23

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ДЕРМАТОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ

Лікування хворих зі шкірними хворобами є задачею досить складної, вимагає крім спеціальних знань сутності тих чи інших дерматозів і причин їхній що породжують, а також ґрунтовні знайомства з дією застосовуваних засобів.

Дерматози в переважній більшості являють собою не місцеві патологічні процеси в шкірі. Вони - результат змін нервової системи, внутрішніх і ендокринних органів, обміну речовин, гомеостазу й ін. Тому лікування поразок шкіри повинне бути комбінованим (загальним і місцевим), комплексним із застосуванням психотерапії, медикаментозних препаратів, фізіотерапевтичних методів і курортного лікування. При лікуванні шкірних хвороб використовуються практично всі сучасні методи лікування, але ж нерідко першорядного значення набувають догляд за хворими, особливо з гнойничковыми проявами, а також режим і дієта (алергічні захворювання). Тому при призначенні лікування треба користуватись таким зразком: 1) режим; 2) дієта; 3) загальна терапія; 4) зовнішня (місцева) терапія; 5) додаткові (психотерапевтичні,фізіотерапевтичні,

хірургічні) методи; 6) профілактика та курортолікування.

Режим – визначають в залежності від загального стану хворого, віку, розповсюдженості захворювання, стану шкіри та характеру хвороби. В поняття режиму входить також можливість перебування хворого на свіжому повітрі, сонячному опроміненні – при фотодерматозах, можливість контакту з водою, миючими та гігієнічними засобами – при гноячкових та грибкових

захворюваннях, вибір одягу, білизни – при алергодерматозах та ін. Дієта – має важливе значення при багатьох дерматозах, особливо при алергодематозах та дерматозах, при яких хворі відчувають свербіж. У кожному випадку лікар вирішує питання з дієтою індивідуально, враховуючі особливості перебігу дерматозу. Однак є поняття про специфічну ( при з’ясуванні підвищенної чутливісті до конкретних харчових продутів, їх повністю виключають з раціону хворого) та неспецифічну (призначається практично у всіх випадках сверблячи та запальних хвороб: обмеження або виключення гострої, копченої, солоної, смажної, екстрактивної їжи, кофе, цитрусових, шоколаду, яєць та ін.) обмежувальні дієти. При наявності у хворого порушення обміну речовин, хвороб ШКТ або гепатобіліарної системи треба обов’язково корегувати цю патологію з залученням спеціалістів –гастроентерологів, ендокринологів, дієтологів та ін.

Загальна терапія. У більшості випадків шкірному хворому, окрім місцевої потрібна і загальна (системна) медикаментозна терапія, яка повинна бути індивідуальною та відповідати етіологічним, патогенетичним або симптоматичним аспектам хвороби.

Медикаментозна терапія дерматозів включає практично всі основні методи і засоби сучасної медицини: седативні, психотропні, десенсибілізуючі, ентеросорбуючі, імунокорегуючі, вітамінні, антимікробні, неспецифічні протизапальні, гормональні, цитостатичні, ферментативні та ін. препарати.

24

У більшості шкірних хворих, особливо страждаючих хронічними дерматозами, відмічаються порушення нервово – психічної сфери, е зв’язок виникнення або загострення захворювання при стресових ситуаціях. До найбільш часто використовуємої відноситься седативна терапія, особливо суггестивна, терапія словом, а також гіпносуггестія. Гарною заспокійливою дією володіють препарати брома, валеріани, пустинника, нові препарати Ново-пасит, Персен. Симптоматична і патогенетична терапія психотропними препаратами показана пацієнтам з явищами роздратованості, жаху, депресії, безсонням. Серед психотропних препаратів, які використовуються при лікувані дерматозів розрізняють транквілізатори, нейролептики, антидепресанти. Іноді застосовуються гангліоблокатори.

Антигістамінні препарати, дія яких заснована на блокаді Н1 – рецепторів, що впливає на зникнення патологічних реакцій у шкірі викликаних гістаміном (почервоніння, набряк, свербіж), використовуються при багатьох алергодерматозах (кропів’янка, екзема). До антигістамінних препаратів відносять димедрол, супрастин, діазолін, тавегіл, фенкарол, лоратадин та ін. Більшість антигістамінних препаратів має седативну дію, але у нових препаратів кларитин та телфаст ці явища практично відсутні.

Призначення протизапальних та десенсибілізуючих препаратів при лікуванні шкірних хвороб обумовлено наявністю запалення при виникненні гострих форм дерматозів. Найбільш часто призначають препарати кальцію (пантотенат, гидрохлорід) та натрію (тіосульфат). Вони призначаються при псоріазі, нейродерміті, екземі, токсикодерміях.

Ентеросорбуючі препарати використовуються для видалення з крові або інших рідин організму токсичних речовин. Використовують гемосорбенти (гемодез, гемодіаліз крові) та відносно селективні сорбенти (активоване вугілля, ентеросгель). Призначають при лікуванні пухирчатки, токсикодермій, псоріаза, кропів’янки та ін.

Імунокорегуючі препарати – застосовуються при наявності хронічних, рецидивуючих та важких дерматозів. Препарати цієї групи розділяють на імуностиммулюючі (левамізол, тималін, тактивін,пірогенал, екстракт плаценти), імунодепресантні (цитостатичні препарати – азатіоприн, метотрексат),

імунозамісні (інтерферон, неовір, гама – глобулін), засоби специфічної імунотерапії (стафілококовий антифагін і анатоксин, вакцини стафілококова та стрептококова) та адаптогени (дибазол, настойка ехіноцеї пурпурної, женьшеню, лімонника). Всі ці препарати призначаються при різних формах псоріазу, хронічних формах фолікулітів, вульгарних вугрів, герпесі, системних захворюваннях.

Роль вітамінів у корекції шкірної патології важко переоцінити. При порушеннях процесів зроговіння в епідермісі, підвищеної сухісті шкіри, випадінні волосся, ламкості нігтів використовують великі дози ретинолу ( вітаміну А). При важких формах вугрів призначають ретіноід роакутан. Вітаміни групи В призначають при хронічних дерматозах з нейрогенною, судинною або обмінною природою. Аскорбінову кислоту (вітамін С) призначають при гострих токсикодерміях, алергічних дерматитах, екземі, а в сполученні з рутином – при

25

підвищенної ламкості судин. Вітамін Е є призначають при хворобах сполучної тканини, обмінних та судинних порушеннях.

Антимікробні – важливіша група засобів, яка включає антибіотики, сульфаніламіди, фторхінолони, антимікотики, противірусні препарати. Антибактеріальна терапія, яка застосовується в першу чергу при гноячкових ураженнях шкіри, а також при наявності загальних проявів хвороби (підвищенні температури тіла, головному болю), дисемінації піодермітів, при локалізації гноячків у ділянці обличчя, у разі появи регіонарного лімфаденіту). Призначаються антибактеріальні препарати усіх груп ( пеніциліни, тетрацикліни, макроліти, цефалоспоріни), але ж перед застосуванням треба зробити пробу на чутливість, а також зробити антибіотикограмму, якщо це не можливо, то призначаються препарати широкого спектру дії або 2 антибіотика. Дозування залежить від стану хвороби, її важкості та ін. При інфекційних захворюваннях туберкульоз шкіри, лепра, лейшманіоз застосовують специфічні антибіотики. Сульфаніламіди – застосовуються при інфекційно – запальних дерматозах. Частіше призначаються препарати пролонгованої дії бісептол, бактрим, септин. При наявності у хворого явищ герпетиформного дерматозу Дюрінга, лепри призначаються сильфонові препарати ( ДДСдіамінодефінілсульфон, авлосульфон, дапсон). Фторхінолони ( ципрофлоксацин, цифран, таривід) – застосовуються при лікуванні інфекцій, які передаються переважно статевим шляхом. Антимікотики – група препаратів, які мають протигрибкову (фунгіцидну або фунгістатичну) дію. До системних антимікотичних засобів відносяться : ламізіл, орунгал, гризеофульвін та ін. Противірусні препарати - призначаються при наявності вірусних дерматозів ( герпес простой і оперезуючий, контагіозний молюск, гострокінцеві кондиломи, вірусні бородавки. Найбільш ефективними противірусними препаратами є ацикловір, валтрекс, фамвір.

Гормональні препарати використовують при важких тривалих формах дерматозів, тому що багато з них можуть проявляти імуностимулюючі властивості. Їх призначають при важких формах псоріазу, склеродермії, нейродерміті, пухирчаткі, дерматозі Дюринга та ін. Ферментативні препарати використовують у хворих з хронічними алергічними дерматозами, тому що у них відмічається панкреатична недостатність та порушення зі сторони ШКТ. Призначають пепсин та його аналоги, панкреатин, фестал, мезим – форте, вобензим та флогензим та ін.

Зовнішня (місцева) терапія. Задачі, що переслідує місцева терапія, дуже різноманітні: в одних випадках бажано припинити мокнуття, зменшити запальні явища, в інші домогтися разсмоктування патологічного ущільнення в шкірі, у третіх – зруйнувати хворобливе вогнище, у четвертих - убити паразита, відшарувати епідерміс і т.ін. Варто пам'ятати, що дія будь - яких ліків залежить не тільки від його химического складу, але і від правильного способу застосування. На ефект лікування впливає вибір лікарської форми препарату. Багато в чому він визначається характером запального процесу. При гострих і подострых явищах використовують поверхнево діючі лікарські форми - розчини, пудри, колочені суспензії, пасти. При хронічних запальних процесах – лікарські форми, що діють

26

більш сильно і глибоко (мазі, пластири і т.д.). При інфекційних захворюваннях шкіри – спеціальні етіотропні засоби.

На всьому протязі хвороби потрібно постійна корекція зовнішнього лікування в залежності від зміни клінічної картини (наприклад, припинення мокнуття), від переносимости препарату, "звикання"до нього, від індивідуальної сприйнятливості до ліків.

До найбільш уживаних зовнішніх засобів відносяться розчини, пудри, суспензії, аерозоли, мазі, креми, пасти, лаки, пластири. Варто підкреслити, що вибір лікарської форми залежить не тільки від діагнозу захворювання і його етіології, але, в основному, від характеру запальної реакції в даний момент. При гострому запальному процесі, що характеризується активною гіперемією, набряклістю і мокнуттям, можна застосовувати тільки примочку, розчин ("мокре лікують мокрим"), у випадку відсутності мокнуття -кольдкрем, бовтанки, пудри. Підгостре запалення (слабко виражена активна гіперемія, незначна інфільтрація) служить показанням для призначення паст. При хронічному запаленні, якому властиві пасивна (застійна) гіперемія, інфільтрація, призначають мазь, рідше – лак і пластир.

Розчини – рідка лікарська форма, одержувана шляхом розчинення твердої лікарської речовини (або рідини) в розчиннику. У якості його найчастіше використовують дистильовану воду, спирт етиловий, рідше гліцерин, рідкі олії. Способи застосування розчинів різноманітні: змазування й обтирання, примочки, волого підсихаючи пов'язки і зігрівальні компреси. Для змазування й обтирання застосовуються розчини переважно дезинфікуючих і противосвербіжних засобів. Спиртові розчини йоду, брильянтового зеленого рекомендовано застосовувати для змазування при піодерміях. Спиртові розчини борноїі, саліцилової кислоти застосовують для обтирання здорових ділянок шкіри навколо вогнищ піодермії. Водяний 2% розчин карболової кислоти – для змазування сверблячих ділянок. Варто мати на увазі, що якщо як розчинник застосовується спирт (звичайно700), він сам робить на шкіру дезинфікуючу, противосвербіжну, знежирюючу та підсушуючу дію.

Примочки – можуть бути в'язкими (свинцева вода, слабкі розчини ляпісу й ін.), що дезінфікують (розчини риванолу 1:2000 і ін.) і т.д. Вони полегшують неприємні суб'єктивні симптоми, сприяють механічному очищенню. Для примочки необхідно взяти не менш 4-5 шарів марлі, змочити їх призначеним розчином, вичавити і накласти на місце хвороби. В міру висихання (через10-15 хвилин) примочки змінюють. Розчини для примочок беруться звичайно кімнатної температури, іноді охолоджені. Варто пам'ятати, що на великі ділянки ураження і дітям примочки варто застосовувати з обережністю, щоб не викликати переохолодження організму. Звичайно процедура продовжується 1 - 1,5 години, після чого роблять перерву на 1 – 2 години. У дітей першого півріччя життя примочки можна застосовувати лише у винятково рідких випадках і не більш 30 хвилин з наступною перервою. Поверх марлі нічого не кладуть, щоб не заважати випару розчинника. Звичайно примочки вживають протягом дня кілька разів до стихання мокнуття. При більш тривалому користуванні примочкою шкіра стає

27

сухою, можуть виникнути тріщини. При затяжних процесах рекомендовано змінювати лікарські речовини розчинів для примочок.

Зігрівальні компреси – застосовують при хронічних запальних процесах і глибоких ущільненнях: 4-5 шарів марлі змочують у призначеному розчині, злегка вичавлюють і накладають на вогнище ураження відповідно до його розмірів. Зверху накривають 1 – 2 аркушами вощеного паперу, розмір якого на 1-2 см більше марлі і все це закріплюють бинтом; Для запобігання навколишньої шкіри від мацерації її змазують попередньо цинковою маззю або пастою. Під компресом, внаслідок утруднення тепловіддачі, підсилюється струмковий обмін речовин на уражених ділянках, що сприяє розсмоктуванню запального інфільтрату.

Пудри – дрібні порошкоподібні речовини використовують у виді присипок. Присипки – мінеральні (тальк, цинк) і органічні (крохмаль) застосовуються в різних спів відношеннях між собою, іноді, у залежності від показань, до них додають інші порошкоподібні речовини, наприклад, борну кислоту, саліцилову й ін. Дія присипок поверхнева, вони зменшують запальні явища, підсушують, охолоджують, заспокоюють, охороняють шкіру від зовнішніх впливів. Тому що порошок легко спадає з поверхні шкіри, потрібно наносити його не менш 2 – 3 разів у день. Для того, щоб пудра довше трималася на шкірі, можна попередньо її змазати найтоншим шаром олії або жиру, а потім нанести порошок.При гострозаппальних процесах, що супроводжуються мокнутям, застосування пудри проти показане через утворення кірок, під якими підсилюються запальні процеси.

Бовтанки – складаються з дрібних порошкоподібних речовин, зважен их у рідині, наприклад, води і гліцерину, води - гліцерину і спирту. У стані спокою порошки осідають і між ними і рідиною відзначається чітка межа. Безпосередньо перед застосуванням ліки необхідно струшувати або збовтувати до утворення рівномірної суспензії. Нанесені на шкіру порошки після випару води залишаються на ній тонким шаром і завдяки гліцерину утримуються протягом багатьох годин. До цієї лікарської форми, у залежності від показань, можна додавати інші медикаментозні препарати, наприклад, іхтіол, дьоготь і ін. Бовтанка застосовується при поверхневозапальних процесах, має заспокійливу дію, зменшують неприємні відчуття. На носиться на шкіру за допомогою м'якої кисті або шматочком вати, намотаним на паличку. Бовтанка швидко висихає, пов'язки непотрібно.Видаляютьбовтанку змиванням водою.

Аерозолі – являють собою дисперсну систему, щоскладається з газового середовища, у якій зважені тверді і рідкі лікарські препарати. Звичайно містять антибіотики і кортикостероїди і випускаються у спеціальних герметичних балонах із клапанним пристроєм. Їх застосовують шляхом розпилення, нанося аерозоль на мокнучі і виразкові вогнища ураження на шкірі і слизових оболонках 2 -3 рази в день. Пов'язока не потрібна.

Пасти складаються із суміші порошків (окисцинку, тальк) і жирів (ланолін, вазелін), які взяті у рівній кількості. Пасти характеризуються більшою поверхневою дією, ніж мазі; вони мають протизапальну і висушуючу дію. Не застосовують на місцях з рясними волоссями. Намазуються пасти безпосередньо на хвору шкіру тонким шаром по ходу росту волосся за допомогою шпателя.

28

Пасту також можна наносити на шматок марлі, що потім накладають на вогнище ураження і прибинтовують. Через1-2 дні залишки пасти видаляють ватним тампоном, просоченим будь – якою рослинною олією, водою їх видаляти неможна через небезпеку роздратування шкіри. Найбільше часто застосовується офици-нальна цинкова паста, до складу якої входять: окисцинку, крохмаль і вазелін. Прив веденні в цинкову пасту фармакологічного засобу вона здобуває назву: нафталановая, дьогтярна і т.д. З одного боку, порошки, що містяться в пасті, залишають можливість випару, тому під пастою шкіра висушується і охолоджується, що приводить до звуження судин. Таким чином, паста робить протизапальну дію. З іншого боку, за рахунок жирових речовин підвищується проникність епідермісу для лікарських препаратів, розм'якшуються кірки і лусочки.

Креми –являють собою лікарську форму "м'якоїмазі", що по своєму складі і фізичних особливостях займає проміжне положення між пастою і маззю. Основа крему –жири або жироподібні речовини, здатні змішуватися з водою. У результаті цього утвориться рівномірна густа і напіврідка маса - емульсія типу "олії у воді". Природними представниками такої емульсії є молоко, вершки, сметана. Їхня дія зв'язана з можливістю випару води, що призводить до охолодження шкіри. Штучний охолоджувальний крем (кольдкрем) містить у рівних частинах жирову речовину (ланолін, віск, спермацет), воду і рослинну олію. Креми застосовують при запальних процесах, сухості шкіри, зниженні її еластичності. Наносять крем на уражену ділянку тонким шаром легкими ковзними обережними рухами. Іноді його злегка втирають в уражену шкіру. Вода, що знаходиться в кремі, охолоджує шкіру. Жирові речовини перешкоджають пересушуванню шкіри, роблячи її більш м'якою та еластичний.

Мазі –складаються з жирової основи (вазелін, ланолін, свинячий жирі ін.) і різних фармакологічних речовин (іхтіолу, сірки, дерматола, дьогтю, саліцилової кислоти й ін.); діють глибше чим п асти. Широко застосовуються мазеві основи з різних синтетичних препаратів, що добре переносяться, проникають у шкіру і легко звільняються від включених у них фармакологічних речовин. Нанесена на шкіру мазь перешкоджає випару води, зменшує тепловіддачу і, зігріваючишкіру, викликає посилення кровообігу й обміну речовин.Основне показання до застосуваннямазі є інфільтрація шкіри при відсутності гострих і подострих запальних явищ. При необхідності мазь можна застосовувати у виді змазувань, пов'язок. Якщо треба одержати більш тривалу дію, мазь наносять на шматок марлі, та прикладають до ураженої шкіри і зміцнюють бинтом. Для глибокого впливу, наприклад, на інфільтрат, мазь наносять безпосередньо на нього і покривають пов'язкою. Для розм'якшення кірок і лусочок її варто накладати тільки на 3-6 годин. При хронічних процесах роблять "мазевий компрес" (під вощений папір або целофанову плівку). Цей метод використовується при лікуванні, наприклад, застарілих бляшок при псоріазі, омозолілосте й іт.п. Глибокого проникнення мазі можна домогтися й енергійним утиранням її в шкіру, це дає гарні результати при лікуванні отрубевидного лишаю, корости й ін.

Пластири – являють собою дуже густу, грузлу, липку масу, одержувану сплавкою воску, каніфолі і деяких інших речовин, до яких додане діючий

29

фармакологічний засіб. У залежності від активної фармакологічної речовини пластири бувають епилиновые, ртутні, свинцеві, саліцилові й ін. Призначають у тих випадках, коли необхідно розм'якшити, розпушити, розплавити стовщений роговий шар (мозолі), нігті (при онихомикозах). Пластирна маса при зіткненні зі шкірою під впливом температури тіла прилипає й утримується на шкірних покривах. Рекомендується перед застосуванням пластиру трохи нагріти.

Лаки – являють собою не розчинні у воді основи, що швидко висихають на поверхні шкіри з утворенням тонкої плівки. Застосовуються при лікуванні обмежених захворювань шкіри (бородавки, обмежений псоріаз т. д.).Лак варто наносити строго на вогнище

ураження, не допускаючи влучення його на навколишню здорову шкіру. Пов'язки не потрібно.

Для одержання того чи іншого терапевтичного ефекту має значення концентрація фармакологічної речовини. Так, резорцин у слабкій концентрації (1 - 2 %) стимулює регенеративні процеси, 5 – 10 % мазь має кератолитичну дію, а в30 – 50 % концентрації - припікальне. Тільки лікар може вирішити, яку лікарську форму із яким фармакологічним засобом варто застосувати, обов'язково вказавши спосіб і дози, тому що деякі засоби мають дуже різносторонню дію.