Org_med_zabezpe4_vijsk_Paska_2005
.pdfСеред 34 керівників найпрестижнішого вищого військово-медичного на вчального закладу Росії, Радянського Союзу та Російської Федерації - Вій ськово-медичної академії у С.-Петербурзі - 4 вихідці з України: С.С. Андрієвський, П.А. Наранович, А.І. Таранецький, А.Я. Данилевський.
Можливість працювати для своєї держави з'явилася в української еліти у період УНР (1917-1920 рр.). У цей час головний хірург Київського війсь кового госпіталю, а пізніше - генерал-хорунжий санітарної служби У Н Р Мартиній Галин підготував і в 1920 р. видав перший "Російськоукраїнський медичний словник", а "Медичний латинсько-український слов ник" був виданий уже в еміграції в Празі у 1926 р. і перевиданий 1969 р. у Детройті (США) . "Російсько-український медичний словник" М. Галина перевиданий у 1995 р. Інститутом української мови НАН України, що свід чить про його непересічну наукову цінність.
В УНР існував департамент охорони здоров'я. Окреме ж міністерство народного здоров'я та опіки було створене за правління гетьмана П.П. Скоропадського. У той час апарат міністерства приділяв велику увагу медико-санітарній опіці над українськими збройними силами, де працювали лікарі М. Галин, В. Совачів, М. Нездіймигора, Ю. Добриловський.
До складу Державної ради здоров'я Секретаріату військових справ У Н Р як керівник медичної служби Української Галицької армії (УГА) входив полковник А. Бурачинський. Його брат Т. Бурачинський був хірургом авст рійського військового госпіталю, а в 1919 р. — лікар-отаман УГА.
Військове звання адмірала Австро-Угорщини мав лікар Я. Окуневський, який був організатором і керівником Української санітарної місії Західно української Народної республіки (ЗУНР). Лікарем військово-морського флоту Австро-Угорщини був В. Вербенець.
Відомий український вчений-біохімік, професор І.Я. Горбачевський (1854-1942 рр.) був ректором Празького університету, першим міністром охорони здоров'я Австрії (1917-1918 рр.).
Військова медицина в незалежній Україні (1991-2004 рр.). Процес
створення, становлення і розвитку української військової медицини впро довж 1991-2004 рр. умовно можна розділити на три етапи.
Перший з них (листопад 1991 - листопад 1993 рр.) - це етап підготовки і початку практичного становлення української військової медицини в неза лежній державі. Медичну службу Збройних Сил незалежної України, керів ним органом якої на той час було Військово-медичне управління (ВМУ) штабу Тилу, очолював генерал-майор Г.В. Циганок, перший генерал медич ної служби у нашій державі. Заступником начальника В М У був полковник медичної служби Л . М . Павловський.
Головними складовими цього важливого в новітній історії військової медицини України етапу були: усвідомлення необхідності створення в збройних силах нової організаційної структури медичної служби; створення і затвердження концепції реформування медичних військових формувань 40
колишнього СРСР, що були дислоковані та території України, та опрацю вання шляхів практичної реалізації цієї концепції.
Впродовж 1992 р. та першої половини 1993 р. в Україну за власним ба жанням повернулася велика група військових лікарів-українців для пода льшого проходження військової служби у рідній державі. Відповідні струк тури В М У займалися їх прийомом та підготовкою документів для наступ ного призначення на відповідні посади.
Першим кроком В М У штабу Тилу ЗС України в плані практичного створення української військової медицини було реформування медичної служби трьох військових округів (Київського, Одеського і Прикарпатсько го) та частин, з'єднань і об'єднань Військово-Повітряних Сил (ВПС), військ Протиповітряної Оборони (ППО), 43 ракетної армії, залізничних військ, військово-будівельних органів та Чорноморського флоту колишнього СРСР у медичну службу ЗС України. Медичні служби зазначених вище військо вих об'єднань були самостійними одиницями і підпорядковувались началь никам тилу військових округів, а зі спеціальних питань - Центральному військово-медичному управлінню Міністерства оборони СРСР . Постачання медикаментів і медичного майна було повністю централізованим.
На цей же період припадає і початок створення в Україні національної системи військово-медичної освіти і науки: створення організаційного ядра Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті імені О.О. Богомольця ( В М В при УДМУ), опрацювання штату ВМВ, методик і технологій навчально-педагогічного процесу, навчальних планів і програм підготовки слухачів, затвердження і введення в дію штату ВМВ, перший набір до ВМВ слухачів (липень-серпень 1993 р.). В організа ції цієї роботи основну роль відіграли викладачі військових кафедр Київсь кого медичного інституту імені О.О. Богомольця, Київського інституту удо сконалення лікарів, а також військові медики - вихідці з України, які про ходили службу в різних регіонах колишнього Радянського Союзу і повер нулися на Батьківщину. Це генерал-лейтенант медичної служби В.В. Пасько, полковники медичної служби А.О. Буханевич, І.П. Дмитренко,
М.Г. Лагус, Б.Є. Лісничий, |
Б.А. Клішевич. |
В.І. Осадчук, |
Ф.І. Панов, |
||
В.П. Печиборщ, |
Я.Ф. Радиш, |
А.І. Романенко, |
Ю.Г. Сіренко, |
||
Ю.М. Скалецький, В.П. Токарчук, |
В.М. Гулько, В.В. Солярик, О.І. Заєць, |
||||
В.В. Трохимчук, |
О.І. Щербак, |
О.Г. Шекера, В.М. Денисенко, |
В.Д. Пінчук, |
||
В.М Величко, |
полковники |
П.Л. Бауман, |
І.Т. Нечаєнко, |
О.П. Шелех, |
|
О.Г. Корнієнко та ін.
Роботу по створенню в Україні національної системи освіти і науки очо лив кандидат медичних наук, доцент, тоді ще полковник медичної служби
В.В.Пасько.
Учервні 1992 р. була започаткована підготовка до створення спеціаль ного науково-лікувального і профілактичного закладу - Науково-дослідного Центру професійного здоров'я льотного складу МО України. Його першим
41
начальником був призначений кандидат медичних наук, полковник медич ної служби В.І. Стриженко.
Другим етапом становлення і розвитку військової медицини в Україні був період з листопада 1993 р. по жовтень 1994 р. Медичну службу ЗС України в цей час очолював полковник, а з 9 червня 1994 р. - генерал-майор медичної служби А.Г. Лурін. Заступником начальника управління був пол ковник медичної служби Л.М. Павловський.
Уцей періоду продовжувався процес утвердження української військо вої медицини. Головною проблемою, яка вирішувалася у цей час, було пер манентне удосконалення організаційної структури військово-медичної слу жби. З цією метою у травні 1994 р. Військово-медичне управління штабу Тилу ЗС України було реформовано у Центральне військово-медичне управління (ЦВМУ) Тилу ЗС України.
Улипні 1994 р. українські військові медики отримали свою емблему - посох Асклепія, обвитий змією і вмонтований у загальновійськову основу емблеми ЗС України — вінок із калинового листя. Авторами даної емблеми були В.В. Пасько, В.П. Печиборщ та Я . Ф . Радиш.
Що стосується військово-медичної освіти і науки, то, по-перше, в цей період розпочалися заходи щодо підготовки ВМВ до переходу у його вищу організаційну структуру - Військово-медичний інститут, а по-друге, Науко
во-дослідний центр професійного здоров'я льотного складу МО України був переформований з розширенням його функцій на весь особовий склад ЗС України.
У жовтні 1994 р. розпочався третій етап становлення і розвитку україн ської військової медицини.
17 жовтня 1994 р. начальником Ц В М У Тилу ЗС України було призначе но доктора медичних наук, професора, відомого військового хірурга, заслу женого лікаря України, полковника, а з 1 грудня 1994 р. генерал-майора ме дичної служби В.Я. Білого.
Під його безпосереднім керівництвом розроблена концепція реформу вання медичної служби Збройних Сил України, в основу якої покладено те риторіальний принцип організації медичного забезпечення. Значний внесок у становлення медичної служби Збройних Сил України зробили генераллейтенант медичної служби В.В. Пасько, генерал-майори медичної служби М.М. Вовкодав, В.В. Вороненко, П.С. Мельник, М.А. Савчук, П.С. Сирота, полковники медичної служби В.А. Баркевич, Я.Г. Бубес, Г.В. Гордієвський,
В.О. Жаховський, |
О.С. Кухленко, |
А.В. Люцкевич, |
Л.А. Матвійчук, |
Л.К. Давидюк, |
О.С. Мукогоренко, |
А.В. Нетребко, |
1.0. Третяк, |
Л.М. Павловський, 1.1. Юрченко та ін. |
|
|
|
Відповідно до |
наказу МО України № 250 від 20. і0.94 р. " П р о проведен |
||
ня організаційних заходів" Ц В М У Тилу ЗС України переформоване у Голо вне військово-медичне управління (ГВМУ) Генерального штабу ЗС Украї ни. В апараті Міністра оборони України було сформоване Управління охо42
рони здоров'я військовослужбовців, начальником якого було призначено доктора медичних наук, професора Г.Л. Апанасенка.
4 листопада 1994 р. відповідними наказами МО України заступниками начальника Г В М У ГШ ЗС України були призначені: першим заступником начальника Г В М У — начальником лікувально-профілактичного управління (головним терапевтом) - полковник, а з 3 липня 1995 р. генерал-майор ме дичної служби М . М . Вовкодав; начальником організаційно-планового управління - заступником начальника Г В М У - кандидат медичних наук, доцент, полковник медичної служби В.В. Пасько; начальником управління медичного і матеріально-технічного постачання — заступником начальника ГВМУ - кандидат фармацевтичних наук, полковник медичної служби П.С. Сирота.
Особливістю даного етапу є те, що військова медицина була виведена з прямого підпорядкування органам Тилу ЗС України, в результаті чого ме дичне забезпечення ЗС України сьогодні - це самостійний вид забезпечення військ.
Впродовж цього етапу практично було закінчено реформування медич ної служби, яку ЗС України отримали від ЗС колишнього СРСР, і завершено її будівництво як медичної служби ЗС України.
Даний етап розвитку військової медицини в Україні пов'язаний з пода льшим реформуванням національної військово-медичної освіти і науки у відповідності до вимог часу та перетворенням її на єдиний навчальнонауковий центр військової медицини в державі — Українську військовомедичну академію (УВМА) . У складі національного медичного університе ту ім. О.О. Богомольця створено факультет підготовки лікарів для ЗС Укра їни, а при Вінницькому медичному коледжі - військово-медичне відділен ня, де готують помічників військових лікарів. У складі кафедр екстремаль ної і військової медицини вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів України функціонують військові предметно-методичні групи з під готовки офіцерів медичної служби запасу.
Начальником |
У В М А у березні |
1996 р. було призначено начальника ор |
|
ганізаційно-планового управління |
- заступника начальника Г В М У ГШ ЗС |
||
України полковника, а з 23 серпня |
1998 р. генерал-майора медичної служби |
||
В.В. Паська; а |
4 червня |
1996 |
р. на посаду начальника лікувально- |
профілактичного |
управління |
- заступника начальника Г В М У було призна |
|
чено полковника медичної служби О.С. Кухленка.
За цей час відбулася і низка інших організаційних заходів з метою удо сконалення організаційно-штатної структури та підвищення ефективності управління військово-медичною службою. Зокрема відповідно до директи ви МО України від 18.07.98 р. № 115/1/2743 Г В М У ГШ ЗС України перефо рмовано у ГВМУ Міністерства оборони України, створена медична служба Північного оперативного командування (ОК) як орган управління, центра льні військові госпіталі Південного (Одеса) та Західного (Львів) ОК стали
43
клінічними, розпочато впровадження територіального принципу медичного забезпечення ЗС України, а "медичне забезпечення" визнано самостійним видом всебічного забезпечення військ.
Уцей же період Науково-дослідний центр професійного здоров'я особо вого складу ЗС України був реформований у Науково-дослідний інститут проблем військової медицини (НДІ ПВМ) . Протягом 1996-1997 рр. інститу том керував доктор медичних наук професор Г.Л. Апанасенко, а з 1997 р. цей заклад очолює доктор медичних наук, професор, полковник медичної служби В.І. Варус.
Узазначений період отримано і певні наукові здобутки. Так, молоді нау ковці в галузі управління військовою медициною обгрунтували організа ційно-функціональну структуру та діяльність мобільного комплексу меди цини катастроф при надзвичайних ситуаціях (О.Г. Шекера), величину і структуру санітарних втрат військ при руйнуванні хімічно небезпечних об'єктів (М.І. Бадюк), організаційно-штатну структуру військово-
лікувального закладу для надання кваліфікованої медичної допомоги (Ф.М. Левченко), організацію роботи та оснащення для підрозділів надання медичної допомоги при масових ураженнях сильнодіючими отруйними ре човинами (С.В. Іванов). Питанням наукового обгрунтування основних на прямків реформування системи охорони здоров'я військовослужбовців ЗС України присвячено дисертаційне дослідження М.М. Вовкодава.
У цей час визначились проблеми і зроблені перші спроби обґрунтування головних напрямків реформування системи медичного забезпечення ЗС України на воєнний час. Продовжувалася активна робота щодо створен ня загальнодержавної системи медичного забезпечення цивільного насе лення і військовослужбовців на випадок екстремальних ситуацій, надзви чайного стану і на воєнний час; значно розширилася робота з налагодження міжнародних зв'язків та активної співпраці з органами управління військо вою медициною зарубіжних країн. Опрацьовано і впроваджено в практику низку рекомендацій щодо підвищення ефективності роботи військових лі кувальних закладів в нових економічних умовах.
Концепцією розвитку медичної служби ЗС України передбачено ство рення системи медичного забезпечення у складі трьох управлінських верти калей: лікувально-профілактичної, санітарно-епідеміологічної, військовомедичного постачання і двох підсистем — підготовки військово-медичних кадрів та наукової і науково-технічної діяльності.
Важливою подією в житті українських військових медиків можна вважа ти започаткування у 2001 р. видання журналу "Військова медицина Украї ни", завданням якого є намір його редакційної колегії "задовольнити інфо
рмаційні |
потреби широкого кола |
військово-медичних |
фахівців |
Збройних Сил |
України |
з усіх напрямків медичного |
забезпечення військ |
(сш) |
". |
Відповідно до основних напрямків реформування Збройних Сил України наприкінці 2003 року Головне військово-медичне управління МО України
44
було переформоване у Департамент охорони здоров'я МО України, а на по саду директора Департаменту було призначено цивільного фахівця з охоро ни здоров'я — першого заступника начальника Головного управління охо рони здоров'я та медичного забезпечення м. Києва В Д . Юрченка.
Черговим поштовхом до розвитку військово-медичної освіти та науки стало удосконалення організаційно-штатної структури Української військо во-медичної академії і введення до її штату у 2005 році Науково-дослідного інституту проблем військової медицини та 11-го військового госпіталю як наукової та клінічної функціональних складових.
Військова медицина України і сьогодні продовжує розвиватись, удоско налювати свої організаційні форми і робить свій вагомий внесок у зміцнен ня обороноздатності Збройних Сил України та підвищення безпеки україн ського народу.
Контрольні питання для самоперевірки:
1.Назвіть основні етапи виникнення, становлення та розвитку війсь кової медицини.
2. Дайте характеристику військової медицини Російської імперії XVII
— початку XX ст.
3. Перерахуйте основні етапи становлення та розвитку військової ме
дицини в Радянському Союзі. |
|
|
||
4. Медична служба |
Червоної Армії |
1921-1928 |
рр. |
|
5. Медична |
служба |
Червоної Армії |
1929-1938 |
рр. |
6. Медична |
служба Червоної Армії |
напередодні Великої Вітчизняної |
||
війни 1941-1945 рр.
7. Особливості медичного забезпечення Радянської Армії у першому періоді Великої Вітчизняної війни (22 червня 1941 р. - 19 листопада 1942 р.).
8. Медичне забезпечення радянських військ у другому періоді Великої Вітчизняної війни (листопад 1942 р. - грудень 1943 р.).
9. Особливості медичного забезпечення радянських військ у третьому періоді війни (січень 1944 р . - т р а в е н ь 1945 р.).
10.Дайте характеристику управління системою медичного забезпечен ня радянських військ у роки Великої Вітчизняної війни 1 9 4 1 - 1945 рр.
11.Медична служба Збройних Сил СРСР у післявоєнний період (1945— 1990 рр.).
12.Етапи становлення та розвитку військової медицини в Україні.
• .Військова медицина в незалежній Україні.
45
Глава 2
ЗАВДАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ ТА АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ У ВОЄННИЙ ЧАС
2.1. Загальні поняття про військову медицину
Військова медицина є специфічною галуззю загальної медицини та охорони здоров'я і становить систему наукових знань (комплекс науковопрактичних дисциплін) та напрямок практичної діяльності, що спрямовані на зміцнення здоров'я особового складу збройних сил в особливих умовах проходження військової служби, попередження та лікування захворювань і травм в цих умовах, а на період війни (бойових дій, збройних конфліктів) і бойових уражень, з метою збереження боєздатності військовослужбовців.
Велика медична енциклопедія (ВМЕ, 1980 р., т. 14, стор. 951) визначає військову медицину як теорію і практику охорони здоров'я (медичного за безпечення) збройних сил в умовах мирного та воєнного часу.
Військова медицина об'єднує три основні складові частини:
військово-медичну науку, метою якої є розробка теорії медичного за безпечення збройних сил у різних умовах діяльності мирного та воєнного часу. Теорія охорони здоров'я (медичного забезпечення) збройних сил яв ляє собою сукупність наукових знань про вплив на стан здоров'я військово службовців шкідливих умов військової праці, про особливості виникнення та перебігу бойових уражень, захворювань і патологічних станів особового складу військ, їх профілактики і лікування, включаючи принципи і спеціа льні (медичні) методи захисту від бойових уражень, а також організацію медичного забезпечення військ в різних умовах мирного і воєнного часу;
військово-медичну практику, метою якої є реалізація системи і мето дів медичного забезпечення військ в процесі їх повсякденної діяльності як в мирний, так і у воєнний час;
військово-медичну організацію, що є чіткою системою використання сил та засобів медичної служби, які об'єднані в складі збройних сил в рег ламентовану та оформлену спеціальну організаційну структуру - військовомедичну службу і діють на основі визначених наукових принципів та пра вил для систематичного і повноцінного медичного забезпечення військ в рі зних умовах їх діяльності.
Медичне забезпечення військ - це система організаційних, лікувальнопрофілактичних (лікувально-евакуаційних), санітарно-гігієнічних та проти епідемічних заходів, які проводяться в збройних силах у всіх видах їх бойо вої і повсякденної діяльності з метою підтримання боєздатності військ (сил) шляхом збереження та зміцнення здоров'я особового складу, надання вій ськовослужбовцям медичної допомоги, їх лікування і швидкого відновлен ня боєздатності та працездатності після поранень, травм та захворювань.
46
Теоретичним підґрунтям військової медицини є медична наука. Однак через специфічні умови життя і діяльності військ, особливості бойової па тології та захворювань у воєнний час, особливості організаційної структури військ (організовані колективи) та їх бойового застосування неможливо просто перенести до військової медицини положення, принципи, форми та методи цивільної охорони здоров'я. Тому на певній стадії розвитку військо вої справи й збройних сил виникла потреба винайти такі методи й форми медичного забезпечення, які б найефективніше відповідали організації та способам застосування військ. Ці питання вивчає окрема медична дисцип ліна «організація медичного забезпечення військ».
Військову медицину вивчають і узагальнюють окремі військово-медичні науки (навчальні дисципліни). До їх числа входять такі основні дисципліни, як: організація медичного забезпечення військ (ОМЗВ); організація медич ного забезпечення Повітряних сил Збройних Сил України ( О М З ПС ЗСУ); організація медичного забезпечення Військово-морських сил Збройних Сил України (ОМЗ В М С ЗСУ); військова хірургія з хірургією надзвичайних си туацій (ВХ); військова терапія з терапією надзвичайних ситуацій (ВТ); вій ськова епідеміологія з епідеміологією надзвичайних ситуацій (ВЕ); військо ва гігієна з гігієною надзвичайних ситуацій (ВГ); військово-авіаційна гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях (ВАГ); військово-морська гігієна з гігієною при надзвичайних ситуаціях (ВМГ); військова стоматологія із сто матологією надзвичайних ситуацій (ВСт); військова токсикологія, радіоло гія та медичний захист (ВТРМЗ); фізіологія військової праці ( Ф В П ) ; війсь ково-медична статистика; військово-медична географія; організація забез печення медичним майном тощо .
Всі розділи військової медицини пов'язані між собою загальною метою, яка полягає в тому, щоб визначити найефективніші і зручні для широкого застосування у військово-медичній практиці прийоми і способи профілак тичної та лікувальної роботи. Загальними для різних розділів військової ме дицини є умови, в яких здійснюється медичне забезпечення військ і відбу вається повсякденна діяльність військово-медичної служби: вид, характер бойових дій, величина і структура санітарних втрат особового складу військ (сил), загальні принципи застосування сил і засобів медичної служби та ін ші фактори. Разом з там, кожен з розділів військової медицини, як й меди цини взагалі, має свій певний об'єкт наукових досліджень, свої часткові цілі та методи його вивчення і практичного застосування в системі медичного забезпечення військ.
2.2. Організація медичного забезпечення військ як наукова дис ципліна, її формування, розвиток, зміст. Методи дослідження. Розвиток організаційних форм медичного забезпечення військ
Організація медичного забезпечення військ як наукова дисципліна.
Організація медичного забезпечення військ (ОМЗВ) - це прикладна наукова
47
дисципліна, яка вивчає теорію і практику охорони здоров я військовослуж бовців Збройних Сил України у воєнний час.
Для практичного виконання свого призначення цей розділ військової медицини:
>вивчає досвід медичного забезпечення збройних сил і умови діяльно сті медичної служби у воєнний час;
>аналізує бойові умови та фактори, які діють на війська з метою лікві дації або попередження їх шкідливого впливу в інтересах охорони і зміцнення здоров'я особового складу Збройних Сил;
>формулює рекомендації щодо створення раціональної, ефективної си стеми охорони здоров'я військовослужбовців відповідно до даного етапу розвитку медицини, військової справи та економічного потенці алу держави;
>виявляє закономірності, що визначають принципові основи будівниц тва військово-медичної служби та організації медичного забезпечення військ (сил);
>визначає та реалізує найбільш ефективні форми і методи використан ня та способи управління силами і засобами військово-медичної слу жби в різних умовах бойової діяльності.
Серед військово-медичних наук О М З В найбільш щільно поєднана з ВХ, ВТ, ВЕ, ВГ, ВСт, управлінням повсякденною діяльністю медичної служби (розробляє принципові положення О М З В мирного часу), з історією військо вої медицини (вивчає досвід роботи військово-медичної служби минулих часів), з військово-медичною географією (вивчає географічні та кліматичні умови діяльності військово-медичної служби), з організацією забезпечення військ медичним майном тощо.
Організація медичного забезпечення військ є головною частиною війсь кової медицини і складається з 4-х основних розділів:
1.Загальні основи організації медичного забезпечення військ.
2.Організація медичного забезпечення частин і з'єднань.
3. Основи організації медичного забезпечення оперативних об'єднань .
4. Основи організації медичного забезпечення видів Збройних Сил Укра їни та армій іноземних держав.
Предметом організації медичного забезпечення військ, як наукової дис ципліни, є вивчення окремих об'єктів медичної служби. Ними можуть бути сили і засоби медичної служби (органи управління, військові частини, за клади та підрозділи), особовий склад Збройних Сил України - здорові, хворі та поранені військовослужбовці, а також навколишнє середовище (конкрет ні умови життєдіяльності особового складу збройних сил, в яких він існує).
Об'єктом наукових досліджень організації медичного забезпечення військ є система охорони здоров'я військовослужбовців у воєнний час.
В об'єктах дослідження даної дисципліни вивчаються три найважливіші аспекти життєдіяльності військовослужбовців:
48
>соціально-медичний (стан здоров'я, рівень та структура захворювано сті особового складу (призовного контингенту), організація та управ ління рухом поранених і хворих через етапи медичної евакуації на ос нові визначення їх лікувально-евакуаційних характеристик);
>військово-медичний (сили і засоби медичної служби, організація та
управління ними в різних умовах і видах бойової діяльності); > власне соціальний (суспільний лад, соціально-економічна та політична
структура держави, її правова та економічна база, соціальні фактори — умови праці, відпочинку, житла, освіта військовослужбовців та інше).
Власне соціальний аспект в об'єктах дослідження є провідним в органі зації медичного забезпечення військ. У цілому рівень розвитку економіки держави за відповідних соціально-економічних та політичних умов визна чає стан розвитку медичної науки і техніки, які безпосередньо впливають на форми і методи медичного забезпечення військ. Підвищення рівня розвитку зазначених чинників сприяє удосконаленню організації медичного забезпе чення і тим самим зростанню ролі організаційних заходів у системі медич ного забезпечення військ.
Практичне втілення власне соціального аспекту в об'єктах дослідження організації медичного забезпечення військ як науки підтверджує розвиток її організаційних форм (організаційної структури сил та засобів медичної служби). Про це стверджують історичні матеріали (від царевого "Указа рат н и х пушечньїх и других дел, касающихся до военной науки" (1607-1621 рр.), через введення " ш т а т н и х М Є Д И Ц И Н С К И Х ч и н о в " в стрілецьких полках та заснування першого "гофшпиталя для лечения больньїх л ю д е й " у Москві в 1707 р. до сьогодення).
Метою дослідження даної дисципліни є виявлення закономірностей, які визначають організацію медичного забезпечення військ (сил), шляхом ви вчення та аналізу досвіду медичного забезпечення військ в минулих війнах, умов діяльності медичної служби збройних сил в різних умовах бойової об становки на сучасному етапі їх розвитку. На основі досвіду і виявлених за кономірностей розробляються найбільш доцільні та ефективні форми й ме тоди організації медичного забезпечення військ, що відповідають сучасно му розвитку воєнної науки, медицини й економіки.
Методи дослідження. Організація медичного забезпечення військ, як і інші наукові дисципліни, має свої методи дослідження. Основними із них є: історичний, експериментальний, натурного спостереження, статистичний, експертних оцінок, економічний та логічний.
Історичний метод узагальнює досвід медичного забезпечення військ в минулих війнах, а також досліджує стан охорони здоров'я військовослуж бовців в збройних силах на різних етапах історії людства шляхом вивчення та критичного аналізу літературних джерел, архівних матеріалів, досвіду медичного забезпечення в країнах близького (Російська Федерація, Молдо ва, Білорусь) та далекого (Німеччина, Франція, Великобританія, С Ш А та
49