54.Торгове ембарго в практиці міжнародної економічної діяльності України

Ембарго – забарона експорту(імпорту) окремих товарів, послуг, технологій тощо в певну країну на визначений або невизначений термін. У воєнний час виступає як форма економічної блокади, у мирний - як засіб фінансового тиску на інші країни.

Статут ООН передбачає встановлення колективного ембарго проти держави, дії якої складають загрозу міжнародній безпеці (ембарго на торгівлю з Іраком, як.окупував сусідню суверенну державу Іран).

 Як показує практика, ембарго наносить шкоду як країні проти якої воно вводиться, так і країні, котра його ініціює. Заборона ввезення в країну, що зазнала санкцій, означає скорочення вивозу з країни, що вводить ембарго. Пропозиція на внутрішньому ринку країни, що вводить ембарго, росте, внутрішня ціна знижується, виграють покупці, програють виробники. Країна об'єкт ембарго на ввезення, навпаки, відчуває дефіцит пропозиції товару з зворотними наслідками. Ембарго на вивезення з країни, що зазнала санкцій, навпаки, є одночасно заборону на ввезення країною, що вводить санкцію. Тепер вже заблокованих країна має надлишкову пропозицію товару на внутрішньому ринку з подальшим скороченням ціни і можливими вигодами покупця і втратами виробників. 

У сучасних міжнародних відносинах ембарго виступає як знаряддя економічного, науково-технічного та фінансового тиску, як засіб примусу до зміни внутрішньої і зовнішньої політики, яка проводиться урядом.

Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у CAP, Лівії та Пакистані. Ввезення певних товарів часто забороняється з міркувань моралі (порнографія), охорони здоров´я людей (наркотики), захисту рослинного та тваринного світу (отруйні хімікати). Наприклад, законодавство ЄС забороняє імпорт слонової кістки та шкір молодих тюленів. Поряд з безумовними заборонами існують заборони, прийняття яких викликано недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших пов´язаних з якістю чи стандартизацією вимог.

Крім постійно діючих, використовуються сезонні та тимчасові заборони на ввезення. Сезонні заборони діють стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. 

55.Тарифні та нетарифні інструменти регулювання міжнародної економічної діяльності України

Методи регулювання можна розділити на : тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на

здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові

результати діяльності учасників ЗЕД.

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного

порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній

ринок країни.

Тарифне регулювання

Митний тариф — це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету.

Мотиви використання митного тарифу:

а) захист національного товаровиробника

б) наповнення державного бюджету країни .

Види по методу нарахування на:

- адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);

- специфічні - (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об'єму і т.д.);

- змішані - об'єднують і адвалорні, і специфічні.

За часовим принципом:

• постійні — стягнення, які не змінюються залежно від кон’юн­ктури та інших обставин;

• змінні — стягнення, які змінюються у разі зміни кон’юн­ктури, умов торгівлі, зокрема сезонні стягнення, які застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, передусім сільськогосподарською.

За характером:

• антидемпінгові — стягнення, які застосовуються у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною нижчою, ніж нормальні для її ринку ціни;

• компенсаційні — стягнення, які застосовуються до товарів, під час виробництва яких використовуються субсидії.

Нетарифне регулювання

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі — це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.

Нетарифні інструменти можна класифікувати так:

2. кількісні обмеження визнач. Кількість і номенклатуру товарів, дозволених для ввозу та вивозу. Це Ліцензії, квоти, добровільне обмеження експорту.

Ліцензування — це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються. --------2види

• Генеральна ліцензія — дозвіл на вільне ввезення, вивезення або перевезення певного товару (групи товарів відповідно до списку), яка діє протягом певного часу (як правило, року).

• Індивідуальна (разова) ліцензія — це дозвіл на ввезення, вивезення або перевезення певного товару, який є дійсним протягом обмеженого терміну часу (до року).

Квотування— це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу.

- добровільне обмеження експорту –форма квот, яка вводиться самим експортером під загрозу застосування імпортером санкцій такого характеру, наслідки яких будуть для експортера неприйнятними.

3. участь держави в операціях міжнародної торгівлі, передусім — державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;

4. запровадження паратарифних та адміністративних імпортних формальностей (установлення вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцін­ки митної вартості товарів)

5. застосування стандартів та вимог, які пов’язані з охороною здоров’я, технікою безпеки, екологічними критеріями та ін. (санітарні, епідеміологічні, особливі вимоги до пакування, маркування товарів тощо);

6. застосування кількісних та валютно-цінових обмежень щодо ввезення (вивезення) товарів;

7. використання обмежень щодо умов та механізмів здійснення платежів.