152. Стандартизація як фактор та умова міжнародного співробітництва України

С. (за ISO) – встан-ня та заст.-ня правил з метою підпорядкування д-ті в певній галузі на користь та за участю всіх зацікавлених сторін, зокрема, для дос-ня всебічної оптим. економії, за умов дотр-ня вимог тех.. безпеки. За СОТ Стандарт – це док., який затв-но визнаним органом і який виз-є призн-ні для заг. і багатократного викор-ня правила, інструкції

або хар-ки тов.. чи пов’язаних з ними вир. процесів або способів вир-ва, дотр-ня яких є необов’язковим. У. має гармон-ти свої норми станд-ії до умов СОТ до 2011 р. Зараз рівень гармоніз-ії укр.. стандартів з мнр. стан-ть 28%. 46% стандартів в У. було прийнято до 1980 р. (ГОСТи). Рег-ня станд-ії обов’язкове та необов’язкове. Обов’язкове в У.: технічні регламенти (ЗУ «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» 2005 р.). Добров. рівень: технол., ноу-хау, рецептура та шляхи, які обирають вир-ки задля дос-ня обов’язкових вимог безпеки. (стандарти в ЄС). Добров-ть стандартів є в ЗУ: «Про стандартизацію» (2001). Проте: більш-ть стандартів в У. є обов’язковими через недостатню кільк-ть Техн.регламентів. Стандарти в У. прийм-ся згідно директив Держспоживстандарту (в ЄС – неуряд.орг). Висновки: необхідно зробити: станд-ією не мають займ-ся орг.-ни держ. влади; стандарт має добров. хар-р, отже, не має затв-ся НПА; необх. визначити рівні безпеки для різних тов.. Реформи потрібні тому що: шкода екон.потенціалу У.; перешкоди на шляху впров-ня інновацій; складність техн.. рег-ня; неефект-ть норм мнр. правилам та принципам (ЄС та СОТ); неузгодж-ть законів (напр.., декрету 1993 р. «Про стандартизацію та сертифікацію» та ЗУ Про захист прав споживачів). В сер-му трив-ть отр-ня серт-тів в У. стан-ть 3 міс-1 рік, коштує від 2 тис. дол. до 8 тис. дол.. Також в У. існує обв’язкова с-ма сертифікації (в ЄС необов’язкова, обов’зкова тільки для небезпечних товарів).

153. Інноваційні системи як основа підвищення міжнародної конкурентоспроможності України

У. займає 82 місце в рейтингу мнр. конкурентоспром-ті (2010). Чинники: недостатні витрати на інновації в обробній пром.-ті (в світі до 90% всіх витрат на інновації саме в обробній пром.-ті). Ефект від інновацій: зрост. прод-сті факторів вир-ва, зрост. обсягів вир-ва; структ. зрушення, сприяють перерозподілу ресурсів, статус країни в глоб. екон. та підв-ть нац.. конкурентоспром-ть. Чинники інновац. розв-ку в У.: 1. Високий рівень ресурсо- та енерго- витр-ті екон-ки. В У. обсяг створ. ВВП на одиницю спож. енергії стан-ть 1,8 дол (2007). 2. Відс-ть мотивації в підпр-в для інновац.д-ті (тільки 6,7% всіх тов.. реаліз-них в У. – інновац.прод-я). 3. Значна чатка сировинної пром.-ті в заг.обсязі реаліз. прод-ії (70%). 4. Зниж. обсягів держ. витрат на інновації (1% Ввп – 2006). Вирішення проблеми: 1. Створ-ня сист-ми фін-ня інновацій в У. (частка бюдж. на НДДКР). 2. Створ-ня прав-вих та екон. основ існ-ня елем-тів держ. інновац. інфр-ри. 3. Технопарки! 4. Сист-ма пільгового оподатк-ня. 5. Держ. фонди та венчурний банк. Кредитування.

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

154.Стратегічні пріоритети сучасної інтеграційної політики У

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного функціонування національної економіки

Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого "позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД.

На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічній і виробничій сферах різних галузей економіки.

На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координируючих структур Економічного союзу при збереженні статусу асоційованого члена. Без налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити "свої" зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв’язківу сфері міжнародної спеціалізації та кооперування.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Черноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини, України. Основні напрями причорноморського співробітництва:

-формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційних мереж;

-спільне будівництво о’єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського співробітництва;

-комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;

-співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання;

-реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання метелургічних виробництв країн-учасниць;

-участь у конверсії оборонної промисловості та ін.

у довгостроковому контексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС.