112. Приватизація як інструмент залучення інвестицій до української економіки

В Україні приватизація розглядається як ефективний інструмент побудови ринкової економіки.

Завдяки приватизації в Україні з”явився ринок цінних паперів. В країні працюють біржі та позабіржові торговельні системи та депозитарій цінних паперів, створений учасниками ринку – Міжрегіональний фондовий союз (МФС).

Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери», Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєво не позначилося.

Нині сертифікатну приватизацію в Україні завершено. Вона забезпечила швидкі темпи роздержавлення, право всіх громадян на безоплатне отримання частки державного майна, але відбувалася тоді, коли грошові заощадження населення поглинула інфляція, а політична нестабільність відлякувала не тільки іноземного, а й вітчизняного інвестора. Наслідком цього стало те, що підприємства, вибрані для сертифікатної приватизації, не одержали інвестицій. Замість реальних власників з’явилася безліч дрібних акціонерів, котрі, як правило, не впливають ні на управління підприємствами, ні на вироблення стратегії їх розвитку.

Перехід до грошового етапу приватизації дасть змогу залучити більшу кількість інвестицій. До того ж у 1999 р. передбачено було провести приватизацію привабливих підприємств вітчизняної економіки — об’єктів енергетики, нафтогазового комплексу, хімічної промисловості, металургії та машинобудування. Це дало можливість виконати програму приватизації у частині надходження коштів до державного бюджету на 85%. в 2008 р. надходження до держбюджету від приватизації у розмірі 8,5 млрд грн. У 2009 році надходження сягали понад 10 млрд. грн..

Головна мета такої приватизації полягає в появі ефективних власників, які здатні здійснити необхідні капітальні вкладення та налагодити нормальний виробничий процес.

Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних та некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває в державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, а й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.

Активізувати участь інвесторів у приватизації можна поширенням застосування некомерційних (інвестиційних) конкурсів; створенням для інвесторів найбільш вигідних умов оподаткування; дальшим вдосконаленням механізму запобігання невиконанню покупцями державного майна умов договорів купівлі-продажу; застосуванням способів ліквідації збиткових підприємств як юридичних осіб, їх наступною реструктуризацією; залученням іноземних інвесторів до приватизації.

113. Особливості розвитку спільних підприємств з точки зору інвестиційних процесів в Україні

СП-міжнародні господарські організації, які ведуть спільну виробничу, збутову, посередницьку та іншу діяльність за участю одного або кількох українських підприємств чи приватних осіб і одної або кількох іноземних фірм та характеризуються наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку і ризику. На сучасному етапі входження України в світові ринкові відносини СП є однією з найефективніших форм міжнародного економічного співробітництва. Оскільки завдяки залученню іноземного капіталу ця форма міжнародного співробітництва сприяє створенню додаткових каналів для притоку матеріальних та фінансових ресурсів, передумов послідовної її інтеграції до системи світових господарських зв’язків. СП є найбільш ефективною формою впровадження в країні нових технологій, сприяє покращенню постачання споживчих товарів, підвищення якості обслуговання продуктивності праці, економії ресурсів, збільшенню надходження іноземної валюти, заміщенню імпорту. Переваги СП: мінімальність ризику, потреба у менших витратах порівняно зі створенням власного підприємства. Недоліки СП: потреба у високодеталізованому розмежуванні прав та обов’язків сторін, закріпленому контрактно, проблеми в узгодженні управління.

Спільне підприємництво здійснюється у формах обміну технологіями й послугами з подальшим розподілом програм випуску продукції та її реалізації, а також у таких формах, як концесії, консорціуми, акціонерні товариства і компанії з виробничо-збутовою діяльністю, міжнародні економічні організації, спільні (змішані) підприємства і вільні економічні зони.

Питання фінансування посідає безперечно центральне місце у системі ресурсного забезпечення діяльності СП. Як показали результати дослідження, незмінним джерелом фінансування СП залишаються внески партнерів до ста тутного фонду, короткострокові та (рідше) довгострокові позики вітчизняних і зарубіжних кредиторів (це насамперед кредити банківських установ, а також попередня оплата за майбутні поставки продукції), Доволі перспективним дже релом фінансування може стати використання інвестиційних доходів іноземно го засновника від інших проектів, здійснюваних ним на території України (така практика поки що має місце лише на одному з досліджуваних СП). Щодо вико ристання прибутку, слід зазначити, що найчастіше іноземні партнери перека зують отримані доходи за кордон або купують товари за національну валюту для власних потреб. Розподіл прибутку між партнерами на усіх без винятку СП здійснюється у відповідності з частками у статутному фонді (капіталі)

Існують певні тенденції, які якісно характеризують розвиток СП в Україні: -переважання партнерів з країн, що розвиваються, за кількістю створених СП за розмірами іноземних інвестицій; -створення СП, як правило, на двосторонній основі; -орієнтація СП на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені та сферу послуг; -обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, що зумовлена відсутністю надійних гарантій їх захисту, наявність прямого та побічного контролю за такими інвестиціями; -частка українських партнерів у статутном фонді коливається від 40-90% і в середньому дорівнює 55%; -активна участь у СП малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій; -зосередження СП у промислових центрах і районах України, зокрема в м. Києві. СП використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою виходу на ринки сусідніх країн, або цілих регіонів світу.

Недостатня швидкість розвитку економічної системи на Україні багато в чому пояснюється несприятливим економічним кліматом. Звісно, спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але, переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну сферу. Функціонування СП на Україні призводить до орієнтації не лише на програми з точковою або короткостроковою співдією, але й на більш тісні взаємовідносини.

114. Основні наслідки інвестиційної діяльності ТНК в Україні

Прихід ТНК у певну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні ринки і фінансові ринки – це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки.

Процеси реформування, які відбуваються в Україні впродовж останнього десятиріччя, об’єктивно створюють підвалини для поширення в ній і процесів транснаціоналізації. Цьому сприяє процес відходу держави від прямого втручання в економічні процеси і зменшення рівня витрат на економічний розвиток у складі державного бюджету країни.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а у сфері послуг – ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладання грошей і ресурсів, ніж банківські позики і портфельні інвестиції.

Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та потенціалу інновацій, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду.

Сприятливість інвестиційного клімату для транснаціоналізації економіки спричиняє не тільки позитивний приплив капіталу в країну, а й негативні аспекти нестиковки діяльності ТНК з національними інтересами країни – реципієнта. Така ситуація виникає внаслідок того, що в багатьох випадках цілі діяльності ТНК та критерії економічної ефективності, на які вони орієнтуються, не збігаються з цілями та критеріями країн, на території яких розташовані  філії ТНК. Останні набувають рис наднаціональних структур, які керуються власними глобальними інтересами. Внаслідок цього достатньо реальною є ситуація, коли інтереси національного економічного розвитку протирічать національній економічній безпеці.

Попри посилення рівня транснаціоналізації економіки України протягом останніх років, він все ще залишається на відносно невисокому рівні. Це є наслідком невиразної політики щодо залучення прямих іноземних інвестицій в Україну та майже повної відсутності чіткої політики щодо інвестування за кордон шляхом підтримки перш за все процесів концентрації національного капіталу та надання йому відповідного політичного сприяння.

Політика уряду країни, спрямована на оптимальне використання можливостей транснаціоналізації та нейтралізації її можливих негативних наслідків, має бути комплексною і ґрунтуватися на чітко визначених у часі та просторі національних цілях і пріоритетах.

Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні стосовно реально існуючої транснаціоналізації реально існуючої транснаціоналізації економіки нині схильне до визнання пріоритетним лише позитивні фактори залучення прямих інвестицій ТНК і тому реалізує заходи для підвищення сприятливості інвестиційного клімату.

Загалом негативний вплив інвестицій ТНК на економічні процеси в Україні повинен бути нівельований збалансованою системою державного регулювання іноземних інвестицій, яка мусить мати кількісну оцінку економічної безпеки України внаслідок діяльності ТНК щодо співвідношення ввезеного капіталу та репатріації прибутку, інтернаціоналізації галузей тощо.

Метою всіх регулюючих заходів прямих інвестицій ТНК є, з одного боку, створення зацікавленості ТНК у створенні структурних ланок в Україні за умови поліпшення галузевої структури економіки, а з другого – недопущення дискримінації національних товаровиробників та порушення рівновати фондового ринку.

Будь-яка країна, яка має за мету стабільне підвищення своєї конкурентоспроможності у передових сферах виробництва товарів і послуг, на які припадає переважна частина світового доходу, має утворювати й розвивати власні транснаціональні структури. Це вимагає чіткої та послідовної політики щодо їх формування, у тому числі й стосовно експорту національного капіталу за кордон. При цьому уряд не повинен декретувати «зверху» формування вітчизняних ТНК, а повинен створювати економічні та юридичні умови для еволюційного визрівання цих структур у рамках конкурентної ринкової економіки.

115. Особливості ризиків дестабілізації української економіки

Світова фінансова криза наклалася в Україні на фазу посилення внутрішньої політичної кризи та викликала різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивела на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки. Йдеться про:

·   надмірну частку споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації;

·     інституційну нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень;

·     несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів;

·      концентрацію експортної спеціалізації України на невеликій кількості товарних груп, що, при зростанні відкритості економіки, сформувало високу залежність економічної динаміки та фінансового становища від кон’юнктури зовнішніх ринків.

2. Підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні було посилено некоректними заходами економічної політики у 2008 році, а саме  збереженням високого рівня фіскального вилучення коштів на потреби споживання;

 суттєвим збільшенням соціальних видатків бюджету на тлі наростання кризових явищ у світовій економіц  затягуванням запровадження дієвих заходів щодо регулювання зовнішніх запозичень вітчизняних суб’єктів господарювання;

·     прийняттям рішення про офіційну ревальвацію гривні та відхід НБУ від протидії надмірному подорожчанню гривні;

·     «заморожування» суттєвої частини коштів на єдиному казначейському рахунку, що вело до поточної демонетизації економіки при формуванні ризикованого інфляційного монетарного «навісу».

3.   Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низькотехнологічного експорту виявилась вельми вразливою щодо спалаху світової кризи і раптових змін кон’юнктури на світових ринках. В умовах падіння зовнішнього попиту адаптаційна реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, й негативний ефект скорочення експорту виявився домінуючим щодо негативного впливу на загальну економічну динаміку (Рис.1).

4.   Негативні зовнішні чинники було посилено зниженням внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості з боку як населення, так і державного та приватного секторів. Це було викликано як посиленням інфляційних процесів у перші місяці року, так і сповільненням приросту доходів, утрудненням залучення кредитних коштів, падінням платоспроможності підприємств, зростанням витрат на основні складові собівартості, що мало місце спочатку як наслідок обмежувальної антиінфляційної політики, а в останньому кварталі року – як наслідок наростання кризових явищ.

5.Вплив зовнішнього чинника спричинив загострення внутрішніх дисбалансів вітчизняної банківської системи, які накопичувалися впродовж останніх років. В кризових умовах виявились обмежена ефективність монетарних засобів НБУ та нестача дієвих інструментів монетарного та курсового регулювання. Адекватні заходи часто застосовувалися з запізненням, що послаблювало їхній позитивний ефект, а відсутність чітко окресленої програми антикризових дій посилювала недовіру до НБУ і живила розгортання спекулятивних настроїв.

6.Ефект кризи на соціальну політику, становище соціальної сфери, рівень та якість життя населення почав набувати відчутного прояву лише в останні місяці 2008 року, а вплив кризових явищ на становище з фінансуванням соціальних статей Державного бюджету виявився значною мірою відтермінованим на перший квартал 2009 р. З нашої точки зору, надалі слід очікувати поступового наростання проблемних явищ, пов’язаних насамперед із наявністю низки значних структурних вад вітчизняних ринку праці та системи соціального захисту. У зв’язку з тим, що показники основних державних соціальних гарантій в Державному бюджеті на 2009 рік “заморожено” на рівні листопада-грудня минулого року, слід констатувати зменшення рівня соціального забезпечення населення України в реальному вимірі навіть у разі стовідсоткового виконання бюджетного розпису.

7. Криза отримала чіткий регіональний вимір. Найбільше падіння відзначено в східних регіонах України, де переважно сконцентровані підприємства металургії, машинобудування та хімічної промисловості, які найбільше постраждали від кризи. У грудні 2008 р. обсяг промислового виробництва в Дніпропетровській області був на 38,3 % меншим, ніж рік тому, в Донецькій – на 36,2 %, Запорізькій – на 31,6 %, Луганській - 25,6 %. Це, а також висока питома вага монофункціональних міст та районів в цих регіонах, відсутність потенційних можливостей та досвіду розвитку альтернативних видів економічної діяльності, відсутність традицій «заробітчанства» сприяють «консервації» кризової ситуації в цих регіонах. Поглиблення регіональної асиметрії показників економічного та соціального розвитку є вельми загрозливим, оскільки створює перешкоди процесам консолідації українського суспільства.

116. Шляхи усунення інвестиційних та кредитних ризиків в міжнародній економічній діяльності України

Поняття ризику пов’язане насамперед із вибором і прийнят тям управлінських рішень на різноманітних рівнях ієрархічної структури управління: на рівні керування народним господарством, галуззю, підгалуззю, підприємством або його структурним підрозділом. Ризик слід вважати невід'ємною частиною господарської діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності.

Господарський ризик, виходячи з цього, слід визначити як діяльність суб'єктів господарювання, пов'язану з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору.

інвестиційний - ризик, пов’язаний з його інвестиційною діяльністю;

ризик виникнення втрат при погіршенні фінансового становища позичальника, або кредитний ризик.

До специфічних видів ризику слід віднести і групу так званих інвестиційних ризиків. Під інвестиційним ризиком розуміють небезпеку неотримання прибутків від вкладених коштів у певний вид виробництва, робіт чи послуг через визначений термін.

Кредитний ризик посідає істотне місце серед інших видів ри зику в господарській діяльності. Кредитні ризики виникають при погіршенні фінансового стану по зичальника, появи непередбачених ускладнень у його діяльності, при несприятливій обстановці на ринку. До кредитних ризиків також слід віднести ризик, пов'язаний із наданням експортних ко мерційних кредитів, де ризик може мати своєю підставою недо бросовісність клієнта, пов'язану з фінансовою частиною операції.

Найбільш широко застосовуваним засобом усунення й обмеження ризику є страхування. Сутність страхування полягає в тому, що особа, якій загрожує певний ризик, залучає до несення ризику іншу особу (частіше всього спеціально організоване підприємство), яка бере на себе відповідальність за наслідки, що виникають від настання передбаченої події.

Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний соціальний, юридичний, економічний, міжнародний.

Таким чином, необхідність страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов’язані з певними господарськими ризиками.

117. Розвиток національного фондового ринку як умова портфельного іноземного інвестування

Фондовий ринок України має стати складовою частиною світового ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм для здійснення портфельних інвестицій в економіку України.

Необхідною передумовою для цього має стати налагодження мережі підприємств, які спеціалізуватимуться на роботі з цінними паперами, фондових бірж та системи Національного депозитарію, пов'язаних з ефективною системою платежів. Національний депозитарій повинен увійти в міжнародну мережу центральних депозитарних установ торгових систем і міжнародних організацій зі стандартизації для забезпечення представництва суб'єктів фондового ринку України на світовому ринку.

Необхідно встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний фондовий ринок, яка б забезпечувала захист внутрішнього інвестора. Для захисту інвесторів під час здійснення операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти і співробітництво з іноземними регулюючими і контролюючими органами з цінних паперів.

117. Ринок цінних паперів: місце та функції в міжнародній економічній діяльності України

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку (поряд з ринками позичкового капіталу, валюти, золота). На ньому обертаються специфічні фінансові інструменти — цінні папери.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів. Отже, ринок цінних паперів ширший фондового, хоча значення останнього є величезним.

Отже, цінні папери — це грошові документи, які: а) за¬свідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов’язаних з володінням цими документами, іншим особам.

Мета ринку цінних паперів — акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу вдосконаленням різними учасниками ринку різноманітних операцій із цінними паперами, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.

Основні функції ринку цінних паперів такі: 1) перерозподілу грошових коштів; 2) перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту та пропозиції; 6) стимулююча; 7) регулююча.

Функція перерозподілу грошових коштів полягає в перерозподілі коштів між галузями та сферами діяльності; територіями та країнами; населенням та підприємствами, тобто коли заощадження громадян набувають виробничої форми; між державою та іншими юридичними й фізичними особами. Під час фінансування дефіциту державного й місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик і їх реалізації здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.

Функція перерозподілу ризиків — це використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати захисною (страхуван¬ня від ризику), точніше функцією хеджування. Однак одностороннє хеджування неможливе: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то повинна бути й інша сторона, яка здатна прийняти його на себе. З допомогою ринку цінних паперів можна спробувати перекласти ризик зі свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Отже, суть хеджування полягає в перерозподілі ризиків. Ця функція є відносно новою для ринку цінних паперів і з’явилась у своєму сучасному вигляді лише на початку 70-х років. Завдяки їй ринок, з одного боку, істотно збільшив свою стійкість, а з іншого, — свою значущість, оскільки функція перерозподілу ризиків, базуючись на функції перерозподілу грошових коштів, різко прискорює й навіть спрощує переливи вільних (або вивільнених) фінансових капіталів.

Облікова функція полягає в обов’язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених договорами купівлі-про¬дажу, застави, трасту, конвертації тощо.

Контрольна функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту та пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту й пропозиції на фінансовому ринку проведенням операцій із цінними паперами.