61

НЕЙРОДЕРМАТОЗИ

Нейродерматози – це хвороби шкіри, що супроводжуються свербежем та невротичними розладами, при яких свербіж є ведучим симптомом, а серед висипів переважають папульозні, уртикарно – папульозні елементи та ліхенізація. Класифікація :

1.Шкірний свербіж:

а) локалізований; б) універсальний

2.Свербець (пруриго):

а) свербець дитячий ( строфулюс); б) свербець дорослих; в) свербець вузлуватий.

3.Кропив’янка

4.Нейродерміт:

а) атопічний дерматит (дифузний нейродерміт); б) обмежений нейродерміт, або простий лишай Відаля

Шкірний свербіж – це своєрідне відчуття, що викликає потребу у

розчухуванні. Свербіж можуть викликати екзогенні та ендогенні прурітогенні речовини : трипсин, папаін, протеази, брадикінін, гепарин, нейромедіатори, серотонін, біогенні аміни, жовчні кислоти, аміак, алкалоїди, оплатні пептиди. Вони діють на шкірні рецептори та викликають утворення гіперемії, пухирів, супроводжуються свербіжем. Розрізняють: фізіологічний ( звичайно слабкий та короткочасний, виникає у повсякденних побутових умовах, як адекватна реакція на чисельні подразники) та патологічний ( виникає при наявності певних захворювань).

Діагноз встановлюють при виявленні об’єктивних ознак сверблячого дерматозу. Об’єктивними ознаками свербіжу є зміни нігтів ( поліровані) та наявність розчухів, а при сильному свербіжу – лінійні екскоріації. Якщо цих ознак немає, то шукають ознаки захворювання інших органів.

Загальні та системні хвороби, що супроводжуються свербежем без первинних висипних елементів:

Хвороби внутрішніх органів :

-Захворювання із затримкою жовчовиділення – печінковий свербіж;

-Хронічна ниркова недостатність – уремічний свербіж;

-Хвороби крові : еритремія, залізодефіцитна анемія, парапротеінемія;

-Ендокринні та метаболічні порушення : діабет, гіпо – та гіпертиреоз, подагра, клімактеричний свербіж, дисменорейний свербіж;

-Злоякісні неоплазії : рак шлунку, кишечнику, легень, простати, молочної залози, лімфоми, лейкоз;

-Інші форми : кардинальний, артеріосклеротичний, плевральний свербіж;

Медикаментозні та інші інтоксикації – токсичний свербіж:

-Свербіж наркоманів, свербіж у осіб, що зловживають міцним чаєм та кавою, у алкоголіків;

62

-Свербіж, що пов’язаний з порушенням жовчовиділення при прийомі деяких лікарських засобів ( аміназин, тестостерон та ін.) або вагітності;

-Прихована сенсибілізація до лікарських засобів;

-Свербіж, пов’язаний з аутоінтоксикацією при хронічних захворюваннях органів травлення, з аліментарними порушеннями;

Паразитарні захворювання:

-Онхоцеркоз, ехінококоз, трихінельоз, аскаридоз, ентеробіоз, шистосомоз;

Захворювання нервової системи:

-Психогенний свербіж, емоційний стрес, вегето-судинні дистонії, прогресивний параліч, пухлини головного та спинного мозку, синдром спадкового локалізованого свербіжу.

Якщо захворювань внутрішніх органів немає, то встановлюється діагноз – симптому (шкірний свербіж) або клінічного синдрому.

Лікування призначають в залежності від основного захворювання. Тимчасове симптоматичне лікування полягає у призначенні антигістамінних препаратів: димедрол, діазолін, дипразин, супрастин, тавегіл, кларитин, телфаст. Іноді призначають психотропні засоби, транквілізатори у сполученні з гіпнозом та електросном, фізіотерапію.

Свербець дитячій – спостерігається у ранньому та молодшому дитячому віці

у дітей, що схільні до алергічних та вазоневротичних реакцій, з обмінними порушеннями та патологією імунної системи. Провокуючими факторами є побутові, харчові алергени та медикаментозні засоби. Клінічна картина характеризується появою нападоподібним висипанням пухирів та папул з пухирцем на поверхні, що локалізуються на будь – яких ділянках тіла, відмічається інтенсивний свербіж, порушення сну, роздратованість, іноді підвищення температури тіла, еозинофілія, анемія, підвищення ШОЕ, поліаденопатія. Іноді трансформується у свербець дорослих.

Диференціюють з коростою, укусами комах, вітряною віспою, герпетиформним дерматозом Дюринга.

Лікування полягає в усуненні алергізуючих та подразнюючих факторів. Призначають антигістамінні засоби, гепатопротектори, мембраностабілізатори, десенсибілізуючі, ферментні препарати, сорбенти та еубіотикі. Місцево призначають присипки або цинк – водні бовтанки з іхтіолом та дерматолом, протисвербіжні та гормональні препарати.

Свербець дорослих – поліетілолгічний клінічний синдром, для якого

характерні сверблячі папульозні висипи, що виникають внаслідок різних причин та загальних захворювань ( діабет, системні хвороби, хвороби крові, під час вагітності). Розрізняють 2 форми: гостру (представлена чисельними набряклими папулами з мікро везикулою в центрі, з симетричним розташуванням на розгинальних поверхнях рук, передніх поверхнях гомілок, на колінах, ліктях, в ділянці сідниць та живота. Відмічається сильний свербіж, наявність екскоріацій, геморагічних кірок), тривалістю від 2 тижнів до 2 – 3 місяців, та хронічну (клінічна картина набуває хронічного рецидивуючого перебігу, з’являються вогнища ліхеніфікації, білі рубчики та пігментація, іноді розповсюджений меланоз), що триває роками.

63

Диференціюють від корости, педікульозу, герпетиформного дерматозу Дюринга, флеботодермій, васкулітів.

Лікування. Починають з ретельного обстеження хворого та проводять корекцію основного захворювання. Показані седативні, десенсибілізуючі засоби, гепатопротектори, вегетотропні засоби, вазопротектори, вітаміни групи В, сорбенти, антигістамінні препарати. Місцево призначають протисвербіжні та протизапальні пасти, бовтанки, розчини з ментолом, дьогтем, дерматолом, гормональні креми.

Кропив’янка – поліетіологічний токсикоз – алергічний дерматоз, що розвивається по типу гіперчутливості миттєвого типу, представлений уртикарними висипами та сильним свербежем. Найбільш частою причиною виникнення є укуси комах, рослини, холод, інсоляції, хімічні речовини та

та слизових оболонок у ділянці обличчя, носоглотки та статевих органів. Шкіра набуває рожево – перламутрового кольору, стає напруженою, щільною, болючою при пальпації. Відчувається легкий свербіж та печіння. Особливо небезпечний у ділянці глотки або гортані, що може привести до стенозу та асфіксії. Хронічна кропив’янка характеризується приступами висипання пухирів, що повторно рецидивують протягом місяців та років. Під час загострення можуть спостерігатися субфебрілітет, шлунково – кишкові розлади, артралгії, головний біль, нездужання, слабкість.Переодично може набувати тяжкого перебігу зі злиттям елементів у обширні ділянки на шкірі та слизових оболонках (зливна кропив’янка).

Діагноз базується на знаходженні сверблячіх уртикарних елементів, червоного дермографізму.

64

Диференціюють з коростою та медикаментозною токсикодермією.

Лікування полягає в усуненні причини виникнення, призначенні гіпоалергенної дієти, седативних та антигістамінних засобів, десенсибілізуючих, дегідратуючих, сечогінних препаратів, вітамінів (аскорбінова та нікотинова кислоти, рутин, вітамін F, рибофлавін, піридоксин, кальцію пантотенат), саліцилатів. При тяжких формах короткочасно призначають глюкокортикоїди з анаболічними гормонами. Фізіотерапія полягає у загальному УФ – опроміненні, призначені паравертебральної діатермії, діадинамічних струмів, лікувальних ванн. Місцево використовують бовтанки, спиртові розчини з протисвербіжними засобами, пасти з нафталаном, іхтіолом, мазі та креми з глюкокортикоїдами.

Атопічний дерматит.

Слово атопія походить від англійського аїору, введеного в медичну літературу Кока у 1930 році і означає різновид успадкованої алергії (дивна, незвичайна, загадкова хвороба). У 1940 році Сульцберґер вперше ввів поняття атопічний дерматит, що ідентично назві

конституціональна екзема. Ознаки атопії в

дерматології поділяють на абсолютні і неабсолютні. До абсолютних ознак зараховують: ураження обличчя і розгинальних поверхонь кінцівок у дітей; ліхеніфікацію (потовщення шкіри з підсиленим малюнком) у великих складках (ліктьові, підколінні) у підлітків і дорослих; хронічний перебіг. До

неабсолютних віднесені:

індивідуальний або сімейний анамнез (атопічний дерматит, алергічний риніт, астма, кропив'янка, екзема, непереносимість ліків тощо); білий демографізм; сухість шкіри внаслідок зниження

потовиділення; дисхромія у старших дітей і дорослих

(ділянки гіпо- і гіперпігментації); інтенсивна сверблячка, сезонність; часті попрілості ретроаурикулярних (за вухами) ділянок (еритема, тріщини, кірочки); випадання брів у латеральній зоні.

65

Хвороба вважається мультифакторною; крім спадкової схильності, для прояву атопії необхідний вплив зовнішніх провокуючих чинників. Є кілька теорій пояснення патогенезу цієї патології: 1) порушення імунологічної реактивності, що має генетичну основу (гуморального імунітету, дефекти клітинноопосередкованого імунітету тощо); 2) порушення в циклічній нуклеотидній системі; 3) теорія бета - адренергічної блокади; 4) у деяких хворих зниження концентрації біотину (вітаміну Н) у крові.

Розвиток висипки на шкірі у дітей починається з другого місяця життя і пізніше, часто збігається із введенням догодовування чи переведенням дітей на штучне вигодовування. Перша висипка у більшості дітей з'являється на обличчі (65%), волосистій частині голови (34%), в ділянці ліктьових (27%) і колінних суглобів (27%), рідше на розгинальних поверхнях гомілок, кистей, ступнів. Переважають ексудативні явища у вигляді дитячої екземи. Спочатку це еритематозні, набряклі вогнища, лущення, згодом виникають мікровезикули. мокнення, утворення кірочок, тріщин. Висипка супроводжується інтенсивною сверблячкою, може ускладнюватись піококовою інфекцією із збільшенням регіонарних лімфовузлів. Це перший немовлятковий період, або ексудативна стадія. На другому році життя у більшості дітей інтенсивність ексудативних явищ поступово зменшується і може настати відносна ремісія або повний регрес висипки. Орієнтовно від 10 -12 років хвороба переходить у другу, інфільтративну стадію. Спостерігається схильність до ураження великих складок, в окремих випадках еритемо - сквамозні ураження набувають дифузного характеру і захоплюють обличчя, тулуб, кінцівки.

випадки дифузного ураження шкіри і навіть еритродермії.

Залежно від переважання елементів висипки, можна виділити екземоподібну, пруригінозну, ліхеноїдну форми атопічного дерматиту. Виділяють також три

66

типи пребігу атопічного дерматиту. Перший тип трапляється у 7,4% випадків, коли хвороба виникає в перші 3 місяці життя і після дворічного перебігу закінчується одужанням. Другий тип (31,4%) після дворічного існування маніфестної форми настає ремісія від 6 місяців до 3 років. У подальшому процес набуває рецидивуючого пребігу. Для третього типу (61,2%) характерний безперервно – рецидивуючий перебіг.

Чинниками, які провокують загострення хвороби, можуть бути харчові алергени, ліки, особливо пеніцилін, аспірин, новокаїн, які, до речі, можуть спровокувати у хворих на атопічний дерматит розвиток бронхіальної астми; укуси комах, кліщів, посилене потіння, побутовий пил, який містить епідермальні речовини (волосся, вовну, лупу, кліщі типу дерматофагоїдес); контакт із деякими рослинами, пліснявою, профілактичні щеплення тощо. Можливі ускладнення з боку шкіри: піодермічні процеси, а також герпетична екзема Капоші, еритродермія.

Діагностика грунтується на клінічних ознаках, тому потрібно з’ясувати, коли з’явилися інтенсивна сверблячка, типова локалізація елементів висипу, вікова еволюція топографічних і морфологічних особливостей, сезонність, чи був поліморфізм висипки (найхарактернішими є ліхеноїдні елементи). Лабораторними підтвердженнями діагнозу поряд із клінікою можуть бути: підвищення в крові імуноглобулінів Е, зниження загальної кількості Е-РОК, підвищення співвідношення Т- хелпери / супресори; підвищення внутрішньо - клітинної концентрації фосфодиестераз, зниження внутрішньоклітинної концентрації цАМФ, еозинофілія, наявність у фенотипі антигену ОР7, колонізація ураженої і прилеглої шкіри золотистим стафілококом та інші.

Диференціюють з себорейним дерматитом, простим хронічним лишаєм Відаля, симптоматичними ліхенізаціями, з мікробною екземою.

Лікування. Потрібно звернути увагу на: виключення харчових, респіраторних алергенів та інших зазначених вище чинників, що можуть провокувати загострення. Рекомендується безсольова гіпоалергенна дієта з достатньою кількістю білків, вітамінів та санаторно-курортне лікування. Перебування в умовах теплого сухого степового, морського чи гірського клімату, залежно від індивідуальної реакції на ці чинники. Заслуженою популярністю користуються курорти України: Трускавець, Немирів, Миронівка, Бердянськ, Куяльник, Миргород, Південний берег Криму. Доцільне використання седативних (валеріана, препарати брому), антигістамінних та антисеротонінових препататів: кетотіфен (задітен, бронітен, астафен), циннарізин (стугерон), фенкарол, перитол, кларітин тощо, які не завжди дають бажані наслідки. Рекомендують також ангіопротектори: пармідин (продектин), ксантинолу нікотинат, імуностимулятори та імуномодулятори (непряме ендолімфатичне введення тактивіну, левамізол, тималін), делагіл, інгібітори протеіназ (амінокапронова кислота), цитокіни, інтерферони. При важкому перебігу рекомендовано застосовувати кортикостероїди (преднізолон, дексаметазон).При вираженій нічній сверблячці — амітриптилін у юнаків і дорослих. Застосовують також вітаміни А, Е, С, Н, В6, піридоксальфосфат тощо. Місцево рекомендують уникати частого миття у ванні або під душем з милом; категорично забороняються пінні ванни. Слід

67

застосовувати нейтральні або кислі мила, у ванну додавати жирні олії фабричного виготовлення, а для маленьких дітей робити «ванну Клеопатри» (1 склянку молока емульгують із столовою ложкою маслинової олії і виливають у ванну). Після миття шкіру, особливо в ділянці складок, необхідно змастити кремом або жиром, носити треба білизну із бавовняних тканин, безпосередньо на шкіру не одягати вовняних виробів і виробів із штучних тканин. Для зменшення сухості шкіри слід використовувати зовнішні засоби на жировій основі (мазі з саліциловою кислотою, з сечовиною). При загостреннях застосовують пасти та мазі з дьогтем, сіркою, нафталаном, препаратом АСД, іхтіолом та протисвербіжними засобами, нетривалий час - кортикостероїдні креми і мазі. У випадках ускладнення піодермією рекомендують антибіотики.

Обмежений нейродерміт – це захворювання, яке з’являється у осіб з

неврастенічною конституцією зі своєрідною шкірною реакцією у відповідь на механічні та інші подразники. Провокуючими факторами можуть бути функціональні порушення нервової системи, аутоінтоксікація, порушення метаболізму, подразнення вегетативної нервової системи пептидоподібними речовинами з гістаміноподібною дією.

Клініка. Розвивається на обмеженій ділянці шкіри. Як правило локалізується на задній та боковій поверхні шиї, аногенітальній області, внутрішній поверхні стегон, між сідничній складці, розгинальних поверхнях передпліч, ділянці щиколоток. Спочатку шкіра зовні не змінена, відчувається свербіж. Далі виникають полігональні плоскі папули, щільнуватої консистенції, вкриті висівкоподібними лусочками, які зливаються та утворюють плоскі бляшки різних розмірів, від блідо – рожевого до буро – червоного кольору. Шкірний малюнок підкреслюється і шкіра набуває шагреневого вигляду. У вогнищах виділяють зони: центральну (ліхенізація), середню (ізольовані блискучі папули) та периферичну (гіперпігментація). Перебіг хвороби тривалий.

Диференціюють від обмежених форм атопічного дерматиту, монетоподібної екземи, грибовідного мікозу, псоріазу, верукозного червоного плоского лишаю, лінеарного дерматозу, амілоїдного ліхену.

Лікування. Показана гіпоалергенна дієта з обмеженням гострої їжі, прянощів, копченостей, алкоголю, кави, шоколаду, солі. Проводять корекцію виявлених порушень нервової системи, видільних систем, органів травлення, метаболічних процесів. Застосовують психотропні та вегетотропні засоби: транквілізатори (феназепам, еленіум, седуксен), слабі нейролептики у невеликих дозах, антидепресанти ( триптизол, азофен, аурорікс), седативні препарати (валеріана, пустирнік, броміди), антигістамінні засоби. За показаннями призначають ферментні препарати (мезим, фестал, панзинорм), біогенні стимулятори (алое, фібс). Ефективна фізіотерапія: фонофорез або електрофорез протисвербіжних та розсмоктуючих препаратів, дарсонвалізація, кріотерапія, парафінові аплікації, електросон, діадинамічні токи. Місцево застосовують сірчано – нафталанну, сірчано – дігтярну пасти, пантенол, кортикостероїдні мазі.