127

ГЕНОДЕРМАТОЗИ

Генодерматози - це велика гетерогенна по своїй етіології, патогенезу, типу успадкування, група спадкових патологічних станів, які проявляються дерматозами і синдромами з ураженням шкіри та слизових оболонок. Вони складають понад 10% усіх захворювань шкіри і характеризуються порушенням процесів ороговіння, дисхроміями і дистрофіями шкіри, пухлинами і невоїдними утвореннями, ектодермальною дисплазією. Мають здебільшого важкий перебіг, системність ураження, сумнівний прогноз щодо одужання і в ряді випадків поганий прогноз для життя.

Розрізняють декілька груп генодерматозів:

•Спадкові хвороби ороговіння - це гетерогенна за клінічним перебігом група генодерматозів, в основі яких лежить дефект кератинізації. Найбільшу групу серед цих захворювань складають іхтіози, при яких має місце дифузне порушення ороговіння по типу гіперкератоза; порушення білкового, ліпідного обмінів, підсилення активності окислювальних ферментів епідермісу, недостатність функції щитовидної залози, гіповітаміноз А, імунопатії.

•Дисхромії та дистрофії шкіри - це група захворювань, що включає генодерматози з депігментацією, гіперпігментацією, пойкілодермією, генодермією, дистрофією сполучної тканини.

•Генодерматози з пухлинними (або невоідними) ураженнями шкіри - це поєднання ушкоджень шкіри, нервової системи, очей, що виникають на фоні системних вроджених ектодермадиспластичних захворювань. Основну частину цієї гетерогенної групи генодерматозів складають факоматози.

СПАДКОВІ ХВОРОБИ ОРОГОВІННЯ

Порокератоз Мібеллі (атрофічний центробіжний порокератоз Мішера) – відноситься до групи бородавчатих кератозів. Тип успадкування - передбачається аутосомно-домінантне успадкування з різною пенетрантістю, не виключене Х- зчеплене.

Клініка. Проявляється в ранньому дитячому віці або в період статевого дозрівання, у вигляді різко окреслених поодиноких, множинних, лінійних ділянок кератозу. Рогові папули поступово перетворюються в бляшки сірого або мідночервоного кольору, різної форми, котрі підкреслюються валиком із рогових конусів. Шкіра навколо валиків атрофічна, злущується. Переважна локалізація - кисті, стопи, шия, плечі, розгинальна поверхня кінцівок, слизові оболонки, часті гірляндоподібні ділянки помутніння рогівки. Можлива дистрофія нігтів, аномалії зубів, розумова відсталість.

Діагностика базується на гістологічних відхиленнях, які заключаються в наявності у глибокому жолобку в епідермісі вертикальних пробок із рогових мас, відсутності зернистого шару і атрофії шипуватого в ділянці ураження, лімфоцитарним інфільтратом в дермі і фіброзом в сосочковому шарі дерми.

128

Диференціюють з хворобою Карле, фолікулярним серпигінуючим кератозом Лутца, дисемінованим актинічним порокератозом.

Лікування. Призначають загальнозміцнюючі засоби; вітаміни групи А; каротіни; біостимулюючу терапію; імуномодулятори та препарати, які покращують мікро циркуляцію. Показане лікування суміжної патології. Місцево

– крем «Унни» з вітаміном А.

Чорний акантоз ( пігментно-сосочкова дистрофія шкіри, Мішера синдром) – бородавчатий кератоз. Тип успадкування - домінантний з повною пенетрантністю.

Клініка. Доброякісна формула захворювання (Мішера синдром) проявляється в дитячому або юнацькому віці гіперпігментацією шкіри в ділянках складок, навколо пупка, сосків молочних залоз, тилу кистів, ступнів в бурий або сіруваточорний колір. З часом шкіра грубіє, появляються папіломатозні розростання. Інколи уражаються ясна, слизова оболонка гортані, де крім гіперпігментації появляються гострі конділоми. Долоні і підошви з проявами гіперкератоза, волосся і нігті дистрофічні. Мають місце цукровий діабет, імбецильність, множинні вади розвитку (деформація зубів, гіпертріхоз, інфантилізм, складчатість шкіри).

Діагноз. Гістологічно встановлюють наявність гіперкератоза, акантоза, набряку шипуватого шару, скопичення меланіну в усіх шарах шкіри, помірно виражених периваскулярних інфільтратів, збільшення кількості капілярів в сосочковому шарі.

Диференційний діагноз проводять з гідротичною ектодермальною дисплазією, пігментною ксеродермою, неутриманням пігменту.

Кератодермія Папійона-Лефевра ( Папійона-Лефевра синдром, долонно - підошвенний гіперкератоз з периодонтитом) – кератодермія з порушенням ороговіння у вигляді надмірного дифузного рогоутворення. Тип успадкування - аутосомно-рецесивний.

Клініка. Захворювання проявляється, як правило, на 2-3 році життя долоннопідошвенним кератозом, який може розповсюджуватися на тил кистей і ступнів, ділянку колінних суглобів. Притаманний гіпергідроз долонь і підошв, вади прорізування молочних і постійних зубів, ранній карієс, гінгівіт, швидко прогресуючий пародонтоз з передчасним випаданням зубів.

Діагноз підтверджують гістологічно.

Диференційний діагноз проводять з кератодермією Унни-Тоста і кератодермією Меледа, при яких не зустрічається характерна патологія зубів. Лікування. Призначають вітаміни групи А, В; біостимулятори; вобензим; імуномодулятори. Місцево – креми з вітаміном А, каротинами.

Синдром Бека – відноситься до кератодермій з припустимим типом успадкування – аутосомно - домінантним. Характеризується дифузним долоннопідошвинним кератозом і гіпергідрозом, поєднується з раннім посивінням волосся і аномалією розвитку зубів без парадонтозу.

Брюнауера-Франчесхетті - обмежена вогнищева кератодермія з передбачуваним аутосомно-рецесивним типом успадкування Клініка. Захворювання появляється в дитячому віці гіперкератотичними

вогнищами на ділянках надавлювання (підошви,долоні, пальці). Інколи бувають

129

оніходистрофія, лейкоплакія слизової оболонки ротової порожнини, ще рідше - дистрофія рогівки, розумова відсталість.

Диференційний діагноз проводять з кератодермією Бушке-Фішера, синдромом Ядассона-Левандовського, Шефера, Сименса.

Лікування. Призначають загальнозміцнюючі; вітаміни групи А, В, С; біостимулятори; показане лікування супутньої патології. Місцево – креми з вітамінами А, Е; кератолітичні мазі.

Лінійна кератодермія Фукса – вогнищева кератодермія з аутосомно - домінантним типом успадкування.

Клініка. Характеризується утворення на шкірі долонь, підошв впродовж сухожилкових вагін лінійної форми рогових нашарувань у вигляді гребнів, які виступають на 5-10мм над рівнем шкіри. Як правило, малюнок уражень подібний у членів родини. Поверхня рогових утворень покрита тріщинами. бувають випадки лейкокератоза на слизових оболонках.

Діагноз підтверджують гістологічно.

Диференційний діагноз необхідно проводити з синдромом Брюнауера, кератозом Ріля, синдром Шпанланга-Таппейнера, синдром Варденбурга-Клейна. Вроджена пахіоніхія (синдром Ядассона-Левандовського) - відноситься до багатоформних кератозів, які характеризуються поєднанням різних варіантів кератозів шкіри і слизових оболонок, з ураженням очей, кісток, ендокринної, нервової систем. Має тип успадкування - аутосомно-рецесивний; аутосомнодомінантний, зчеплений зі статтю.

Клініка. В неонатальному періоді появляється потовщення пластин нігтів до 1см, вони стають жовтого, коричневого кольору, можливі пароніхії. Часто появляються долонно-підошвенна кератодермія, фолікулярний кератоз на шкірі тулуба і кінцівок. В ділянці колін, гомілок, сідниць можуть з′являтися бородавчаті розростання, а на шкірі гомілок, стегон - дифузне злущення. Характерні гіпергідроз долонь, стоп, лейкоплакії язика, гортані, носа, дизкератози. Елементи лейкокератозу інколи злоякісно перероджуються.

Можуть бути сальні кисти, патологія оволосіння, дисхромія шкіри, порушення розвитку зубів, кісток, порушення ендокринної, нервової систем, малі аномалії розвитку.

Виділяють 4 типи синдрома Ядассона-Левандовського:

-сполучення вродженої пахионіхії, симетричної кератодермії, фолікулярного кератоза тулуба;

-пахионіхія з′єднується з симетричною кератодермією, кератозом тулуба, лейкокератозом слизових оболонок;

-вроджена пахионіхія, кератодермія, фолікулярний кератоз тулуба супроводжується лейкокератозом слизових оболонок і рогівки;

-кератози і паходермії поєднуються з вродженими аномаліями мезодерми.

В сечі виявляють високий рівень гідроксипроліна. Діагноз підтверджують гістологічно.

130

Багатоформний кератоз Сіменса (синдром Сіменса ) – багатоформний кератоз з аутосомно – домінантним типом успаткування.

Клініка. Проявляється ектодермальною дисплазією у вигляді порушення процесів ороговіння, дисемінованим долонно-підошвенним кератозом з пузирями і гіпергідрозом, фолікулярним кератозом шкіри розгинальних ділянок кінцівок, сідниць, навколо рота, лейкоплакією слизових оболонок ротової порожнини, складчатим язиком, дистрофією нігтьових пластин. Зустрічається розумова відсталість.

Синдром Шефера - багатоформний кератоз з аутосомно – домінантним типом успаткування.

Клініка близька до синдрому Ядассона-Левандовського. Проявляється долоннопідошвенним кератозом з гіпергідрозом, дисемінованим фолікулярним кератозом з атрофією, пахионіхією, лейкокератозом слизової порожнини рота, катарактою, порушенням фізичного і психічного розвитку, крипторхізмом, гіпоплазією яєчок.

Відрізняється від синдрома Ядассона-Левандовського наявністю катаракти та фолікулярного кератоза з атрофією.

ДИСХРОМІЇ І ДИСТРОФІЇ ШКІРИ

Синдром Менде - відноситься до дистрофій шкіри спадкового характеру, які часто супроводжуються дисхроміями. Тип успадкування даного синдрома - неуточнений.

Клініка. Для нього характерні частковий альбінізм, ділянки депігментованого волосся на голові, бровах, бороді, лобку, гіпертрихоз, вроджена глухота. Крім того, виявляєтья розщелення губи, затримка розвитку зубів, нанізм, дауноподібне обличчя.

Диференціюють з вітіліго, синдром Алеззандріні, синдромом Фогта-Коянагі. Центролицевий лентигіноз (синдром Турена) – відноситься до групи генодерматозів з гіперпігментацією шкіри, що можуть супроводжуватися порушеннями інших органів і тканин. Має аутосомно – домінантний тип успадкування.

Клініка. Висипка типу лентіго на шкірі носа, щік, шиї появляється на першому році життя і поєднується з малими аномаліями розвитку: готичним піднебінням, відсутністю різців, деформацією черепа, вдавленою грудною кліткою, спиномозковою килою (spina bifiola), гіпертріхозом, розумовою відсталістю, судомним синдромом, енурезом. Слизові оболонки, як правило, не поражаються.

Перорифіціальний лентигіноз ( синдром Пейтца – Егерса - Турена) –

генодерматоз з аутосомно-домінантним типом успадкування з неповною пенетрантністю.

Клінічна картина полягає в появі зразу після народження або дещо пізніше висипань типу лентіго (веснянок), на шкірі навколо рота, носа, ділянці ануса, кистях, стоп, грудях, слизовій оболонці ротової порожнини, носа. Може бути гіперпігментація нігтів. Після 10-30 років появляється поліпоз кишківника, шлунка. Існує небезпека злоякісного переродження аденоматозних гамартом.

131

Хворі скаржаться на біль в кишківнику, кров у калі, випадіння прямої кишки, бувають кризи кишкової непрохідності, вторинна анемія, кахексія. Диференційний діагноз періорифіціального лентігіноза проводять з центролицевим лентігінозом, пігментною кропивницею.

Лікування. Спеціальних методів лікування немає. Окремі поліпи видаляють. У випадку інвагінації кишок, кровотечі необхідно хірургічне втручання, а також симптоматичне лікування. Необхідне спостереження онколога, дерматолога. Неутримання пігменту ( синдром Блоха-Сульцбергера) – має тип успадкування – Х - зчеплений домінантний з утробною загибеллю плодів чоловічої статі.

Клініка проявляється в грудному чи ранньому дитячому віці висипкою на боковій поверхні тулуба і згинальних поверхнях кінцівок, яка має три стадії ураження. Це гострозапальна стадія, яка проявляється у вигляді полосовидних і неправильної форми ділянок еритеми з везикулобульозними і уртікарними елементами; в крові виявляється лейкоцитоз, еозинофілія; везикулолихеноідна (бородавчата) - появляються лентикулярні папули, що ороговівають, розміщені лінійно або безпорядково і інколи нагадують бородавчатий невус; стадія гіперпігментації - при якій на шкірі тулуба (рідко на обличчі) появляються жовтувато-коричневі або темно-сірі гіперпігментації з нерівними краями “бризки бруду”. Інколи їх малюнок може бути звивистий, лінійний. З віком гіперпігментація поступово переходить в атрофію. У 38% хворих виявляють ангіоматозні невуси, пігментні плями кольору “кави з молоком”. Характерні різні екто- і мезодермальні дефекти: алопеція, нігті стають тьмяними, бурого кольору з поперечними борознами, спостерігається дистрофія зубів. Мають місце зміни очей - косоокість, можлива катаракта, атрофія зорового нерва, відшарування сітківки, ністагм, птоз, голубі склери. З боку нервової системи мають місце мікроцефалія, судомні напади, атаксія, олігофренія.

Можливі вроджені вади серця, spina bifida, розщілина губи і піднебіння, вроджений вивих стегна, деформація черепа і вушних мушель. Відмічається нестабільність хромосом у хворих.

-Варіантом класичного типу неутримання пігменту є сітчатий пігментний дерматоз ( синдром Франческетті-Ядассона, пігментний ретікулярний дерматоз Негелі) з аутосомно-домінантним типом успадкування, який проявляється на 2-му році життя, запальна стадія не спостерігається, а зразу ж появляються плями, або сітка гіперпігментації на шкірі грудей, животі, шиї. Крім того, має місце кератодермія, дистрофія нігтів. Зміни очей не виявляються. Можливий варіант з депігментацією у завершальній стадії процеса.

-Абортивний тип неутримання пігменту - синдром Асбо-Хансена (бульозний

кератогенний пігментний дерматит) характеризується ураженням шкіри у вигляді папульозних, верукозних, бульозних лінійних висипань, розміщених на кінцівках уже з перших днів життя дитини. В крові лейкоцитоз, еозинофілія, гіперпігментація може розвиватися лише в ділянці бувших висипань.

Диференційний діагноз неутримання пігменту необхідно проводити з синдромом Олбрайта, синдромом Вербова, лентигінозом і пігментними невусами, гідротичною ектодермальною дисплазією.

132

Лікування. При усіх формах неутримання пігменту специфічних методів терапії немає. Використані засоби недостатньо ефективні. Рекомендують призначати per os ретінола ацетат та пальмітат по 20 000-50 000-100 000 ОД (в залежності від віку дитини) в 2-3 прийоми чи внутрішньом′язево по 50 000-100 000 ОД 1 раз 2 -3 дні протягом місяця. Доцільно також використовувати аєвіт per os по 1-2 капсулі 2-3 рази на день (1 -1,5 місяці) чи внутрішньом′язево по 0,5-1мл 1раз в 2-3 дні (1-2 місяці). Позитивні результати відмічають від використання геліотерапії та УФО у осінньо-зимовий період. Хворий повинен знаходитися під спостереженням дитячого дерматолога.

Ксеродерма пігментна ( пігментний епітеліоматоз, дерматоз Капоши, злоякісний екелідоз).

Встановлено два генотипи даної патології:

-Аутосомно-рецесивний, який включає наступні варіанти: а) ксеродерма пігментна класична, б) ксеродерма пігментна форма ІІ, в) пігментний ксеродермоїд Юнга, г) синдром Sanctis Cachione.

-Аутосомно-домінантний, який представляє доброякісну ксеродерму пігментну.

Клініка ксеродерми пігментної проявляється у дітей в 2 -3 роки особливо у весняно-літній період у вигляді підвищенної чутливості до УФ проміння і світлобоязливістю. На відкритих ділянках шкіри (обличчя, шия, кисті і ін.) появляється еритема, потім сухість, гіперпігментація по типу лентиго, веснянок, телеангіоектазій, ділянки атрофії шкіри (пойкілодермія). В подальшому на ділянках ураження появляються сенільний кератоз, кератоакантома, базальноклітинні карціноми, злоякісні меланоми, фібросаркоми. Часто уражаються губи. Зміни очей проявляються кератитами, рубцями рогівки, злоякісними пухлинами повік, кон′юнктиви. Можуть бути дефекти зубів. Атрофія шкіри обличчя може привести до деформації природних отворів. При дослідженні сечі - гіпераміноацидурія. У хворих виявлено порушення темнової репарації ДНК. Тривалість життя біля 20 років.

Ксеродерми у сполученні з ідіотією, карликовим ростом, малими аномаліями розвитку, аномаліями око-рухового апарату складають синдром Коккейна.

Диференційний діагноз необхідно проводити з синдромом ксеродерми і розумовою відсталістю, спадковим летигінозом, вродженою пойкілодермією Томсона, вродженим дискератозом

Лікування - малоефективне. Призначають: рer os ретинола і токоферола ацетат чи ін′єкції аєвіту на протязі 2-3 місяців, кислоту нікотинову. Доцільно призначати тавегіл. Вітамінотерапія А, В12, С, фотозахисні, протизапальні мазі; кортикостероїди; пудри з включенням 5-10% тальку, креми “Щит”, “Луч”, “Фогем”. При появі папіломатозних, верукозних розростань проводять кріодеструкцію, електрокоагуляцію, руйнування вогнищ ураження лазером. Per os дають калія оротат по 0,2-0,5г х 3 рази в день; теонікол, трентал. У випадках розвитку плоскоклітинного чи базально-клітинного раку внутрішньо-м′язево вводять проспідін по 0,05-0,1г (на курс 1,5-2г). Спостереження дитячого дерматолога, онколога, профілактичні курси лікування.

133

Вроджений дискератоз ( Цінссера-Коула-Енгмана синдром). Має Х-зчеплений, рецесивний тип успадкування.

Клініка. Захворювання проявляється в раньому дитячому віці, часто сірокоричневою пігментацією, повна клінічна картина розвивається з 5-15 років. Сітчата гіперпігментація шкіри обличчя, шиї, кінцівок, менше - тулуба, пізніше доповнюється ділянками атрофії, телеангіектазії. Появляється клініка пойкілодермії. Нігтьові пластинки дистрофічні, волосся тонке і рідке, спостерігається долонно-підошвенний кератоз з атрофічною еритемою. На слизових оболонках рота, ануса, уретри, кон′юктиви можуть бути лейкоплакії. Відмічаються блефаріти, закупорка сльозових протоків. Зуби каріозні. В крові - панцитопенія, зниження клітинного імунітету. У хворих можуть бути вроджені вади розвитку, розумова відсталість, гіпогеніталізм, можливе злоякісне переродження лейкоплакій. Рентгенологічно виявляють остеопороз.

Диференційний діагноз необхідно проводити з пігментною ксеродермою, синдромом Ротмунда, родженою пойкілодермією.

Лікування. Показане застосування кортикостероїдних препаратів.

Пойкілодермія вроджена Томсона ( вроджена атрофічна судинна пойкілодермія спадкова, склерозуюча, синдром Томсона) припускається аутосомно-рецесивний тип успадкування.

Клініка. По клінічному перебігу захворювання близьке синдрому Ротмунда. В ранньому дитинстві на шкірі розвивається розлита або вогнищева еритема, яка

швидко переходить в гіперпігментацію, потім з′являється поверхнева атрофія, телеангіектазія, сітчата дисхромія з чергуванням гіперта депігментацій, місцями відмічається лущення. Спостерігається м′язева слабкість, порушення функції кишково-шлункового тракту, печінки. Одночасно виявляють вади розвитку: адактилію, синдактилію, дистрофію нігтів, зубів, аномалії очей (мікрофтальмія), часткову атрофію зорового нерва. Волосся дистрофічне, нерідко алопеція, випадання волосся в пахвинних впадинах, випадіння брів, вій.

Виділяють два варіанти перебігу захворювання :

-Вроджена пойкілодермія з утворенням пухирків (синдром Брауна-Фалько- Маргеску), при якій сітчата еритема появляється в перші дні життя на відкритих ділянках зі спонтанним або посттравматичним утворенням пухирів з прозорою рідиною. Пізніше появляються ознаки пойкілодермії. З віком пухирі утворюються рідше, можливий розвиток склеродермоформних змін пальців з кератодермією, аплазією нігтів, дистрофією зубів, гіпотрихозом. Хворіють частіше жінки.

Пойкілодермія вроджена невоїдна. Характеризується пойкілодермічними змінами на шкірі у сполученні з філіформними телеангіектазіями (у вигляді бляшок), дистрофією нігтів, лейкоплакією слизової оболонки порожнини рота та інше.

-Вроджена пойкілодермія з бородавчатим гіперкератозом. Крім проявів пойкілодермії на шкірі (крім тулуба) появляється бородавчатий гіперкератоз, можлива кератодермія, ониходистрофія, підвищена чутливість шкіри до сонячного проміння, мікроцефалія, гіпоплазія кісток.

134

Диференційний діагноз проводять з синдромом Ротмунда, пігментною ксеродермою, набутою атрофічною сітчатою пойкілодермією Якобі.

Лікування. Призначають загальнозміцнюючі засоби, полівітаміни, токоферола і

ретінола ацетат, ін′єкції плазмолу, скловидного тіла та ін. Хворі повинні тривалий час знаходитись під спостереженням дитячого дерматолога.

Дитяча прогерія ( Гетчінсона-Гілфорда синдром ) – відноситься до генодерматозів з геродермією ( дифузні атрофічні зміни шкіри і її придатків, які супроводжуються потоншенням, сухістю, морщиністю шкіри, часто нерівномірною пігментацією, трофічними порушеннями). Тип успадкування - допускають аутосомно-рецесивний з порушенням ліпопротеїнового обміну, зумовленим розладом функцій ендокринних залоз та проміжками мозку.

Клініка. Проявляється з дня народження або в ранньому дитячому віці затримкою росту, відставанням в масі і змінами шкіри. Для хворих прогерією характерний зовнішній вигляд: низький ріст, маленьке лице з дзьобовидним носом і великими лобними пагірками, мікрогнатія, екзофтальм, вуха відстовбурчені. Шкіра стончена, блискуча, суха, туго натягнута, а на пальцях - поморщена. В нижніх частинах живота і стегнах нагадує склеродермію. На малопігментованій шкірі виділяються поверхневі вени, підвищена чутливість до сонячного проміння. З віком появляються коричневі пігментовані плями на відкритих ділянках шкіри. Характерні тотальна алопеція, відсутність брів, вій, стончення, ламкість або повна відсутність нігтів. Підшкірний жировий шар зберігається лише в ділянці лобка.

Зуби прорізуються з затримкою, інколи взагалі відсутні, аномально розташовані, нерідко аномалія прикуса, раннє руйнування як молочних, так і постійних зубів. Відмічаються аномалії кісток - трубчасті кістки і ребра тонкі, суглоби виступаючі, малорухомі, грудна клітка грушевидної форми, ключиці

короткі, плечі вузькі, тіла хребців овоїдної форми, тім′ячка закриваються пізно, нерідко coxa valga. Офтальмологічно виявляють помутніння кришталика. Хворі відстають в статевому розвитку, безплідні. Інколи появляються неврологічні відхилення у вигляді асиметрії черепно-мозкової інервації, ністагма, анізорефлексії, судомного синдрому. Інтелект знижується на пізніших стадіях захворювання внаслідок прогресуючого атеросклерозу.

Характерний атеросклероз коронарних артерій, аорти, мезентеріальних судин, а також інфаркт міокарда, порушення кровообігу в мозку. В крові - підвищений вміст холестерину, ліпопротеїдів. Продовженість життя 7-27 років. Хворі частіше гинуть від інфаркта міокарда або судомного синдрому. На аутопсії - генералізований атеросклероз, фіброзні зміни в міокарді, відкладання жироподібної речовини в мозку, корі наднирників, нирках, печінці, статевих залозах. Паращитовидні залози відсутні або мають вигляд рудиментів. В кістках - потоншення коркового шару, велика кількість фіброзної тканини.

Диференційний діагноз необхідно проводити з цілим рядом захворювань: синдромом Кокейна, Вернера, Ротмунда, Ханхарта, Уріха-Флемерей-Донласа, окуло-мандибуло-фаціальним синдромом, акрогерією, вираженою пойкілодермією Томсона, синдромом Елерса-Донлоса. Синдром Кокейна відрізняється непропорціальною карликовістю, наявністю дифузного пігментного

135

ретиніта з знебарвленим диском зорового нерва, глухоти, атаксичного дрожання, розумової відсталості.

Лікування. Ефективних методів терапії немає. Призначають загальнозміцнюючі, ін′єкції тіаміна, пірідоксіна, рібофлавіна, алоє, анаболічні гормони (ретаболіл, метандростенолон). Рer os призначають полівітаміни, токоферол. Тривале спостереження дитячого дерматолога, обстеження суміжними спеціалістами.

Синдром Коккейна ( прогероідний нанізм) з т ипом успадкування - аутосомнорецесивним.

Клініка. В ранньому дитинстві появляється шкірна еритема, везикульозні або бульозні висипання на ділянках тіла, відкритих для сонячного проміння. В результаті атрофії гіподерми шкіра стає сухою, тонкою, дряблою.

Хворі мають характерний вигляд - непропорційно короткий тулуб, при нормальній довжині кінцівок з великими кистями і стопами, з згинальними деформаціями суглобів, кифоз, очі впалі, обличчя старече, вузьке; ніс тонкий, різко виступає нижня щелепа, високе піднебіння, множинний карієс зубів, зменшення розмірів черепа (мікрокранія). Характерні дистрофія зубів, рання сивина.

У 65% хворих виявляють патологію зору у вигляді пігментної дегенерації сітківки, атрофії зорового нерва, катаракти, помутніння рогівки. Зміни слуху аж до глухоти мають біля 70% хворих.

Характерною ознакою захворювання є наявність прогресуючих мозочкових розладів, тремору, гіперкінезії. В процесі життя хворі відстають в рості і розумовому розвитку.

Рентгенологічно виявляються дифузний остеосклероз, потовщення кісток черепа, мікрокранія, різноманітна патологія хребців та інших кісток скелету. Диференційний діагноз необхідно проводити з прогерією, синдромами Секкеля, Ротмунда, Блума, Вернера, Дубовіца, Ханхарта, лепречаунізмом.

Лікування симптоматичне, спеціальні методи лікування відповідно до клінічних проявів захворювання.

Сімейна акрогерія (синдром Готтрона) з аутосомно-рецесивним типом успадкування.

Клініка. Не виключено, що захворювання є абортивною формою дитячої прогерії. Перші прояви появляються в ранньому дитинстві у вигляді геродермії тилу стоп, кистей з потоншенням гіподерми, акромікрії, дистрофії нігтів. Буває також атрофічна шкіра обличчя, виявляються аномалії зубів. Рентгенологічно - кісткова тканина фаланг ущільнена.

Диференційний діагноз проводять з дитячою прогерією, синдромом Ханхарта. Псевдоксантома еластична ( синдром Гренблада-Страндберга) – відноситься до генодератозів, що харатеризуються дистрофією сполучної тканини. Має аутосомнодомінантний, аутосомно-рецесивний тип успадкування. Клініка. В ранньому дитинстві або пізніше на шкірі, переважно в ділянках бокових поверхностей шиї, пахвинних складках підключичних ділянках, животі, стегнах, промежині, появляються дрібні округлої форми симетрично розташовані папули, які нагадують ксантому. Шкіра в цих ділянках стає дряблою, складчатою.

136

Такі папули бувають на слизових оболонках губ, твердого піднебіння, шлунка, прямої кишки. У 50% хворих виявляється на очному дні полоски зі зниженням гостроти зору і хоріоретиніту. Характерне також ураження судинної системи, яке проявляється гіпертензією, стенокардією, мозковим інсультом, крововиливами у внутрішні органи. Можливі ендрокринні, нейровегетативні, психічні розлади.

Диференційний діагноз необхідно проводити з ксантоматозом, в′ялою шкірою. Лікування. Призначають загальнозміцнюючі засоби, ретінола та токоферола ацетат у великих дозах (50 000-100 000 ОД), алое, скловидне тіло, плазмол, лідазу. Спостереження дерматолога, окуліста, гастроентеролога, терапевта, невропатолога.

Синдром Урбаха-Віте (гіалікоз шкіри і слизових оболонок) з аутосомнорецесивним типом успадкування.

Клініка. Проявляється уже в ранньому дитинстві у вигляді множинних дрібних жовтуватих вузликів на шкірі, слизових оболонках ротової порожнини,

гортані, глотки, голосових зв′язок (стійка охриплість), кайми губ, шкірі і слизових оболонок очей. На місці вузликів залишаються дрібні атрофічні втягнуті рубчики. Буває хронічний блефарокон′юнктивіт, помутніння ендотелію рогівки, хоріоретиніт, гіаліноз судин сітківки. Спостерігаються вади зубів (аплазія або гіпоплазія різців, збереження молочних зубів), судомні напади, психічний інфантилізм, внутрішньочерепні звапнення. Можливі диспротеінемія, дисліподемія, глікозурія елементарна.

Диференційний діагноз необхідно проводити з амілоідозом, еластичною псевдоксантомою.

Лікування. Призначають вітаміни групи В, кератолітичні мазі, вітамінні краплі в очі, ліполітичні препарати.

Ектодермальна дисплазія ангідротична (синдром Кріста-Сіменса-

Турена, синдром Гілфорда-Тендлоу) – відноситься до ектодермальних дисплазій, які можуть бути пов′язані з генетичними і модифікаційними порушеннями плода. Має тип успадкування - Х-зчеплений рецесивний.

Клінічна картина проявляється з народження. Хворі мають характерне обличчя: великий лоб з виступаючими надбровними дугами і лобними горбами, перенісся впале, маленький сідловидний ніс, повні вивернуті губи. щоки впалі, вуха великі, деформовані. Навколо очей гіперпігментація, шкіра складчата, можливі кон′юктивіти за рахунок зниження сльозотечі, катаракта, фотофобія, аномалія рогівки. Шкіра повік атрофована, волосся, брови, вії - рідкі або відсутні.

Залози сльозні, бронхіальні, шлунково-кишкового шляху і носові порожнини атрофічні. З боку зубів спостерігається гіподонтія, адонтія, аномальна форма зубів. В ділянці носа і щік появляються міліоподібні папули, які утворюються за рахунок збільшених і дистрофічно змінених сальних залоз. Шкіра на тілі тонка, бліда,зморшкувата, зустрічається гіперкератоз долонь і підошв.

Відмічається гіпоплазія потових залоз, що веде до порушення потовиділення і гіпертермії. Порушення терморегуляції може бути причиною смерті хворих або розумової відсталості.

Хворі схильні до респіраторних захворювань, можливий розвиток цукрового діабету.

137

Диференційний діагноз перш за все необхідно проводити з ектодермальною гідротичною дісплазією.

Дисплазія ектодермальна гідротична ( синдром Клоустона) має аутосомно-домінантний тип успадкування з повною пенентрантністю.

Клініка. Мінімальні діагностичні ознаки: рідке волосся, дистрофія нігтів. Характеризується гіпоплазією або навіть аплазією нігтів, яка часто поєднується з пароніхіями. Волосся тонке, ламке, легко випадає, брови і вії ростуть погано, випадають. Інколи буває повна алопеція, гіперкератоз стоп і кистей, гіперпігментація шкіри над суглобами в ділянці смочків, пахвів. Потові і сальні залози нормальна. Функціонують у деяких хворих зуби каріозні, мають місце катаракта, низькорослість, заторможеність, кінцеві фаланги рук подовжені і потовщені. Думають, що в основі захворювання лежить молекулярна патологія кератину.

Диференційний діагноз проводиться з ектодермальною дисплазією ангідротичною, ектодермальною дисплазією гіпогідротичною.

Ектодермальна дисплазія, тип Реппа-Ходжкіна (ектодермальна дисплазія ангідротична з розщелиною губи і піднебіння) має аутосомнодомінантний тип успадкування, не виключений Х-зчеплений домінантний.

Клінічна картина. Мінімальні діагностичні ознаки: гіпогідроз, дисплазія нігтів, розщілина піднебіння і/або губи. У хворого суха, тонка шкіра, рідке тонке волосся, гіпоплазія і дистрофія нігтів і зубів. В ранньому віці спостерігається гіпертермія, схильність до гнійних отітів, кон′юнктивітів.

Фенотип хворих: запавше перенісся, вузький ніс, маленький рот з гіпоплазією верхньої щелепи, розщілина губи, піднебіння, язичка. Виявляється гіпогеніталізм. Диференційний діагноз проводиться з іншими типами ектодермальних дисплазій, спадкових кератодермій.

Синдром вогнищевої дермальної гіпоплазії. Тип успадкування -

невідомий.

Клініка. Мінімальні діагностичні ознаки: гіпоплазія шкіри, папіломатоз слизових оболонок, дисплазія скелета.

Клінічна картина захворювання проявляється уже при народженні дитини у вигляді неправильно-лінійної форми полосок на шкірі обличчя, кінцівках. Є ділянки пухлиноподібних м′ягких утворень червоного кольору до 2см в діаметрі. Вони чергуються з ділянками потоншення шкіри з дисхромією і телеангіектазіями. Разом з тим відмічаються папіломатозні розростання на слизових оболонках (губ, ротової порожнини, вульви).

З боку кісток виявляється олігодаптія, деформація кісток синдактілія. Косоокість гетерохромія сітківки, колобоми судинної і радужної оболонок є характерними для органу зору. Бувають звуження і нориці слизових канальців, вроджений дакріоцистит. Описані випадки дистрофії волосся, нігтів, вади зубів, вушних мушель, крил носа, внутрішніх органів.

Диференційний діагноз необхідно проводити з групою захворювань зі зміною шкіри по типу пойкілодермії, ліпоматозним поверхневим невусом шкіри.

138

Хондроектодермальна дисплазія (синдром Елліса-Ван-Кревельда,

мезоектодермальна дисплазія) має аутосомно-рецесивний тип успадкування. Клініка. Мінімальні діагностичні ознаки: гіпоплазія нігтів, укорочення

кінцівок, низькорослість, полідактилія. Для хворих характерна дистрофія нігтьових пластинок, волосся, зубів. Ріст низький з симетричним укороченням кінцівок за рахунок гомілок, передпліч, полідактилія, синдактилія. Додаткові пальці добре функціонують. Проксимальні фаланги довші, чим середні і дистальні.

З боку зубів - зуби новонароджених, часткова адонтія, дрібні неправильної форми, рано випадаючі зуби. Верхня губа коротка або з додатковою вуздечкою, що має вигляд спаянності верхньої губи з зубним краєм ясен, розщілина губи і альвеолярного паростка верхньої щелепи. Можуть мати місце вроджені вади серця, розумова відсталість, статевий інфантилізм, епіспадія.

Рентгенологічно виявляється затримка ядер окостеніння в довгих трубчастих кістках, множинні екзостози.

Диференціюють з гідротичною і ангідротичною ектодермальними дисплазіями, спадковою оніхоартроостеодістрофією, вродженою нейроектодермальною дисплазією.

ГЕНОДЕРМАТОЗИ З ПУХЛИННИМИ (АБО НЕВОІДНИМИ) УРАЖЕННЯМИ ШКІРИ

Аденоматоз спадковий (Гарднера синдром, поліпоз кишечника аденоматозний) – відноситься до генодерматозів з аденоматозними пухлинами шкіри, типовими ознаками яких є поєднане ушкодження шкіри, нервової системи, очей, що виникають на фоні системних вроджених ектодермадих пластичних захворювань. Має аутосомно-домінантний тип успадкування з варіабельною експресивністю.

Клініка. Мінімальні діагностичні ознаки: зміни шкіри, поліпоз товстого кишечника, пухлини кісток. Захворювання розвивається в дитячому віці, частіше після 10 років або на 2-3 році життя. На шкірі обличчя, кінцівок, волосяній частині голови появляються множинні атероми, що є сально-залозистими кистами, дермоідними кистами, підшкірними фібромами, нейрофібромами, лейоміомами, ліпомами. Фіброзні розростання нерідко виникають в ділянках післяопераційних або післятравматичних рубців. Можливі ретроперитонеальний, внутрімезенхіматозний фіброматоз, раннє випадання зубів.

Спостерігається множинний поліпоз товстого кишківника зі схильністю до малігнізації, множинні остеоми і остеофіброми, особливо, кісток черепа (частіше щелеп), довгих трубчастих кісток.

Диференційний діагноз неообхідно проводити перш за все з синдромом Пейтса-Егерса-Турена, доброякісними аденомами, атеромами, хворобою Рекингаузена.

139

Лікування - оперативне видалення поліпів, атером при наявності медичних показань.

Атаксія – телеангіектазія (синдром Луї-Бар, цефалоочношкірна телеангіектазія). Має аутосомно-рецесивний тип успаткування. У гетерозиготних носіїв мутантного гена бувають телеангіектазії на шкірі і слизових оболонках, дефіцит IgE. Можлива генетична гетерогенність захворювання.

Клініка. Мінімальні діагностичні ознаки: атаксія, телеангіектазії, рецидивуючі інфекції верхніх дихальних шляхів, дефіцит IgА. Перші клінічні симптоми захворювання появляються уже в ранньому дитячому віці (частіше в 1-3 роки) поступово прогресуючою мозочковою атаксією, появляється інтенціонне

дрижання, ністагм, скандована мова, гіпотонія м′язів. Інколи появляються гіперкінези. Сухожилкові рефлекси знижуються або взагалі відсутні, появляється гіпомімія, бульбарні симптоми, конвергенція послаблюється. Хворі можуть відставати в психічному розвитку. На ЕЕГ виявляються дифузні зміни біоелектричної активності, пневмо-енцефалографія, комп’ютерна і ЯМРтомографія можуть свідчити про атрофію мозочка.

Важливою ознакою захворювання є наявність телеангіектазій на кон′юнктиві очного яблука, які мають характерний вигляд “паучків”. Велика кількість телеангіектазій знаходиться на шкірі особливо обличчя, слизових оболонках порожнини рота. Телеангіоектазії можуть бути першою ознакою захворювання. Походження їх артеріальне або венозне, кількість їх збільшується з роками. В шкільному віці на шкірі появляються дисхромії у вигляді гіперпігментних плям і ділянок депігментації, і строкатої шкіри.

Діти часто хворіють гострими респіраторними інфекціями (ГРІ), синуситами, запаленням легенів. Захворювання мають тенденцію до хронізації процесів, що в майбутньому веде до виникнення бронхоектазів, пневмосклерозу, нерідко діти відстають у рості і масі тіла. Розвиток і хронічний перебіг запальних процесів

зв′язаний з первинним імунодефіцитом, котрий виявляється у хворих з синдромом Луї-Бар. При обстеженні у хворих виявляється гіпогамаглобулінемія, в крові 60% хворих відсутній IgA, знижений вміст імуноглобулінів G і Е, також виявляють порушення і клітинного імунітету. У хворих 6-8% клітин мають Х-хромосомні аберації, виявляють ломкість хромосом, транслокації 7 і 14 хромосом, зниження репарації ДНК. Можуть бути стигми дизембріогенезу.

Перебіг захворювання прогресуючий. Хворі гинуть від легенево-серцевої недостатності або від злоякісних новоутворень, переважно лімфоїдного походження. Зустрічаються також злоякісні пухлини інших органів.

Патоморфологічні дослідження свідчать про наявність церебелярної дегенерації, загибель і дистрофію клітин Пуркін′є, кори півкуль головного мозку, атрофії білої речовини мозочка, деміелінізацію мозочкових і інших рухових шляхів спинного мозку. Характерні розширення вен м′яких мозкових оболонок, судин шкіри і слизових оболонок. Майже усі хворі мають гіпоплазію або аплазію тимуса, відсутній поділ його на коркову і мозкову речовину, зменшена кількість або відсутні тільця Гассаля. Лімфатичні вузли, селезінка зменшені в розмірах. В 10-15% виявляють злоякісні неоплазії.

140

Припускають, що в основі патогенезу синдрому Луї-Бар лежить порушення диференціювання Т- і В-систем імунітету.

Диференційний діагноз необхідно проводити з хворобою Ослера-Рандю, синдромом Гіппеля-Ліндау.

Лікування включає протизапальну терапію, повноцінне харчування, загальнозміцнюючу терапію, пересадку підгрудинної залози з кістковим мозком, препарати направлені на нормалізацію процесів репарації ДНК.

Геморагічний телеангіектатичний синдром (хвороба Ослера-Рендю-

Вебера, геморагічний ангіоматоз, геморагічна телеангіектазія, спадкова). Має аутосомно-домінантний тип успадкування.

Клініка. Мінімальні діагностичні ознаки: множинні телеангіектазії, часті носові кровотечі. Клінічна картина захворювання характеризується появою уже в дитячому віці або після статевого дозрівання множинних телеангіектазій на слизових оболонках носа, губ, язика, кон’юнктиві. М′які розсіяні ангіоми шкіри обличчя, тулуба, кінцівок, складаються з розширених капілярів з центральним папуловидним здуттям і з різновидними розгалуженнями в діаметрі від 1 до 2 см. Зустрічаються розсіяні ангіоми внутрішніх органів.

Найбільш характерною і інколи єдиною ознакою захворювання можуть бути часті і профузні носові кровотечі, які проявляються уже в дитячому віці. Рідше бувають кровотечі з внутрішніх органів (шлунка, кишківника,легень, нирок). Буває вроджене збільшення печінки за рахунок множинних ангіом, які є причиною кровотечі в черевну порожнину зі смертельним наслідком або розвитком “олерівського” цирозу печінки з картиною портальної гіпертензії. Захворювання нерідко поєднується з іншими судинними ураженнями як варикозними розширеннями вен, поліпозом шлунку. Описані випадки поєднання хвороби Рендю-Ослера з артеріо-венозними співустями в легенях. Клініка в таких випадках складається із сполучення симптомів обох захворювань. Крововиливи в мозок можуть спричиняти неврологічну симптоматику.

Здатність крові до згортання в нормі. Анемія, як правило, вторинна.

В основі захворювання лежить вроджена неповноцінність мезенхіми, так званий спадковий васкулярний мезенхіматоз, який спричинює виникнення телеангіектазій з наступними кровотечами внаслідок легкої вразливості судинної стінки. Розвиток телеангіектазій деякі автори зв′язують з підвищеним рівнем серотоніна - сильного вазокапіляроконстріктора.

Диференційний діагноз необхідно проводити з гемофілією, синдромом Луї-Бар, ангіоматозом кортікоменінгіальним дифузним.

Лікування виключно симптоматичне, включає гемостатичні засоби як місцеві, так і загальні. Гемотрансфузії, перев’язування судин, підвищені дози заліза; вітамінотерапія, особливо, вітаміни С і Р. В деяких випадках обережно застосовують електрокоагуляцію, рентгенотерапію, кріотерапію, так як існує небезпека некрозу і перфорації (носові перетинки,піднебіння і т.д.).

141

Клініка. Мінімальні діагностичні ознаки: кавернозні ангіоми, дисхондроплазія кісток. Захворювання проявляється зразу ж після народження ураженням судин по типу гемангіом, рідше - флебектазій, лімфангіектазій переважно з однієї сторони. Гемангіоми розміщені в ділянках ураження кісток, інколи уражаються слизові оболонки губ, язика, порожнини рота. Гемангіоми бувають капілярні, кавернозні, кістозні.

Ураження кісток частіше теж одностороннє у вигляді дисхондроматоза з хрящевими вузликами біля епіфіза довгих трубчастих кісток, кістках кистей і стоп; нерівномірним ростом кісток з повільною консолідацією, що веде до частих переломів. Поки продовжується ріст кісток деформації збільшуються іноді до перетворення кистей і стоп в вузлові конгломерати. Буває аксиметричне викривлення і вкорочення кінцівок.

Диференційний діагноз слід проводити з синдромом Кліппеля-Треноне-Вебера, синдромом Сервелі, іншими ангіоматозними синдромами.

Лікування гемангіом полягає в хірургічному або флебосклеротичному способі. Відмічають і спонтанний зворотній розвиток і звапнення вогнищ ураження.

Невус базальноклітинний в поєднанні з множинними вадами розвитку (синдром Горліна-Гольтца, невоідна базальноклітинна карцинома, синдром Юніуса-Горліна). Має аутосомно-домінантний тип успадкування з високою пенетрантністю (97%) та варіюючою експресивністю.

Клініка. Мінімальні діагностичні ознаки: базальноклітинні невуси, одонтогенний кератокистоз. Клінічна картина полягає в появі підлітковому віці частіше у дівчаток множинних невоідних, частково кистозних базальноклітинних епітеліом. Вони частіше локалізуються на обличчі, шиї, животі, спині, підколінних ямках, мають вигляд округлих щільних вузликів коричневого чи тілесного кольору з гладенькою поверхністю, які підвищуються над шкірою.

Можуть виявлятися і інші зміни на шкірі у вигляді веснянок, плоских бородавчатих утворень, сальних кист, ділянок дискератоза на долонях і підошвах.

Неврологічна симптоматика залежить від місця знаходження пухлин (медулобластом,астроцитом), нерідко спостерігаються гідроцефалія, судомні напади. Описані випадки розумової відсталості. Характерні прогнатизм, а також множинні одонтогенні кисти щелеп, які схильні до малігнізації. УЗД дозволяє виявити пухлини внутрішніх органів.

Серед вад розвитку зустрічаються вроджений сколіоз, вилкоподібне розщеплення або злиття ребер, порушення сегментації хребців шиї, spina bifida, фіброматоз яєчників, лімфомезентеріальні кисти схильні до звапнення, укорочення ІУ і У метакарпальних кісток, правильна форма зубів, множинний карієс, косоокість, інші стигми дизембріогенезу. Слід відмітити, що в різних хворих однієї сім′ї поєднання і вираженість окремих симптомів можуть бути різними. При цитогенетичному обстеженні виявляють підвищений рівень хромосомних аберацій.

Диференційний діагноз необхідно проводити з деякими пухлинами шкіри: сірінгомами, циліндромами, трихоепітеліомами; синдромом Горліна-Гольтца. Лікування проводять симптоматичне, при необхідності використовуються хірургічні методи.