34.Заперечення соціалізму з позиції христ.Цінностей у вр

Після смерті Амвросія ВР дещо змінився. Домінують політичні аспекти. Адресат полеміки – соц..теорія. ВР хотів утриматися на безпартійній пози­ції. Але церква повинна була підтр. політику уряду. У ВР розміщувалися публ. промови із Засід.ДержДуми про соц-зм як гол. загроза рос.сусп-ву. Промови з критикою уряду та внутр. політи­ки Росії, в журналі не друкувалися. Свящ. Галахов у статті «Соціалістичні утопії XIX віку…» погоджується з ідеєю соц..рівності. Але з т.з. моралі соц-зм прини­зив людину до тваринних інстинктів. Соц-зм повертає людство до язичництва, коли немає ідеалів любові/доброти. Соц. об*єднує людей на економ.засадах. Християнство пропагує терпимість і любов. Соціалісти — класову ненависть і боротьбу. Статті у ВР говорили про ворожість соц-зму людській прир., поширення соц.вчення – небезпека. Щеков, Загоровський вважали, що соц.-зм суперечить божому слову і глузду(багатство залеж. від моралі/душевн.здібностей), щоб реалізуваси соц.-зм треба знищ. част. сусп.-ва.Христ.любов спасе. Гол. мета соціалістів,на думку ав­торів ВР - спростувати христ.,поставити на його місце своє матеріалістичне вчення. А. Райський «Євангеліє і соціалізм» визнавав точки дотику релігії і соц-му: встановити рівність. Спочатку індивідуальне, потім соц-не (за Єванг.), а соц-м усе перевернув. Стеллецький казав про те, що нерівність людей – різні прир./розумові здібн.,нахил до праці. А розділ майна між бідн. та багат. нічо не змінить. Критика соц-му стала важл. темою в публіцистиці ВР після революції 1905 р., велася професійно: публікації перекладів класич­них праць світової публіцистики, дослідження вітч. авторів. З часом зміст полеміки вичерпав себе - повторення мотивів і аргументів у багатьох статтях.

35. Перша російська революція та її вплив на розвиток журналістки.

Початкок першої рос. революції – 9.01.1905, коли на підступах до царської резиденції в Петербурзі –Зимового палацу – була розстріляна мирна демонстрація робітників, які несли Миколі ІІ петицію прос своє тяжке становище. Ця подія обурила всю Росію. Перший політичний страйк 19.01.1905 в Харкові розпочався на знак солідарності х жертвами кривавої неділі. Згодом страйк охопив багато підприємств, страйкували студенти - влада й підприємці змушені були шукати шляхи до компромісу. Унаслідок поступок з боку власників підприємств з 17 лютого в Х. страйковий рух пішов на спад. Артем прибуває до Х. у січні 1905р. завдяки йому створено тут спочатку групу «Вперед», а потім Харківський міський осередок більшовицької партії. 10-го жовтня в Х. розпочався новій страйк, сутички з військами, перша пролита кров. З 13 жовтня в Х. військовий стан – тривав до 1908 р. Для заспокоєння суспільства 17.10.1905 цар змушений був підписати Маніфест, у якому проголошувалося надання народові політичних свобод (зокрема, свободи слова і друку), та утворення в Росії законодавчого органу – Держ. Думи. У країні запрацював справжній парламент. Проголошення політ. свобод призвело до створення легальних партій та організацій. Укр. слово дістало право вільного використання у книгодрукарні та періодичній пресі (але не в освіті)3.06.1907 - кінець першої рос. революції. Більшовики створили цілу мережу легальних партійних видань – газети «Новая жизнь», «Наше эхо», «Звезда», які підготували появу і поступилися місцем класичній щоденній більшовицькій газеті «Правда», що розпочала свою історію в день припинення виходу «Звезды» - 22.04.1912р. До 8 липня 1914 р. газета, вісім разів змінивши свою назву після заборони її видання урядом, виконувала функції центрального органу партії і була остаточно закрита лише на початку Першої св. війни. Більшовики видавали також легальні журнали «Вестник жизни», «Просвещение». Революція мала грандіозне значення для жур-ки в Росії у цілому!! Вона спричинила пресовий вибух. У Х. під час проголошення нових правил про друк 24.11.1905 р. до початку 1907 р. виникли 2 газети укр. мовою і 27 рос. Але багато з газет закривалося місцевою владою (був же ж введений воєнний стан). Тимчасові правила про періодичні видання затвердженні 24.11.1905р. – право на видання мав будь-який рос. підданий, якому було 25 р., і володів загальною громадянською правоздатністю. Треба було подати губернаторові або градоначальнику заяву з повідомленням про періодичність, ім’я, адресу видавця і редактора, назву друкарні. Видання могло бути призупинене або закрите лише в судовому порядку.

Журналістика періоду першої рос. революції має всі підстави розглядатися як окрема інформаційна епоха: 1) у Х. вперше здійснені спроби видавати газети укр. мовою, раніше такого не було. 2) велике поширення партійної преси. 3) вибух приватної ініціативи в галузі періодичної преси.

35. Газета «Слобожанщина»: видавець, програма, матеріали.

«Слобожанщина», як і «Порада», - перша укр. газета Харківщини. Ситуацією, що склалася в процесі революції 1905 р., вирішив скористатися видатний укр. політик, публіцист і жур-т М.І. Міхновський. У січні 1899 р. прибув до Х. і відкрив адвокатську контору. Був серед організаторів Революційної укр. партії (РУП), для якої у вигляді програми написав твір «Самостійна Україна»- пам’ятка укр. публіцистики. У 1903 створив Українську народну партію (УНП). Мав авторитет серед харків*ян. «Слобожанщина: щоденна політична, економічна, літературна, та громадська газета». Єдине її число вийшло 25.03.1906р. Газета містила місцеву хроніку, кореспонденції, фейлетони, огляд худ. виставок, повідомлення телеграфних агентств, бібліографічні нотатки. Багато матеріалів подавалися без підписів. Відкри­валося число публіцис­тичними нотатками, пов'язаними з ви­борами до Першої Держ. Думи. За їх стилістикою вгадується перо М. І. Міхновського. Хроніка «Харків, 25 березня» склада­лася з 3х його статей. 1) «Вибори до Думи Державної». Хто піде до Думи, той і створюватиме закони. Для українців уперше в історії, надана можливість послати своїх представників до виборного державного органу. В українців низька політ. свідомість, немає інтелігенції. Тре формувати укр. політ. на­цію. 2) «Націоналізм і космополітизм» Міхновський розвинув свою ідею: націоналізм не заперечує кос­мополітизму, а розширює його на цілий світ. Космополітизм передба­чає вільну спілку спілок. Люди не повинні бути однаковими. Націоналізм і збереження своєї національної тотожності - це величезна творча сила. 3) «Запросини» - ідея значення нац. преси для пробудження народу. Тепер можна у своїй газеті дбати пор себе! Заклик передплачувати свою газету укр. читачеві. Далі за підписом Е. С-к була опублікована велика стаття «Хар­ківські виставки картин»: вперше на гро­мадські гроші в укр. стилі викону­ються архітектурні й кустарні роботи. Центральне місце займала анонімна стаття «Листок з української історії XVIII століття». Вона викладала історію Коліївщини. Автор вбачав причини Коліївщини не стільки в утисках українського народу поляками, скільки в зраді Росією Переяславського договору, згідно з яким Україна не могла бути предметом міжнародних торгів. За підписом Маленький далі подавалися численні «Малюнки з ви­борчих зборів», які демонстрували, як чорносотенні кандидати прохо­дять у списки завдяки неписьменності й політичній недосвідченості рядових виборців. Газета мала свого власкора в Пе­тербурзі. Друкувала «Слобожанщина» й повідомлення з повітових міст Ук­раїни. У рубриці «Телеграми» друкувалися повідомлення ПТА (Петер­бурзького телеграфного агентства). З цих повідомлень поставала картина політичного безправ'я, яка склалася в Росії навіть для панів­ної нації. Завершувалося перше число «С» бібліографічними повідомленнями, де були анотаційно репрезентовані дві українські книжки. Єдине число демонструвало високі проф. можливості редактора та зібраного ним колективу. За припущеннями проф.. Сидоренко, видання припинилося з огляду на технічні причини й відсутність виключно української друкарні. На думку Комариці, воно й замислювалося як пропагандистська одноднівка з метою агітації за кандидатів ук­раїнсько-кадетського блоку на виборах до Першої Державної Думи. Обидва ці тверджен­ня не позбавлені права на існування. + харківський масовий читач не був готовий до сприйняття укр. періодики, укр.. жур-ці бракувало кваліфікованих кадрів. «С» відстоювала ідею укр. культури і політ. самостійності.

35. Газета «Порада»: видавець, програма, матеріали.

Спроби заснування укр. преси у Х. услід за Міхновським продовжив М.Ф. Лободовський - відомий харк. українофіл. 14. 05.1906 випустив єдиний № часопису «Порада». Вона мала сільськогосподарське спрямування, призначалася для селян і орієн­тувалася на монархічну (а не революційну) концепцію дійсності. Усі матеріали належали редакто­рові. Як правопис у відповідності з Емським указом редактор вико­ристовував «ярижку», хоча революція усунула цю вимогу до українсь­кою друкованого слова. Відкривалася газета наведенням Височайших царських Маніфестів. Друкувалися вони в оригіналі і в перекладі укр. мовою паралельно - поява офіційних урядових документів українською мовою мала величезне значення. Далі Лободовський вмістив свою публі­цистичну статтю «Роз'яснення Маніфестів» - про­грамовий редакційний матеріал. Редактор пояснював основні категорії й поняття, що трапляються в маніфестах. Дарування народові політичних свобод і скликання всеросійсько­го парламенту він розцінив як початок нової епохи в історії Росії. Далі йшло роз'яснення поняття й функцій громадянських свобод, права недоторканності людини, свободи вірування, поняття свободи зборів, спілок і товариств. Маніфес­ти — то тільки початок клопоту царя про задоволення потреб селянсь­ких у землі. Ми на порозі нового життя. У наступній статті «До пильної уваги хліборобів» повідомлялося, що царським указом від 1906 р. запроваджені земельні ко­місії з широкими повноваженнями, зокрема й гарантувати кредити селянам для викупу держ. й поміщицької землі. Центральне місце у номері займала історична розвідка «Короткий озирк минулого життя нашого государства…». Огляд географії укр. земель. Далі викладалася укр. іс­трія з наголосом на те, що вічова засада була головною структурною основою політ. історії нашої землі. Лише зараз відновлюється істор. традиція. Далі - кілька інформаційних матеріалів - «Що здіялося уважливого в нашому государстві». Більша їх частина була згрупована навколо відкриття Першої Держ. Думи. Наприкінці газети друкувалися літ. твори. Усі були підписані криптонімом М. Л. і належали Лободовському. Вірші засвідчили про брак у нього літ. таланту. На завершення номера автор подав словник термінів, щоб читачу був зрозумілий його виклад. Слід гадати, що складність видання самотужки поважного часопису, яким замислювалася газета, стала головною перешкодою на шляху її подальшого існування. + харк. мас. читач не був готовий до сприйняття укр. періодики, тонкий прошарок інтелігенції, укр. жур-ці бракувало кваліфікованих кадрів «П» орієнтувалася на самодержавство, еволюційний розвиток сусп-ва через запровадження маніфестів. Газета згуртовувала читача навколо укр. ідеї: автономія в складі Росії з наступним створенням самостійної Укр. держави.

35. Партійне життя в Харкові під час Першої російської революції та партійна журналістика.

Великого поширення набула партійна преса. Новостворені політ. партії намагалися захопити інфорорм. ринок і використати друковане слово для пропаганди своїх програм. Першими після проголошення 17.10. 1905 р. царського Мані­фесту організувалися ліберали-центристи, створивши Конституцій­но-демократичну партію народної свободи (КАДЕТИ). Тоді ж у Х. утворився їх осередок. Лідерами партії були проф-ри універу М.П. Чубинський, М.А. Гредескул, Д.І. Багалій, М.Ф. Сумцов, лікар В.В. Фавр. Кадети користувалися в Харкові найбіль­шим політ. авторитетом. Вони не були сліпими наслідувачами столичних однопартійців. Їх позиція враховувала укр. інтереси. На початковому етапі, під час першої рос. революції, каде­ти відіграли позитивну роль. Історія преси кадетів, партії, яка лояльно ставилася до уряду, прагнула досягти поліпшення сусп. ладу лише в межах легальних, конституційних дій - тоталітарна держава виявилася не готовою до випробування свободою і демократією. Кадетська газета «Мир» змушена була п'ять разів змінювати назву, маскуватися, хоча стояла не на революційних, а на лібераль­них позиціях. Проте уряд не був готовий до діалогу із сусп. Спроби створення парт. жур-ки кадетів у Х. на цьому припинилися. Не маючи формально­го зв'язку з ПНС, на позиціях кадетів стояли дві харк. приватні газети «Южный край» і «Утро». Правоцентриська проурядова партія «Союз 17 октября» (октябристи) не користувалися у Х. популярністю. Це була партія чиновників, урядовців. ЇЇ лідерами - Харк. міський голова О.К. Погорілко і князь О.Д. Голіцин. 21.11. 1906 - розпочала видання щоденної політ. газети «Центр». Редакторами стали С.Ф. Бельський (справжнє ім'я — Савченко) і В.Я. Власов. Ост. № - 18.02.1907. Проіснувала малий промі­жок часу. Крайні праві монар­хічні партії: «Русское Собрание» (РС) і «Союз Русского Народа» (СРН) вважали непотрібними політ. реформи, шкідливи­ми компроміси з револ. Силами; ідеал - доманіфестський зразок самодержавства. СРН було найчисельніше полі­т. угруповання в Росії. Особливістю харківських чорносотенців було те, що вони не допустили в місті погромів проти інтелігенції та єврейських громад. Завдання харк. осе­редку - інтелект. забезпечення руху. Перша чорносотенська газета з'явилася в Х. - 19. 11. 1906 - «Правда». Згодом замість неї - «Глас народа», потім - «Чорная сотня». Харк. чорносотенці не потребували окре­мого періодичного органу, адже а них були «ХВ». У цьому й полягала головна причина припинення видання чорносо­тенних газет. Спробували створити свою легальну пресу в Харкові ліві партії, зокрема соціал-демокра­ти - одна з найбільш численних парт. організацій. Та налагодити свою парт. жур-ку харківським соц-демократам не вдалося. 25.10.1905 з'явився єдиний номер г. «Харьковский рабочий». Газета вийшла не­легально, мала підбурювальний характер, закликала пролетаріат йти до кінця в боротьбі з капіталом. Пізніше за всіх на харк. інф. ринку з'явилися есери (Партія соціалістів-революціонерів), заснувавши г. «Харьковская жизнь» (1906). Парт. жур-ка в Х. періоду першої рос. революції складала розгалужену систему й була репрезентована 5а політ. силами: лібералами-центристами, правоцентристами, монархістами, соціал-демократами й есе­рами. Проте політичні події розгорталися так, що соц-дем. преса розвинутися не змогла; кадетська й есерівська преса - заборонена царським урядом; правоцентр. загинула сама; і лише чорносотенська журналістика продовжувала існувати до по­чатку Першої св. війни, спираючись на урядову підтримку й до­тації, але втративши авторитет у переважної частини інтелектуальної еліти. Уперше за допомогою жур-ки розгорнулися змагання за прихильність виборців, поширення свого політ. впливу.

35. Журналістика кадетів під час Першої російської революції.

Першими після проголошення 17.10.1905 царського Мані­фесту організувалися ліберали-центристи, створивши Конституцій­но-демократичну партію народної свободи (кадети). Тоді ж у Харкові утворився їх осередок. Лідерами партії – проф. універу М.П. Чубинський, М.А. Гредескул, Д.І. Багалій, М.Ф. Сумцов, лікар В.В. Фавр. Кадети користувалися в Х. найбіль­шим політ. авторитетом. Вони не були сліпими наслідувачами столичних одно партійців, а враховували укр. інтереси. Розуміли величезне значення преси в утвер­дженні й роз'ясненні в сусп. своєї позиції. 27.11.1905 - перше число газети «Мир». Її видавцем і редактором значилася приватна особа — Є. Ф. Тихонович. Але фактичним редак­тором і активним автором був декан юр. фа­к-ту універу М.А. Гредескул. Після запровадження військового стану в місті розпочалися масові арешти учнівської молоді. У цих умовах учень реального училища вбив пристава поліцейської дільниці. У статті «Хто ви­нен?» в газеті «Мир» Гредескул довів, що неможливо вважати держ. злочинцем підлітка з нестійкою психікою, який марить помстою за однокласників. Справжній злочинець - впертий рос. уряд, який не бачить потреби діалогу зі своїми громадянами. Після цієї публікації на (10.12.1905) на підставі правил про воєнне становище газета була призупинена за «антиурядові статті», Гре­дескул заарештований. Видання газети вдалося про­довжити 29.12 під новою назвою — «Волна». Залучено нових авторів .Серед редакторів - М.П. Чубинський — голова харк. осередку ПНС. Та газета була так само призупинена за розпорядженням харк. генерал-губернатора 29.12. 1906. Продовжено видання було під назвою «Будущее» знову зі зміною видавця. Наступною назвою газети стало «Накануне» Видання було призупинене в тому ж самому порядку, що й попередні, але вже було готове до такого роз­витку подій. Під час перерви 14—21 червня воно було замінене ще од­нією новою газетою «Девятнй вал». До кожної газети видавався додаток «Телеграммы газеты „Мир"». Жур-ка кадетів забезпечила їм пере­могу на перших у Росії парламентських виборах. Вони домоглися обрання депутатом Гредескула. 9.07.1906 цар видав Маніфест про розпуск І Держ. Думи (більшість - кадети і трудовики). Опір - закликали народ не сплачування податків і не постачати рекрутів. Негативні наслідки: арешти, звільнення професорів, виключення з дворянства, друк. органи закриті. Історія преси кадетів, які лояльно ставилися до уряду і прагнули досягти поліпшення сусп. ладу в межах конституційних дій, свід­чить про те, що тоталітарна держава виявилася не готовою до випробування свободою і демократією. Кадетська газета змушена була п'ять разів змінювати назву, піддавалася заборо­нам, хоча стояла не на революційних, а на лібераль­них позиціях. Проте уряд не був готовий до діалогу із суспільством навіть у такій формі Не маючи формально­го зв'язку з ПНС, на позиціях кадетів стояли 2 харк. приватні газети «Южный край» і «Утро». Вони й надалі здійснювали інф. забезпечення її діяльності.

35. Чорносотенна журналістика в Харкові.

Крайні праві монар­хічні партії: «Русское Собрание» (РС) і «Союз Русского Народа» (СРН) вважали непотрібними політ. реформи, шкідливи­ми компроміси з револ. силами; ідеал - доманіфестський зразок самодержавства. У губернії діяло 29 місцевих осередків СРН. Це найчисельніше полі­т. угруповання в Росії. Особливістю харківських чорносотенців було те, що вони не допустили в місті погромів проти інтелігенції та єврейських громад. Завдання харк. осе­редку - інтелект. забезпечення руху. Перша чорносотенська газета з'явилася в Х. 19.11.1906 - «Правда». Видавцем і редактором її значилася приватна особа — В.В. Рюмін. Проте 25 листопада її видання було зупинене, а замість неї з 26 листопада почала виходити газета «Глас народа», ви­давцем якої вже значилася Харк. організація СРН. Кваліфікувала себе як газета політ., громадська й літературна. Редактори - С.А. Чернишов і Ю.В. Дорошенко. З годом ви­давці вирішили не ховатися під метафоричними іменами. Вони дали газеті нову назву - «Чорная сотня». Редагували її Ю.В. Дорошенко й І. А.Аносов. З кінцем 1907 р. видання газети припинилося. Друкувалися газети в друкарні «Мирний труд», власником якої був А. С. Вязігін. Харк. чорносотенці загалом не потребували окре­мого періодичного органу, адже мали «ХВ». У цьому й полягала головна причина припинення видання чорносо­тенних газет. Чорносотенська жур-ка продовжувала існувати до по­чатку Першої св. війни, спираючись на урядову підтримку й до­тації, але втративши авторитет у більшості інтелектуальної еліти.

35. Соціалістична журналістика Харкова (соціал-демократи, есери).

Спробували створити свою легальну пресу в Х. ліві партії, зокрема соціал-демокра­ти. Одна з найбільш численних парт. організацій. Та налагодити свою парт. жур-ку харк. соціал-демократам не вдалося. 25.10.1905 – єдиний єдиний № г. «Харьковский рабочий». Газета вийшла до прийняття «Тимча­сових правил», без зазначення імені редактора - не­легально. Мала підбурювальний характер, стояла на неприми­римих позиціях класової ненависті. Існує ймовірністю, що газета насправді видавалася біль­шовиками. Але сили були невеликі, і продовжити видання вони не змогли. Функції Ради робітничих депутатів у Х. частково виконувала Федеративна Рада РСДРП. Партія тримала курс на збройне повстання, роздмухувала в народі невдоволення царським урядом. До появи газети більшовицький комітет видавав листівки, у яких роз'яснював робітникам зміст подій і скеровував їхні дії. «Известия...» мало чим відрізнялися від більшовицьких листівок — хіба що шир­шою інформаційною репрезентацією новин. Газета виходила без дозволу цензури, без зазначення редактора, усі мат-ли були анонімними, виходила не періодично. У газеті друкувалися постанови та розпорядження Федеративної Ради, кореспонденції та замітки про робітничий рух у Росії і Х., мат-ли про виступи солдатів, селян. Головний жанр - передова ред. стаття. У ній подавалася стисла оцінка ос­танніх подій і викладалися інструкції для страйкуючих і повсталих робітників. Новинарна політика - всебічне інформування читача про наростання рев. подій, приєднання до страй­карів і повсталих нових сил, що мало створити в читача переко­наність у мас. характері невдоволення урядом. З припиненням повстання (12 грудня), скінчилася й історія газети. Пізніше за всіх на харк. інф. ринку з'явилися есери (Партія соціалістів-революціонерів), заснувавши газету «Харьковская жизнь» (1906). Газета приховувала свою парт. приналежність. Відповідальність за її ви­дання й редагування узяв на себе П.Д. Зайкін. Газета двічі була при­зупинена за «шкідливе спрямування». У перерві ред. колектив видавав недільний збірник «После жизни». 17.11.1906 - новий видавничий проект у форматі попередника - що­денну г. «Современное обозрение». У газеті спів­робітничала X.О. Алчевська - огляди укр. преси та переклади актуальних статей. Політичні події розгорталися так, що соц-дем. преса розвинутися не змогла; есерівська преса, давши яскраві публіцистичні явища, була заборонена царським урядом.

35. Розвиток приватної журналістики в Харкові в період Першої російської революції.

Спрощення процедури отримання дозволу на видання періодики, скасування попередньої цензури - вибух приватної ініціативи в галузі жур-ки. З'ясувалося, що в Харкові є велика група осіб, зацікавлених у створенні своїх приватних газет і журналів + дешевизна поліграфії. Та воєнний стан у Х. (13.10.1905- 1.01. 1908) надавав губерна­торові виключні права в галузі журналістики – закриття газет. Багато видань стали приватними одноденками. Крах ілюзій, короткочас­ність існування - особливість приватної жур-ки періоду революції. Першою жертвою став часопис «Родная земля» (1906), редактором і видавцем якої став І.О. Булгаков. Газета призупинена за «шкідливе спрямування» і більше не відновлювалася. На 3му числі зупинена ініціатива В.С. Пархоменка видавати вперше в Х. щоденну вечірню газету - «Харьковская вечерняя газета» (1906). Були спроби створи­ти жовту пресу, розраховану на невибагливі смаки. Типо­вим її зразком стала газета В.І. Іванова «Откровенные разговоры» (1906), яка вміщувала поліцейську хроніку, роздмухувала скандали з життя відомих осіб. Газету довелося закрити, оскіль­ки вона не викликала інтересу в читачів. Важкою була доля й журналів, навіть тих, що видавалися інституційно. 4.03.1906 в Росії почали діяти «Тимча­сові правила про професійні спілки»: профспілки сподівалися створити в місті свою жур-ку - видання журналу «Союз» (1906). Заборонили і цей ж-л. Щасливіше склалася доля приват. ілюстрованого журналу «Торговопромышленная Россия» (1906, 1907). Ж-л не був заборонений, а лише припинений видавцем, бо політ. ситуація не сприяла розвитку ринкових відносин. З 01. 1907 в Х. розпочав виходи­ти створений за ініціативою харк. міськ. голо­ви О.К. Погорілка офіційний часопис «Известия Харьковской городской думы» (1907 - 1917). Журнал уміщував протоколи засідань, офіційні документи, хроніку найважливіших подій. Створення журналу - прагнення міської влади зробити свою діяльність прозорою для громадськості.

Особливістю розвитку приватної жур-ки була її тематична розмаїтість.З'явилися сати­ричні, дитячі, мистецькі й спортивні часописи. 1905 р. «Харьковский будильник» - піонер відродження сатиричної журналістики. Але знов короткочасно. Прикметними є численні спроби харків'ян налагодити видання сатиричних журналів, хоча більшість - невдачі. Популярними сатир. виданнями були «Штык» і «Меч», які вважають журналами А. Аверченка. Спроби створення мистецькі часописи розпочалися в 1907. Ці видання замислювалися як інф. бюлетені про театр., муз., літ. новинки харк. творчого ринку, подавали хроніку і зарубіжного мистецького життя. Поважної критики не містили. Закріпився на інф. ринку лише часопис «Последние новости сезона» (1907—1917). З’явився в Х. журналу «Русский спорт» (1906-1916). Відновилася й дитяча жур-ка. У 1906 розпочав виходити щотижневик для дітей «Весеннее солнышко».

Запрошений до співпраці М.Ф. Сумцов виступив зі статтею про Шеву, де розгля­нув «Кобзар» у контексті дитячої літ-ри. «Церковная газета» і «Утро» теж приватні газети.

35. Сатирична журналістика в Х. під час Першої російської революції. Творчість А. Аверченка.

Революція 1905 викликала розквіт сатиричної жур-ки. Виходили гостро злободенні журнали: „Зритель", „Молот", „Пулемет", „Стрелы", „Сигнал" та ін. Вони боляче зачіпали міністерську верхів­ку, нерідко нападали на царську родину, генералів і губернаторів. 1905 у Х. з'явився піонер відродження сати­ричної жур-ки — журнал «Харьковский будильник». Його редактор-видавець за­ховався під псевдонімом Иголочка,(імовірно, Аверченко), що свідчило: часопис був розпочатий до запровадження «Тимчасових правил». Головним співробітником був А. Аверченко. Сатирик проживав у Х у 1900-1907, де і відбулося його становлення як жур-та й сатир. письменника. Дебютував у газеті «Южный край» оповіданням «Як мені довелося застрахувати життя». Перші приклади соц. сатири А. зустрічаються в «Харьковском будильнике», де були розміщені карикатури, оповідання, анекдоти, вірші. Редактор балансував на межі дозволеного - політ. ознак сучасності не було помітно. Втім, «ХБ» поповнив список приватних одноденок. Наступні проекти сатирика – харк. видання «Штык» і «Меч». Довголіття й процвітання зазнав тижневик «Настоящее жало» (1906—1917). Видавці - О.О. і О.П. Гермейєри, а редакторами були М.Г. Ковальов, А.К. Архипов, Я.Г. Буланов та ін. За декларацією незалежної думки і приватного статусу ховався чорносотен­ний журнал, сатира якого спрямовувалася проти рев. перетворень і ре­форм. Реальністю жур-го ринку Росії в міру придушення революції стали чорно­сотенні гуморист. органи. З «Настоящим жалом» полемізував Аверченко на стор. журналу «Штык». За критику чорносотенної преси, полеміку з «Настоящим жалом» «Штык» був оштрафований, а потім і забороне­ний. Аверченко створив новий сатир. ж-л «Меч» (1907). Він виступав у ж-х «Штык» та «Меч» як автор худ. творів і ілюстратор, формував загальну концеп­цію видань. Журнал декларував свій зв'язок з кадетами. Висміювалася газета «Жало»,«Чорная сотня». «Штык» еволюціонував: у ньому з'являлася і сатирична хроніка «Харків» та руб­рика «Гумористичний фейлетон» з сатиричними оповідання А., в яких висміювалася політ. ситуація в Росії: слухняність громадян, діяльність політ. партій. Через сутичку з генерал-губернатором Пєшковим А. змушений виїхати з Х. У Пітері А. редагує «Сатирикон», а згодом засновує свій часопис «Новьій сатирикон» (1913—18). В: 1) численні спроби харків'ян налагодити видання сатир. журналів, хоча більшість - невдачі. 2) харк. сатир. жур-ка виявила світове надбання - творчий доробок А.Авер­ченка. 3) єдиний гуморист. тижневик, якому ніщо не загрожува­ло, виявився пов'язаним із чорносотенними партіями.

35. «Церковна газета» та її видавець О. Іоанн Філевський.

Релігійна преса раніше видавалася інституційно - від імені церкви. Революція створила можливості для появи приват. релігій­них видань. І.І. Філевський - священика, згодом - професор універу - виступив у 1906 ред. і видавцем «Церковной газети» . І. Філевський був представником тієї харківської інтелектуальної еліти, яка увібрала в себе пізнавальні інтенції університетського міста, демократизм, пов'язаний з автономією університетського життя. «ЦГ» виділялася здатністю до кри­тичного мислення, об'єктивної оцін­ки ситуації, відповідальністю. Газета стала органом цілого руху всередині православної церкви в Ук­раїні, діячі якого виступали за «цер­ковне оновлення». Центром цієї течії був Х., де навколо Філевсь­кого сформувався гурток діячів церкви. За допомогою приватної газети гурток висловлював і поширював свої ідеї, формував коло прихиль­ників. Під час революції церква як сусп. інститут зберегла вірність самодержавству. Але течія «церковного оновлення» виступала проти офіційної політики рос. православної церкви, проти залежності церкви від самодержавства, підтримували демокр. зміни в суспільстві. Їхні позиції були близькі до програми ПНС, про що свідчать і публікації на стор. «ЦГ» діячів харк. організації ПНС. Тема протесту проти розправи над повсталим народом стала центральною для «ЦГ». Захищаючи основи християнської етики, діячі церковного оновлення апелювали до Євангелія. Убивство не може бути засобом політ. боротьби. Покликання «ЦГ» - боротьба проти чорної сотні. Багатьом авторам газети довелося ховатися під псев­донімами або виступати анонімно. У ст. «Єврейське питання і пастори церкви», автор П. Л. вперше в публіцистиці розглянув психологію натовпу. Юрба позбавляє людину індивідуальності. Відповідальність за злочини лежить на підбурювачах натовпу, а не на кожному учасни­кові зокрема. У культурній державі не може бути самосуду натовпу. Автори «ЦГ» протестували проти будь-яких способів обмеження людського життя. Із газетою співробітничав проф. М.Ф. Сумцов. Він розкривав тему культурної величі України та її пра­во на політ. самостійність. У статті «Старовинні українські цер­ковні співи» він доводив, що саме в Ук­раїні виробилася традиція церковного співу. Газета приділяла увагу питанням розвитку літ-ри і мис­тецтва, у яких мистецтво розглядалося як вищий вид духовної діяльності людини. «ЦГ» відзначалася ідеями заперечення смерт­ної кари, масових розстрілів, критикою лівих партій за тоталітарні методи політ. боротьби, а со­ціалізму за концепцію людини в межах її споживаць­ких потреб. Після розго­ну царем І Держ. Думи видання «ЦГ» було призупинене на підставі правил про воєнне становище.

35. Газета «Утро»: місце на інформаційному ринку.

Щоденна позапартійна газета «Утро» (1906 - 1916) виявилася тривалим інф. проектом. Видавцем і співредак­тором став син відомого в Х. купця А.А. Жмудський. Редакторами в різ­ний час були жур-ти П.Г. Ріттер, А.А. Жмудський, В.А. Мойсеєнко, О.3. Замошников. Ідея газети виникла у викладацькому корпусі універу. Першим редактор - Ріттер - доцент іст.-філ. факультету. Газета успадкувала матеріальну базу і традиції кадетських видань «Мир», «Девятый вал», «Накануне», «Будущее». На цей раз зв'язок з ПНС не декларувався, газета відкривалася як приватне ви­дання А. А. Жмудського. Проте політ. позиція газети - лівокадетська. 7.11.1906 видавець подав губернаторові прохання про видання газети. Газета обіцяла містити урядові постанови, політ. статті, закордонні та внутр. повідомлення, оголошен­ня, мистецьку критику. У 1914-1915 видавався окремо з періодичністю 1—4 рази на добу часопис «Утро: Экстреннные телеграммы…». Власник намагався утворити навколо видання кілька газет-«супутників» з метою широкого охоплення аудиторії. Тому в 1914-15 з'явилась розрахована на робітників „Южная газета-копейка". Вона виходила як щоденне видання, а редакторами стали жур-ти С.Й. Губергриць і В.К. Конопко. Як прихильна до кадетів, газета переслідувалася губернською владою. Уже 8.01.1907 за наказом генерал-губернатора М.М. Пєшкова була підготовлена ухвала про покарання газети штрафом за вміщений фейлетон, образли­вий для релігійних почуттів членів Со­юзу Руського Народу. Це загрожувало демаскуван­ням справжньої політик. позиції Пєшкова, спрямованої на захист чорної сотні. Жмудський сплатив щтраф. Та газету призупинити до кінця воєнного часу. Газета вистояла, але й далі зазнавала адміністративного тиску. Новинарна політика «Утра» - оперативність та достовірність, емоційність,сенсаційність. Орієнтація на демокр. цінності, увага до робітничого питання. «Утро» зі співчуттям ставилося до укр. нац. руху, подавало огляди укр. преси. Широко подавалися аспекти міського життя, проблеми молоді, а також злочинність і проституція. Газета популярна на всьому Лівобережжі. Газета гідно репрезентувала інтелект., фінансовий і промисл. потенціал Х., орієнтувалася на внутрішньоміського рекламодавця, чим сприяла економічному піднесенню міста.

35. Журнал «Мирный труд» як зразок чорносотенної журналістики.

Діячі рос. націоналізму створили гром. організацію «Русское собрание» (РС), що започаткувала в Росії формування партійних утворень «Чорна сотня». Перше засідання РС відбулося 12.02.1901. Харк. лідер – проф. універу А.С. Вязігін. У 1902 Вязігін заснував журнал «Мирный труд» - товстий журнал, який кваліфікувався як науково-літературне і громадське видання. Перше число відкривалося статтею редактора: часопис присвячено розвиткові наукового рос. націоналізму, вивченню найближчих родичів - слов'ян. Революції лише руйнують сусп.-во. Віт­чизна потребує передусім скромних трудівників, що роблять свою „маленьку справу". Майбутній революції А.С. Вязігін протиставив мирный труд. Ж-л «МТ» позиціонував себе як мозко­вий центр чорносотенства. У ньому була розроблена ідеологія цього руху: рос. народ - єдиний господар у своїй державі. Українців і білорусів не можна визнати окре­мими народами, тому що тоді росіяни залишаться в меншості і з'являться законні підстави для ліквідації імперії. У ж-лі вино­шувалася ідея світового панування Росії, необхідність застосувати зброю для досягнення цієї мети. Насильницькими методами повинна запро­ваджуватися великоруська гегемонія й усередині країни. Антисемітизм - постійна тема ж-лу. «МТ»: головна ідея істор. буття рос. народу - вірнопідданство царизму, а всі револ. заворушення є справою єврейської нац. меншини. Часопис критикував єврейство, аж до проголошення ідей сві­тової євр. змови, захоплення євреями світового інф. ринку, виселення євреїв з Росії, хоча б і коштом самих росіян! Друкуються чорносотенські публіцисти В. Пуришкевич, В. Шульгін, А. Чернишов. А. С. Вязігін був обраний депутатом до третьої Державної Думи. Але в Росії авторитет чорної сотні швидко падав. Бо:1)її ідеологи не висунули конструктивної програми держ. реформ; 2) проти виступила інтелігенція, яка прагнула дем. змін; 3) з початком І св. війни припинилося урядове фінансування., адже авторитет сотні був втрачений. Останнє число вмістило оголошення, що видання припиняється у зв'язку з хворобою редактора - так В. виправдовувався. Чорносотенна журналістика вже не мала істор. перспективи.

35. Видавець і редактор журналу «Мирный труд» А. С. Вязігін.

Лідер «Русского собрания» (РС) – проф. універу з кафедри загальної історії А.С. Вязігін. У 1902 Вязігін як редактор заснував журнал «Мирный труд» - товстий журнал, який кваліфікувався як науково-літ. і громадське видання. Перше число відкривалося статтею від редактора: часопис присвячено розвиткові наукового рос. націоналізму, вивченню найближчих родичів - слов'ян. Віт­чизна потребує скромних трудівників, а не революціонерів. Майбутній революції Вязігін протиставив мирний труд. На хвилі розгулу реакції Вязігін був обраний депутатом до Держ. Думи. Проголошена А. С. Вязігіним програма дозволила залучити до участі у виданні наукові сили універу. Журнал допоміг Вязігіну згуртувати однодумців, оприлюднити свою позицію, унаслідок чого він заснував харківський відділ «Русского Собрания», проголосивши своїм завданням теоретичну розробку і пропаганду ідей неподільності Росії під гаслами самодержавства, православ’я, і єдиної руської народності. Головною інф. кампаніє Вязігіна в «МТ» стала війна з вільнодумством в універах, носіями якого були вчорашні співробітники часопису. За виключенням вузького кола однодумців, В. опинився в ізоляції. У Х. не знайшлося достатньої кількості авторів для чорносотенного ж-лу. Вязігіну доводилося залучати письменницькі й публіцист. сили з обох столиць і регіонів Росії. В. як редактор часопису організував переклад для «МТ» видатної 6томної праці І. Тена «Історія Франц. Революції». У 1906 - створив друкарню журналу «МТ». Видавалися книжки протиреволюційного змісту, які продавалися редакцією «МТ». В. робить оголошення: редакція не має можливості безкоштовно надсилати літ-ру – тре пожертви. Та згасання революції викликало різке скорочення надходжень і пожертв. Падіння авторитету чорносотенської ідеології. Припинили співробітничати Пуришкевич і Шульгін. В. скоротив випуск журналу і змушений був й сам зайнятися перекладацтвом. Як спосіб подолання кризи - запрошення до участі в ж-лі широких кіл духівництва (довгі нудні праці). З поч. І св. війни припинилося урядове фінансування, скомпрометованого політ. руху. На наступний термін до Держ. Думи В. він обраний не був. Останнє число вмістило оголошення, що видання припиняється у зв'язку з хворобою редактора - так В. виправдавдовувався. Чорносотенна жур-ка вже не мала іст. перспективи. Життя Вязігіна завершилося трагічно: він був розстріляний органами ЧК у складі захоплених більшовиками заложників у червні 1919 р. напередодні вступу до міста армії генерала А.Денікіна.

35. Перший період в історії журналу «Мирный труд» та наступні трансформації.

У 1902 Вязігін заснував ж-л «Мирный труд» - товстий журнал, який кваліфікувався як науково-літературне і громадське видання. У 1902 вийшло чотири числа журналу «Мирный труд», на початку 1903 р. — п'яте число. Проголошена А.С. Вязігіним програма дозволила залучити до участі у виданні наукові сили універу. Помічниками стали проф. О.В. Вєтухів і В.І. Харцієв. Проф. Вєтухів погодився виступити видавцем ж-лу й надати для його контори приміщення у власному будинку. У першому річнику журналу друкувалися проф. універу І.. Нетушіл, С. Соловйов, Є. Редін, М. Сумцов. Завдяки їхній участі в «Мирном труде» з'явилися вартісні мат-ли. Літ. відділ ж-лу формував В. Харцієв. Він висту­пив і перекладачем із пол. мови гол-го твору, який друкувався 5 перших чисел — повісті К. Юноші «Чорне Болото». Автор мав на меті показати побутове польсько-єврейське життя: селянин працює на землі, а євреї продають його працю. Послідовна антиєвр. позиція. Рос. поезія й проза репрезентувалися другорядними автора­ми. До­сить поважно виглядав науковий відділ ж-лу. Підтримував культ О.О. Потебні: вчення про зв'язок народності, мови й мислення відповідає його ідеолог. напрямку. Часопис вміщував огляд провідних рос. ж-ів, рецензій на книжки. Хроніка подавала відомості про діяльність наукових товариств та громадських організацій. Але найбільша увага приділялася «Русскому Собранию». «МТ» подавав докладні огляди прочитаних у ньо­му доповідей, підкреслюючи велику кількість слухачів. У 1903 Вязігін помістив програмову ред. статтю «Підсумки першого року» : ж-л збільшився, знайшов однодумців (заснування Харк. «Русского Собрания»). Так завершився 1й період в історії ж-лу. 2 наслідки: 1) більшість універських колег співпрацювало з часописом, побачивши в ньому спадкоємця попередніх літ.-наук. журналів. 2) журнал допоміг Вязігіну згуртувати однодумців - заснувати харк. відділ «Русского Собрания» під гаслами самодержавства, православ’я, і єдиної руської народності. Відновився у січні 1904: війна з вільнодумством в універах, носіями якого були вчорашні співробітники часопису. В. опинився майже в ізоляції. Місце головного прозаїка зайняв лідер рос. націоналістів В. Шульгін. Ж-л старанно ігнорував наявність укр. літ, науки. «МТ» оголосив неіснуючими всі східнослов’янські мови, а євреї – головні вороги рос. народу. В. організував переклад для «МТ» 6томної праці І. Тена «Історія Франц. Революції». У 1906 В. створив друкарню «МТ». Видавалися книжки протиреволюційного змісту, які продавалися редакцією. Але згасання революції викликало різке скорочення надходжень і пожертв. Падіння авторитету чорносотенської ідеології. Труднощі з надходженням мат-лу. Спосіб подолання кризи - запрошення до участі духівництва (довгі нудні праці). Літ. критика поверхова. «МТ», незважаючи на свою чорносотенну програму, був істотним інформа­ційним проектом у журналістиці Х. Історія журналу прикмет­на в багатьох відношеннях: 1) як тільки журнал було позиційовано як чорносотенний, він втратив підтримку університетського Харкова; 2) у Х. - мало авторів для чорносотенного ж-лу 3) як теоретичних розробники ідеології рос. монархізму, харк. чорносотенці не допус­тили в місті антиєврейських погромів. 4) «МТ» програв у конкуренції з демокр. жур-ою. 5) поразка була зумовлена і його антиукр. позицією, небажанням визнавати самостійність укр. народу.