Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МЭДУ 180.doc
Скачиваний:
58
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
1.1 Mб
Скачать

172. Особливості взаємодії України з організаціями групи Світового Банку.

Світовий банк (The World Bank), багатостороння кредитна установа, що об’єднує п’ять інституцій, діяльність яких спрямована на підвищення рівня життя у країнах, що розвиваються, за рахунок фінансової допомоги розвинених країн.

 Після прийняття Верховною Радою України 3 червня 1992 року Закону України „Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій” Україна у вересні 1992 року стала 167 членом МБРР, здійснивши підписку на 908 акцій (1315,9 млн. дол. США акціонерного капіталу), або 0,77% акцій. Україна також вступила до Міжнародної фінансової корпорації та Багатостороннього агентства з питань гарантування інвестицій.

6 грудня 2007 року Рада виконавчих директорів Світового банку затвердила сьогодні нову Стратегію партнерства з Україною на період 2008-2011 років. Стратегія визначає пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та інвестиції, надання аналітичних і консультаційних послуг і технічної допомоги.

 У рамках Стратегії передбачається надання позик на загальну суму від 2 до 6 мільярдів доларів США протягом чотирьох років. Обсяги щорічного кредитування визначатимуться низкою показників, зокрема таких, як поступ у проведенні структурних реформ, макроекономічна стабільність та покращення впровадження нинішніх позик Світового банку. До того ж Міжнародна фінансова корпорація й надалі інвестуватиме значні кошти  на підтримку приватного сектора в Україні.

 Нова Стратегія базується на результатах аналізу ключових проблем розвитку України. Як зазначається у Стратегії, аби підтримати сталий розвиток у майбутньому, Україні потрібно: 1) поліпшити свою конкурентоспроможність на міжнародному рівні; 2) реформувати свою систему державних фінансів та державний сектор для покращення якості державних послуг і забезпечення підвищення добробуту всіх громадян України; 3) усунути вади у галузі управління у державному і приватному секторах.

 

  1. Актуальні проблеми економічної безпеки України

Завдяки створенню на попередньому етапі базових засад незалежності і державності У, утвердженню її як повноправного суб'єкта св. Співтова-риства, внормуванню відносин з сусідніми державами можливості загрози нашій державності зміщуються зараз у площину економічної безпеки. Відповідно підпорядкування діяльності органів держвлади всіх рівнів політиці захисту наці ек інтересів У залишатиметься і надалі основою діяльності Президента України. Ключовими завданнями забезпечення економічної безпеки мають стати: 1)Остаточне подолання наслідків десятирічної кризи, досягнення реального ек зростання та його підпорядкування завданням соцрозвитку держави. 2)Суттєве посилення фінбезпеки У, першочергове зміцнення фінпотенціалу реального сектора ек-ки, суб'єктів господарювання, домашніх господарств, забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, надійної внутрішньої та зовнішньої захищеності нацвалюти, інтересів вкладників, фінринку, здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень держави, максимальне поліпшення інвестиційного клімату. 3)Створення надійних гарантій технологічної та техногенної безпеки, оновлення виробничого обладнання, рівень зношеності якого наближається до критичного, забезпечення безаварійної роботи на об'єктах підвищеної небезпеки, вирішення питань щодо утилізації небезпечних відходів, впровадження новітніх технологій їх переробки. 4)Посилення енергетичної безпеки, здійснення активної держполітики енергозбереження та розвитку власного енергопотенціалу, диверсифікація ринків і створення умов для реальної конкуренції у сфері енергопостачання. 5)Вирішення всього комплексу проблем, від яких залежить продовольча безпека держави, недопущення експансії неякісних імпортних продуктів та продовольчих товарів, які може випускати у необхідних обсягах наці АПК. 6)Здійснення на нац, регіональному та об'єктному рівнях найбільш гострих поточних завдань і довгострокових пріоритетів екологічної безпеки та охорони НС, розвиток і вдосконалення відповідної законодавчо-правової бази, застосування ек.інструментів (поетапного запровадження платного природокористування) для відтворення та раціонального використання природних ресурсів. 7)Реалізація інформаційної безпеки держави, протидія дезінформації про соц-ек і політ стан держави. 8)Задоволення матеріально-технічних потреб Збройних Сил держави на рівні раціональної оборонної достатності. 9)Посилення інтеграційних процесів, вирішення завдань щодо більш широкого входження У у св ек простір, освоєння нових зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції, активний захист інтересів нацкапіталу та товаровиробників. Йдеться про реалізацію такої зовнішньоекономічної політики, яка дозволила б У посісти гідне місце у МПП, МТ та фінансах, сприяла реалізації її потенціалу.

  1. Глобальні проблеми сучасного розвитку та міжнародна економічна діяльність України

Україна послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору, що відповідатиме вимогам наступного століття. Із прийняттям нашої країни до Ради Європи, ЦЄІ та співпраці з іншими європейськими об'єднаннями з'явилися принципово нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи в практиці державного будівництва, сходження до цивілізаційного рівня розвитку. Україна зміцнила співробітництво і з такими впливовими міжнародними інституціями, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку. Ініціатива НАТО ї «Партнерство заради миру» дала змогу Україні гнучко підійти до розвитку партнерства з Північноатлантичним альянсом, маючи з ним такий рівень співпраці, який відповідає її індивідуальним вимогам і можливостям. На часі розвиток стосунків особливого чи навіть привілейованого партнерства Україна — НАТО. Хоч і повільно, але зростають іноземні інвестиції. Провідні місця в цій сфері посідають капітали США, ФРН і Великобританії. Цьому сприяли як наполегливість державних лідерів і дипломатів, так і чинники економічного характеру.

  1. Продовольчий потенціал: українські реалії в світлі міжнародних проблем

Розглядаючи перспективи міжнародної економічної діяльності для України, а також моделюючи довгострокову експортну спеціалізацію як країни в цілому, так і індивідуальних суб’єк­тів виробничо-збутової діяльності, не можна не враховувати суперечливі особливості розвитку національного продовольчого сектору. Ця суперечливість передусім полягає в тому, що значний виробничий, експортний потенціал, який є в наявності, не реалізується в достатній мірі. А потенціал цей є значним. Для підтвердження цього досить сказати, що АПК України забезпечував 30 % харчової продукції усього колишнього Союзу РСР, а по окремих ключових пози­ціях — переважну частину товарів. Зокрема, вироблялося 70 % солі, 60 % цукру колишнього СРСР, причому за останнім показником до 1990 р. Україні належало перше місце в світі. Серед інших важливих видів виробництва можна відзначити виробництво спирту — 40 % та олії — 35 % від загальнорадянського показника.

Для розуміння особливостей такого співробітництва для України важливо враховувати, що вона є не тільки виробником, а й великим споживачем агропромислової продукції. Причому через розбалансованість виробництва в галузі наша держава інколи закуповує продукцію, яку потенційно могла б виробляти. Така ситуація виникає навіть стосовно зернової продукції, як, наприклад, у квітні 2000 р., коли постало питання (причому не вперше) про закупівлю хлібного зерна в Казахстані та у країн Східної Європи. Експортна орієнтація аграрного господарства є важливим фактором його розвитку, який, діючи протягом століть, зумовив національну спеціалізацію окремих країн, зокрема й України.

Але сьогодні потенціал аграрної спеціалізації України значною мірою обмежується як факторами геоекономічного порядку (жорстка конкуренція на міжнародних ринках агропродукції, кількісні обмеження на ввезення з боку ряду країн, і передусім ЄС), так і неможливістю подовження практики інтенсивного розвитку агровиробництва та надмірної експлуатації земельних ресурсів. Адже відомо, що Україна — це найбільш розорана країна Європи, причому вона потерпає від прогресуючої деградації земельних угідь, площа яких становить біля 20 млн га.

При цьому на виробництво одиниці валового продукту АПК Україна витрачає в 2—3 рази більше енергоресурсів та сировини, ніж провідні ринкові країни. А через погану систему транспортування, незадовільний стан шляхів сполучень, нерозвинутість інфраструктури галузей переробки аграрної сировини в Україні втрачається значна частина зібраного врожаю (найгірші «досягнення» по окремих роках — біля 60 %), що зменшує експортний потенціал та призводить до імпортної залежності.

Ключовими складовими експортного розвитку агропромислової галузі України мають стати підвищення якоcті пpoдyкції до рівня світових стандартів, подолання oбмeжeнь нa eкcпopт yкpаїн­cької cільcькoгocпoдapcької пpoдyкції в інші кpаїни, в тoмy чиcлі y кpаїни CHД та ЄС, залучення до aгpapного ceктopу інoзeмниx інвecтицій, зокрема через cтвopeння cпільниx підпpиємcтв.

  1. Оптимізація моделі ресурсоспоживання України в системі міжнародних економічних пріоритетів

Взагалі в світі існує декілька моделей користування ресурсами: доспоживче користування ресурсами; дотоварне виробництво, коли вплив людини дещо залишався мінімальним, але процес відтворення залучав все більше ресурсів; екстенсивний спосіб; інтенсивний спосіб. Укр відноситься до країн, які залежні від зовнішніх постачань ресурсів і найбільшу, пов’язану з енерговитратністю вир-ва. Укр може забезпечити на 40-50% енергією. Вплив енерговитратності породжує низьку валютну ефективність експорту, оскільки традиційними продуктами нац спеціалізації є вироби металургійної промисловості. З цими проблемами пов’язані: дефіцит держ бюджету; проблеми врегулювання платіжного балансу, недиверсифіковані джерела імпорту енергоносіїв. Практичне розв’язання може бути здійснено такими шляхами як: рацоналізація структури та характеру виробництва в напрямку енергозбереження; диверсифікація джерел постачання енергоресурсів; збільшення власного видобутку нафти і газу (302 родовища, з яких 254 може бути використано; 2% видобутку нафти від запасів, що розроблені). Отже, від вирішення цих проблем залежить подальший розвиток Укр.

  1. Особливості національного енергоспоживання в контексті глобальних тенденцій розвитку

Україна в порівнянні з іншими державами не достатньо забезпечена енерг. рес-ми. 96% обладнання ТЕС вже виробили свій ресурс, а ГЕС не мають достатньої потужності для покриття навантажень. Розвідані запаси традиц-х енергоносіїв, особливо вугілля, в Україні досить значні, щоб можна було вирішити проблему енергозаб-ня належним чином, навіть без тих великих за оцінками покладів нафти та природного газу, запаси яких ще не підтверджені геологічною розвідкою. Інфраструктура видобування, переробки і використання енергоносіїв в Україні розвинута непогано. Однак в цій сфері кількість переважує якість, внаслідок чого на сьогодні значна більшість п/п ПЕК завантажені на 50 % і менше. Особливо це стосується нафтопереробних заводів. Вугільна галузь не має достатніх фін ресурсів для проведення модернізації та закупівлі нового обладнання. Тому закупівлі здійснює в Польщі. Нафта поставлялася в основному з Казахстану, а після відкриття каспійських нафтових родовищ плануються поставки з Азербайджану. Розрив госп.зв’язків з респ-ми колиш.СРСР, який в осн-му і призвів до енерг.кризи в Укр., посилює негатив. вплив на забез-ня країни пал-енерг.рес-ми. В основному вся потреба в нафті і газі забезп-ся за рах. постачань з Росії і Туркменістану. Разом з тим відсутність вал.коштів на закупівлю необх.кіл-ті цих видів рес-в лише погіршує стан в ек-ці. За цих умов надійне забез-ня н/г пал-енерг.рес-ми – найважл. умова стійкого функц-ня ек-ки України. Еф-ть та інтенс-ть сусп. вир-ва значною мірою залежить від його енергозабез-ті. Енергобаланс і еволюція його стр-ри хар-зує не лише певний рівень викор-ня тих чи ін.енергоносіїв, а й наук.-техн., соц., орг-ні та вироб. зрушення в н/г. Завдання щодо вдосконалення стр-ри енерг.балансу є скорочення енергоспож-ня, його оптимізація. За деякими данними зараз втрачається понад 1/2 видобутого палива і виробленої енергії, що свідчить про значні рез-ви економії. Найбільш енергомісткими сферами н/г є пром-ть і трансп-т. На Укр. пром-ть спож-є понад 60% усіх пал-енерг.рес-в. На її частку припадає 80% можливої економії, яка може бути досягнута шляхом реалізації певних заходів, включаючи модернізацію вир-ва і зміни в рівні спож-ня енергії. Програма стратег. розвитку держави до 2010 р. передбач-ся здійснити докорінне вдоск-ня стр-ри енергоспож-ня за рах.економії палива і енергії в усіх сферах н/г; перебудови стр-ри ек-ки; заміни рідкого і газоподіб-го палива – вугіллям; збіл-ня видів енергії,які вироб-ся на базі ядерної енерг-ки і викор-ня вугілля; розшир-ня викор-ня вторинних та нетрад-них відновлювальних джерел енергії.

  1. Екологічні пріоритети розвитку відкритої економічної системи України.

Експерти СБ вважають, що всі проблеми НС мають глоб-й та локальний рівні. До першого відночять зміну клімату, зникнення біорізноманіття, захист міжн.вод. Локальний рівень: забруд-ня повітря в містах, забруд-ня води, вирубка лісів, засолення грунтів, деградація земель. Значні зміни в сфері взаємозв’язків економіки і прир.факторів її розвитку мали місце в останній третині ХХ ст. Спеціальні дослідження підтвердили гіпотезу про невідповідність темпів і характеру екоросту його рес.потенціалу. Сучасне розуміння екон-ї динаміки об’єднує в цілісну систему принципи екон-ї еф-ті, соц. захищеності й еколог-ї безпеки. В цій єдності реалізується системний принцип стабільного розвитку, що і відрізняє його від попередніх стратегій розвитку. Вирішальне значення в формуванні концепції стабільного розвитку мав Глобальний Саміт (Конфер-я ООН по навкол.сер-щу і розвитку), що проходив в 1992р. в Ріо-де-Жанейро. Декларація Конфер-ї включає в себе 27 рекомендацій і принципів, які розкривають сутність і цілі реалізації концепції стабільного розвитку. Сьогодні активно ведеться робота по розробці “Хартії Землі”, основні положення якої взяті з Декларації Ріо. Ген.Асамблея ООН приймає спец. рішення з метою перетворення документу Конф-ї Ріо “Порядок денний на ХХІ” в нац.політику і програму по вирішенню еколог. проблем. Головна перепона на шляху стабільного розвитку – ринкова орг-я ек.процесів і неринкова мотивація дій по захисту НС. Подолання цього протиріччя вимагає великого обсягу фін. рес-в. Велику роль по реалізації проектів по охороні НС, особливо в країнах, що роз-ся, відіграють кредити міжн.фін. орг-й, зокрема, МБРР і ЄБРР. Певні надії покладаються на динамічний розвиток екобізнеса, який включає вир-во обладнання для змен-ня еколог.навантаження, послуги по захисту НС тощо. Міжн.співроб-во в галузі захисту НС передбачає такі ринкові форми, як продаж та купівля прав на викид “вуглекислого газу” для скорочення масштабів парникового ефекту.