122. Шляхи вирішення боргової проблеми України

Зовнішній Б. - сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. – 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.

Шляхи вирішення проблеми: Збільш. обсяги накопичених офіційних валютних резервів, Вжити заходів для зростання експорту та стрим. імпорту споживчих товарів та послуг, Дотрим. обмежень на розмір бюдж. дефіциту, Стимул. розвиток внутр. ринку капіталів, Посил. контроль за фін. станом державних підпр-в — позичальників на мнр ринках і сприяти їхньому оздоровленню, Запров. норматив адекватності капіталу для банк. установ відносно їх зобов’язань перед нерезидентами, Створити дієву систему рефінансування НБУ довгострокових кредитів комерційних банків.

123. Стратегія управління державним зовнішнім боргом України

Зовнішній Б. - сума боргових зобов’язань приватних та державних установ країни таким установам в іншій країні; або за валютою позики. Держ. та гарант-й держ-ю Б. У. 327,219 млрд.грн. або 41,3 млрд.дол., в т.ч.: держ. та гарант-й держ-ю З.Б. – 204.,5 млрд.грн. (62,51% від заг. суми держ. та гарант-го держ-ю Б.) або 25,8 млрд.дол. (2010). Держ. З.Б. 131,18 млрд. грн. або 16,55 млрд. дол. (40%). Гарант. держ-ю З.Б. 73,34 млрд. грн. (22,42%) або 9,26 млрд. дол.

Упр. Держ. Б. - комплекс заходів, що здійсн-ся держ. в особі упов-них органів щодо визнач-ня обсягів та умов залучення коштів, їх розм-ня і погаш-ня, забезп-ня платоспром-ті держ. передб-є форм-ня фін. політики держ., пов. з її діяльн-тю у ролі позичальника і гаранта, корд-ії грош.-кред. (монетарн.) та фіскальної політики, розр. ефект. форм і методів зниж. борг. тягаря. завдання:

— пошук ефект. умов запозичення коштів - мінімізації вартості Б.;

- недопущення не ефект. та нецільового викор-ня запозичених коштів;

— забезп. своєчасної та повної сплати суми основного Б. та нарахованих %;

— визнач. оптим. співвідн-ня між внутр.. та зовн. запозич.

— забезп. стаб-ті валютного курсу та фондового ринку.

стадії: залучення (бюдж.процес) — викор-ня (осн.елемент та мета запоз-ня) — погашення (платежі з обсл-ня та розр. з кредиторами).

129. Розвиток міжнародної міграції трудових ресурсів в Україні

Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.

Міжнародна міграція робочої сили пов’язана з формуванням, розвитком та занепадом націй і держав. Вона є результуючою функцією цілого комплексу економічних та неекономічних чинників: її обумовлюють як різниця в рівнях поточних доходів, безробіття, необхідність пошуку роботи в інших країнах та інші економічні причини, так і війни, стихійні лиха інші позаекономічні події.

Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.

Міжнародна міграція робочої сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Історично явище міграції — необхідний та природний атрибут міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп, країн. Тому витоки міграції навіть неможливо визначити. Вільне або примусове переміщення великих мас людей відбувалося завжди — настільки, наскільки «вистачає» історичної пам’яті людства.

Уже в першій половині ХІХ ст. почала переважати міграція промислових робітників, а наприкінці того ж століття головну міграційну хвилю забезпечили селяни, які розорилися.

Типовою відмінністю міграції після Другої світової війни стала активізація переселення науково-технічної інтелігенції та висококваліфікованих робітників.

Усі ці процеси стосувалися й українців та тих народів, які мешкали на території сучасної України.

Друга світова війна спричинила масову евакуацію українців на Схід Радянського Союзу, зокрема до Сибіру, республік Середньої Азії. Надалі — втеча українців від радянського голодомору 30-х років, примусове переміщення остарбайтерів, виїзд українців на освоєння казахстанської цілини, до об’єктів комсомольського будівництва та нафтогазових розробок на Радянському Сході, в Сибіру, етнічна міграція євреїв до Ізраїлю, переїзд значної частини творчої інтелігенції до Москви у 60—80-ті роки — ось найбільш помітні для України міграційні події вже ХХ ст. Нарешті, масовий виїзд фахівців та робітників у пошуках кращої долі у пострадянські часи (кінець ХХ — початок ХХІ ст.) передусім до країн Західної Європи та США «довершують картину» сьогодення.

Разом з тим поліпшення умов життя у державі, утвердження України як духовно багатої, життєздатної країни не може не змінити становища на її ринку праці, характер її участі в міжнародних міграційних процесах.

Кінець XX ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції (яка пов'язана зі зміною прописки і реєструється державною статистикою). Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення — трудова міграція. Характерними особливостями розвитку ринку праці в Україні на сучасному етапі залишаються: низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки, обмежені можливості отримати досить високооплачувану роботу, поширення безробіття, низька ефективність заходів державної політики щодо підтримки самозайнятості та малого підприємництва. Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи.

129. Сутність, особливості, причини і чинники розвитку міжнародної трудової міграції в Україні.

Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища.

Міжнародна міграція робочої сили — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами.

Міжнародна міграція має два аспекти:

Еміграція — це виїзд працездатного населення з території країни за її межі.

Імміграція — це в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.

Отже, одна й та сама людина є емігрантом стосовно країни виїзду та іммігрантом стосовно країни в’їзду.

Стосовно ж певної країни, то вона, залежно від вектора руху людей, постає країною еміграції або імміграції. Нерівність кількості людей, які виїздять або приїздять до країни на постійне місце проживання (часто як критерій використовують термін один рік), зумовлює необхідність визначати міграційні тенденції. Найбільш загальним показником, що їх характеризує, є міграційне сальдо — різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі.Терміном реімміграція позначають повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ. Міжнародна міграція робочої сили є однією з об’єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як в політичному, так і в соціальному аспекті. Міжнародна міграція робочої сили викликається чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками. Традиційно в якості основної причини виділяють економічну причину міжнародної трудової міграції, пов’язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати.

Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні лиха, війни, примусове висилання людей.

За часовою ознакою виділяють остаточну та тимчасову міграцію, тимчасова може бути сезонна та маятникова; за юридично-обліковою ознакою – легальну та нелегальну; за характером прийняття рішень – добровільну та примусову;за соціальною належністю мігрантів – міграція робітників та спеціалістів. Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т.д.);

2) стабільний порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);

3) порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;

4) соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;

5) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

6) політичні причини;

7) військові причини;

8) релігійні причини;

9) національні причини;

10) культурні причини.

129. Регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні

Міжнародна міграція робочої сили є складовою світової системи господарювання, вона є результатом еволюції робочої сили, системи міжнародного поділу праці та інтеграції. За розрахунками експертів ООН, у 2000 р. близько 140 млн людей, тобто близько 2 % світового населення мешкали не в тій країні, в якій народилися.

Україна є членом Міжнародної організації праці, спеціалізованої структури ООН, яка здійснює регулювання умов праці, вивчає характер зайнятості в країнах, зокрема зайнятості мігрантів.

Провідним міжнародним спеціалізованим органом, який призначений регулювати процеси міграції, є Міжнародна організація з міграції (Україна має в цій організації статус спостерігача). Базовим документом, який регулює відносини України з цією структурою, є Угода між Урядом України та Міжнародною організацією з міграції про статус цієї організації в Україні і про співробітництво у сфері міграції (була укладена 29 лютого 1996 р., зміни від 3 грудня 1999 р.).

134. Економічні фактори міжнародної еміграції людських ресурсів з України

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати. Головним мотивом потенційної трудової міграції населення України до інших країн є бажання поліпшити свій добробут. Значна частина трудових мігрантів, перебуваючи за кордоном, підвищує свою кваліфікацію, освоює нові професії, сучасні технології і системи організації виробництва. Повернувшись додому, дехто з них поповнює прошарок підприємців та фахівців, чия праця відповідає світовим стандартам; їм легше влаштуватися на спільні підприємства.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

- високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

- різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

- відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

- економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;

- відсутністю безпеки громадян тощо.

Крім значних масштабів бідності, на міграційні процеси впливає також високий рівень безробіття. Також залишаються значними обсяги вимушеної неповної зайнятості населення. Значного поширення, особливо в монофункціональних містах, набуло таке явище, як родинне безробіття.

Ситуацію також ускладнює не розв’язана до цього часу проблема заборгованості із заробітної плати, зокрема в бюджетній сфері, котра лягає тягарем на українські родини.

134. Економічні фактори міжнародної імміграції людських ресурсів в Україну

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто економічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні системи цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економічні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та описати. Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:

по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками.

важливим чинником міграційних процесів є економічне зростання у країні перебування трудового мігранта, під час якого збільшується потреба у робочій силі, в тому числі й в низькокваліфікованій. Це у свою чергу є додатковим фактором, який стимулює потік трудових мігрантів до цієї країни. Імміграційні потоки в Україну стосуються переважно трьох міграційних регіонів:

1). Донбас, до якого іммігрували головним чином біженці із зон бойових дій – Нагорного Карабаху, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Чечні;

2). Південь України, куди переселились мігранти з Придністров’я, Таджикистану, Киргизстану, Казахстану;

3). Крим став мігрантоприймаючим регіоном для депортованих кримських татар, болгар, греків, німців.

134. Наслідки міжнародної міграції людських ресурсів на українському ринку праці

Трудова міграція як наслідок переходу від планової економіки до ринкової набула в Україні загрозливого масштабу. Недостатня кількість робочих місць з прийнятною зарплатою і низький рівень соціальних гарантій призвели до того, що мільйони наших співгромадян виїхали (і продовжують виїжджати) на заробітки за кордон. Нехтуючи своїми майбутніми пенсіями, формують натомість власні пенсійні заощадження, не довіряючи державному і приватним пенсійним фондам в Україні. В У. трудова міграція керуються ЗУ «Про основні засади державної міграційної політики України » За даними Держкомстату, на 1 квітня 2006 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 0938 млн. безробітних, що сприяє посиленню трудової міграції.

Вплив міжнародної трудової міграції на економіку і суспільство як на регіональному, так і на державному рівні не можна оцінити однозначно.

Позитиви: 1. збільшення обсягів інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів усього населення .2. Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. 3. сприяють розвиткові малого бізнесу, 4. сприяють прискоренню формування середнього класу. 5. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Негативи: 1. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін. 2. дешеві імпортні товари, привезені “човниками”, створюють конкуренцію товарам вітчизняного виробництва. 3. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. 4. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. 5. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях та регіонах. 6. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.7. Відплив молоді спричиняє негативні демографічні наслідки.

134. Міжкраїнові трудові потоки в прикордонних територіях України

Після набуття Україною незалежності одним із здобутків демократизації суспільного життя стало зняття обмежень на перетин державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у відокремленій від світу “залізною завісою” країні закордонні поїздки були привілеєм небагатьох обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними пересічним громадянам. Коли кордони було відкрито, “перші ластівки” заробітчанства виїжджали до сусідніх країн з дешевими товарами вітчизняного виробництва. Продавши їх і придбавши за кордоном предмети широкого вжитку, вони заробляли, продаючи привезене вдома. “Човникові” міграції не тільки допомогли багатьом українцям вижити у найскрутніший період реформ, але й дозволили їм набути досвіду господарювання в ринкових умовах, уможливили перетворення частини з них на підприємців. Вони відіграли також помітну роль у забезпеченні споживчого ринку дешевими імпортними товарами широкого вжитку в умовах, коли власне їх виробництво було у кризі, а купівельна спроможність населення низькою.

У подальшому набуті завдяки комерційним поїздкам досвід та зв'язки використовувалися для налагодження поїздок з метою працевлаштування, що забезпечували, як правило, вищий і стабільніший заробіток. Таким чином, заробітчанські міграції громадян України на сьогодні трансформувалися з переважно комерційних („човникових”) у, головним чином, трудові, що здійснюється з метою працевлаштування.

Міграційний рух населення областей Західного регіону має істотні відмінності від інших регіонів України. Це, передусім, пов’язано з прикордонним розміщенням регіону, високою густотою населення, особливо сільського, та історичними особливостями соціально-економічного розвитку областей регіону. З огляду на існування значних резервів трудових ресурсів у Західному регіоні спостерігається сезонна міграція населення, за якої переважна більшість працездатного населення щорічно виїздить на сезонні роботи в інші регіони України і за кордон, минаючи біржі праці й державну систему служб зайнятості. Серед тих, хто виїздить тимчасово (як правило, терміном від 6 місяців до 1 року) на сезонні роботи за кордон, переважна більшість працює на збиранні врожаю цитрусових, фруктів та овочів у Греції, Кіпрі, Польщі, Угорщині, Німеччині, на лісозаготівлях – у Литві й Росії, на виконанні будівельних і сільськогосподарських робіт – у Чехії, Угорщині, Росії й Польщі, на підприємствах нафтової та газової промисловості – в Тюменській області Російської Федерації. З-поміж областей Західного регіону України найбільше число сезонних зовнішніх трудових мігрантів припадає на Закарпатську область.

Найбільше зовнішніх трудових мігрантів , які тимчасово працюють за кордоном, налічують у Закарпатській, Львівській (1871 чол.), Тернопільській та Івано-Франківській областях. З областей Західного регіону на тимчасові роботи за кордон щорічно виїжджають приблизно 800 тис.чол., що становить п’яту частину трудових ресурсів регіону.

134. Співпраця України з Міжнародною організацією з питань міграції (МОМ)

Міжнародна організація з міграції (МОМ) є міжурядовою організацією, що спрямовує свої зусилля на впровадження підходів, заснованих на принципах гуманності та поваги до прав людини у питаннях міграції, у сприянні та регулюванні міграційними процесами, а також у протидії торгівлі людьми.

МОМ була заснована в 1951р. На сьогодні до її складу входить 120 країн-членів та 19 країн із статусом спостерігачів. МОМ має більш ніж 280 представництв у світі. Представництво МОМ в Україні, що є її членом, розпочало свою діяльність у 1996р.

На сьогодні, МОМ в Україні виконує шість програм:

1. Протидія торгівлі людьми- складається із трьох компонентів: попередження та запобігання, надання підтримки правоохоронним органам, а також захист та реінтеграція потерпілих. 2.Програма зміцнення потенціалу у сфері управління міграційними процесами-МОМ надає допомогу українському уряду у зміцненні потенціалу в управлінні міграційними потоками, а також у гармонізації міграційної політики із Європейськими вимогами та міжнародними стандартами з прав людини.

3. Трудова міграція.

MOM проводить щорічний Аналіз трудової міграції у регіоні Західних нових незалежних держав (ЗННД). Україна є у більшій мірі країною походження та транзиту для трудових мігрантів, які прямують до Західної Європи та Росії. У меншій мірі, Україна є також країною призначення для іммігрантів з інших країн СНД та Азії. Громадяни України, що працюють за кордоном, щорічно пересилають додому перекази на суму від 4 до 6 мільярдів доларів.

4. Прикордонне співробітництво/Седеркопінгський процес. З 2004 року, цей процес зосереджується на обміні досвідом між державами – новими членами ЄС (Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія та Словаччина) та країнами на зовнішньому східному кордоні розширеного ЄС – Білоруссю, Молдовою та Україною.

Метою є приведення законодавства, політик та практик Білорусії, Молдови та України з питань міграції та надання притулку у відповідність із стандартами ЄС, а також створення ефективної та життєздатної регіональної мережі з питань міграції та надання притулку серед держав-учасниць.

5. Програма управління міграційними переміщеннями (ПУМП) була здійснюється у партнерстві із урядами США, Канадою, країн Європи, Нової Зеландії та Австралії з метою підготовки документів до та після проведення співбесід, проведення тренінгів з питань культурної орієнтації до виїзду, а також допомоги з організації переїзду для потенційних мігрантів.

6. Програма надання медичних міграційних послуг

134. Міжнародна міграція робочої сили в системі факторів економічного розвитку України

Міграція робочої сили, базуючи на розходженнях у рівнях економічного розвитку, сприяє ослабленню ряду проблем країн еміграції. Зокрема, для ряду країн, у тому числі й України грошові перекази емігрантів відіграють важливу роль як джерело їхніх валютних надходжень. Для робітників – емігрантів характерна висока норма заощаджень. Їхня середня схильність до заощаджень коливається від 35% у турецьких емігрантів до 70% у пакистанських. Середня схильність переводити в країну виїзду нижче, коливаючись у межах 11-50%. Вона знижується в міру збільшення терміну перебування іммігранта в приймаючій країні.

Грошові перекази стимулюють внутрішній попит, що може принадити до зростання виробництва і зайнятості. У ряді країн з вузькими внутрішніми ринками вони можуть збільшувати інфляційний тиск і викликати розширення імпорту. У соціальній сфері позитивний ефект міграції зв’язують звичайно з ростом добробуту, якщо не всього суспільства, то хоча б деякої його частини. Позитивний вплив може робити при спілкування тимчасових мігрантів до більш передових технологій, застосовуваним у країнах імміграції, більш високим стандартам трудової етики.

134. Конкурентоспроможність людського капіталу України в умовах міжнародної трудової міграції

Покращання якості життя населення є одним із ключових чинників конкурентоспроможності країни, оскільки є передумовою залучення інвестиційних та трудових ресурсів, інтелектуального капіталу і, з іншого боку, дестимулює відтік людського і фінансового капіталу за кордон. Якість життя як передумова розвитку людського капіталу є одночасно засобом і метою посилення національної конкурентоспроможності.

За відомими оцінками Всесвітнього економічного форуму відбулося істотне послаблення конкурентних позицій України на світовій економічній арені. Якщо в 2005 р. Україна посідала 68-е місце у світовому рейтингу конкурентоспроможності серед 117-и країн, то у 2006 р. - лише 78-е серед 125-и країн (для порівняння, Польща посідає 48-е місце).

Згідно інших оцінок ("Звіт ООН про людський розвиток - 2006"), Україна за розвитком людського потенціалу у 2006 р. зайняла 77-е місце серед 177-и країн світу і входить до групи країн із середнім рівнем у той час, як Польща - 37-е місце і входить до групи країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу.

Загальновизнано, що зміцнення і утримання конкурентних позицій країни в глобальному світі залежить від таких параметрів якості життя, як: рівень охорони здоров'я і початкової освіти; якість послуг вищої освіти та професійного вдосконалення; рівень розвитку соціальної інфраструктури, інноваційна активність тощо.

До сукупності головних індикаторів якості життя, які істотно послаблюють конкурентні позиції нашої країни відносяться: рівень охорони здоров'я та якості початкової освіти, фінансування розвитку людського капіталу (видатки на охорону здоров'я та освіту в Україні є незначними у порівнянні з країнами з високим рівнем розвитку людського капіталу та іншими країнами з транзитивною економікою, простежується спадаюча динаміка обсягів цих витрат), демографічні зрушення (за роки незалежності чисельність населення зменшилася більше ніж на 5 млн. осіб, ще 2-3 млн. українців здійснюють трудову діяльність за межами країни, з них 80 % жінок репродуктивного віку). В Україні прийнято "Стратегію демографічного розвитку України на 2006-2015 роки", основним завданням якої є подолання демографічної кризи, поліпшення якості життя населення та збереження духовного потенціалу. Проте слід зауважити, що проблему якості життя не визнано пріоритетом соціально-економічного розвитку України у стратегічних загальнодержавних планах та регіональних програмах соціально-економічного розвитку.

134. Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції людських ресурсів Україні

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.