя і духу. У продовженні дискусії Мова наголошує: поет не милується нац. ворожнечею, а зображає її як істор. урок. Х. просто мєгакрут у літ. боротьбі за Кобзаря в Росії.